Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 322/506/19
провадження № 61-2363св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - селянське (фермерське) господарство «Волна»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Волна» на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого
2022 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства «Волна» (далі - СФГ «Волна») про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.
Позов мотивований тим, що 01 листопада 2007 року між ОСОБА_2 , як власником земельної ділянки, загальною площею 4,14 га, кадастровий номер 2323686200:07:018:0009, та СФГ «Волна» укладений договір оренди земельної ділянки, строк дії якого відповідно до пункту 3.1 становив 10 років.
Того ж дня між ОСОБА_3 , як власником земельної ділянки, загальною площею 4,14 га, кадастровий номер 2323686200:07:018:0008, та СФГ «Волна» укладений договір оренди земельної ділянки, строк дії якого відповідно до пункту 3.1 становив 10 років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 .
Позивач вказувала, що після смерті ОСОБА_2 вона успадкувала за законом земельну ділянку, загальною площею 4,14 га, кадастровий номер 2323686200:07:018:0009, а після смерті ОСОБА_3 - за заповітом
від 12 січня 2017 року земельну ділянку, загальною площею 4,14 га, кадастровий номер 2323686200:07:018:0008.
В подальшому, з інформаційних довідок із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку їй стало відомо про реєстрацію СФГ «Волна» 24 січня 2017 року права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2323686200:07:018:0008 (запис № 18735450) та
03 березня 2017 року права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2323686200:07:018:0009 (запис № 19366789).
Після звернення до відповідача за роз`ясненням, їй було надано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого центром ДЗК 19 травня 2010 року за № 41027400021
від 31 серпня 2016 року, та додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого центром ДЗК 19 травня 2010 року за № 41027400048 від 31 серпня 2016 року. Вказаними додатковими угодами сторони виклали пункт 3.1 договорів оренди земельних ділянок наступного змісту: «договір укладений строком на
49 років до 31 серпня 2065 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».
ОСОБА_1 вказувала, що протягом останніх п`яти років життя ОСОБА_2 страждав на короткочасні розлади пам`яті, забував інформацію, не впізнавав людей, а згодом у нього було виявлено хворобу Альцгеймера. ОСОБА_3 також останні роки життя хворіла, у неї суттєво погіршився зір, внаслідок чого вона потребувала постійного стороннього догляду.
Посилаючись на те, що під час укладення оспорюваних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок від 01 листопада 2007 року
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не усвідомлювали значення своїх дій та не могли керувати ними, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого Центром ДЗК
19 травня 2010 року за № 41027400021, від 31 серпня 2016 року, укладену між СФГ «Волна» та ОСОБА_3 ;
- визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого Центром ДЗК
19 травня 2010 року за № 41027400048, від 31 серпня 2016 року, укладену між СФГ «Волна» та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 20 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновків експерта від 10 жовтня 2019 року № № 447, 448 у зв`язку з відсутністю медичної документації встановити чи страждали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на психічні захворювання на день укладення додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок від 01 листопада 2007 року неможливо.
Встановивши, що надана на підтвердження позовних вимог довідка комунальної установи «Любицький психоневрологічний інтернат»
від 14 березня 2019 року Запорізької області про наявність у ОСОБА_2 хвороби Альцгеймера стосується періоду після укладення ним оспорюваного правочину, а також врахувавши показання свідків, вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інших дій, які посвідчувались нотаріально після укладення додаткових угод від 31 серпня 2016 року, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 20 грудня
2019 року в частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеної з ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого Центром ДЗК 19 травня
2010 року за № 41027400048, від 31 серпня 2016 року, укладену між
СФГ «Волна» та ОСОБА_2 , витребувано у СФГ «Волна» зазначену земельну ділянку, площею 4,14 га, кадастровий номер 2323686200:07:018:0009, яка зареєстрована за адресою: Сторчівська сільська рада, Новомиколаївський район, Запорізька область, і передано ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для визначення психічного стану особи необхідна медична документація, яку сторона за власною ініціативою надати не може з огляду на законодавчу охорону конфіденційності такої інформації.
Витребувавши та надавши у розпорядження експертів відповідну медичну документацію щодо ОСОБА_2 , апеляційний суд встановив, що відповідно до висновків судово-психіатричного експерта від 12 листопада 2021 року № № 506, 507 на час укладення оскаржуваної додаткової угоди ОСОБА_2 виявляв ознаки психічного розладу, які позбавляли його у період укладення додаткової угоди до договору оренди 31 серпня 2016 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, а висновок щодо психічного стану ОСОБА_3 надати неможливо у зв`язку з відсутністю медичної документації та спостережень лікарів.
Врахувавши висновки експерта в сукупності з іншими доказами суд, апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеної між ОСОБА_2 та СФГ «Волна».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі СФГ «Волна», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11 лютого 2022 року СФГ «Волна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.
У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду
від 19 травня 2021 року у справі № 752/23412/18, від 01 жовтня 2018 року у справі № 754/3352/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 разом із позовною заявою не надала достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували, що на момент укладення оскаржуваних додаткових угод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не могли усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Апеляційний суд не врахував, що після укладення оскаржуваних додаткових угод від 31 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняли юридично значимі дії, які посвідчувались нотаріально (довіреність, заповіт тощо).
Наголошує, що допитані в судовому засіданні свідки підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали психічних, розумових чи інших розладів, які б заважали їм усвідомлювати значення своїх дій під час укладення оспорюваних правочинів.
Крім того, комунальна установа «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради не є державною спеціалізованою судово-психіатричною установою Міністерства охорони здоров`я України, а тому не мала права проводити судово-психіатричну експертизу. Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України повторна експертиза доручається іншому експерту, у той час як у справі, яка переглядається, експертиза проведена тією самою установою та тими самими експертами.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 2323686200:07:018:0009, площею 4,14 га, розташована та території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.
ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 2323686200:07:018:0008, площею 4,14 га, розташована та території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.
01 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Волна» укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Запорізькій регіональній філії «Центр ДЗК» 19 травня 2010 року, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку строком на 10 років.
01 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та СФГ «Волна» укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Запорізькій регіональній філії «Центр ДЗК» 19 травня 2010 року, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку строком на 10 років.
31 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та СФГ «Волна» укладена додаткова угода до вказаного договору оренди земельної ділянки, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 березня 2017 року, за умовами якої сторонами узгоджено, зокрема, строк оренди землі 49 років, до 31 серпня 2065 року.
31 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та СФГ «Волна» укладена додаткова угода до вищевказаного договору оренди земельної ділянки, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 березня 2017 року, за умовами якої сторонами узгоджено, зокрема, строк оренди землі 49 років, до 31 серпня 2065 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зокрема і земельних ділянок з кадастровими номерами 2323686200:07:018:0009, 2323686200:07:018:0008.
Відповідно до висновків експерта від 10 жовтня 2019 року № 447, 448, за результатами судово-психіатричної експертизи, визначити чи страждали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на психічні захворювання станом на 31 серпня 2016 року, та, якщо страждали, то на які саме, та винести експертне рішення неможливо у зв`язку з відсутністю медичної документації та відсутністю спостереження лікарями на період, що цікавить суд.
Відповідно до висновків експерта від 12 листопада 2021 року № № 506, 507, складених за результатами судово-психіатричної експертизи, у період укладення і підписання додаткової угоди до договору оренди 31 серпня
2016 року, ОСОБА_2 виявляв ознаки психічного розладу у вигляді деменції змішаного генезу (атрофічного, судинного). Ступінь психічних розладів був такий, що він не міг у період укладення та підписання додаткової угоди до договору оренди 31 серпня 2016 року розуміти значення своїх дій та керувати ними. Висновок щодо психічного стану ОСОБА_3 надати неможливо у зв`язку з відсутністю медичної документації та спостережень лікарів.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Тлумачення частини першої статті 651 ЦК України та статті 30 Закону України «Про оренду землі» свідчить, що зміна умов договору оренди землі, зокрема шляхом укладення додаткової угоди, здійснюється за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
За змістом статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалась на те, що під час укладення оспорюваних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок
від 01 листопада 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не усвідомлювали значення своїх дій та не могли керувати ними.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах
від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц, від 05 квітня 2022 року у справі № 686/4148/15-ц.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Тобто підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі
№ 326/81/15.
Таким чином, саме по собі здійснення в подальшому юридично значимих дій, зокрема й укладення інших правочинів, особою, яка в момент вчинення оспорюваного правочину не могла розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно висновку експерта від 12 листопада 2021 року № 507, складеного за результатами проведення судово-психіатричної експертизи, у період укладення і підписання оспорюваної додаткової угоди до договору оренди ОСОБА_2 виявляв ознаки психічного розладу, внаслідок чого не міг у цей період розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Отже вказаним висновком експерта встановлено абсолютну неспроможність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час підписання додаткової угоди від 31 серпня 2016 року до договору оренди землі.
Суд апеляційної інстанції оцінив висновок експерта в сукупності з іншими доказами та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеної між ОСОБА_2 та СФГ «Волна».
Доводи касаційної скарги щодо неврахування показань свідків підлягають відхиленню, оскільки апеляційний суд оцінив вказані показання в сукупності з іншими доказами та визнав їх суперечливими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що висновок експерта № 507 від 12 листопада 2021 року є недопустимим доказом.
Верховний Суд у постанові від 30 березня 2020 року в справі № 462/3998/19 вказав, що при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною у сенсі статті 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а із сфери управління її діяльністю та організації державного контролю.
Висновок № 507 від 12 листопада 2021 року за результатами проведення судово-психіатричної експертизи складений особами, які відповідають вимогам статті 10 Закону України «Про судову експертизу», мають кваліфікацію судово-психіатричного експерта та попереджені про відповідальність за відмову від виконання без поважних причин покладених на них обов`язків або надання завідомо неправдивого висновку.
Відомості про заявлення відповідачем у передбаченому процесуальним законом порядку відводу експертам в матеріалах справи відсутні.
При цьому висновок експерта № 507 від 12 листопада 2021 року не може вважатися повторною експертизою в розумінні статті 113 ЦПК України, оскільки вперше (у жовтні 2019 року) експерти фактично повідомили про неможливість надання відповіді на поставлені судом питання через відсутність необхідної медичної документації.
Клопотання представника відповідача від 01 лютого 2022 року про призначення у справі втретє судово-психіатричної експертизи було обґрунтовано вирішено апеляційним судом в судовому засіданні 01 лютого 2022 року.
Позивач постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог в касаційному порядку не оскаржує.
Інших доводів, які б могли бути підставою для скасування оскарженого судового рішення, касаційна скарга не містить.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року залишити без змін.
З огляду на те, що оскаржене судове рішення залишено без змін, подане у серпні 2022 року клопотання СФГ «Волна» про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Волна» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта