№ 320/40631/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2025 року

м. Київ

справа № 320/40631/23

адміністративне провадження № К/990/37923/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого (судді-доповідача) Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф. розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження справу №320/40631/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 (головуючий суддя Перепелиця А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І., судді: Епель О.В., Файдюк В.В.)

УСТАНОВИВ:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2024 відкрито касаційне провадження №К/990/37923/24 у справі №320/40631/23 за касаційною скаргою податкового органу.

Ухвалою суду від 07.07.2025 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 08.07.2025.

Суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, з`ясував наступне.

ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 19.09.2022: №22278240103, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 3'959' 668,08грн.; №22280240103, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 329972,34грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про безпідставність та необґрунтованість висновків Акту перевірки, на підставі яких контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки інвестиційний прибуток від реалізації частки у статутному капіталі ТОВ Студія «Місто» відбувся за ціною, меншою від номінальної вартості такої частки, та становив 0 грн, у зв`язку з чим останній не підлягав оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Позивач зауважила, що при поданні нею податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, була допущена технічна помилка, а саме: у рядку 10.5 декларації було помилково зазначено інформацію про інвестиційний прибуток у розмірі 21 998 156,00 грн, внаслідок чого податковим органом було збільшено загальний річний дохід ОСОБА_1 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Наголосила на тому, що після подачі уточнюючої декларації за 2021 рік, контролюючий орган провів її перевірку, жодних зауважень та заперечень на уточнюючу декларацію не надав, що є свідченням визнання податковою службою технічної помилки та відсутності підстав для донарахування грошових зобов`язань за результатами поданої позивачем декларації за 2021 рік.

Окрім того, позивач вказала, що Акт камеральної перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені відповідачем за неналежною адресою, що позбавило можливості позивача ознайомитись з ними та надати пояснення у встановлений законом строк.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов виходив з того, що як з`ясовано судами сума від реалізованої 100% частки у статутному капіталі ТОВ Студія «Місто» є меншою від зазначеного розміру 100% частки, виходячи із офіційного курсу валют, станом на момент укладення договору. Таким чином, оскільки інвестиційний прибуток у ОСОБА_1 внаслідок продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ Студія «Місто» не виник (відсутнє позитивне значення), суди дійшли висновку про відсутність порушення позивачем вимоги пункту 167.1 статті 167, пункту 178.7 статті 178 розділу IV, підпункту 1.3 пункту 161 розділу 10 Перехідних положень розділу ХХ Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні клопотання податкового органу про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення з адміністративним позовом, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що як свідчать матеріали справи, що позивач не була обізнана про прийняті податкові повідомлення-рішення. Суд урахував, що відповідно до листа Державної прикордонної служби України позивач перебувала за межами України. Судом прийнято до уваги, що позивач, дізнавшись про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вживала дії, спрямовані на їх перегляд у досудовому порядку. Таким чином, позивач скористалась порядком досудового вирішення спору, відтак, строк звернення з цим позовом до суду складає три місяці - з дати отримання рішень, прийнятих за результатами розгляду скарг позивача. Враховуючи встановлені обставини та той факт, що позивач звернулась з позовною заявою протягом місяця з дня результатів адміністративного оскарження, суд дійшов висновку, що позивачем не порушено встановлений КАС України строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідач з рішеннями судів не погодився, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач указує, що ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постановах: від 13.07.2024 у справі №120/479/21, від 29.11.2020 у справі №500/2486/19, від 27.01.2022 у справі №160/11673/20, від 19.09.2024 у справі №640/16509/22.

На переконання податкового органу, судом першої інстанції не враховано положення статті 42 ПК України, звертає увагу, що контролюючий орган надіслав поштове відправлення на адресу, яку позивач вказала у заяві за формою №5-ОПП.

Щодо суті податкового правопорушення, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.09.2024 у справі №640/16509/22, відповідач доводить, що після отримання акту камеральної перевірки, яким було встановлено порушення, на платника податків не можуть поширюються норми статті 50 ПК України, оскільки втрачається суть самостійності виправлення помилок та вже встановлені порушення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем до Головного управління ДПС у м. Києві подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, в пункті 10.5 якої задекларовано інвестиційний прибуток у розмірі 21' 998' 156,00грн.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік особи, яка провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

За наслідками камеральної перевірки складено Акт від 19.08.2022 №20531/Ж5/25-15-24-01-03-03/3110411089 про порушення позивачем вимоги пункту 167.1 статті 167, пункту 178.7 статті 178 розділу IV, підпункту 1.3 пункту 161 розділу 10 Перехідних положень розділу ХХ Кодексу в частині заниження суми податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 3' 959' 668,08грн. та військового збору на суму 329972,34 грн. за 2021 рік.

На підставі висновків Акту перевірки від 19.08.2022 №20531/Ж5/25-15-24-01-03-03/3110411089 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 15.09.2022 №22278240103 та №22280240103.

Позивач зазначила, що при поданні податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік, нею як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, була допущена технічна помилка у рядку 10.5 декларації та було помилково зазначено про інвестиційний прибуток у розмірі 21 998 156,00 грн, у зв`язку з чим на вказану суму було збільшено загальний річний дохід.

Позивачем 01.03.2023 була подана уточнююча декларація за 2021 рік, де вищезазначена помилка була усунута, про що свідчить лист Головного управління ДПС у м. Києві від 16.03.2023 №10483/І/26-15-24-01-03-08.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 15.09.2022 №22278240103 та №22280240103, позивачем подано скарги від 28.04.2023.

Рішеннями Державної податкової служби України від 17.05.2023 №12109/6/99-00-06-01-04-06 та від 18.05.2024 №12313/6/99-00-06-01-04-06 скарги позивача залишено без розгляду.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду..

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу (підпункт 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку (підпункт 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Абзацом першим підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України встановлено, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Згідно з підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29.06.2021 позивач реалізувала 100% частку у статутному капіталі ТОВ Студія «Місто», розмір якої складав 21' 998' 156,00грн. (пункт 2.1 «Частка») за сумою 700000,00 дол. США (пукт 3.1 «Покупна вартість»).

Як слідує, сума продажу розміру 100% частки 700000,00 дол. США є меншою від розміру 100% частки 21' 998' 156,00грн, виходячи із офіційного курсу валют, станом на момент укладення договору (21' 998' 156,00 : 27,18грн = 809350,85 дол США).

З наведених норм слідує, що оподаткуванню підлягає не дохід, отриманий від продажу частки у статутному капіталі, а позитивна різниця між його вартістю при продажу за номінальною вартістю частки у товаристві.

Таким чином, за операцією з продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ Студія «Місто» інвестиційний прибуток позивача не виник, оскільки продаж частки позивача у Статутному капіталі ТОВ Студія «Місто» відбувся за меншою ціною, ніж вартість частки позивача у цьому Товаристві, а відтак суди дійшли правильного висновку про відсутність порушення позивачем вимог пункту 167.1 статті 167, пункту 178.7 статті 178 розділу IV, підпункту 1.3 пункту 161 розділу 10 Перехідних положень розділу ХХ Кодексу.

Поряд з цим, обставини у справі свідчать, що позивачем до Головного управління ДПС у м. Києві подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, у пункті 10.5 Інвестиційний прибуток (додаток Ф1) задекларовано суму доходу 21' 998' 156,00грн.

Поряд з цим, у розрахунку податкових зобов`язань (додаток Ф 1) платником зазначено: сума доходу, отриманого від продажу інвестиційного активу 21' 998' 156,00грн; сума витрат на придбання інвестиційного активу 21'998' 156,00грн.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги суд ураховує, що як визначено пунктом 50.2 статті 50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

У справі №640/16509/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Разом з тим, у справі, що розглядається, касаційний суд звертає увагу, що як зазначено Верховним Судом у згаданій справі, наведене узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства.

На контролюючий орган у цьому разі покладається обов`язок перевірки правильності та обґрунтованості зазначених у податковій декларації відомостей.

Крім того, у касаційній скарзі відповідач посилається на неврахування судами приписів статті 42 ПК України, звертає увагу, що контролюючий орган надіслав поштове відправлення на адресу, яку позивач вказала у заяві за формою №5-ОПП.

Відповідно до пунктів 42.1 - 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Втім, з тексту оскаржуваних судових рішень не слідує, що відповідач неналежним чином реалізував свій обов`язок на виконання вимог статті 42 ПК України.

У справі, що розглядається надано оцінку поважності підстав пропуску процесуальних строків. Суд першої інстанції встановив, що позивач не була обізнана про прийняті податкові повідомлення-рішення та не залишив поза увагою, що позивач перебувала за межами України, відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 27.04.2023 №91/Р-5721-8259.

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду, та оцінювати їх в сукупності.

При обчисленні строку звернення до суду, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.

При визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності),

Суд першої інстанції врахував те, що позивач, дізнавшись про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вживала дії, спрямовані на їх перегляд у досудовому порядку, не зволікаючи, звернулась до суду за захистом свої прав та інтересів.

На підставі викладеного, касаційний суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №320/40631/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду