ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №320/2374/19
адміністративне провадження № К/9901/20614/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №320/2374/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам`янець-Подільського міського голови Сімашкевича Михайла Євстафійовича, Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради про визнання дій протиправними, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року (ухвалену у складі колегії суддів судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,)
УСТАНОВИВ:
І. СУТЬ СПОРУ
1. До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) до Кам`янець-Подільського міського голови Сімашкевича Михайла Євстафійовича, Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради (далі також відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Кам`янець-Подільського міського голови Сімашкевича Михайла Євстафійовича щодо нездійснення негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради з 10 січня 2012 року;
- стягнути з Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, затримки виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року в судовій справі №369/11467/16-а в частині винесення Кам`янець-Подільським міським головою розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради за період з 15 листопада 2018 року по 13 травня 2019 року включно у сумі 120 626,11грн.
2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
3. 28 липня 2020 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в частині стягнення на його користь 1206, 30 грн згідно з квитанцією від 11 березня 2020 року № 0.0.1644525886.1.
4. Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1206,30 грн за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради.
5. Не погодившись із вказаним рішенням суду, Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій відповідач просив скасувати додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року та заяву про винесення додаткового рішення залишити без розгляду.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради задоволено. Додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.
7. Скасовуючи додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 заявляв позовні вимоги щодо нездійснення його негайного поновлення на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради та стягнення середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд зазначив, що за подання до суду адміністративного позову про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом України «Про судовий збір». Суд виснував, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ, то відповідно і відповідач не має обов`язку відшкодування позивачу зазначених витрат.
8. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів врегульована Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
9. Оскаржуючи рішення суду апеляційної інстанції позивач вказує на те, що вказане рішення не відповідають вимогам матеріального та процесуального права та прийнятті внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
10. Позивач наголошує на тому, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є тотожним поняттям зі стягненням заробітної плати та поновлення на роботі.
11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на те, що за подання до суду адміністративного позову про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, судовий збір не сплачується. Таким чином, на думку відповідача, позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ та відповідно і відповідач не має обов`язку відшкодування позивачу зазначених витрат. Відповідач наголошує, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року є протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
IV ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
13. Частиною першою статті 252 КАС України, передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
14. Відповідно до приписів частини 1, 3 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
15. Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
16. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. (частина 1 статті 139 КАС України).
17. Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 5 Законом України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом цього позову є вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність Кам`янець-Подільського міського голови Сімашкевича Михайла Євстафійовича щодо нездійснення негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради з 10 січня 2012 року; стягнути з Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, затримки виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року в судовій справі №369/11467/16-а в частині винесення Кам`янець-Подільським міським головою розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради за період з 15 листопада 2018 року по 13 травня 2019 року включно у сумі 120 626,11грн.
19. Суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи повинен визначити чи входить середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення особи на посаді до структури заробітної плати.
20. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
21. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
22. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
23. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
24. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
25. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
26. У статті 12 вказаного Закону закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
27. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
28. За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
29. Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
30. Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу законів про працю України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».
31. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
32. Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
33. Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
34. Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
35. Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.
36. При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 Кодексу законів про працю України).
37. Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.
38. У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
39. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
40. Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
41. Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.
42. В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
43. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
44. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
45. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
46. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
47. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
48. Таким чином, оскільки відповідно до частини 1 статті 5 Законом України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ то відповідно і відповідач не має обов`язку відшкодування позивачу зазначених витрат.
49. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради на користь позивача судового збору є протиправним.
50. Відтак, помилкова сплата позивачем судового збору за подання даного адміністративного позову не є підставою для фактичного стягнення зі скаржника означених коштів.
51. Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, передбачені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.
52. Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
53. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
54. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
55. У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду.
56. Враховуючи викладене, повернення помилково сплаченого судового збору вирішується згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03 вересня 2013 року № 787.
57. Отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року про стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 1206 грн. 30 коп. є протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
58. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
59. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом апеляційної інстанцій ухвалено законно і обґрунтовано рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судового рішень відсутні.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 349 352 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
ПОСТАНОВИВ
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська Н.М. Мартинюк