ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
справа № 320/3024/22
адміністративне провадження № К/990/24906/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року, ухвалене суддею Дудіним С. О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Степанюка А. Г., Бужак Н. П., Кобаля М. І., у справі № 320/3024/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У березні 2022 року до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро» (далі - позивач, скаржник, ТОВ «ЛідАгро») з позовною заявою до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 22 листопада 2021 року № 280020714, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 305461,66 грн;
- від 17 лютого 2022 року № 44030714, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 27873,21 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про протиправність висновків контролюючого органу щодо необхідності сплачувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір як податковим агентом на додаткове благо у вигляді суми знижки під час продажу автомобіля, оскільки факт невідповідності договірної ціни автомобіля рівню ринкових цін не був доведений належним чином.
Позивач указує, що податковий орган не досліджував під час перевірки середньоринкову вартість автомобіля, а безпідставно врахував лише балансову (залишкову) вартість за даними бухгалтерського обліку, що не передбачено Податковим кодексом України.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 09 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Уважаючи правомірними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- позивач надав фізичній особі додаткове благо у вигляді знижки від вартості придбаного нею у позивача транспортного засобу;
- у зв`язку з цим позивач був зобов`язаний як податковий агент нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на суму, що становить різницю між ціною фактичної реалізації транспортного засобу та ринковою ціною;
- пункт 173.2 статті 173 Податкового кодексу України щодо порядку оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, згідно з яким дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного періоду одного з об`єктів нерухомого майна, не підлягає оподаткуванню застосовується лише до продавця транспортного засобу, тоді як у спірних правовідносинах предметом є дохід (додаткове благо) покупця у вигляді знижки.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:
У період з 28 вересня 2021 року по 26 жовтня 2021 року Головне управління ДПС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЛідАгро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2017 року по 30 червня 2021 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 липня 2017 року по 30 червня 2021 року, за результатом проведення якої був складений акт від 02 листопада 2021 року № 18247/10-36-07-15/ 36826583 .
Перевіркою було встановлено, що ТОВ «ЛідАгро» у 2019 році придбало легковий автомобіль Mersedes-Benz GLC 250 d 4MATIC Coupe у Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц» на суму 1909857,06 грн (без урахування податку на додану вартість), який зареєстрований за номерним знаком НОМЕР_2 .
У подальшому зазначений автомобіль позивач продав фізичній особі ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 14 травня 2020 року № 3242/2020/1997110 за 120000,00 грн (зокрема податок на додану вартість - 20000 грн, обсяг без податку на додану вартість - 100000 грн).
Зазначене підтверджується видатковою накладною від 14 травня 2020 року № 1, податковою накладною від 14 травня 2020 року № 1, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних 29 травня 2020 року за № 9121224674, квитанцією про сплату від 28 травня 2020 року № 07s34041м.
ТОВ «ЛідАгро» самостійно донарахуло податок на додану вартість на суму перевищення балансової вартості над фактичною, податкова накладна від 14 травня 2020 року № 2, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 29 травня 2020 року за №9121270528, на загальну суму 1789857,07 грн (зокрема податок на додану вартість - 298303,51 грн, обсяг без податку на додану вартість - 1491547,56 грн).
Контролюючий орган зауважив, що база оподаткування за такою операцією буде визначатися виходячи з договірної ціни такого автомобіля, але не нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено таку операцію.
Отже, перевіркою встановлено неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за травень 2020 року з доходу, отриманого як додаткове благо у вигляді індивідуально призначеної знижки звичайної ціни (вартості) даного транспортного засобу та заниження вартості реалізованого автомобіля фізичній особі ОСОБА_1 на суму 1391547,56 грн, в результаті чого порушено підпункт «е» підпункту 164.2.17 пункту164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
У зв`язку з цим встановлено заниження бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб за період, що перевіряється, на загальну суму 1 697 009,23 грн, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 305461,66 грн (за травень 2020 року) та, відповідно, заниження військового збору за той самий період на загальну суму 25 455,14 грн.
На підставі акта перевірки Головне управління ДПС у Київській області ухвалило 22 листопада 2021 року податкові повідомлення-рішення:
- № 280020714, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 305461,66 грн;
- № 279980714, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 25455,14 грн.
Позивач подав скаргу на зазначені податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби України, за результатом розгляду якої рішенням від 07 лютого 2022 року № 2337/6/99-00-06-01-04-06 податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2021 року № 280020714 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2021 року № 279980714 скасовано в частині нарахування військового збору на суму 4581,93 грн.
17 лютого 2022 року Головне управління ДПС у Київській області прийняло податкове повідомлення-рішення № 44030714, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 20873,21 грн.
Не погодившись з правомірністю прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 22 листопада 2021 року № 280020714 та від 17 лютого 2022 року № 44030714, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про визнання їх протиправними та скасування.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
ТОВ «ЛідАгро», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У доводах касаційної скарги відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування положень підпунктів 14.1.47, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, пункту 163.1 статті 163, абзацу другого пункту 164.1, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, статті 165 Податкового кодексу України щодо наявності у юридичної особи обов`язків податкового агенту у разі продажу фізичній особі власного транспортного засобу.
Так, на думку скаржника, має бути врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 липня 2019 року у справі № 826/15481/18, де зазначено, що юридична особа виступає податковим агентом у разі виплати фізичній особі доходу (у грошовій або не грошовій формі), а у разі продажу юридичною особою власного транспортного засобу таке Товариство не є податковим агентом.
Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 826/13638/18, але у скарзі не конкретизовано, який саме висновок суду касаційної інстанції у зазначеній постанові є релевантним до обставин цієї справи та підлягає застосуванню.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з визначеними підставами касаційного оскарження позивач порушує перед Верховним Судом питання, яке полягає у тому, чи може виступати юридична особа податковим агентом у випадках продажу транспортного засобу фізичним особам, щодо чого колегія суддів зазначає таке.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їхні права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їхніх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Порядок адміністрування податку на доходи фізичних осіб врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є:
- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
- податковий агент.
Підпунктом 14.1.80 пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу
Отже, податковим агентом є юридична особа або підприємець (самозайнята особа), які зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також вести податковий облік та подавати податкову звітність. Це означає, що за статусом податковий агент прирівнюється до платника податку і має ті ж самі права та обов`язки.
Платник податків набуває статусу податкового агенту у всіх випадках, коли виплачує фізичній особі дохід (купує товар, замовляє послугу, виплачує заробітну плату) у грошовій формі (готівковій або безготівковій) або не грошовій формі (наприклад, бартер). Він зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за рахунок фізичної особи, використовуючи одну із визначених розділом IV ПК України ставок податку залежно від виду виплачуваного доходу.
Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктами 164.1.1 та 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Підпунктом «е» зазначеного вище підпункту передбачено, що до доходу у вигляді додаткового блага слід відносити вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Окрім цього, підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Проаналізувавши зазначені норми податкового законодавства у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що юридична особа, продаючи фізичній особі товари (роботи, послуги) за індивідуальною знижкою, надає цій особі таким чином додаткове благо, яке повинно включатися до загального місячного оподатковуваного доходу такої особи та, відповідно, з цих сум необхідно сплачувати податок на доходи фізичних осіб.
При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).
Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (підпункт 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України також визначено, що відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.
Отже, індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися (мають утримуватися та сплачуватися податки та збори). Зважаючи на обов`язок юридичної особи нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб при виплаті (наданні) будь-якого виду доходів, який надається фізичній особі, такий обов`язок розповсюджується на юридичну особу і у випадку наданні індивідуальної знижки фізичній особі при продажу товарів.
Тобто, у випадку надання юридичною особою додаткового блага у вигляді індивідуальної знижки на товари фізичній особі, юридична особа набуває статусу податкового агента (продавця) по відношенню до фізичної особи (покупця). Відповідно, у юридичної особи виникає обов`язок протягом трьох днів з дня вчинення операції з індивідуальною знижкою нарахувати та сплатити від імені фізичної особи, якій надано індивідуальну знижку, податок на доходи фізичних осіб.
Аналогічна ситуація стосується також нарахування та сплати військового збору, який нараховується та сплачується за правилами, які встановлені для податку на доходи фізичних осіб, та має аналогічні об`єкта та базу оподаткування.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
У спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій установили, що єдиним документальним підтвердженням оціночної вартості проданого автомобіля Mercedes-Benz GLC 250 d4MATIC Coupe, реалізованого ТОВ «ЛідАгро» фізичній особі ОСОБА_1 , є його балансова вартість на дату продажу, яка за відомостями підприємства складала 1 491 547,56 грн (без податку на додану вартість). Відтак, відчуження транспортного засобу товариством на користь фізичної особи за ціною 100 000 грн (без податку на додану вартість) свідчить про те, що позивач надав ОСОБА_1 додаткове благо у вигляді суми знижки від звичайної вартості товару, індивідуально призначеної для такого платника податку.
Зважаючи на те, що балансова вартість відчуженого підприємством транспортного засобу згідно відомостей податкової звітності останнього складала 1 491 547,56 грн (без податку на додану вартість), суди першої та апеляційної інстанції погодилися з доводами контролюючого органу, що розмір наданої знижки складає 1 391 547,56 грн (1 491 547,56 грн (балансова вартість) - 100 000,00 грн (фактична ціна правочину).
На підставі цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ «ЛідАгро» набуло статусу податкового агента, оскільки при продажу транспортного засобу надало фізичній особі додаткове благо у вигляді індивідуальної знижки при продажу автомобіля, а тому у позивача як податкового агента виник обов`язок з нарахування та утримання щодо ОСОБА_1 (покупця) податку на доходи фізичних осіб та військового збору в сумах 305 461,66 грн та 20 873,21 грн.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, як було зазначено вище, факт надання юридичною особою (продавцем) фізичній особі (покупцю) індивідуальної знижки є додатковим благом, який повинен включатися до загального оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися. Це зумовлює обов`язок позивача як юридичної особи (продавця) нарахувати та сплатити від імені фізичної особи (покупця) необхідні податки та збори, чого позивачем зроблено не було.
Колегія суддів також уважає помилковими твердження позивача про його звільнення від оподаткування на підставі положень статті 173 ПК України, з огляду на таке.
Пунктом 173.1 статті 173 ПК України визначено, що дохід платника податку від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Дохід від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна (крім легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості цього об`єкта, визначеної згідно із законом.
Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).
Згідно з пунктом 173.2 статті 173 ПК України як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об`єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.
Отже, вказана норма регулює порядок оподаткування доходу саме від продажу транспортного засобу, а не доходу у вигляді індивідуальної знижки при придбанні транспортного засобу, що є предметом розгляду справи. Тому зазначена норма не є релевантною до спірних правовідносин та застосуванню не підлягає.
Суд касаційної інстанції також відхиляє посилання позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 липня 2019 року у справі № 826/15481/18, зважаючи на таке.
У згаданій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що юридична особа виступає податковим агентом у разі виплати фізичній особі доходу (у грошовій або не грошовій формі), а у разі продажу юридичною особою власного транспортного засобу таке Товариство не є податковим агентом.
Такий висновок був зумовлений тим, що фізична особа придбала у юридичної особи транспортний засіб за грошові кошти, а не отримало його безоплатно.
При цьому звертаємо увагу, що у межах зазначеної справи факт надання продавцем індивідуальної знижки фізичній особі не був встановлений: автомобіль був повністю амортизований та його залишкова вартість складала 0 грн. Зважаючи на викладене, у разі продажу автомобіля за його звичайною ціною (без надання індивідуальної знижки) покупець не отримує жодного доходу (додаткового блага), а тому продавець не набуває статусу податкового агента та в нього не виникає жодних обов`язків щодо нарахування та сплати податків і зборів.
Зі свого боку, у справі, що розглядається, факт надання додаткового блага у вигляді знижки був належним чином установлений, а балансова вартість проданого транспортного засобу значно перевищує фактичну ціну договору.
Зазначене свідчить про неподібність справ, а тому відсутня необхідність у врахуванні у спірних правовідносинах висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 липня 2019 року у справі № 826/15481/18.
Колегія суддів звертає увагу, що у межах підстав касаційного оскарження заявлено тільки питання, чи може виступати юридична особа податковим агентом у випадках продажу транспортного засобу фізичним особам, на яке Верховним Судом надана відповідь під час касаційного розгляду. При цьому питання щодо правильності визначення факту надання індивідуальної знижки не визначено як підставу касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. У постанові від 09 липня 2019 року у справі № 826/15481/18, на яку посилався скаржник у підставах касаційного оскарження, не міститься жодних висновків щодо зазначеного питання, а тому рішення судів попередніх інстанцій у частині встановлення факту надання знижки не перевірялися.
Отже, Верховний Суд уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши вищевказані положення норм матеріального права, правильно їх застосували у межах спірних правовідносин з урахуванням встановлених обставин.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах визначених скаржником підстав касаційного оскарження, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ТОВ «ЛідАгро» слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро» залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року та Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі № 320/3024/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко