Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 320/8910/15

провадження № 61-18138св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маттіол», орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Подліянової Г. С., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, стягнення заборгованості та визнання договору укладеним.

Позов мотивований тим, що вони є власниками гуртожитку по АДРЕСА_1 .

В даному гуртожитку у кімнатах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 мешкає ОСОБА_3 , яка у кімнату № АДРЕСА_4 вселилася самовільно, приєднавши її до кімнати № АДРЕСА_2 без дозволу власників, без надання ордеру, у трудових відносинах із власниками не знаходилася, плату за проживання (орендну плату), комунальні послуги, за утримання будинку та прибудинкової території не сплачує, ухиляється від укладення договору найму. Станом на 01 жовтня 2015 року у відповідача утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 5 906,21 грн.

Так як відповідно до вимог статей 641 642 643 ЦК України укладення договору найму є обов`язковим для сторін, відповідачу була направлена пропозиція про укладення договору найму приміщення та примірники договору найму на кімнату АДРЕСА_2 , крім того документи передавалися особисто через коменданта гуртожитку ОСОБА_4 , про що остання склала відомість та написала пояснення, однак, відповідач відмовилася від отримання договору. Відмова наймача від укладення договору найму суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627 630 ЦК України та статей 158 159 162 ЖК УРСР.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просили:

усунути перешкоди в користуванні кімнатою АДРЕСА_4 шляхом виселення ОСОБА_3 з цієї кімнати;

визнати укладеним договір найму житлового приміщення (кімнати № АДРЕСА_2 ) у гуртожитку між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є власниками гуртожитку, та ОСОБА_3 по користуванню кімнатою № АДРЕСА_2 у гуртожитку по АДРЕСА_1 , в редакції, викладеній у позовній заяві.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа неодноразово переглядалась судами.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ «Маттіол», орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та визнання договору укладеним, відмовлено у повному обсязі.

Суд зробив висновки про необґрунтованість вимог про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та укладення договору найму житла, оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 27 червня 2018 року місця загального користування загальною площею 50,8 кв. м на АДРЕСА_1 як на першому поверсі, так і приміщення та місця загального користування не є житловими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу задоволено.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у цій справі скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користуванні кімнатою № АДРЕСА_4 в гуртожитку АДРЕСА_5 шляхом виселення ОСОБА_3 з цієї кімнати.

Визнано укладеним договір найму житлового приміщення (кімнати № АДРЕСА_2 ) у гуртожитку між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є власниками гуртожитку, та ОСОБА_3 по користуванню кімнатою № АДРЕСА_2 у гуртожитку по АДРЕСА_1 , який відповідає типовому договору найму житлового приміщення у соціальних гуртожитках, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 травня 2007 року № 783.

Усуваючи перешкоди позивачам, суд апеляційної інстанції виходив із необхідності захисту їхнього права власності на нерухоме майно шляхом виселення відповідача з кімнати № АДРЕСА_4 гуртожитку, у яку вона вселилася самовільно.

Ураховуючи те, що відповідач, яка була правомірно вселена у кімнату № АДРЕСА_2 гуртожитку та проживає там більше 10 років, відмовляється добровільно підписати договір найму з новими власниками гуртожитку, апеляційний суд вважав за необхідне визнати укладеним такий договір відповідно до типової форми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання укладеним договору найму скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у цій справі залишено без змін.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд зробив обґрунтовані висновки про необхідність усунення позивачам - власникам нерухомого майна перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_3 з кімнати № АДРЕСА_4 та про визнання укладеним між сторонами договору найму.

Разом із тим, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам принципу диспозитивності не звернув увагу на те, що позивачі просили визнати укладеним договір найму житла на конкретно викладених ними умовах, і не перевірив, чи містить їхній варіант договору істотні для даного виду правочинів умови, не здійснив їхнього аналізу, не виклав його змісту в резолютивній частині рішення, чим порушив вимоги статей 263-265 ЦПК України.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , задоволено.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у цій справі в частині вимог про визнання договору найму житлового приміщення укладеним скасовано.

Визнано укладеним договір найму житлового приміщення (кімнати № АДРЕСА_2 ) у гуртожитку між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є власниками гуртожитку, та ОСОБА_3 по користуванню кімнатою АДРЕСА_2 , який відповідає типовому договору найму житлового приміщення у соціальних гуртожитках, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 травня 2007 року № 783, в редакції, викладеній позивачем у позовній заяві.

Визнаючи укладеним договір найму, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне житлове приміщення АДРЕСА_2 є приватною власністю позивачів, відповідач є наймачем і відмовляється від укладення договору найму житлового приміщення, який містить типові умови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання укладеним договору найму залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачами не надано доказів того, що між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Норми закону, які були чинні на момент вселення відповідача у гуртожиток, не передбачали укладення договорів найму житла з особами, які вселилися на надану жилу площу в гуртожиток на підставі ордеру. Діючим законодавством не передбачено такий спосіб захисту порушеного права, як визнання договору найму укладеним і тому вірним є висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору найму приміщення.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується лише в частині вимог про визнання укладеним договору найму, в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 320/8910/15, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2019 року цивільна справа № 320/8910/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

Суди встановили, що 02 січня 1986 року ОСОБА_3 прийнята на роботу до ВАТ «Мелітопольпродмаш», де працювала до 28 серпня 1996 року.

07 квітня 1989 року відповідачу виданий ордер на проживання у гуртожитку.

11 квітня 1989 року на підставі ордера їй, як працівнику підприємства, на сім`ю із 3 осіб була надана для проживання кімната АДРЕСА_2 .

Зазначений гуртожиток є власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2006 року, виданим на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року у справі № 2-5730.

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно загальна площа будівлі гуртожитку становить 3 363,5 кв. м, а житлова площа - 1 319,8 кв. м.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що «за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року по справі № 6-110цс12 зазначено, що «відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов`язання особи до укладення відповідних договорів). Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (ст. ст. 3 6 12 - 15 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним».

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення в оскарженій частині постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання укладеним договору найму залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук