ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа №320/2289/19

адміністративне провадження № К/9901/9073/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 (головуючий суддя: Журавель В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 (головуючий суддя: Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Степанюк А.Г.) у справі №320/2289/19 за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся з позовом до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 487/4 від 29.03.2019 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_2 »;

зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1793 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3222480401:01:084:5322), яка розташована в с. Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область, та передати її безоплатно у власність позивачу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 позов задоволено частково:

визнано протиправним і скасовано рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29.03.2019 № 487/4 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 »;

скасовано рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19.07.2019 № 536 «Про надання дозволу на розподіл земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності»;

зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1793 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3222480401:01:084:5322), яка розташована в с. Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2019, а провадження у справі закрито, у зв`язку із тим, що спір не підлягає розгляду за правилами адмінсудочинства.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційної інстанцій повністю, а рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1793 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3222480401:01:084:5322), яка розташована в с. Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю шляхом зобов`язання органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1793 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3222480401:01:084:5322), яка розташована в с. Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область, та передати її безоплатно у власність позивачу.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.12.2010 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4 га для ведення особисто селянського господарства у межах села Білогородка.

03.03.2011 рішенням п`ятої сесії шостого скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 49/20 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,4 га для ведення особистого селянського господарства в межах с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

На реалізацію цього рішення, 02.06.2017 позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,4 га для ведення особистого селянського господарства в межах с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджений представником територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та складено висновок від 27.09.2017 №9815/82-17 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки експертом державної експертизи Підгурською Л.І .

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480401:01:084:5322.

26.04.2018 позивач звернуся до відповідача із заявою про розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

23.05.2018 на двадцять шостій сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прийнято рішення №358/24 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 », яким клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,1793 га для ведення особисто селянського господарства на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області залишено без задоволення.

26.03.2019 позивач, через уповноваженого представника, звернувся до відповідача із заявою (клопотанням) про розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

29.03.2019 на тридцять шостій сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прийнято рішення №487/4 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 », яким клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,1793 га для ведення особисто селянського господарства на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області залишено без задоволення.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у встановленому законом порядку реалізував право на отримання у власність земельної ділянки, проте відповідач, за відсутності законодавчо визначених підстав, без зазначення мотивів та норм законодавства, відмовив у затвердженні проекту землеустрою, розробленого у відповідності до вимог земельного законодавства. Вважає, що належним способом захисту його порушених прав є зобов`язання відповідача вчинити конкретні дії шляхом прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність.

Відповідач позов не визнав. Стверджує, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Зазначає, що поданий на затвердження проект землеустрою не відповідає вимогам законодавства, зокрема, в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання в проекті землеустрою відсутня дата його складання. Крім того, від гр. ОСОБА_4 надійшла заява про підроблення підписів суміжних землекористувачів у вказаному акті. Також відповідач зазначив, що бажана земельна ділянка знаходиться в охоронно-санітарній зоні кладовища та безпосередньо межує з ним.

У відповідь на зазначений відзив позивач подав письмові пояснення, у яких зазначив, що відповідач жодним чином не спростував доводи заявника про протиправність оскаржуваного рішення. Вказує, що за законодавством єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому стаття 186-1 Земельного кодексу України. Водночас поданий на затвердження проект землеустрою, погоджений в установленому законом порядку усіма інстанціями.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено мотивів та підстав для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Зважаючи на обставини цієї справи, суд першої інстанцій дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача спірними правовідносинами є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду.

Апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, з огляду на що скасував судове рішення місцевого суду із закриттям провадження у справі.

Свою правову позицію апеляційний суд мотивував тим, що після відкриття провадження у цій справі, відповідач, на тридцять дев`ятій сесії VII скликання, прийняв рішення №536 від 19.07.2019 «Про надання дозволу на розподіл земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності», яким надав дозвіл на розподіл земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади с. Білогородка, Білогородської сільської ради, кадастровий номер 3222480401:01:084:5322, площею 1,1793 га, для ведення особистого селянського господарства, у с. Білогородка, на наступні земельні ділянки: ділянка № НОМЕР_1 площею 0,2058 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 0,5347 га та ділянка № НОМЕР_3 площею 0,4388 га.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

В контексті наведених правових висновків, апеляційний суд встановив, що земельна ділянка, щодо якої позивачем розроблено проект землеустрою, на підставі рішення ради від 19.07.2019 № 536 розподілена на три окремі земельні ділянки, щодо яких 20.08.2019 до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про реєстрацію прав власності (зареєстровано право комунальної власності сільської ради). Утвореним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери: 3222480401:01:084:5102, 3222480401:01:084:5103, 3222480401:01:084:5104, і одну з них передано у постійне користування КП «Ритуал».

За встановлених вище обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах існує спір про право, який має приватно-правовий характер і підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

При прийнятті оскарженого рішення, апеляційний суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.10.2019 в справі 504/1438/14-а.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного встановлення юрисдикційної підсудності цього спору. Стверджує, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки перевірці у цій справі підлягають виключно дії (рішення) органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій.

З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, скаржник зазначає, що вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтю 16 ЦПК України та пред`являтися до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, за позицією скаржника, якщо на момент звернення до суду відсутня реєстрація речового права, то відповідно такий спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Зазначає, що така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 12.12.2018 у справі №617/1315/15-ц і від 27.06.2018 у справі №607/12895/17.

Відтак, зважаючи на те, що на момент звернення до суду з цим позовом спору про право не існувало, а таке виникло по спливу п`яти місяців розгляду справи, то відповідно цей спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Водночас скаржник вважає, що наведена апеляційним судом судова практика не є релевантною до спірних правовідносин.

Також скаржник не погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту його порушених прав в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути питання затвердження проекту землеустрою, з врахуванням висновків суду, оскільки у такий спосіб не відбудеться поновлення позивача в правах.

Крім зазначеного вище, скаржник також виклав у касаційні скарзі свої заперечення щодо відмови у забезпеченні позову шляхом заборони Білогородській сільській раді Києво-Святошииського району Київської області приймати будь-які рішення щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:084:5102 загальною площею 0,5347 га; 3222480401:01:084:5103 загальною площею 0,4388 га; 3222480401:01:084:5104 загальною площею 0,2058 га. тимчасово, до набранням законної сили рішенням суду у справі.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Зазначає, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, розподілена на три окремі земельні ділянки, одна з яких являє собою яр, глибиною в середньому 5 метрів і її використання не придатне, як для потреб комунального господарства, так і для сільськогосподарських потреб. Крім того, одна з новоутворених земельних ділянок (кадастровий номер: 3222480401:01:084:5102), загальною площею 0,5347 га, передана у постійне користування КП «Ритуал» (рішення ради від 04.10.2019 №565).

На зазначений відзив, скаржник направив відповідь, у якій наполягає на незаконності відмови органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.».

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом судового оскарження у цій справі є рішення відповідача від 29.03.2019 №487/4 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 », яким клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,1793 га для ведення особисто селянського господарства на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області залишено без задоволення.

За твердженнями позивача, зазначене рішення є невмотивованим та такий, що прийнято за відсутності законодавчо визначених підстав для відмови.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем після відкриття провадження у цій справі, прийнято рішення від 19.07.2019 № 536, згідно із яким земельна ділянка, на яку претендує позивач, розподілена на три окремі земельні ділянки, щодо яких 20.08.2019 до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про реєстрацію прав власності (зареєстровано право комунальної власності сільської ради). Утвореним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери: 3222480401:01:084:5102, 3222480401:01:084:5103, 3222480401:01:084:5104. Згодом одну з новоутворених земельних ділянок (кадастровий номер: 3222480401:01:084:5102), загальною площею 0,5347 га, передано у постійне користування КП «Ритуал» (рішення ради від 04.10.2019 №565).

Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, викладений у постанові від 12.12.2018 у справі №617/1315/15-ц: «для визначення юрисдикції суду щодо розгляду спору про оскарження рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передання її у власність і рішення про затвердження такого проекту важливим є не лише участь у відповідних правовідносинах суб`єкта владних повноважень, а й встановлення факту реалізації його рішень і державної реєстрації за набувачем земельної ділянки права власності на неї. Якщо на момент звернення до суду з позовом така реєстрація не була проведена та відсутня державна реєстрація речового права на цю земельну ділянку чи її частину за іншою особою, спір належить до юрисдикції адміністративного суду».

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 ЦК України».

У той же час відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.02.2021 у справі №813/1009/17, у разі якщо під час розгляду справи фактично відбулася зміна предмета спору настільки, що дії чи рішення суб`єкта владних повноважень вичерпали свою управлінську владну функцію, трансформувалися і насправді набули іншої природи правовідносин, на які правила адміністративного судочинства не поширюються, то у такому випадку адміністративний суд повинен закрити провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, якою передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Згідно зі статтями 122 і 123 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Отже, зважаючи на те, що після прийняття відповідачем рішення про розподіл земельної ділянки кадастровий номер 3222480401:01:084:5322, площею 1,1793 га, на яку претендує позивач, утворилося три нових земельних ділянок, одна із яких передана у постійне користування третій особі, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що правовідносини трансформувалися і спір набув приватноправовий характер.

Таким чином, спір у справі не є публічно правовим, а пов`язаний із правом цивільним на земельну ділянку і з урахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

За правилами статті 118 ЗК України набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, - до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що поновлення порушених прав позивача у межах адміністративного судочинства є неможливим, оскільки надавати у власність можливо лише вільну земельну ділянку, тоді як у цій справі частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, належить на праві користування третій особі, і таке право не скасовано.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

Одночасно із цим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про протиправність відмови суду у вжитті заходів забезпечення позову, з огляду на те, що таким доводам надавалася належна правова оцінка на стадії апеляційного перегляду ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2019, за результатами якого рішення суду першої інстанції залишено без змін (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №320/2289/19).

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі №320/2289/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа