ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 320/6723/19
адміністративне провадження № К/9901/20553/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження, як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 320/6723/19
за позовом ОСОБА_1
до першого заступника начальника державної установи «Білоцерківська виправна колонія №35» Добровольського Валентина Миколайовича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)»,
про визнання протиправним та скасування постанови,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Костенка Вадима Павловича
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Кушнової А.О.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Федотова І.В., суддів: Чаку Є.В. та Сорочка Є.О.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до першого заступника начальника державної установи «Білоцерківська виправна колонія №35» Добровольського Валентина Миколайовича (далі - відповідач, перший заступник начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35» Добровольський В.М.), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» (далі - третя особа, ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35»), у якому просив скасувати рішення суб`єкта владних повноважень - «Постанову про поміщення ув`язненого до карцера» першого заступника начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» Добровольського В.М. від 30 серпня 2019 року про поміщення ув`язненого ОСОБА_1 до карцера.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вироком Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року у справі №756/16332/15-к йому та іншим колишнім бійцям роти патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо» ГУ МВС України в Луганській області визначено місце тримання під вартою - державна установа «Київський слідчий ізолятор» (вул. Дегтярівська 13, м.Київ) (далі - ДУ «Київський СІЗО»). Позивач станом на 30 серпня 2019 року не мав статусу засудженого, оскільки вирок відносно нього не набрав законної сили у зв`язку із розглядом справи №756/16332/15-к Київським апеляційним судом.
3. Позивач зазначив, що він, разом з іншими колишніми бійцями роти патрульної служби особливого призначення «Торнадо» ГУ МВС України в Луганській області, до 09 серпня 2018 року тримався у ДУ «Київський СІЗО», рахувався за органом, що здійснював кримінальне провадження -апеляційним судом міста Києва, та не мав жодних конфліктів з адміністрацією ДУ «Київський СІЗО». 09 серпня 2018 року за розпорядженням адміністрації ДУ «Київський СІЗО» позивача під приводом ознайомлення з матеріалами кримінального провадження переведено до камери, де згодом на нього та інших ув`язнених відбувся напад осіб, схожих на «спецпризначенців» без розпізнавальних знаків, озброєних, в тому числі автоматичною зброєю, без будь-якого попередження з використанням сльозогінного газу, шумових гранат, заливання камери водою, в якій перебували ув`язнені, що також створювало небезпеку для життя і здоров`я останніх. Після цього позивача та інших ув`язнених було вивезено з ДУ «Київський СІЗО», зокрема позивача - до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)», де з 09 серпня 2018 року позивач тримається в одиночній камері, що позивач вважає катуванням. Позивач стверджував, що у ДУ «Київський СІЗО» 09 серпня 2018 року була організована провокація за безпосередньої участі начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції ОСОБА_2 та його заступника Албегова Р.Ю., сфабриковане нове кримінальне провадження №42018110350000125, а ОСОБА_1 незаконно поміщено до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)».
3.1. Також позивач у позовній заяві зазначає, що саме у наслідок конфлікту, який стався 09 серпня 2018 року (неприязного ставлення ОСОБА_2 до позивача), перший заступник начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» Добровольський В.М. прийняв оспорювану постанову від 30 серпня 2019 року, якою до позивача фактично застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді поміщення в дисциплінарний ізолятор, позбавлено побачення з рідними цього дня, позбавлено права на отримання передачі цього дня.
3.2. Оспорювану постанову від 30 серпня 2019 року позивач вважає винесеною протиправно, з порушеннями:
- статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (катування та (або) інше жорстоке поводження), оскільки позивача, як особу без статусу засудженого станом на 30 серпня 2019 року, поміщено в одиночну камеру з неналежними умовами утримання;
- статті 59 Конституції України, оскільки застосування стягнення до позивача відбулося із порушенням права позивача на захист;
- статті 62 Конституції України, оскільки станом на 30 серпня 2019 року позивач не мав статус засудженого, однак на підставі оспорюваної постанови його поміщеного до дисциплінарного ізолятора, призначеного для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії, що не передбачено для ув`язнених;
- статті 9 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30 червня 1993 року № 3352-XII (далі - Закон № 3352-XII), оскільки позивачу не забезпечено належний доступ до текстів та можливість користування текстами Конституції України, кодексів України та інших нормативно-правових актів та науково-методичної літератури;
- статті 21 Закону № 3352-XII, оскільки позивачу не надано у друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України;
- Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року № 1769/5 (далі - Правила № 1769/5), оскільки оспорювану постанову, на переконання позивача, прийнято неуповноваженим суб`єктом - відповідачем;
- статті 62 Конституції України, положень Закону № 3352-XII, абзацу восьмого пункту 3 розділу 1 Правил № 1769/5, оскільки на території «Білоцерківської виправної колонії (№35)» для утримання не засуджених осіб, до яких відноситься позивач станом на 30 серпня 2019 року, відсутній «карцер» для ув`язнених;
- пункту 7 розділу 6 Правил № 1769/5, оскільки оспорювана постанова не видана позивачу протягом трьох робочих днів із зазначенням можливості та порядку її оскарження.
3.3. Наведені обстави у сукупності, на переконання позивача, свідчать про протиправність спірної постанови від 30 серпня 2019 року, у зв`язку з чим це рішення відповідача підлягає скасуванню.
4. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач був попередньо повідомлений 29 серпня 2019 року про місце та час засідання дисциплінарної комісії та наявність у нього права користування послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії. При цьому, за твердженням відповідача, ув`язнений (позивач) у повідомленні та у заяві про відмову від послуг адвоката, а також у всіх документах, які надавалися йому для ознайомлення, власноруч написав у графі «підпис» - «Пеховский Вор». Відповідач зазначив, що всі заходи до ув`язненого ОСОБА_1 застосовані правомірно із дотриманням приписів Закону № 3352-XII та Правил № 1769/5.
5. У поданих до суду першої інстанції поясненнях третьою особою зазначено, що 29 серпня 2019 року начальник Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мністерства юстиції майор внутрішньої служби Пеховський А.Ю. здійснював прийом з особистих питань ув`язнених, які утримуються в дільниці СІЗО при ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)», під час якого ув`язнений ОСОБА_1 створив конфліктну ситуацію та порушив вимоги пункту 2 розділу 2 Правил №1769/5 та статті 10 Закону № 3352-XII. З метою упередження порушення режиму утримання, на підставі постанови про тимчасову ізоляцію до 24 годин від 29 серпня 2019 року позивача було переведено в окрему камеру дільниці СІЗО. Надалі на підставі рішення дисциплінарної комісії постановою начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» від 30 серпня 2019 року ув`язненого ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності - три доби карцеру. До винесення оспорюваної постанови, за твердженням третьої особи, позивач попередньо ознайомлений (29 серпня 2019 року) про місце та час засідання дисциплінарної комісії та про наявність у нього право користування послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії. При цьому, представник третьої особи стверджував, що ув`язнений ( ОСОБА_1 ) у повідомленні та у заяві про відмову від послуг адвоката, а також у документах, які надавалися йому на ознайомлення, власноруч написав в графі «підпис» - «Пеховский Вор».
5.1. Третя особа звернула увагу, що Білоцерківською місцевою прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо можливих порушень прав і законних інтересів під час тримання під вартою у дільниці СІЗО ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)», а саме щодо неправомірного накладення стягнень від 29 серпня 2019 року та 30 серпня 2019 року, ненадання побачення та з інших питань, за результатами перевірки яких порушень вимог законодавства про попереднє ув`язнення у діяльності адміністрації установи не встановлено.
5.2. Крім того, третьої особою зазначено, що оспорювану постанову від 30 серпня 2019 року винесено першим заступником начальника установи заступником начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи підполковником внутрішньої служби Добровольським В.М., який станом на 30 серпня 2019 року виконував обов`язки начальника установи відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», статті 69 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі наказу про службове відрядження начальника установи від 29 серпня 2019 року №96 о/с-вд, наказу про розподіл функціональних повноважень начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» його першого заступника та заступників начальника державної установи від 29 січня 2019 року №21/ОД-19, посадової інструкції від 06 листопада 2017 року №12/68 та Положення про державну установу «Білоцерківська виправна колонія (№35)», затвердженого наказом від 27 червня 2018 року №2117/5.
6. Від представника позивача адвоката Костенка В.П. до суду першої інстанції надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що викладені у відзиві міркування, на думку представника позивача, не спростовують доводів, викладених у позовній заяві, оскільки у доданих до відзиву матеріалах відсутні докази про належне повідомлення позивача та його представників про дату і час засідання, а також про можливість повідомлення адвокатів ОСОБА_1 про засідання дисциплінарної комісії. Крім того, представник позивача звернув увагу, що «повідомлення» про засідання дисциплінарної комісії та «заява» про відмову від адвоката ґрунтується на приписах статті 135 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), дія якої поширюється на засуджених, у той час, коли ув`язнений ОСОБА_1 станом на 30 серпня 2019 року не мав статусу засудженого.
7. У поданих до суду першої інстанції запереченнях на відповідь на відзив відповідач наполягав, що повідомлення про засідання дисциплінарної комісії та заява про відмову від адвоката надавалися ув`язненому ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 розділу 6 глави VІІІ Правил № 1769/5. При цьому, Білоцерківською місцевою прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо можливих порушень прав і законних інтересів під час тримання під вартою в дільниці СІЗО ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)», а саме щодо правомірності накладення стягнень від 29 серпня 2019 року та від 30 серпня 2019 року, та за результатами перевірки порушень законності не встановлено.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
8. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року у справі №756/16332/15, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року, засуджений за сукупністю злочинів до 11 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - лейтенант міліції.
9. Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року у справі №756/16332/15 набрав законної сили 22 листопада 2019 року.
10. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія № 35» Поночовного Євгенія Володимировича, першого заступника начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія № 35» Добровольського В.М., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ДУ «Білоцерківської виправної колонії № 35», у якому оскаржував дії з поміщення та утримання ОСОБА_1 з 09 червня 2018 року у ДУ «Білоцерківська виправна колонія № 35» з тих підстав, що на момент переміщення ув`язненого ОСОБА_1 з ДУ «Київський СІЗО» до ДУ "Білоцерківська виправна колонія №35", останній не мав статусу засудженого, оскільки вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року у справі №756/16332/15, яким позивача визнано винним у вчиненні частини інкримінованих злочинів, не набрав законної сили.
11. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі №320/695/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у задоволенні зазначеного адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
12. За результатами перевірки за фактом порушення вимог режиму утримання та на підставі статті 15 Закону № 3352-XII 30 серпня 2019 року відповідачем винесено постанову про накладення дисциплінарного стягнення, якою ув`язненого ОСОБА_1 поміщено в карцер на 3 (три) доби.
12.1. У вказаній постанові зазначено, що 29 серпня 2019 року близько 14 год 30 хв при здійсненні начальником Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції майором внутрішньої служби Пеховським А.Ю. прийому з особистих питань ув`язнених в СІЗО ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», під час спілкування з ув`язненим ОСОБА_1 , останній створив конфліктну ситуацію та вчинив дрібне хуліганство, а саме вступив в суперечку, вів себе агресивно, зухвало, образливо висловлювався на адресу майора внутрішньої служби ОСОБА_2 та погрожував йому, на попередження припинити протиправну поведінку не реагував, чим допустив порушення вимог пункту 2 розділу 2 Правил № 1769/5 та статті 10 Закону № 3352-XII.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову.
14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ув`язнені та засуджені під час перебування у СІЗО зобов`язані суворо дотримуватись правил поведінки та правил тримання під вартою. При цьому, оспорювану постанову винесено на підставі частини другої статті 15 Закону № 3352-XII у зв`язку із злісним порушенням позивачем вимог режиму.
14.1. За наслідком судового розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у діях позивача наявний протиправний проступок, який полягав у злісному порушенні правил внутрішнього розпорядку СІЗО, що зафіксовано в матеріалах перевірки за фактом порушення. Такий висновок судів попередніх інстанцій заснований на дослідженні наявних у матеріалах справи матеріалів, а саме копій: рапортів співробітників ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» - чергового помічника начальника установи майора внутрішньої служби Капусти О.Г. та оперуповноваженого оперативного відділу старшого лейтенанта внутрішньої служби Андріяша І.В.; постанови молодшого інспектора чергового зміни Капусти О.Г. від 29 серпня 2019 року; акту про відмову ОСОБА_1 надавати письмове пояснення по факту порушення режиму утримання 29 серпня 2019 року, складеного 29 серпня 2019 року та підписаного співробітниками ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)»; письмових пояснень, наданих ув`язненим ОСОБА_1 30 серпня 2019 року; висновку по факту порушення вимог режиму утримання ув`язненим ОСОБА_1 29 серпня 2019 року, складеного 30 серпня 2019 року в.о. начальника оперативного відділу ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» майором внутрішньої служби Барановим О.М. та затвердженого в.о. начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» підполковником внутрішньої служби Добровольським В.М.; протоколу засідання дисциплінарно-профілактичної комісії по розгляду матеріалів про порушення засудженими встановленого порядку відбування покарання, ув`язненими дотримання вимог режиму утримання в ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» від 30 серпня 2019 року №96, затвердженого ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» підполковником внутрішньої служби Добровольським В.М.; медичного висновку завідувача медичної частини ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» від 30 серпня 2019 року № 3101.
14.2. Суди попередніх інстанцій указали також на те, що спірну постанову від 30 серпня 2019 року прийнято особою, наділеною такими повноваженнями - виконуючим обов`язки начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи підполковником внутрішньої служби Добровольского В.М., який, крім іншого, має право заохочувати та карати засуджених в межах дисциплінарних прав, які установлені КВК України. Такий висновок судів попередніх інстанцій заснований на аналізі змісту наявних у матеріалах справи копій наказу "Про службове відрядження" від 29 серпня 2019 року №96 о/с-вд та Посадової інструкції першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи.
14.3. Доводи позивача щодо розгляду питання про притягнення його до відповідальності на засіданні дисциплінарній комісії був проведений з порушенням права останнього на захист суди попередніх інстанцій визнали безпідставними, оскільки за приписами статті 135 КВК України на відповідача покладено обов`язок повідомити про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення та надати можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб`єктів надання такої допомоги. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач був повідомлений про місце і час засідання дисциплінарної комісії, йому роз`яснювалися положення статті 63 Конституції України та зміст пункту 5 статті 135 КВК України щодо права на користування послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, однак у всіх документах, які надавалися позивачу для ознайомлення, останній замість особистого підпису писав «Пеховський вор». Такий висновок судів попередніх інстанцій заснований на аналізі змісту наявних у матеріалах справи копій бланків повідомлення щодо місця і часу засідання дисциплінарної комісії від 29 серпня 2019 року, заяви про ознайомлення зі змістом пункту 5 статті 135 КВК України від 29 серпня 2019 року, пояснень від 29 серпня 2019 року.
14.4. Відхиляються доводи позивача про те, що спірна постанова йому не видана протягом трьох робочих днів із зазначенням можливості та порядку її оскарження, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується факт відмови позивача від підпису про ознайомлення зі спірною постановою та вчинення замість особистого підпису напису «Пеховский Вор».
14.5. Суди попередніх інстанцій також відхилили доводи позивача про порушення відповідачем статті 62 Конституції України, положень Закону № 3352-XII, абзацу восьмого пункту 3 розділу 1 Правил № 1769/5 у зв`язку із застосуванням до позивача заходів стягнення у вигляді поміщення в карцер, який на території ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» для утримання не засуджених осіб відсутній, та зазначили, що законність переведення позивача до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» підтверджується рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/695/19 та рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/2265/19 та ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2018 року у справі № 357/9368/18.
14.6. Стосовно доводів позивача про відсутність у нього статусу засудженого станом на час виникнення спірних правовідносин суди попередніх інстанцій зазначили, що положеннями пункту 6.1 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 передбачено, що порядок застосування заходів стягнення до ув`язнених, такий як і до засуджених та визначається статтями 14, 15 Закону № 3352-XII та статтями 54 67-69 130-135 КВК України. Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що відповідач при прийнятті спірної постанови дотримався вимог статті 15 Закону № 3352-XII, процедури та порядку накладення дисциплінарного стягнення, встановленого статтями 134-135 КВК України, а спірна постанова прийнята за наявності підстав для її прийняття та за наявності у відповідача повноважень на її прийняття.
15. Крім того, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відхилив доводи представника позивача щодо неправомірності розгляду позовної заяви в порядку спрощеного провадження, оскільки ця справа не належить згідно із частиною четвертою статті 12 КАС України до виключного переліку справ, які повинні бути розглянуті за правилами загального позовного провадження.
15.1. Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи представника позивача щодо розгляду справи незаконним складом суду та необґрунтованої відмови у задоволенні заяви позивача про відвід судді Кушнової А.О. і зазначив, що рішення суду першої інстанції прийняте повноважним складом суду, оскільки відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 грудня 2019 року визначено головуючого суддю Кушнову А.О. для розгляду справи № 320/6723/19, зміни складу суду не здійснювалося. При цьому, суд першої інстанції розглянув заяву про відвід судді з дотриманням вимог статей 36 40 КАС України та ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 20 січня 2020 року у задоволенні заяви про відвід судді Кушнової А.О. відмовлено у зв`язку з відсутністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості чи об`єктивності судді при розгляді справи.
15.2. Інші твердження представника позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, частини сьомої статті 78 КАС України, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, а визначені частиною третьою статті 317 КАС України обов`язкові підстави для скасування судового рішення в разі порушення норм процесуального права, в даному випадку відсутні.
ІV. Касаційне оскарження
16. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Костенком В.П. подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 03 червня 2021 року.
17. У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статті 62 Конституції України, частин другої, третьої статті 54, 4-6 статті 69, статті 131-1, частини першої статті 132, частин першої, третьої статті 134, частини восьмої статті 134, частин першої, другої, четвертої, шостої, сьомої статті 132, статті 135 КВК України у подібних правовідносинах, а саме, які виникають у зв`язку із поводженням представників влади до ув`язненого, як до винуватої (засудженої) особи (незаконне ототожнення ув`язненого із засудженими).
17.1. Заявник касаційної скарги доводить, що судами попередніх інстанцій проігноровано та не наведено у оскаржуваних судових рішеннях мотивів відхилення доводів позивача про те, що КВК України не поширює свою дію на осіб, обвинувальний вирок відносно яких не набрав законної сили, відтак його норми не могли слугувати правовою підставою для ухвалення спірного рішення про поміщення ув`язненого ОСОБА_1 до «карцера» (дисциплінарного ізолятора) у виправній колонії, у якій відсутній карцер СІЗО у розумінні Закону № 3352-XII та абзацу восьмого пункту З розділу 1 Правил № 1769/5, і, відповідно, нормами КВК України не могли керуватися суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
17.2. Так, скаржник наполягає, що за змістом частин першої та другої статті 42, частини другої статті 43 КПК України, а також частин першої - третьої статті 1, статті 4, абзацу одинадцятого частини другої статті 8 Закону № 3352-XII особа, яка знаходиться під вартою і, вирок відносно якої не набрав законної сили, має статус обвинуваченого (підсудного) - ув`язненого. Відтак поводження до цієї особи не може бути таким, як до засудженої (винуватої). Натомість, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій свавільно застосували норми Закону № 3352-XII та Правил № 1769/5, ототожнивши ув`язненого із особою, що має статус засудженого, посилаючись при цьому на положення неіснуючого пункту 6.1 глави 6 розділу Правил VIII (Правил № 1769/5, у редакції станом на день винесення спірної постанови), яким передбачено, що «порядок застосування заходів стягнення до ув`язнених, такий як і до засуджених, що визначається статтями 14, 15 Закону № 3352-XII та статтями 54 67-69 130-135 КВК України». Скаржник також наголошує, що КВК України не містить положення, яке б дозволяло застосовувати норми цього Кодексу до ув`язаних. У свою чергу, пункт 1 глави 6 розділу XVIII Правил № 1769/5 передбачає, що порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених визначається статтями 14, 15 Закону № 3352-XII та статями 54 67-69 130-135 КВК України. При цьому, указані норми КВК України застосовуються виключно до осіб засуджених до арешту, обмеження волі, які, водночас, можуть тримуються у СІЗО.
17.3. Скаржник також не погоджується із здійсненим судами попередніх інстанцій тлумаченням частини першої статті 1 Закону № 3352-XII, згідно з яким суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що «... виходячи з даних положень Закону, на засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили, розповсюджується дія даного Закону, яким і керувався відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови. Таким чином, доводи представника позивача про те, що положення статті 135 КВК України поширюють свою дію лише на засуджених суд вважає необґрунтованими». У свою чергу, скаржник наполягає, що незрозумілим лишається, яким чином факт поширення дії Закону № 3352-XII на обвинуваченого (підсудного), який був засуджений, але вирок відносно нього не набрав законної сили, може поширювати на таку особу дію статті 135 КВК України.
17.4. Скаржник наполягає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано абзац восьмий пункту З розділу 1 Правил № 1769/5 та проігноровано доводи позивача, що на території ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» відсутній «карцер» у розумінні указаної норми Правил № 1769/5, саме для тримання ув`язнених (незасуджених) осіб.
17.5. Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» в частині неправомірного застосування рішення ЄСПЛ в якості джерела права при вирішенні цієї справи, оскільки позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні у справі «Руслан Яковенко проти України» стосувалася питання правомірності обраного запобіжного заходу та жодним чином не дає підстав для висновку про можливість ототожнення ув`язненого із засудженим, а відтак і для застосування до ув`язненого норм права, які поширюють свою дію виключно на засуджених при ухваленні рішення про застосування стягнення.
18. У касаційній скарзі представник позивача також зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 59 Конституції України у подібних правовідносинах, які виникають у зв`язку із оскарженням дій та рішень суб`єктів владних повноважень з поміщення ув`язненого до неіснуючого «карцера» у виправній колонії, вирок відносно якого не набрав законної сили, на підставі норм права, що поширюють свою дію на засуджених та порушення права ув`язненого на правничу допомогу у виправній колонії при розгляді та вирішенні дисциплінарної справи.
18.1. Так, скаржник стверджує, що позивач вимагав від відповідача та інших посадових осіб ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» під час вирішення питання щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення запросити його адвокатів (захисників) - Кушніренка М.В., Костенка В.П., Сушка Р.М. для надання правової (правничої) допомоги. Однак вказана вимога була проігнорована адміністрацією виправної колонії. Скаржник звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач або інші службові особи виправної колонії повідомляли адвокатів Оніщенка Р.І. про дату, час і місце розгляду дисциплінарної справи відносно останнього. Також відсутні докази, що ув`язненому ОСОБА_1 надана можливість повідомити своїх адвокатів про дату, час і місце розгляду справи. Розгляд дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 відбувся без участі його адвокатів, що є порушенням права, гарантованого статтею 59 Конституції України і, відповідно, є порушенням права на захист.
18.2. Скаржник наполягає, що ОСОБА_1 взагалі не роз`яснювалися його права у ході дисциплінарного провадження та у порушення пункту 7 розділу 6 Правил № 1769/5 не була надана копія спірної постанови із зазначенням можливості та порядку її оскарження. При цьому, скаржник наголошує, що у порушення статті 77 КАС України відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами, що саме позивач є автором написів «Пеховський вор» у документах, які, за твердженнями відповідача та третьої особи, надавалися позивачу для ознайомлення.
19. Також скаржник наполягає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не правильно застосували частину п`яту статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-ІV, яка стосується лише соціального захисту службових осіб цієї служби, та частину першу статті 69 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, який взагалі не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не надали належної оцінки доводам позивача про те, що спірна постанова винесена незаконним суб`єктом- відповідачем ОСОБА_3 , як «начальником установи виконання покарань», однак на день прийняття спірної постанови останній не був начальником ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», а займав посаду першого заступника начальника виправної колонії.
20. Скаржник звертає увагу, що суди неправильно застосували статтю 4 Закону № 3352-XII, статтю 11 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», пункт 1.6 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 березня 2013 року № 460/5, у контексті правомірності переміщення ув`язненого до дільниці слідчого ізолятора виправної колонії, яка «дільниця слідчого ізолятора» не передбачена чинними станом на час виникнення спірних правовідносин законодавством, відтак не могла утворюватися та функціонувати у законний спосіб.
21. Крім того, заявник касаційної скарги вказує на порушення судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм процесуального права.
21.1. Так, скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, допустили порушення статей 73 74 75 90 211 КАС України, оскільки не дослідили, не оцінили належним чином наявні у матеріалах справи докази та не навели мотивів відхилення доказів, на урахуванні яких наполягав позивач, зокрема, не оцінили пояснення позивача (том 1 а.с. 81, 82).
21.2. Скаржник наполягає, що суди вирішили справу на підставі недопустимих доказів, оскільки наявні у матеріалах справи копії документів засвідчені особами, щодо яких відсутні у матеріалах справи докази про наявність у них повноважень засвідчувати від імені третьої особи копії документів на відповідність оригіналам. А оригінали документів судами попередніх інстанцій не досліджувалися. При цьому, скаржник звертає увагу, що копії рапортів від 29 серпня 2019 року № 8 та від 29 серпня 2019 року без номеру не зареєстровані згідно із правилами діловодства, а копія документа - «Розподіл функціональних обов`язків» взагалі зроблена з непідписаного «оригіналу». Відтак, на переконання скаржника, указані матеріали не мають юридичної сили.
21.3. Скаржник також наполягає, що листи-відповіді Генеральної прокуратури є недопустимими доказами та не повинні були ураховуватися судами попередніх інстанцій, оскільки не є доказами, які підтверджують наявність складу дисциплінарного правопорушення.
21.4. Скаржник зазначає, що унаслідок необґрунтованого відхилення клопотання позивача про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження судом першої інстанції не правильно застосовано частину третю статті 257 КАС України, що фактично є порушенням права на доступ до суду, а суд апеляційної інстанції цього порушення не виправив. Так, за доводами скаржника, відхиляючи клопотання позивача про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження із викликом учасників справи у судове засідання, а також із допитом свідків, суди попередніх інстанції зазначили лише, що позовна заява не містить відомостей про обставини, які неможливо встановити за допомогою письмових доказів. Проте, на переконання скаржника, таке рішення позбавило сторону позивача можливості висловити свої міркування та доводи з приводу письмових доказів безпосередньо в судовому засіданні під час їх дослідження. При цьому, судами передніх інстанцій у порушення пункту 4 частини третьої статті 257 КАС України не враховано обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо.
21.5. Заявник касаційної скарги наполягає, що у порушення статей 91 92 КАС України суди попередніх інстанції протиправно відхилили клопотання позивача про допит свідків, що позбавило останнього можливості надати суду докази із законного джерела, зокрема, власних показань щодо дійсних причин його поміщення до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» та прийняття відповідачем спірної постанови від 30 серпня 2019 року.
21.6. Скаржник наполягає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 78 КАС України, оскільки безпідставно, на його думку, послалися на: ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2018 року у справі №357/9368/18, яка не є обов`язковим для адміністративного суду судовим рішенням у розумінні частини шостої статті 78 КАС України та не могла ураховуватися судами попередніх інстанцій для цілей встановлення обставин у цій справі; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2019 року у справі №640/2265/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яке ґрунтується виключно на зазначеній ухвалі слідчого судді у справі №357/9368/18 та було скасовано постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року; рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі №320/695/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яке ґрунтується на скасованому рішенні у справі №640/2265/19 та зазначеній ухвалі слідчого судді у справі №357/9368/18. Крім того, скаржник звертає увагу, що справа № 357/9368/18 розглядалася слідчим суддею у порядку кримінального судочинства, а саме, на підставі статті 206 КПК України. Предмет доказування та обставини, на які посилався захист у наведеній справі, відрізняються від тих, які мають місце у цій справі. При цьому, слідчий суддя позбавлений можливості вирішувати питання законності або незаконності поміщення/переміщення/переведення ув`язненої особи із слідчого ізолятора до виправної колонії, оскільки КПК України, зокрема стаття 206 цього Кодексу, не містить таких повноважень слідчого судді. Відтак, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій залишили без оцінки доводи позивача щодо його незаконного переведення до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», у якій він був підданий катуванню, що виявилося у поміщенні до одиночної камери.
21.7. Заявник касаційної скарги наполягає, що судовий розгляд не може вважатися справедливим, якщо суд залишив без відповіді ключові аргументи сторони, однак суди першої та апеляційної інстанцій допустили очевидно несправедливий характер судового провадження, оскільки суд першої інстанції повністю проігнорував доводи позовної заяви та заявлених клопотань, протиправно вирішивши справу на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному процесі, а решта доводів взагалі залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій.
22. Покликаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року у справі «Гудмундур Андрі Астрадсон проти Ісландії», скаржник вказує на наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій у зв`язку з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у контексті права на справедливий суд через недотримання процедури призначення на посаду судді безстроково судді Кушнової А.О., яка розглядала цю справу у суді першої інстанції, а розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснено за участі у складі колегії суддів судді Сорочка Є.О., якому заявлявся відвід у цій справі.
23. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивача або його представника.
24. 15 червня 2021 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №1097/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з постановленням Верховним Судом 15 червня 2021 року ухвали № К/9901/20553/21 про відведення судді-доповідача Калашнікової О.В. та судді Губської О.А., від розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 320/6723/19.
25. 15 червня 2021 року протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н.В., суддів Данилевич Н.А., Мацедонську В.Е.
26. Колегія суддів, вважаючи доведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2021 року відкрила касаційне провадження.
27. 20 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» на касаційну скаргу, у якому третя особа спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
27. 1. Доводи відзиву на касаційну скаргу відтворюють позицію третьої особи у судах попередніх інстанцій.
28. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача та третьої особи.
29. 04 листопада 2021 року матеріали справи №320/6723/19 надійшли до Верховного Суду.
30. Ухвалою від 01 грудня 2021 року адміністративну справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
31. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
32. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
33. Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (стаття 59 Конституції України).
35. Частина перша статті 62 Конституції України унормовує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
36. За змістом статті 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30 червня 1993 року № 3352-XII (далі - Закон № 3352-XII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
37. Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання (частина перша статті 4 Закону № 3352-XII).
38. Згідно зі статтею 5 Закону № 3352-XII забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув`язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув`язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.
39. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3352-XII особи, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
40. Режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами (частина перша 7 Закону № 3352-XII).
41. За змістом абзацу другого частини першої статті 9 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, мають право: на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.
42. Обов`язки осіб, взятих під варту визначено статтею 10 Закону № 3352-XII. Зокрема, особи, взяті під варту, зобов`язані: додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув`язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації; бути ввічливими до працівників місця попереднього ув`язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов`язків.
43. Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні - на строк до п`яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.
44. Порядок й умови перебування у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, та окремих категорій засуджених регулюють Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року № 1769/5 (далі - Правила № 1769/5, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
45. У пункті 3 глави 1 розділу І Правил № 1769/5 наведено значення термінів, які вживаються у цих правилах, зокрема:
45.1. адміністрація СІЗО -начальник СІЗО, його заступники або особи, які виконують їх обов`язки;
45.2. ув`язнені - особи, які тримаються під вартою відповідно до вмотивованого рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесеного відповідно до Кримінального кодексу України та КПК, та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом; особи, щодо яких вироком суду передбачено тримання під вартою до набрання ним законної сили;
45.3. засуджені - особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, які на підставі статті 89 КВК залишені у СІЗО для роботи з господарського обслуговування; особи, засуджені до обмеження волі, які на підставі статті 57 КВК підлягають направленню до місця відбування покарання; особи, засуджені до арешту, позбавлення волі, довічного позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили і які на підставі статті 87 КВК підлягають відправленню до установ виконання покарань; засуджені, вироки щодо яких набрали законної сили, які на підставі статті 90 КВК тимчасово залишені в СІЗО або переведені до СІЗО з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або виправної колонії; особи, вироки щодо яких набрали законної сили, які відповідно до статті 88 КВК переміщуються під вартою з однієї установи до іншої;
45.4. дисциплінарний ізолятор - приміщення, призначене для тримання засуджених, до яких застосовано стягнення, передбачене статтями 132 134 КВК;
45.5. карцер - приміщення, призначене для тримання ув`язнених і засуджених, які злісно порушують вимоги режиму і до яких застосовано стягнення на підставі статті 15 Закону № 3352-XII та статей 54 132 134 КВК.
46. Відповідно до пункту 4 глави 3 розділу І Правил № 1769/5 ув`язнених тримають у СІЗО в порядку, передбаченому цими Правилами та Законом № 3352-XII.
47. Особливості тримання у СІЗО засуджених визначено пунктами 5 - 9 глави 3 розділу І Правил № 1769/5.
47.1. Засуджених, яких на підставі статті 89 КВК залишено у СІЗО для роботи з господарського обслуговування, тримають відповідно до цих Правил, вони користуються правами та мають обов`язки, визначені КВК (пункт 5).
47.2. Осіб, засуджених до обмеження волі, які на підставі статті 57 КВК підлягають направленню до місця відбування покарання, осіб, засуджених до арешту, позбавлення волі, довічного позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили і які на підставі статті 87 КВК підлягають відправленню до установ виконання покарань, тримають відповідно до вимог КВК та цих Правил (пункт 6).
47.3. Засуджених в разі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з іншим кримінальним провадженням або в разі прийняття рішення про тимчасову видачу іншій державі тримають відповідно до Закону № 3352-XII та цих Правил. Одержання цими особами посилок і передач, а також купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюються в порядку, встановленому КВК для призначеного їм рівня безпеки виправної колонії та цими Правилами (пункт 7).
47.4. Засуджених, вироки щодо яких набрали законної сили, яких відповідно до статті 88 КВК переміщують під вартою з однієї установи виконання покарань (СІЗО) до іншої (далі - особи, які прямують транзитом), тримають відповідно до вимог КВК, Закону № 3352-XII та цих Правил, вони користуються правами та мають обов`язки, визначені Законом № 3352-XII та КВК (пункт 8).
47.5. Засуджених, вироки щодо яких набрали законної сили, яких на підставі статті 90 КВК тимчасово залишено в СІЗО або переведено до СІЗО з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або виправної колонії, за винятком осіб, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв`язку з іншим кримінальним провадженням, тримають відповідно до вимог цих Правил, вони користуються правами та мають обов`язки, визначені КВК (пункт 9).
48. Згідно з пунктом 1 глави 4 розділу І Правил № 1769/5 ув`язнені і засуджені мають право, зокрема, на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або тримання під вартою, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів тримання під вартою, оскарження їх до суду, отримання за особистою письмовою заявою в друкованому вигляді положень статей 28 29 55 56 59 62 63 Конституції України та інших встановлених законом прав затриманих або осіб, яких тримають під вартою, у тому числі право здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (тримання під вартою), право відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.
49. Пунктом 4 глави 4 розділу І Правил № 1769/5 визначено, що ув`язнені та засуджені зобов`язані, зокрема: додержуватися розпорядку дня, встановленого в СІЗО, виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО. Не здійснювати умисних дій, що загрожують життю і здоров`ю інших осіб, а також принижують їх гідність; не вступати в суперечки з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО, не принижувати їх гідність, не перешкоджати виконанню ними своїх обов`язків. На вимогу адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО повідомляти свої прізвище, ім`я, по батькові.
50. Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Правил № 1769/5 підставами для приймання до СІЗО та тримання ув`язнених і засуджених є, зокрема: ухвала слідчого судді (суду) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом; вирок суду, що не набрав законної сили, але передбачає тримання особи під вартою.
51. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених визначається статтями 14, 15 Закону № 3352-XII та статтями 54 67-69 130-135 КВК (пункт 1 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5).
52. Відповідно до пункту 3 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених (за винятком переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночної камери)) користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.
53. За змістом пункту 4 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини її членів (абзац перший).
53.1. Ув`язнений чи засуджений має бути письмово повідомлений про місце і час засідання дисцип-лінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За письмовою заявою ув`язненого чи засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби (абзац четвертий).
53.2. Ув`язнений чи засуджений під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії має право користуватися послугами захисника, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, за власним вибором, який представлятиме його інтереси під час засідання комісії. Якщо ув`язнений або засуджений не має доступу до цих осіб, адміністрація СІЗО зобов`язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб`єктів надання такої допомоги (абзац п`ятий).
54. Пунктом 5 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 визначено, що начальник СІЗО має право помістити ув`язненого чи засудженого до карцеру чи дисциплінарного ізолятора строком до однієї доби до прийняття рішення про застосування стягнення у разі порушень режиму тримання, якими є перебування у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння, участь у конфліктній ситуації, бійці, масових заворушеннях або інших діях, що створюють серйозну загрозу порядку в СІЗО.
55. Згідно з пунктом 8 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 про заохочення і стягнення начальник СІЗО виносить постанову про заохочення (додаток 28) і постанову про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 29). Про виявлене порушення вимог режиму посадова особа СІЗО складає вмотивований рапорт, який подає на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув`язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 30), що зберігається у черговій частині СІЗО.
56. Під час призначення заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка ув`язненого чи засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення щодо суті проступку. Заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування стягнень, що завдають ув`язненим та засудженим фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність (абзац перший пункту 9 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5).
57. Стягнення у вигляді поміщення до дисциплінарного ізолятора, карцеру та переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) засуджені відбувають у приміщеннях карцеру. На них поширюються умови тримання засуджених у дисциплінарному ізоляторі, карцері, приміщенні камерного типу (одиночній камері) виправних колоній, установлені КВК та цими Правилами (абзац перший пункту 10 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5) .
58. Відповідно до пункту 11 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 стягнення у вигляді поміщення до карцеру накладається за вмотивованою постановою про поміщення ув`язненого до карцеру (додаток 33), винесеною начальником СІЗО або особою, яка виконує його обов`язки, на підставі рішення дисциплінарної комісії, з визначенням строку тримання.
59. Ув`язнені та засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути поміщені до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строки, передбачені статтею 15 Закону № 3352-XII та статтями 54 68 132 КВК (абзац перший пункту 1 глави 7 розділу VIII Правил № 1769/5).
60. За змістом пункту 2 глави 7 розділу VIII Правил № 1769/5 злісним порушенням режиму тримання є, зокрема, вчинення дрібного хуліганства.
60.1. Дрібне хуліганство - вживання ув`язненими або засудженими нецензурної лайки у присутності інших ув`язнених і засуджених, адміністрації СІЗО, персоналу СІЗО та осіб, які відвідують СІЗО, образливе чіпляння до них, а також інші подібні дії, що порушують вимоги режиму тримання, встановлені законодавством обов`язки громадян та посягають на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
61. Згідно з пунктом 3 глави 7 розділу VIII Правил № 1769/5 постанови про поміщення ув`язненого або засудженого до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, а також про переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки, оголошує ув`язненому або засудженому під його особистий підпис (абзац перший).
61.1. У разі відмови ув`язненого чи засудженого поставити особистий підпис начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки, робить на постанові відповідну відмітку (абзац другий).
62. Перед поміщенням ув`язненого або засудженого до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, переведенням до приміщення камерного типу (одиночної камери) персонал СІЗО повідомляє про це медичного працівника. Письмовий висновок медичного працівника щодо неможливості тримання ув`язненого або засудженого в карцері чи дисциплінарному ізоляторі, приміщенні камерного типу (одиночній камері) підлягає негайному виконанню персоналом СІЗО (абзаци перший, другий пункту 5 глави 7 розділу VIII Правил № 1769/5).
63. Згідно з абзацом третім пункту 4 глави 1 розділу І Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), на території виправної колонії мінімального із загальними умовами тримання та середнього рівнів безпеки можуть бути створені ізольовані дільниці слідчих ізоляторів.
64. Аналогічний зміст мав абзац третій пункту 4 глави 1 розділу І Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, який втратив чинність 14 вересня 2018 року (наказ Міністерства юстиції № 2822/5 від 28 серпня 2018 року).
65. Наказом Державного департаменту України з виконання покарань від 30 грудня 2003 року № 280, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 17 січня 2004 року затверджено Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії (далі - Положення № 280, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
66. Згідно з пунктами 1.1., 1.2. Положення № 280 дільниця слідчого ізолятора на території виправної колонії мінімального із загальними умовами тримання та середнього рівнів безпеки, спеціалізованої туберкульозної лікарні (далі - дільниця) організовується і ліквідовується наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - Департамент) за поданням територіального органу управління Департаменту.
66.1. Правовою основою діяльності дільниці є КПК України, Закон № 3352-XII, нормативно-правові акти Департаменту, а також це Положення.
67. Відповідно до пункту 2.1. Положення № 280 порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та засуджених у дільниці визначаються Законом № 3352-XII, нормативно-правовими актами Департаменту, а також цим Положенням.
68. У дільниці тримаються особи, взяті під варту, та засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, вироки щодо яких не набрали законної сили (абзац перший пункту 2.2. Положення № 280).
69. Пунктом 3.2. Положення № 280 визначено, що на осіб, які тримаються в дільниці, в повному обсязі поширюються права та обов`язки, що визначені Законом № 3352-XII, а також нормативно-правовими актами, що регламентують порядок і умови тримання осіб, узятих під варту, та засуджених.
70. Режим у дільниці, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та засуджених та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється Законом № 3352-XII та нормативно-правовими актами Департаменту (пункт 5.1. Положення № 280).
71. Наказом Міністерства юстиції України від 15 лютого 2017 року № 406/5 затверджено Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної кримінально-виконавчої служби України, до якого належить Білоцерківська виправна колонія (№35) - виправна колонія середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, зі створеною на її території дільницею слідчого ізолятора.
72. Частина перша статті 72 КАС України визначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
73. Згідно з частиною другою статті 72 КАС України визначені частиною першою цієї статті дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові докази.
74. Відповідно до статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
74.1. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
74.2. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
74.3. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
74.4. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
74.5. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
75. За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
75.1. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
76. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України).
77. Стаття 90 КАС Укарїни визначає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
77.1. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
VІ. Позиція Верховного Суду
78. Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
79. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
80. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
81. Предметом позовних вимог у цій справі є визнання протиправною та скасування винесеної першим заступником начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35» Добровольським В.М. постанови від 30 серпня 2019 року про накладення дисциплінарного стягнення, якою ув`язненого ОСОБА_1 поміщено в карцер на 3 (три) доби.
82. У цій справі суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, уважав установленим, що у діях позивача наявний протиправний проступок, який полягав у злісному порушенні правил внутрішнього розпорядку СІЗО, що зафіксовано в матеріалах перевірки за фактом порушення, яка відбулася з дотриманням визначеної КВК України процедури дисциплінарного провадження.
83. За доводами касаційної скарги скаржник наполягає на порушенні відповідачем при прийнятті оспорюваної постанови Конституції України, Закону № 3352-XII у контексті ставлення до позивача, який станом на час виникнення спірних правовідносин мав статус ув`язненого, як до винуватої (засудженої) особи, тобто незаконного ототожнення ув`язненого із засудженими.
84. Як одну з основних підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій заявник касаційної скарги зазначає, що судами проігноровано доводи позивача про те, що КВК України не поширює свою дію на осіб, обвинувальний вирок відносно яких не набрав законної сили, відтак його норми не могли слугувати правовою підставою для ухвалення спірного постанови про поміщення ув`язненого ОСОБА_1 до карцера.
85. З аналізу норм законодавства, яке регулює особливості тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув`язнення, слідує, що ув`язнені, зокрема особи щодо яких вироком суду передбачено тримання під вартою до набрання ним законної сили, тримаються у СІЗО в порядку, передбаченому Законом № 3352-XII та Правилами № 1769/5.
86. Такі особи мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, ув`язнені зобов`язані додержувати порядку (режиму), встановленого в місцях попереднього ув`язнення.
87. У разі ж порушення ув`язненими вимог режиму, адміністрація місця попереднього ув`язнення може застосовувати до них заходи стягнення, визначені статтею 15 Закону № 3352-XII. Так, ув`язнені, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру.
88. Процедура притягнення ув`язнених до дисциплінарної відповідальності, окрім статті 15 Закону № 3352-XII, визначена приписами Правил № 1769/5.
89. Верховний Суд зауважує, що у окремих випадках у місцях попереднього ув`язнення - СІЗО можуть триматися засуджені особи. При цьому, таких осіб тримають у СІЗО відповідно до Правил № 1769/5 та вимог КВК України.
90. Тож наявна у пункті 1 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 бланкетна (відсилочна) норма щодо застосування статей 54 67-69 130-135 КВК України стосується саме визначення порядку застосування заходів заохочення і стягнення щодо засуджених.
91. Враховуючи вищевикладене, визначена КВК України процедура застосування заходів стягнення не поширює свою дію на ув`язнених.
92. На підставі наведеного, колегія суддів констатує, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального права, яке виявилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме КВК України, та не застосуванні нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
93. Колегія суддів зауважує, що склавши помилковий висновок, що спірні правовідносини врегульовано приписами КВК України, суди попередніх інстанцій під час прийняття ними оскаржуваних судових рішень не надали належної та обґрунтованої оцінки ані змісту позовних вимог, ані правовим підставам звернення позивача до суду та пов`язаними з цим фактичними обставини справи, що підлягали обов`язковому встановленню в ході розгляду справи з наданням їм правової оцінки.
94. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
95. Проте, незважаючи на викладене, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що як у касаційній скарзі, так і у апеляційній скарзі, представник позивача зазначав, що додані до матеріалів справи відповідачем та третьою особою копії документів є недопустимими доказами.
96. Окремими положеннями статті 94 КАС України визначено особливості використання як засобів доказування письмових доказів (копій та оригіналів).
97. Важливою вимогою використання копії письмового доказу як допустимого доказу у справі є його належне засвідчення.
98. При цьому, статтею 74 КАС України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
99. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
100. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
101. Проте у цій справі суд апеляційної інстанції не надавав оцінку аргументам апеляційної скарги щодо недопустимості доказів та зазначив, що вважає такі аргументи безпідставними, оскільки судом першої інстанції, за висновком суду апеляційної інстанції, правильно вирішено справу по суті, а визначені частиною третьою статті 317 КАС України обов`язкові підстави для скасування судового рішення в разі порушення норм процесуального права, в даному випадку відсутні.
102. Таким чином, судами попередніх інстанцій всупереч вимогам статей 74 90 КАС України не надано жодної оцінки твердженням позивача щодо недопустимості як доказів у цій справі наявних у ній матеріалів.
103. У свою чергу, положення КАС України не дають суду касаційної інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
104. Реагуючи на доводи касаційної скарги про незаконне переведення ув`язненого ОСОБА_1 до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» та тримання його у одиночній камері, колегія суддів зазначає таке.
105. Учасниками цієї справи не заперечується факт, що ув`язнений ОСОБА_1 був переведений з ДУ «Київський СІЗО» до дільниці СІЗО ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35», де тримався з 09 червня 2018 року та на час виникнення спірних правовідносин.
106. Правові підстави діяльності на території ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35» дільниці СІЗО визначені, зокрема, приписами Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії, затвердженого наказом Державного департаменту України з виконання покарань від 30 грудня 2003 року № 280, та наказом Міністерства юстиції України від 15 лютого 2017 року № 406/5.
107. Верховний Суд зазначає, що питання правомірності утворення на території ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35» дільниці СІЗО; переведення ув`язненого ОСОБА_1 з ДУ «Київський СІЗО» до дільниці СІЗО ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35»; тримання ув`язненого ОСОБА_1 у дільниці СІЗО ДУ «Білоцерківська виправна колонія №35» в одиночній камері, не охоплюються предметом спору цієї справи.
108. Тож суди при вирішенні позовних вимог у цій справі, незалежно від підстав та мотивів позову, повинні перевірити саме оспорюване рішення суб`єкта владних повноважень («Постанову про поміщення ув`язненого до карцера», прийняту першим заступником начальника ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» Добровольським В.М. 30 серпня 2019 року) на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.
109. Щодо доводів заявника касаційної скарги про порушення вимог процесуального закону, які полягали в тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.
110. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
111. Водночас частиною четвертою статті 257 КАС України унормовано, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
112. Такі самі положення містить також частини четверта статті 12 КАС України, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 згідно із законами України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII і від 13 травня 2020 року № 590-IX відповідно (<…> 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266 1 цього Кодексу).
113. Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
114. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів скаржника колегія суддів дійшла таких висновків:
114.1. у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України);
114.2. якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України);
114.3. за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження;
114.4. скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.
115. Відповідні правові висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 460/6542/20.
116. Підсумовуючи викладене, через призму аргументації представника позивача у цій частині, колегія суддів має зазначити, що ця справа не належить до визначеної процесуальним законом категорії справ, що можуть розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
117. Тож, зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження немає. Натомість за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).
118. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що аргументи заявника касаційної скарги у контексті підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 2 частини другої статті 353 КАС України, є непереконливі. Позаяк порушені у касаційній скарзі питання щодо порядку розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження, то підстави для задоволення касаційної скарги представника позивача в аспекті підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у зіставленні з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС, відсутні.
119. Аналізуючи доводи заявника касаційної скарги про ухвалення оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції незаконним складом суду, колегія суддів враховує практику ЄСПЛ, якою визначено критерії, що мають застосовуватися для оцінки того, чи було порушено право на суд, установлений законом.
120. Велика палата ЄСПЛ у справі «Гудмундур Андрі Астрадсон проти Ісландії» у рішенні від 01 грудня 2020 року (Gudmundur Andri Astradsson v. Iceland, no. 26374/18) розробила наступні три сукупні критерії, які застосовуватимуться для оцінки того, чи було порушено право на «трибунал, створений за законом».
120.1. По-перше, має бути, в принципі, явне порушення національного законодавства в тому сенсі, що воно повинно бути об`єктивно та дійсно ідентифіковане.
120.2. По-друге, лише ті порушення, які стосуються основоположних правил процедури призначення суддів (тобто порушень, що зачіпають суть відповідного права), можуть призвести до порушення статті 6 Конвенції. Відповідно порушення суто технічного характеру не сягають відповідного порога.
120.3. По-третє, перегляд національними судами правових наслідків порушення процедури призначення суддів повинен здійснюватися на основі відповідних стандартів Конвенції. Зокрема, необхідно досягти справедливого та пропорційного балансу, щоб визначити, чи існувала нагальна потреба, суттєва та переконлива, що виправдовує відступ від принципів правової певності (та незмінюваності суддів) у конкретних обставинах справи.
121. Що стосується обставин, наведених у касаційній скарзі у цій конкретній справі, колегія суддів вважає, що вони не свідчать про те, що суть права особи на суд, утворений за законом, була порушена. Доводи касаційної скарги не дають підстав дійти висновку, що розгляд цієї адміністративної справи у судах першої та апеляційної інстанцій здійснювався суддями, процедура призначення яких становила явне порушення фундаментального національного правила, покликаного обмежити вплив виконавчої влади та посилити незалежність судової влади, отже, перший і другий критерії відсутні, що виключає необхідність здійснювати оцінку за правилами третього критерію.
122. Таким чином, доводи представника позивача про ухвалення оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції незаконним складом суду колегія суддів вважає безпідставними, а наведені скаржником мотиви не свідчать про порушення права на суд, установлений законом, та не підтверджують порушення такого права.
123. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що підстави скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України відсутні.
124. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд наголошує, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
125. Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної та обґрунтованої оцінки правовим підставам звернення позивача до суду та пов`язаним з цим фактичним обставинам справи, що підлягали обов`язковому встановленню в ході розгляду справи з наданням їм правової оцінки. Зокрема, без належної оцінки залишилися ключові доводи учасника справи.
126. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.
127. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
128. За правилами частини шостою статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
129. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
130. Ураховуючи, що судами як першої, так і апеляційної, інстанцій допущено порушення норм процесуального права, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також, межі доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої відповідно до вимог статті 353 КАС України.
131. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно з`ясувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити аргументи усіх учасників справи та надані ними докази із наведенням мотивів їх врахування чи відхилення, а також проаналізувати оспорюване рішення відповідача на предмет його правомірності відповідно до критеріїв, визначених у частині другій статті 2 КАС України.
VІІ. Судові витрати
132. Оскільки за наслідками касаційного розгляду Верховним Судом не ухвалюється нове рішення, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костенка Вадима Павловича задовольнити частково.
2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року скасувати та направити справу № 320/6723/19 на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич В.Е. Мацедонська