Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 323/3177/13-ц

провадження № 61-25136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

представник позивача -Воробйова Тетяна Михайлівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на повторне заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області, у складі судді Фісун Н. В., від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В., від 15 березня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»(далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 квітня 2008 року між

ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та

ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0704/0408/45-011, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі

16 тис. доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 0704/0408/45, відповідно до умов якого останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до договорів факторингу від 28 листопада 2012 року відбулася заміна кредитора у зобов`язаннях, а TOB «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 0704/0408/45-011 та іпотечним договором від 09 квітня 2008 року

№ 0704/0408/45. Позивач вказував, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 09 березня 2013 року виникла заборгованість, яка становить: за тілом кредиту - 15 311,02 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 122 380,98 грн; за відсотками - 3 921,27 доларів США, що еквівалентно 31 342,71 грн;

пеня - 3 727,89 доларів США, що еквівалентно 29 797,02 грн. Позивач вказував, що відповідачу було направлено повідомлення про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке залишилось без відповідного реагування.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Повторним заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2017 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 09 квітня 2008 року № 0704/0408/45-011, яка станом на 09 березня

2013 року становить 183 520 грн та складається з: 122 380 грн - тіла кредиту, 31 342,71 грн - відсотків за користування кредитом, 29 797,02 грн - пені, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зупинено виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позичальник не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, розмір якої відповідачем не спростовано. Кредитор надав докази надсилання іпотекодавцю та отримання останнім письмової вимоги про усунення порушення із зазначенням стислого змісту порушених зобов`язань, вимоги про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, яка не була виконана боржником.Також місцевий суд дійшов висновку про те, що рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та зупинив його виконання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Повторне заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області

від 10 жовтня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що доводи ОСОБА_1 про відсутність у

ТОВ «Кредитні ініціативи» ліцензії для здійснення діяльності, пов`язаної із наданням фінансових послуг, ґрунтуються на припущеннях. Пеня нарахована позивачем у національній валюті України - гривні, а відповідачем не було надано свого розрахунку пені за вищезазначеним кредитним договором або клопотання про витребування будь-якого іншого розрахунку пені у позивача. Апеляційний суд зазначив, що місцевий суд в резолютивній частині рішення визначив початкову ціну предмету іпотеки з дотриманням вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій розглянули справу без первинних документів на підтвердження передачі

ПАТ «Омега банк» прав вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та у подальшому на користь ТОВ «Кредитні ініціативи». Клопотання про витребування відповідних доказів судом не розглянуто. Заявник вказував, що договір про передачу прав за іпотечним договором, який був укладений 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», у порушення частини третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку» не був нотаріально посвідчений. Суди стягнули проценти та пеню після направлення ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу позичальника вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Заявник зазначає, що суди не встановили початкову ринкову ціну для реалізації предмета іпотеки. Також вказує, що суди не врахували, що право вимоги до фізичних осіб не можна передавати за договором факторингу, а також залишили поза увагою порушення частини третьої статті 91 ЦК України та статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові

рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі

16 тис. доларів США на умовах, визначених договором, строком до 09 квітня 2033 року. Цільове призначення кредиту - придбання квартири по АДРЕСА_2 .

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 09 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та

ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 0704/0408/45, відповідно до умов якого останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК Вектор Плюс» був укладений договір факторингу, предметом якого є право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набув права вимоги такої заборгованості від боржників та передав банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу. Відповідно до цього договору до

ТОВ «ФК Вектор Плюс» перейшло право вимоги за спірним кредитним договором.

У той же день між ТОВ «ФК Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого останнє отримало право вимоги заборгованості по кредитним договорам, укладеним з боржниками, право вимоги якої належало ТОВ «ФК Вектор Плюс». Цього ж дня між цими самими сторонами укладено також договір про передачу прав за іпотечними договорами.

Свої зобов`язання за кредитним договором від 09 квітня 2008 року ОСОБА_1 належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 09 березня 2013 року становила: за тілом кредиту - 15 311,02 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 122 380,98 грн, за відсотками - 3 921,27 доларів США, що еквівалентно 31 342,71 грн, пеня - 3 727,89 доларів США, що еквівалентно 29 797,02 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статей 526 530 610 Цивільного кодексу України, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

На підставі зазначеного, встановивши, що основне зобов`язання боржником не виконано, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за основним зобов`язанням, розмір якої відповідачем не спростований.

Суди не зазначили у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) дійшла висновку про те, що не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.

Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

За таких обставин, оскільки суди вказали у резолютивній частині рішення механізм встановлення початкової ціни предмету іпотеки, доводи касаційної скарги про те, що суди не визначили ціну предмету іпотеки, не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили оригінали договорів факторингу є необґрунтованими, а доводи про недійсність (нікчемність) вказаних договорів є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Подібні положення містились у статті 61 ЦПК України, 2004 року, у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 січня

2017 року у справі № 323/1762/16-ц, залишеними без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ТОВ «ФК «Вектор Плюс»,

ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання договорів недійсними відмовлено. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову залишено без змін.

При розгляді справи № 323/1762/16-ц судами встановлено, що під час укладання оспорюваних договорів факторингу від 28 листопада 2012 року сторонами було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми їх вчинення, а позивач ( ОСОБА_1 ) не довів факту порушення його прав у зв`язку з укладенням вищезгаданих договорів. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» є суб`єктами підприємницької діяльності та зареєстровані як фінансові установи і мають право надавати без отримання ліцензії та/або дозволів фінансові послуги, зокрема проводити операції факторингу, що відповідає положенням пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у

2011 році ПАТ «Сведбанк» достроково змінив строк виконання основного зобов`язання, оскільки під час розгляду справи у судах попередніх інстанції відповідач на зазначені обставини не посилався, у запереченнях на позов та у апеляційній скарзі такі доводи відсутні, матеріали справи не містять вимоги ПАТ «Сведбанк» про дострокове погашення кредитних коштів, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Повторне заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович