ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року

м. Київ

справа №320/650/21

адміністративне провадження № К/990/537/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вищого антикорупційного суду на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року (суддя Лапій С.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року (судді: Чаку Є.В., Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Вищого антикорупційного суду (далі - відповідач, ВАКС), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України (далі - третя особа, ГУ ДКС України) про:

визнання протиправними дії ВАКС щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застуванням положень статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

зобов`язання ВАКС здійснити їй перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити виплату суддівської винагороди з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що дії відповідача, які полягають у невиплаті їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправними та вважає протиправним здійснення відповідачем у вказаний період нарахування та виплати суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її конституційних прав та гарантій незалежності як судді.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застуванням положень статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Зобов`язано Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити виплату суддівської винагороди з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року змінено рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року в адміністративній справі № 320/650/21, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції: «Зобов`язати Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити виплату суддівської винагороди у розмірі 479 073,39 грн».

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що відповідач діяв всупереч статті 130 Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

З огляду на те, що суд першої інстанції правильно вирішив спір, проте не визначив позивачу суму суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, яка підлягає виплаті, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність змінити судове рішення, зазначивши в резолютивній частині рішення суму суддівської винагороди, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивачки.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ВАКС указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає, що на цей час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у правовідносинах, які виникли в цій справі та стосуються здійснення нарахування й виплати суддівської винагороди вищим спеціалізованим судом, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; зобов`язаний у відповідних бюджетних відносинах застосовувати бюджетне законодавство і забезпечувати ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, таких норм права:

частини другої статті 19 та статті 130 Конституції України,

частини другої статті 4, пункту 7 частини п`ятої статті 22, статей 23 і 116 Бюджетного кодексу України (далі - БК України),

статті 135 Закону № 1402-VIII,

статті 29 Закону № 294-ІХ (із змінами, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ) у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції.

Позиція інших учасників справи

Від позивачки відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Від ГУ ДКС України до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить задовольнити касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ВАКС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 липня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 28/2019 позивачку призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду .

Наказом Вищого антикорупційного суду від 25 квітня 2019 №43/к позивачку зараховано до штату Вищого антикорупційного суду з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно позивачці нарахована та виплачена суддівська винагорода, розрахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020.

Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо нарахування та виплати у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження згідно з статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», позивачка звернулася до суду.

Нормативне регулювання

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до частин першої та другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно із пунктами 1 та 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частинами п`ятою, восьмою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Відповідно до частин першої, шостої статті 151 Закону № 1402-VIII державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальне управління затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.

Рішенням від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення).

Згідно із підпунктом 2 пункту 6 Положення ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій буде здійснюватися Верховним Судом в межах цієї скарги.

Предметом спору у справі, що розглядається, є здійснення нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду суддівської винагороди в обмеженому розмірі у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Судами встановлено, що з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 було обмежено виплату суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року "Про Державний бюджет України на 2020 рік", враховуючи зміни, внесені Законом №553-ІХ.

Конституцією України регламентовано, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для правовідносин у сфері організації судової влади закон про судоустрій є спеціальним законом.

Конституція України, відповідно до статті 8, має найвищу юридичну силу, а тому наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Також слід зазначити, що оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору вони повинні застосовуватись судом, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тому законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

У свою чергу, Закон № 553-ІХ, на який посилається відповідач в касаційній скарзі, не може встановлювати розмір винагороди судді, оскільки ним зміни до Закону № 1402-VIII стосовно розміру суддівської винагороди не вносилися.

В цьому випадку, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

Враховуючи вищевикладене, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм не конституційними - не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди. А тому на момент виникнення спірних правовідносин були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.

Ураховуючи положення статі 148 Закону № 1402-VIII та підпункту 2 пункту 6 Положення, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Вищого антикорупційного суду є сам цей вищий спеціалізований суд.

Отже, саме дії ВАКС призвели до отримання позивачкою суддівської винагороди не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 30.06.2022 року у справі №640/27145/20, від 07 липня 2022 року у справі №160/12333/20.

Також Верховний Суд звертає увагу, що у Рішенні № 3-рп/2011 від 05 квітня 2011 року Конституційний Суд України визначив, що професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків (рішення у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України)).

Також Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Отже, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Отже, враховуючи вказані обставини, суди попередніх інстанцій цілком правомірно задовольнили позовні вимоги.

Як слідує з рішення суду апеляційної інстанції, Шостий апеляційний адміністративний суд зобов`язав Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити виплату суддівської винагороди у розмірі 479 073,39 грн.

Верховний Суд у постанові у справі №359/10023/16-ц дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів. Під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.

Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Проте у рішенні суду апеляційної інстанції не зазначено, що сума суддівської винагороди, яка має бути виплачена роботодавцем на користь позивачки без урахування податків і зборів.

З одного боку, суд не повинен був розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню, з іншого - у резолютивній частині рішення суд повинен був указати, що суму виплат зазначено без урахування податків і зборів.

У підсумку можна констатувати, що суд апеляційної інстанції допустився помилки не зазначивши у резолютивній частині рішення суду, що сума суддівської винагороди визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів.

Відтак, аргументи скаржника у цій частині знайшли своє підтвердження. Водночас, будь-яких доводів про незгоду зі складовими здійсненого судами розрахунку суддівської винагороди касаційна скарга не містить, а тому у частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається.

З огляду на викладене Верховний Суд уважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції у такій редакції: «Зобов`язати Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити виплату суддівської винагороди у розмірі 479 073,39 грн (чотириста сімдесят дев`ять тисяч сімдесят три гривні, 39 копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплат».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та правильно встановили фактичні обставини справи, однак допустили неправильне застосування норм матеріального права в частині, означеній Верховним Судом у цій постанові, то наявні підстави для зміни оскаржуваних судових рішень шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції у редакції цієї постанови.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 КАС України Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вищого антикорупційного суду задовольнити частково.

Змінити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі №320/650/21, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у такій редакції: «Зобов`язати Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити виплату суддівської винагороди у розмірі 479 073,39 грн (чотириста сімдесят дев`ять тисяч сімдесят три гривні, 39 копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі №320/650/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: М.В. Білак

В.М. Соколов