ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 322/349/16

провадження № 61-31804св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мир»,

відповідачі та позивачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи - Новомиколаївська районна державна адміністрація Запорізької області, управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області, приватний нотаріус Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргунова Наталія Олександрівна, приватний нотаріус Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Гавриленко Наталія Юріївна,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року в складі судді Гасанбекова С. С. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року в складі колегії суддів Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ТОВ «Торговий дім «Мир» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору встановлення емфітевзису недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між TOB «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 10 жовтня 2011 року було укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, загальною площею 7,2900 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначений договір оренди землі було зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 07 грудня 2012 року за № 232368664001244.

Після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .

Вказує, що ОСОБА_1 знаючи про існування договору оренди між TOB «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 , оскільки отримувала орендну плату після її смерті, 19 листопада 2015 року уклала договір емфітевзису з ОСОБА_2 строком на 100 років, посвідчений 19 листопада 2015 року приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновою Н. О.

При цьому договір оренди землі між TOB «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 від 10 жовтня 2011 року є чинним, ніким не скасовано, не розірвано та не визнано недійсним.

Посилаючись на те, що укладенням договору встановлення емфітевзису з іншою особою порушено право TOB «Торговий дім «Мир» на користування земельною ділянкою, просило суд визнати недійсним договір встановлення емфітевзису, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 19 листопада 2015 року приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновою Н. О. № 12131271 та припинити ОСОБА_2 право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку, розташовану на території Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 7,2900 га, з кадастровим номером 2323686600:14:019:0003.

27 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому просили суд: визнати недійсним договір оренди землі від 10 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та TOB «TOB «Торговий дім «Мир» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2323686600:14:019:0011.

В обґрунтування зустрічного позову відповідачі зазначили, що TOB «TOB «Торговий дім «Мир» не є стороною укладеного між відповідачами договору встановлення емфітевзису, а тому не має підстав його оспорювати, оскільки цей договір не зачіпає інтересів TOB «Торговий дім «Мир».

При нотаріальному посвідченні договору встановлення емфітевзису не було наявних зареєстрованих речових прав третіх осіб стосовно земельної ділянки з кадастровим № 2323686600:14:019:0003, що на думку відповідачів підтверджує відсутність договірних відносин між TOB «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 .

Вказують, що договір оренди землі між TOB «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 є підробленим, оскільки в договорі не вказаний кадастровий номер земельної ділянки, не вказано грошової оцінки земельної ділянки, в акті прийому-передачі об`єкта оренди не вписано кадастровий номер ділянки, в акті визначення меж земельної ділянки в натурі немає дати його укладення та кадастрового номера ділянки.

Виходячи з наведеного, відповідачі просили задовольнити зустрічний позов, визнати договір оренди земельної ділянки, укладений між TOB «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 від 10 жовтня 2011 року, недійсним та відмовити в задоволенні первісного позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року позов ТОВ «Торговий дім «Мир» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір встановлення емфітевзису від 19 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2323686600:14:019:0003. В задоволенні решти позовних вимог позивача відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ «Торговий дім «Мир» про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Торговий дім «Мир», суд першої інстанції виходив із того, щопід час укладення спірного договору оренди від 10 жовтня 2011 року його сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах, в тому числі і про об`єкт оренди, оскільки в договорі наявна достатня інформація, що дозволяє ідентифікувати предмет договору та встановлено волевиявлення орендодавця на його укладення, а зміна кадастрового номеру земельної ділянки, чи меж земельної ділянки після укладення договору оренди землі не тягне за собою його недійсність, а може бути підставою для ініціювання внесення змін до договору.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що за наявності укладеного договору оренди землі власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди чи встановлення емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря. Указує, що такі дії власника суперечать нормам частини другої статті 13 ЦК України, а тому договір встановлення емфітевзису, укладений в межах строку дії первісного договору, підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ТОВ «Торговий дім «Мир» та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 травня 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, зазначає: що суди дійшли безпідставного висновку про те, що сторони досягли згоди за всіма істотними умовами на укладення договору оренди від 10 жовтня 2011 року; що у ньому не зазначено кадастровий номер земельної ділянки; не указана нормативно-грошова оцінка земельної ділянки; що спірний договір оренди укладений у жовтні 2011 року, а зареєстрований у Відділі Держкомзему в Новомиколаївському районі Запорізької області 07 грудня 2012 року, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З урахуванням вказаних обставин вказує, що саме договір оренди від 10 жовтня 2011 року потрібно визнати неукладеним, а договір встановлення емфітевзису від 19 листопада 2015 року укладеним відповідно до норм закону.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

07 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому адміністрація заперечує проти задоволення касаційної скарги та просить законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке залишене баз змін ухвалою апеляційного суду, залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 жовтня 2011 року між ТОВ «Торговий дім «Мир» (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) було укладено договір оренди землі, зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 07 грудня 2012 року за № 232368664001244, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в оренду земельну ділянку, розташовану на території Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, загальною площею 7,2900 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить орендодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЗП № 030521 строком на 10 років.

У додатку до цього договору кадастровий номер земельної ділянки ОСОБА_3 , а саме ділянки № НОМЕР_1 в контурі поля № 205 є № 2323686600:14:019:0011.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті правонаступником є її дочка ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2015 року за № 393, відповідно до якого вона успадкувала земельну ділянку, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЗП № 030521, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 5402. В свідоцтві про право на спадщину земельна ділянка ОСОБА_3 має інший кадастровий номер, а саме: 2323686600:14:019:0003.

Згідно з листом Управління Держземагентства у Вільнянському районі Запорізької області від 20 листопада 2015 року № 27-28-0.2-7863/2-15 встановлено, що кадастровий номер 2323686600:14:019:0011 земельної ділянки, що належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту IV-ЗП № 030521 від 04 липня 2003 року, та на яку зареєстровано договір оренди землі за ТОВ «Торговий дім «Мир» від 07 грудня 2012 року № 232368664001244, було змінено на кадастровий номер 2323686600:14:019:0003 під час оформлення спадкових прав ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2301810942015 від 30 листопада 2015 року встановлено, що технічна документація із землеустрою, на підставі якої проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2323686600:14:019:0003, була виготовлена 26 вересня 2014 року ФОП ОСОБА_4 , з якої вбачається що дана земельна ділянка має НОМЕР_1 та знаходиться в контурі поля № 205 , тобто є тією самою ділянкою, що і зазначена у вищезгаданому додатку до спірного договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року.

З матеріалів спадкової справи встановлено, що в ОСОБА_3 не було інших земельних ділянок крім тієї, що належала їй на підставі державного акту на право власності на землю серія 1V - ЗП № 030521, яка була предметом договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року, укладеного між ТОВ «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 , та яка увійшла до спадкового майна після її смерті.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 3845-16 від 05 вересня 2016 року встановлено, що виявилося неможливим вирішити питання про виконавця підписів від імені ОСОБА_3 у спірному договорі оренди землі від 10 жовтня 2011 року, укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ «Торговий дім «Мир» та доданих до цього договору двох примірників акту прийому-передачі об`єкта оренди від 10 жовтня 2011 року та двох примірників акту визначення меж земельної ділянки в натурі, оскільки при оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що ні збіги, ні розбіжності не можуть бути підставою для позитивного або негативного висновку про виконавця у зв`язку з тим, що надані зразки підпису мають високу варіаційність по загальних ознаках, що характеризують будову підпису та ступінь і характер сформованості письмово-рухового навику.

Видатковими касовими ордерами від 11 жовтня 2012 року та від 25 жовтня 2012 року підтверджується отримання орендної плати ОСОБА_3 від ТОВ «Торговий дім «Мир», а видатковими касовими ордерами від 15 вересня 2014 року та від 19 жовтня 2015 року підтверджується отримання орендної плати від ТОВ «Торговий дім «Мир» ОСОБА_1 за 2014 та 2015 роки відповідно.

19 листопада 2015 року, тобто під час дії договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка з кадастровим номером 2323686600:14:019:0003, ОСОБА_1 було укладено договір встановлення емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки з ОСОБА_2 строком на 100 років.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам закону.

У частині першій статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним Кодексом України ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61- 2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Предметом зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2011 року, укладеного між ТОВ «Торговий дім «Мир» та ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року є не обґрунтованими, оскільки під час його укладення сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах, в тому числі і про об`єкт оренди, оскільки в договорі наявна достатня інформація, що дозволяє ідентифікувати предмет договору.Крім того, встановлено, що ОСОБА_3 та в подальшому ОСОБА_1 отримували орендну плату за землю, що також підтверджує дійсність такого договору.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірному договорі оренди не зазначено кадастровий номер, не заслуговують на увагу, оскільки на час укладення вищезазначеного договору оренди землі чинним законодавством не було передбачено такої істотної умови договору, як кадастровий номер земельної ділянки, тому правильними є висновки судів про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з указаних підстав.

У договорі оренди землі від 10 жовтня 2011 року в розділі «Предмет договору та об`єкт оренди» вказано власника земельної ділянки, її місце розташування та загальну площу, що вичерпно ідентифікує предмет оренди. (Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року в справі № 61- 35038св18).

Правильним є висновок суду першої та апеляційної інстанцій, що доказів припинення договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року, його перереєстрацію або розірвання станом на день розгляду справи матеріали справи не містять.

Встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до статті 1216 ЦК України її права та обов`язки перейшли до дочки ОСОБА_1 , в тому числі на земельну ділянку за кадастровим номером 2323686600:14:019:0003. 19 листопада 2015 року під час дії договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року ОСОБА_1 уклала договір встановлення емфітевзису щодо цієї самої ділянки з ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі (пункт «а» частина перша); власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (пункт «б» частина перша).

Виходячи з приписів статті 95, пункту 5 статті 116 ЗК України, за наявності укладеного договору оренди землі, власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди чи встановлення емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря. Відтак, такі дії власника суперечать нормам частини другої статті 13 ЦК України, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли вірного висновку, що договір встановлення емфітевзису, укладений в межах строку дії первісного договору, підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний договір оренди земельної ділянки, укладений 10 жовтня 2011 року, а зареєстрований в державному реєстрі 07 грудня 2012 року, тобто після смерті ОСОБА_3 , що також є підставою для визнання його недійсним, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Стаття 17 Закону «Про оренду землі» встановлює, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частини перша, друга статті 640 ЦК України).

З огляду на наведене не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 309/34/17 (провадження № 61- 22315сво18).

За змістом статей 124 125 126 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Торговий дім «Мир» у письмовій формі укладено договір оренди землі, зареєстрований 07 грудня 2012 року Відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди в письмовій формі з усіх істотних умов договору. В подальшому відбувається його реєстрація, з моменту якої договір оренди земельної ділянки набуває чинності, а тому сам по собі факт внесення таких відомостей до державного реєстру пізніше не є підставою недійсності правочину в розумінні статей 203 215 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_5 зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», § 2).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук