№ 320/456/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 320/456/19

провадження № К/9901/26094/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року (у складі головуючого судді Горобцової Я.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Губської Л.В., суддів Карпушової О.В., Степанюка А.Г.) у справі №320/456/19,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач), в якому позивач просила:

визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної аудиторської служби України №38-о від 23.01.2019 про припинення державної служби та звільнення позивача з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України;

поновити позивача на посаді головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України;

стягнути з відповідача на користь позивача моральну (немайнову) шкоду, заподіяну незаконним звільненням, в розмірі 20 000,00 грн.;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України.

2. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на день звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а отже оскаржуваний наказ є протиправним та незаконним, оскільки порушує вимоги частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в т.ч. в період перебування працівника у відпустці. Позивач стверджувала, що винесення оскаржуваного наказу заподіяло моральну (немайнову) шкоду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що припинення державної служби відбулось з підстав, передбачених п. 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу», а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, отже, приписи частини 3 статті 40 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються.

5. Суди попередніх інстанцій вказували, що вчинення посадовою особою, яка уповноважена на виконання функцій держави адміністративного правопорушення пов`язаного з корупцією є правовою підставою для звільнення із займаної посади в порядку, що визначається пунктом 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу».

6. Таким чином, враховуючи те, що постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 у справі № 362/6622/18, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, набрала законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ Державної аудиторської служби України № 38-о від 23.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » видано на законних підставах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, із урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги від 02.10.2019, та касаційної скарги в новій редакції, просить змінити рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2019, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково:

в іншій частині рішення залишити без змін.

8. В обґрунтування поданої скарги касатор зазначає, що оскільки державний службовець є посадовою особою, припинення повноважень державного службовця, що визначено пунктом 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» є таким, що відповідає підставі, визначеній пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та охоплюється поняттям «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу».

9. Касатор вважає, що з врахуванням припису частини 2 статті 84 Закону України «Про державну службу» в частині того, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, то при звільненні з вказаної підстави скаржника як посадової особи підлягала застосуванню частина 3 статті 184 КЗпП України в частині заборони звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років; а отже, з вказаних підстав, наказ про звільнення є незаконним та підлягав скасуванню.

10. Касатор вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що згідно постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 у справі № 362/6622/18 на неї було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. за порушення вимог частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 176-2 КУпАП, а саме за несвоєчасне подання без поважних причин декларації за 2017 рік; вказаним судом було накладено стягнення у вигляді штрафу, без застосування стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування тощо.

11. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на частину 2 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції», згідно якої особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку; перелік дисциплінарних стягнень визначений частиною 2 статті 66 Закону України «Про державну службу» та містить окрім звільнення інші заходи дисциплінарних стягнень, такі як зауваження, догана, попередження про невідповідність тощо.

12. Касатор вважає, що з урахуванням характеру порушення, яке полягало у поданні декларації з простроченням на 2 дні та накладення судом адміністративного стягнення не у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави, достатнім та співмірним було застосування до неї іншого дисциплінарного заходу ніж звільнення, тим більше під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3 років.

13. ОСОБА_1 в касаційній скарзі також просить передати справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для відступлення від висновків щодо застосування норм права частини 2 статті 1, пункту 3 частини 2 статті 84 Закону України «Про державну службу», пункту 4 частини 1 статті 36, частини 3 статті 184 КЗпП України, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду, зокрема у постановах від 19.07.2018 по справі № 813/894/16 (адміністративне провадження № К/9901/18289/18) та від 17.07.2019 по справі № 140/1966/18 (адміністративне провадження № К/9901/10019/19); скаржник вважає, що висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у вказаних рішеннях є такими, що порушують принципи доступності та передбачуваності закону, а звільнення жінки під час перебування у декретній відпустці та позбавлення її засобів до існування за прострочення подання декларації про доходи на 2 дні, за що на неї вже накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, не можна вважати справедливим ні в розумінні національних, ні міжнародних стандартів тощо.

14. Касатор також зазначає, що ані стаття 84 Закону України «Про державну службу», ані Закон в цілому не містить норм, які б регулювали звільнення жінок-державних службовців у період вагітності або перебування у декретній відпустці, водночас положеннями загального трудового законодавства, зокрема частиною 3 статті 184 КЗпП України такі гарантії надані всім жінкам без винятків.

15. У відзиві на касаційну скаргу Державна аудиторська служба України вказує на необґрунтованості доводів касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

16. Відповідач зазначає, що пункт 1 частини 3 статті 84 Закону України «Про державну службу» визначає особливу - виключну та самостійну підставу для припинення державної служби - набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення; припинення державної служби та звільнення позивача з посади сталися не за ініціативою суб`єкта призначення, а через втрату права на державну службу.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

17. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 11 вересня 2019 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №320/456/19.

17. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2022 дану адміністративну справу призначено до письмового розгляду за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Державної фінансової інспекції України №47-о від 22.01.2015 «Про призначення ОСОБА_1 » призначено з 22 січня 2015 року ОСОБА_1 на посаду головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу Департаменту операційного аудиту, як таку, що успішно пройшла стажування, в порядку переведення з Державної фінансової інспекції в м.Києві. Підстава: висновок директора Департаменту операційного аудиту Жешко С.С. про результати стажування ОСОБА_1 від 20.01.2015, заява ОСОБА_1 від 21.01.2015, лист Держфінінспекції України від 21.01.2015 №09-18//81.

19. Наказом Державної фінансової інспекції України №863-о від 18.11.2015 «Про переведення працівників» переведено з 18 листопада 2015 року працівників апарату Держфінінспекції на рівнозначні посади у новостворені структурні підрозділи, за їх згодою, зі збереженням за ними присвоєних рангів державного службовця, розмірів раніше встановлених надбавок та доплат, зокрема, ОСОБА_1 з посади головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу Департаменту операційного аудиту, на посаду головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу управління операційного аудиту Департаменту державного фінансового аудиту.

20. Наказом Державної фінансової інспекції України №13-о від 06.04.2016 «Про переведення працівників» переведено з 06 квітня 2016 року на рівнозначні посади за їх згодою, із збереженням за ними присвоєних рангів державного службовця, розмірів раніше встановлених надбавок (винагород) та доплат у Департамент операційного аудиту Держаудитслужби працівників, зокрема, у відділ операційного аудиту суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку ОСОБА_1 , головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу на посаду головного державного аудитора.

21. Наказом Державної аудиторської служби України №291-в від 18.10.2017 «Про надання відпустки ОСОБА_1 » надано ОСОБА_1 , головному державному аудитору відділу аудиту окремих господарських операцій суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами на 126 календарних днів з 18 жовтня 2017 року по 20 лютого 2018 року.

22. Наказом Державної аудиторської служби України №36-в від 15.02.2018 «Про надання відпустки ОСОБА_1 » надано ОСОБА_1 , головному державному аудитору відділу аудиту окремих господарських операцій суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21 лютого 2018 року по 20 грудня 2020 року.

23. Наказом Державної аудиторської служби України №122-о від 22.03.2018 «Про переведення працівників» переведено з 23 березня 2018 року працівників апарату Державної аудиторської служби України на рівнозначні посади за їх згодою, із збереженням за ними присвоєних рангів державних службовців та розмірів раніше встановлених надбавок, зокрема, ОСОБА_1 , головного державного аудитора відділу аудиту окремих господарських операцій суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, на посаду головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю закупівель з посадовим окладом 7500 гривень, як таку, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною.

24. Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 у справі № 362/6622/18 ОСОБА_1 , за несвоєчасне подання 03 квітня 2018 року без поважних причин декларації за 2017 рік особи, уповноваженої на виконання функцій держави, визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

25. Наказом Державної аудиторської служби України №38-0 від 23.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу», частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» припинено державну службу та звільнено 23 січня 2019 року ОСОБА_1 з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління контролю закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель у зв`язку з набранням законної сили рішення суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Підстава: постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2018 року у справі за №362/6622/18 (провадження №3/362/1762/18), лист Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року (вхідний Держаудитслужби від 21 січня 2019 року №17-41).

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».

27. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

28. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

29. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

31. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

32. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

34. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIІI (далі - Закон № 889-VIІI, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

35. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (частина перша статті 3 Закону № 889-VIІI).

36. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

37. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 84 Закону № 889-VIІI підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

38. Частиною другою статті 84 Закону № 889-VIІI передбачено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

39. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

40.1. Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 65 Закону № 1700-VII за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

40.2. Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

40.3. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв`язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

41. Главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено перелік адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, до яких належить порушення вимог фінансового контролю у вигляді несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (частина перша статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

42. Як видно із матеріалів справи, спір у цій справі стосується правомірності наказу Державної аудиторської служби України №38-0 від 23.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », виходячи із якого, у відповідності до пункту 3 частини 1, частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу», було припинено державну службу та звільнено з посади ОСОБА_1 , головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління контролю закупівель, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

43. У світлі аргументів касаційної скарги слід зазначити, що питання застосування положень 84 Закону № 889-VIІI за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №813/933/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 1340/3970/18, від 17 червня 2021 року у справі №813/4298/17, а також від 07 вересня 2022 року у справі № 440/4559/19.

44. У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку про те, що статтею 84 Закону № 889-VIІI чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в цьому випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно із вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, унеможливлює подальше перебування на державній службі.

45. Крім того, у постанові від 17 червня 2021 року у справі №813/4298/17 Верховний Суд наголосив на тому, що частина друга статті 84 Закону № 889-VIІI є імперативною нормою та зобов`язує суб`єкта призначення звільнити державного службовця за наявності підстав, визначених у пунктах 1-6 частини 1 цієї статті, зокрема у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення.

46. За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18, наявність такої підстави втрати права на державну службу як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не надає суб`єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, винятково, звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону № 889-VIІI.

47. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 у справі № 362/6622/18 ОСОБА_1 , за несвоєчасне подання (03 квітня 2018 року) декларації за 2017 рік особи, уповноваженої на виконання функцій держави, визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило 850 гривень.

48. Верховний Суд також враховує, що положення статті 84 Закону № 889-VIІI станом на час виникнення спірних правовідносин були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

49. Таким чином, за наявності відповідного рішення суду, що набрало законної сили, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, відповідач правомірно видав оскаржуваний наказ, яким припинено проходження позивачем державної служби та звільнено останню із займаної посади.

50. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 440/4559/19.

51. Таким чином, в контексті встановлених обставин у цій справі та зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень статті 84 Закону № 889-VIII, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

52. Щодо доводів касаційної скарги про необхідність відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №140/1966/18 та від 19.07.2018 у справі №813/894/16, колегія суддів зазначає наступне.

53. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

54. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

55. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

56. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

57. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість; зміни суспільного контексту).

58. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (пункти 44-49 постанови Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 440/4559/19).

59. Аналізуючи доводи, якими позивач обґрунтовує необхідність відступу від висновків щодо застосування відповідних норм матеріального права, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду, зокрема у постановах від 19.07.2018 по справі №813/894/16 та від 17.07.2019 по справі № 140/1966/18, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції, висловленої у наведених судових рішеннях.

60. Щодо доводів касаційної скарги в частині того, що ані стаття 84 Закону України «Про державну службу», ані Закон в цілому не містить норм, які б регулювали звільнення жінок-державних службовців у період вагітності або перебування у декретній відпустці, водночас положеннями загального трудового законодавства, зокрема частиною 3 статті 184 КЗпП України такі гарантії надані всім жінкам без винятків, то колегія суддів Верховного Суду додатково зазначає, що оскільки припинення державної служби та звільнення позивача з посади мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а у зв`язку із втратою права на державну службу, то передбачені частиною третьою статті 40, частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії на позивача не поширюються.

61. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у вже згаданій постанові від 17.07.2019 у справі № 140/1966/18 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

62. Враховуючи наведене, відмовляючи у задоволенні даного позову, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

63. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

64. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

65. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

66. Таким чином, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

67. Доводи касаційної скарги висновків цієї постанови не спростовують

68. Суд вважає, що в контексті обставин цієї справи, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

69. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 у справі №320/456/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду