Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 320/9488/18

провадження № 61-3693св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня

2019 року у складі судді Урупи І. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, та Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у вихованні дитини, встановлення часу на побачення з дитиною.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 , син позивачки, та відповідачка -

ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 2014 року, який розірвано рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2017 року.

За час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у шлюбі, у них народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка - ОСОБА_1 є бабою ОСОБА_6 .

Після народження онука, позивачка приймала участь у його вихованні, спілкувалася з ним. Але, після розірвання шлюбу між її сином та відповідачкою остання змінила ставлення до неї, почала чинити перешкоди у спілкуванні з онуком та перешкоджати реалізації її прав на його виховання. Вона не має можливості спілкуватися з онуком, бачити його. Вона прагне приймати участь у вихованні онука. Крім того, дитина хворіє, потребує профілактичного догляду та лікування, а вона також бажає виконувати цей обов`язок. Одним із основних особистих немайнових прав дитини є її право на сім`ю та сімейне виховання, достатній рівень життя та її розвиток, а також обов`язок знати та поважати усіх своїх рідних (у тому числі і бабу).

Після того як відповідачка перестала надавати позивачці онука, вона декілька разів провідувала його у дитячому садочку, який знаходиться за місцем проживання відповідачки у с. Семенівка, Мелітопольського району Запорізької області. Але, коли ОСОБА_2 дізналася про це від вихователя, вона заборонила зустрічам у дитячому закладі. Позивачка має належні умови для забезпечення зустрічей з дитиною за місцем свого проживання, матеріально забезпечена. В квартирі, що належить їй на праві власності, є все необхідне для дитини, а саме: окреме спальне ліжко, іграшки, дитячі книжки та інші речі. В квартирі вона проживає сама. Отже, вона має можливість весь вільний час присвячувати онуку та займатися його розвитком та вихованням. Але відповідачка перешкоджає її праву.

ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у особистому спілкуванні з онуком, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановити час для спілкування з дитиною з 16 год. п`ятниці до 16 год. суботи щотижня за місцем її проживання та 7 днів у літній період щороку для оздоровлення онука за домовленістю сторін.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановлений для спілкування та виховання час.

Встановлено ОСОБА_1 час для спілкування з дитиною щотижня з

16 год. п`ятниці до 16 год. суботи за місцем проживання ОСОБА_1 без присутності матері та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини, зобов`язавши ОСОБА_2 забезпечити зустріч дитини з бабою у встановлений для спілкування час.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов у цій справі, керувався статями 1 19 159 257 СК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від

13 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 лютого 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права: судами неповно з`ясовано обставини справи, графік зустрічей та способи спілкування позивача з онуком, не враховано всіх доводів учасників справи, не надано належної оцінки доводам ОСОБА_2 (запереченням проти позову), не враховано вік та інтереси дитини, її звичний розпорядок дня, її прихильність до сторін, прив`язаність до матері, не враховано стан здоров`я, психоемоційний стан, поведінку та емоційний стан позивача, можливість бабусі забезпечити онука належними умовами перебування; судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/5787/18, від 28 лютого 2018 року у справі

№ 658/4895/14-ц (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

21 квітня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1084/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-3693св20 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи у зв?язку зі звільненням у відставку судді-доповідача.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року, касаційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами передано іншому судді-доповідачу.

23 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 14 грудня 2020 року № 3127/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-3693св20 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3

12 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2017 року.

За час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у шлюбі, у них народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка - ОСОБА_1 є бабою ОСОБА_6 .

Після розірвання шлюбу батьки дитини проживають окремо.

Дитина проживає разом з матір`ю (відповідачкою), з 20 лютого 2018 року відвідує дитячий садок (ДНЗ «Казка» Семенівської СР МР ЗО), КЗ «Інклюзивно-ресурсний центр» Мелітопольської міської ради, де за результатами обстеження та медичними показниками стану здоров`я дитини фахівцями рекомендовані корекційно-розвиткові заняття, носіння ортопедичного взуття.

Висновком від 18 червня 2019 року № 01-24/591 Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, керуючись інтересами дитини, враховуючи, що ОСОБА_1 бажає брати участь у вихованні внука, відповідно до статті 257 СК України вважала можливим підтримати позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спосіб участі у вихованні і спілкуванні та встановлення часу зустрічей тому, що, з урахуванням раніше призначеного часу на спілкування батька з дитиною, вимоги позову практично перешкоджають матері спілкуватися з малолітньою дитиною. Орган опіки та піклування пропонує встановити ОСОБА_1 дні побачень з внуком,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання баби, за адресою АДРЕСА_1 кожного тижня з 16 год. п`ятниці до 16 год. суботи та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини.

Позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира за вказаною адресою належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2003 року.

Як особа, позивачка за місцем проживання характеризується позитивно, є порядною та відповідальною людиною, завжди ввічлива.

З акту обстеження умов проживання позивачки встановлено, що житло складається з двох ізольованих кімнат, кухні, санвузлу, коридору. Умови проживання задовільні: квартира упорядкована, зроблено сучасний ремонт, є необхідні меблі, електронно-побутова техніка, в кімнатах чисто, затишно. Для виховання та розвитку дитини створені умови: розкладний диван-ліжко, обладнане місце для відпочинку, є полиці з дитячими книжками, іграшки, розважальні ігри.

Відповідачка перешкоджає вільному спілкуванню баби з внуком, про що свідчать фактичні обставини, встановлені в ході розгляду справи; позиція відповідачки, яка заперечує проти особистого спілкування позивачки з дитиною без її присутності; висунуті в судовому засіданні відповідачкою умови щодо спілкування позивачки з внуком тільки за місцем її проживання; довідкою ДНЗ «Казка», з якої вбачається, що позивачка двічі приходила до навчального закладу, який відвідує ОСОБА_6 , та один раз провела час з дитиною на прогулянці у присутності вихователя, коли прийшла в другий раз, ОСОБА_6 в закладі не було, а мати в усній формі просила вихователів не відволікати дитину від навчально-виховального процесу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У частині першій статті 257 СК України встановлено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Законодавцем визначено механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (частини друга, третя статті 257 СК України).

Відповідно до статті 263 СК України спори щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Виходячи з положень статті 159 СК України усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.

Право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює щонайменше зв`язки між близькими родичами, наприклад, між дідом, бабою та внуками, оскільки такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль.

Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються, зокрема, і на відносини між бабою, дідом та внуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ у справі «Крускіч проти Хорватії» від 25 листопада 2014 року). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і внуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми внуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з внуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (рішення ЄСПЛ «Богоносови проти Росії» від 05 березня 2019 року).

Тривалість часу, проведеного дитиною з бабою чи дідом може бути важливим фактором у забезпеченні найкращих інтересів дитини (справа «Гокканнен проти Фінляндії», ЄСПЛ від 23 вересня 1994 року, справа «Мамчур проти України» ЄСПЛ від 16 липня 2015 року, справа «Крапівін проти Росії», ЄСПЛ від 12 липня

2016 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 100 рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) та у пункті 76 рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383) зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій врахували вимоги Конвенції про права дитини, положення статей 159 257 СК України та дійшли правильного висновку про те, що інтересам дитини буде відповідати спілкування зі своєю бабусею.

В той же час, Верховний Суд вважає, що спілкування з позивачкою не повинно порушувати режим дня малолітнього онука, перешкоджати його відвідуванню дитячого садочка, спілкуванню з іншими членами родини.

Колегія суддів вважає зайвим визначення спілкування позивачки із малолітнім онуком лише у відсутність матері дитини, оскільки доказів на підтвердження того, що присутність матері буде негативно впливати на це матеріали справи не містять.

Таким чином з урахуванням малолітнього віку дитини, необхідності врахування факту відвідування ним дошкільного дитячого закладу, спілкування з іншими членами родини, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 і оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій змінити в частині визначення способу участі позивачки у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_6 та визначити спосіб участі позивачки у вихованні та спілкуванні з онуком у формі систематичних побачень з 10 год. до 16 год. суботи першого та третього тижня кожного місяця без присутності

матері - ОСОБА_2 , та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини, зобов`язавши ОСОБА_2 забезпечити зустріч дитини з бабою у встановлений для спілкування час.

Аргументи заявника про те, що судами не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/5787/18, від 28 лютого 2018 року у справі № 658/4895/14-ц є безпідставними, оскільки аналіз судових рішень Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 658/4895/14-ц та

від 03 липня 2019 року у справі № 727/5787/18, якими підтримано судові рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо усунення перешкод у спілкуванні баби зі своїми онуками та встановлення систематичних побачень, свідчить про те, що Верховним Судом була надана оцінка якнайкращим інтересам дитини та враховано наявність права онуків на спілкування зі своїми дідом та бабою, що відповідає сталій практиці ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року підлягають зміні в частині визначення способу участі позивачки у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_6 та визначити спосіб участі позивачки у вихованні та спілкуванні з онуком у формі систематичних побачень з 10 год. до 16 год. суботи першого та третього тижня кожного місяця без присутності матері - ОСОБА_2 , та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини, зобов`язавши ОСОБА_2 забезпечити зустріч дитини з бабою у встановлений для спілкування час.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від

13 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року змінити в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_6 .

Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі систематичних побачень з 10 год. до 16 год. суботи першого та третього тижня кожного місяця без присутності матері - ОСОБА_2 , та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини, зобов`язавши ОСОБА_2 забезпечити зустріч дитини з бабою у встановлений для спілкування час.

В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 рокута постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун