№ 330/1379/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 330/1379/18

провадження № 61-18462св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Мелітопольської місцевої прокуратури,

відповідачі: Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2019 року у складі судді Ковальчук О. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (далі - Кирилівська селищна рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування підпункту 1.4 пункту 1, підпункту 2.4 пункту 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року № 27 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02 грудня 2016 року під № 42016080000000410 за частиною другою статті 364 КК України, встановлені порушення вимог чинного законодавства при прийнятті Кирилівською селищною радою рішень із земельних питань.

08 квітня 2002 року Запорізькою обласною державною адміністрацією листом № 08-20/585 року надано ПП ОСОБА_3 дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі Федотова на землях запасу Кирилівської селищної ради в довгострокову оренду на 49 років. На підставі вказаного дозволу на замовлення ПП ОСОБА_3 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку.

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією вказаного проекту відведення земельної ділянки в оренду площею 0, 51 га запроектовано за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на землі рекреаційного призначення. Вказаним проектом відведення передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб. Зазначений проект отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 21 лютого 2003 року № 215.

Пунктом 1.5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27 лютого 2003 року «Про відведення земель» надано в довгострокову оренду ПП ОСОБА_3 землі запасу Кирилівської селищної ради площею 0, 51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі Федотова. Пунктом 3 вказаного розпорядження доручено Якимівській районній державній адміністрації укласти з ПП ОСОБА_3 договір оренди землі.

20 червня 2003 року між Якимівською районною державною адміністрацією та ПП ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 51 га пасовищ. Земельну ділянку передано в оренду під розташування бази відпочинку. Договір посвідчено державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Тимченко Є. С. та зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01 липня 2003 року за № 19.

Рішенням Запорізької обласної ради від 29 вересня 2004 року в межі смт. Кирилівка включено с. Азовське загальною площею 288, 7 га, с. Степок загальною площею 8, 3 та 1078, 38 га земель та затверджено межі смт. Кирилівка загальною площею 1 654, 28 га.

У зв`язку з цим 04 липня 2007 року до вказаного договору оренди від 20 червня 2003 року укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою. У послідуючому рішенні сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28 грудня 2009 року надано ПП ОСОБА_3 згоду на зміну функціонального використання означеної земельної ділянки з «бази відпочинку» на «дачне будівництво» без зміни її цільового призначення.

Таким чином, земельну ділянку площею 0, 51 га, яку надано в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20 червня 2003 року, який зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01 липня 2003 року за № 19, віднесено до земель рекреації на підставі вказаного проекту відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_3 для розміщення бази відпочинку. Переведення земель із пасовищ до земель рекреації передбачено зазначеним проектом відведення. Вказане підтверджується також інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 14 березня 2018 року № 0-8-0.36-690/115-18.

Підпунктом 1.1 пункту 1 рішення сесії Кирилівської селищної ради № 15 від 25 лютого 2010 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва» надано згоду ОСОБА_3 на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва.

Передача вказаної ділянки здійснюється на підставі відповідних заяв громадян та за рахунок земельної ділянки площею 0, 51 га, яка була надана в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20 червня 2003 року.

З урахуванням вказаного вище рішення сесії Кирилівської селищної ради, підпункту 1.4 пункту 1, підпункту 2.4 пункту 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року № 27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 03 серпня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт ЯК № 900395 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, про що у книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис № 011026400374.

23 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний договір 23 лютого 2016 року посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко В. В. та зареєстровано у реєстрі за № 416.

Відповідно до пункту 2 вказаного договору земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102 відноситься до категорії земель - землі рекреаційного призначення, вид використання - для індивідуального дачного будівництва. Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2018 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102 на цей час є ОСОБА_2 .

Прокурор вказував, що рішення Кирилівської селищної ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 прийнято з порушеннями вимог законодавства.

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19 березня 2018 року № 428 проект землеустрою із виготовлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка на цей час знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України, тобто на час прийняття спірного рішення сесії не був погоджений. Відповідно до схеми прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, яка виконана КП «Градпроект», спірна земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 , розташована на відстані 205 метрів від урізу води Азовського моря.

Отже, вказане беззаперечно свідчить про те, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження.

Надання у власність ОСОБА_1 спірної ділянки для індивідуального дачного будівництва у цій місцевості суперечить вимогам земельного та водного законодавства. Разом з тим, технічну документацію ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства.

Відповідно до експлікації земельних угідь, яка є складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, код цільового використання земельної ділянки відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, який затверджений листом Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-1-7/1205 від 24 квітня 1998 року, визначено «1.8», під яким визначено землі для індивідуального житлового гаражного і дачного будівництва.

Згідно з положеннями статей 19 20 51 ЗК України спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. Зазначене підтверджується відповідною інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 24 січня 2018 року № 0-8-0.36-100/115-18.

Позивач вказував, що при прийнятті Кирилівською селищною радою рішення про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва допущено також порушення законодавства у сфері містобудування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2.4, 5.14, 5.21 Державних будівельних норм 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17 квітня 1992 року (далі - ДБН 360-92), пункту 3.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19 червня 1996 року, територія населеного пункту з урахуванням функціонального використання, окрім іншого, включає в себе ландшафтно-рекреаційну територію, яка охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами селищної території формують систему озеленення та оздоровчі зони.

Відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку смт. Кирилівка будівництво нових дачних районів в межах смт. Кирилівка не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

У межах вказаної зони згідно пункту 10.17 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища №44 від 17 квітня 1992 року, та пункту 7 Постанови Ради Міністрів УРСР № 238 від 1986 року «Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнування» у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуальних будинків.

Отже, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Азовського моря суперечить вищевказаній містобудівній документації та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Таким чином, надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного законодавства та містобудівній документації.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2018 року № 130751003 на земельній ділянці з кадастровим номером 2330355400:11:002:0102 відсутні об`єкти нерухомості, у тому числі, які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до листа Кирилівської селищної ради від 25 січня 2018 року об`єкти нерухомого майна на вказаній спірній земельній ділянці відсутні, будівельні роботи не проводяться.

З урахуванням викладеного, посилався на те, що підпункт 1.4 пункту 1, підпункт 2.4 пункту 2 рішення сесії Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 , суперечать законодавству, порушують інтереси держави, що згідно з положеннями статей 16 21 ЦК України, статті 152 ЗК України та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання його незаконним в судовому порядку.

Вказував, що, виступаючи від імені територіальної громади с. Кирилівка, Кирилівська сільська рада, приймаючи рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної територіальної громади, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Реалізуючи право власності територіальної громади, орган місцевого самоврядування діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тож належного волевиявлення власника на передачу земельної ділянки не було, що зумовлює застосування положення частини першої статті 388 ЦК України про витребування спірної земельної ділянки.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади смт. Кирилівка, тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - територіальної громади смт. Кирилівка (на цей час Кирилівської селищної об`єднаної територіальної громади) в особі Кирилівської селищної ради.

Враховуючи вищевикладене прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати підпункт 1.4 пункту 1, підпункт 2.4 пункту 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року року № 27 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК № 900395 площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, виданий ОСОБА_1 , про що у книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис № 011026400374; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, що розташована по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, позов керівника Мелітопольської місцевої прокуратури задоволено.

Поновлено строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

Визнано незаконними та скасовано підпункт 1.4 пункту 1, підпункт 2.4 пункту 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року № 27 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК № 900395 площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, виданий ОСОБА_1 , про що у книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис № 011026400374.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, що розташована по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що оскаржуване рішення Кирилівської селищної ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв`язку із чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Також судами зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 205 метрів від урізу води Азовського моря, тобто земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Під час розгляду справи суди дійшли висновку, що прокурором не було пропущено строку позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року № 39/0/226-21 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18, провадження № 61-16934св19, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14?ц, провадження № 14-473цс18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Так, згідно з пунктами 6, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням, зокрема, цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

На час прийняття оскаржуваного рішення селищної ради законодавство вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості. Заявник вказує, що з наявних у справі доказів вбачається, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та Молочного, Утлюкського лиманів на території Кирилівської селищної ради відсутній, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря та лиманів не встановлювалась.

Відповідно до абзацу третього пункту 10.17 Державних будівельних норм 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні захисні смуги установлюються завширшки не менше 20 метрів від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню води.

Вважає, що оскаржувані рішення ухвалено з неправильним застосуванням положень статті 88 ВК України в частині правильності визначення прибережної захисної смуги від урізу води в межах існуючих населених пунктах.

Також посилається на те, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 щодо застосування до спірних положень ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, позовні вимоги прокурора в частині витребування земельної ділянки та визнання недійсним і скасування державного акта є неналежним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, і в цій частині суди мають відмовляти у задоволенні позовних вимог.

Крім того, зазначає, що у прокурора були відсутні процесуальні підстав для звернення до суду із вказаним позовом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від Запорізької обласної прокуратури, у якому вказано, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Запорізькою обласною державною адміністрацією листом №08-20/585 від 08 квітня 2002 року надано ПП ОСОБА_3 дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі Федотова на землях запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району в довгострокову оренду на 49 років (т. 1, а. с.274).

На підставі вказаного дозволу на замовлення ПП ОСОБА_3 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку (т. 1, а. с.235-245).

Вказаним проектом відведення передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб. Зазначений проект отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 21 лютого 2003 року № 215.

Пунктом 1.5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27 лютого 2003 року «Про відведення земель» надано в довгострокову оренду ПП ОСОБА_3 землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району площею 0, 51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі Федотова. Пунктом 3 вказаного розпорядження доручено Якимівській районній державній адміністрації укласти з ПП ОСОБА_3 договір оренди землі (т. 1, а. с.67-68).

04 липня 2007 року до вказаного договору оренди від 20 червня 2003 року укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою.

Рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28 грудня 2009 року надано ПП ОСОБА_3 згоду на зміну функціонального використання означеної земельної ділянки з «бази відпочинку» на «дачне будівництво» без зміни її цільового призначення (т. 1, а. с.78).

Земельну ділянку площею 0, 51 га, яку надано в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20 червня 2003 року, який зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01 липня 2003 року за № 19, віднесено до земель рекреації на підставі вказаного проекту відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_3 для розміщення бази відпочинку (т. 1, а. с. 64).

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 рішення сесії Кирилівської селищної ради № 15 від 25 лютого 2010 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва» надано згоду ОСОБА_3 на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва (т. 1, а. с.79).

На підставі рішення сесії Кирилівської селищної ради підпунктом 1.4 пункту 1, підпунктом 2.4 пункту 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 № 27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 (т. 1, а .с.80).

Відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області на підставі вказаного рішення 03 серпня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт ЯК № 900395 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102 (т. 1, а. с. 29).

23 лютого 2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:002:0102.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко В. В. 23 лютого 2016 та зареєстровано у реєстрі за № 416.

Пунктом 2 вказаного договору визначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102 відноситься до категорії земель - землі рекреаційного призначення, вид використання - для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2018 року власником земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:002:0102 на цей час є ОСОБА_2 .

Спірна земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 , розташована на відстані 205 метрів від урізу води Азовського моря.

Згідно відповіді Кирилівського селищного голови № 428 від 19 березня 2018 року на даний час проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений та знаходиться в міністерстві екології та природних ресурсів України для його погодження згідно чинного законодавства (т. 1, а. с. 77).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 4 ВК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України).

Частиною п`ятою статті 88 ЗК України передбачено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу) надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище приписів, а також наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, встановили належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, оскільки вона знаходиться на відстані 205 метрів від узрізу води Азовського моря.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд вважає правильним висновок судів про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулася з порушенням норм ЗК України, ВК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому відповідне оскаржуване рішення (підпункт 1.4 пункту 1, підпункт 2.4 пункту 2) Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року № 27 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва» та отриманий на його підставі державний акт є незаконними.

Крім того, слід зазначити, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Наведене відповідає висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Разом з цим, керівник Мелітопольської місцевої прокуратури, звертаючись до суду з цим позовом, просив його задовольнити, зокрема, шляхом витребування у ОСОБА_2 у власність територіальної громади смт. Кирилівка земельної ділянки, площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0102, що розташована по АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі статті 388 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для витребування земельних ділянок, проте вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на статтю 388 ЦК України з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Крім того, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

Згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем та судами попередніх інстанцій позовної вимоги, наслідком задоволення якої є повернення її власнику спірної земельної ділянки водного фонду, чим будуть усунуті перешкоди в її використанні, як вимоги, до якої слід застосовувати приписи статті 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення у цій частині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17 (провадження (61-27942св18), від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18 (провадження № 61-21862св19).

При цьому Верховний Суд враховує здійснену судами попередніх інстанцій оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано, що відповідно до абзацу третього пункту 10.17 Державних будівельних норм 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» уздовж берегів водойм прибережні захисні смуги установлюються завширшки не менше 20 метрів від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню води, не можуть бути прийняті судом, оскільки такі вимоги вказаними нормами передбачено для річок довжиною до 50 км.

Натомість абзацом сьомим пункту 10.17 Державних будівельних норм 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» передбачено, що у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво: а) промислових підприємств та інших об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курортів, крім морських портів та інших об`єктів морського транспорту, об`єктів рибної промисловості і організацій, які виконують берегозміцнювальні та протизсувні роботи; б) індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України; в) будинків, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м від урізу води, а у приморських курортних зонах за наявності пляжу - менше 100 м від його суходільної межі.

Водночас слід зазначити, що оскільки прибережна захисна смуга Азовського моря на території смт. Кирилівка не встановлена у визначеному законом порядку, тому її розмір врегульовано статтею 88 ВК Україний та складає 2 кілометри від урізу води Азовського моря.

Також колегія суддів не може погодитись із доводами касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні процесуальні підстави для звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Так, судами встановлено, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади смт. Кирилівка.

Отже, первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права користування земельної ділянки, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Таким чином, звертаючись до суду із вказаним позовом й оскаржуючи, серед іншого, рішення Кирилівської селищної ради, на підставі якого ОСОБА_1 набув безоплатно у власність спірну земельну ділянку, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо вказаної земельної ділянки та згідно положень статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Вказане узгоджується зі висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19, не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржувані судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18, провадження № 61-16934св19, не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, та у наведеній заявником справі ухвалено за різних фактичних обставин.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов керівника Мелітопольської місцевої прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович