ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 320/8092/23

адміністративне провадження № К/990/24048/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О.В., Соколов В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року (головуючий суддя - Кушнова О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (головуючий суддя - Голяшкін О.В., судді: Заїка М.М., Швед Е.Ю.),

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

1. У березні 2023 року ОСОБА_1 ( далі - позивач, заявник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у сумі 793 068,36 грн.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Окружного окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року, у справі № 640/1652/20 його, зокрема, поновлено на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 25 грудня 2019 року. Указане рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише у листопаді 2022 року, шляхом прийняття наказу від 25 листопада 2022 року № 2203ц про поновлення його на займаній посаді з 25 грудня 2019 року. Посилаючись на те, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він набув право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 29 квітня 2021 року по 24 листопада 2022 року, просив суд стягнути з відповідача на його користь указану суму.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення його недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку, з доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску, та надати докази на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві.

2.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що з 25 листопада 2022 року (дата видачі наказу) розпочато перебіг процесуального строку, проте до суду з указаним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 24 березня 2023 року, тобто зі спливом більше ніж три місяці після того, як дізнався про порушене право, а отже, позовну заяву подано поза межами місячного строку звернення до суду, установленим частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. На виконання ухвали суду 22 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від ОСОБА_1 , у якій позивач просив визнати поважними причини пропуску строку з тих підстав, що у грудні 2022 року він подав аналогічний позов до Окружного адміністративного суду міста Києва, що підтверджується копією платіжної інструкції про сплату судового збору. Надалі указаний суд було ліквідовано, а ОСОБА_1 повідомлено про можливу втрату поданих ним матеріалів, у зв`язку із чим йому було запропоновано подати позов безпосередньо до Київського окружного адміністративного суду, що він невідкладно і зробив у березні 2023 року. Побіжно заявник послався на запровадження воєнного стану, відключення електроенергії та повітряні тривоги, що також, на його думку, вплинуло на перебіг строку, оскільки фактично унеможливило вчинення процесуальних дій у визначений законом строк.

4. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

5. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. 21 червня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.

7. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору та всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування приписів частини другої статті 233 КЗпП України, сформованих у постановах від 01 серпня 2023 року у справі № 640/35546/21 та від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21. Судами попередніх інстанцій не враховано доводи позивача про те, що предметом спору є стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду, що є спором про оплату праці, а тому застосовними є приписи частини другої статті 233 КЗпП України, а не частина п`ята статті 122 КАС України.

7.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на дію принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає, зокрема, в тому, що суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi jus), а активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи правовідносин між сторонами. Саме суд зобов`язано надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи. Таку правову позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року (справа № 487/10128/14-ц), від 26 червня 2019 року (справа № 587/430/16-ц), від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц) та від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19).

7.2. Також позивач зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано висновки Верховного Суду, сформовані задовго до ухвалення Верховним Судом постанови від 01 серпня 2023 року у справі № 640/35546/21, у якій Суд за подібних обставин указав, що у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (саме прокурора в Генеральній прокуратурі України) необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України, а не статті 122 КАС України.

8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

9. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень частини другої статті 328 КАС України щодо залишення позовної заяви без розгляду.

10. Ухвалу про відкриття касаційного провадження від 08 липня 2024 року направлено учасникам справи через підсистему «Електронний суд» та доставлено до електронного кабінету відповідача, проте відзив на касаційну скаргу від Офісу Генерального прокурора у справі не надійшов.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

11. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи із установлених меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.

12. Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

14. Принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

15. За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

16. Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).

17. За правилами частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

18. Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби також закріплене в пункті 3 частини першої статті 371 КАС України.

19. За умовами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

20. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що невиконання приписів першої та сьомої статті 235 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України зумовлюють для роботодавця правові наслідки у вигляді виплати працівнику середнього заробітку, відповідно до статті 236 КЗпП України.

21. За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

22. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

22.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

22.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

23. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

24. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

26. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховним Судом установлено, що залишаючи позов без розгляду, суди попередніх інстанцій застосували місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

28. За указаного вище нормативно-правового регулювання, Верховний Суд зауважує, що норми КАС України насамперед передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із строками, установленими статтею 122 цього Кодексу.

29. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

30. Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання застосування приписів статті 122 КАС України у співвідношенні до положень КЗпП України і практика Верховного Суду у подібних спорах сформована так, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова ВС від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23).

31. КАС України не містить норм, що б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у спорах щодо стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду.

Тому умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

32. У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, указала, що вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).

У цій же справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, властивим є принцип легітимних очікувань, який у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї / мети системи адміністративних судів, а саме захист «малої людини» від «великої держави» в особі її численних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу. Наведене переконливо доводить, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, його зміст та обсяг буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію «якість закону», суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності (пункт 61 постанови) .

Надалі Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/156/23 презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. (див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).

33. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що у спірних правовідносинах необхідно було застосовувати приписи частини другої статті 233 КЗпП України, а не статтю 122 КАС України і таку правову позицію Верховний Суд вже висловлював у справах № № 420/10861/21, 280/6009/23 тощо.

34. Крім того, Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

35. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

36. З огляду на те, що вказаним рішенням у справі № 8-рп/2013 орган конституційної юрисдикції надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України у попередній редакції (до змін, унесених Законом № 2352-IX), а питання застосування строків після 19 липня 2022 року не було предметом його розгляду у цій справі, Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року (справа № 580/9690/23), у контексті застосування указаного рішення Конституційного Суду України, сформував такий висновок.

36.1. Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

36.2. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

37. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд констатує, що на момент звернення позивача до суду, а саме - 23 березня 2023 року з позовом про стягнення середнього заробітку за невиконання судового рішення, в Україні ще діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на передчасне застосування судами до спірних правовідносин строку, установленого статтею 233 КЗпП України.

38. За такого правового регулювання, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 щодо неправильного застосування судами частини п`ятої статті 122 КАС України та невідповідність висновків судів попередніх інстанцій позиції Верховного Суду, сформованої у справі № 420/10861/21.

Побіжно, Суд зауважує, що справа № 640/35546/21, на висновки Верховного Суду в якій також послався ОСОБА_1 , судом касаційної інстанції не переглядалася, а отже посилання позивача на сформовані у ній висновки не знайшли підтвердження та відхиляються Верховним Судом.

39. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

40. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ІV. Судові витрати

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року скасувати, а справу № 320/8092/23 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.М. Соколов