Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 331/1476/19

провадження № 51-3446 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_16,

суддів ОСОБА_17, ОСОБА_18,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_19,

прокурора ОСОБА_20,

засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_1 ,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_21,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_22 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, касаційну скаргу захисника ОСОБА_23 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018080000000380 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 22 804,82 грн та моральну шкоду в сумі 600 000 грн.

Зазначеним вироком також вирішено долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 грудня 2018 року приблизно о 19:05, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_1 , перевищуючи дозволену швидкість руху в межах населеного пункту, рухаючись на червоний сигнал світлофору на перехресті просп. Соборного та вул. Фортечної у м. Запоріжжі, порушив вимоги пунктів 2.9 а, 8.7.3 е, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала проїжджу частину по регульованому пішохідному переході, чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці пригоди.

Крім того, ОСОБА_1 13 грудня 2018 року приблизно 19:05, після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_3 , порушуючи вимоги п. 2.10 г Правил дорожнього руху України, медичну допомогу не викликав, за допомогою до перехожих не звернувся, тобто не вжив жодних заходів для надання першої медичної допомоги ОСОБА_3 , яка через його дії перебувала у небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, та зник з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_23 задоволено частково, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2021 року в частині призначеного покарання змінено.

Призначено ОСОБА_1 покарання:

- за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про те, що змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд належним чином не оцінив та не врахував тяжкість вчинених ним злочинів, дані про його особу, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, а також думку потерпілого щодо такого покарання. Вважає, що поза увагою апеляційного суду залишилися характер протиправної поведінки ОСОБА_1 , який, будучи у стані наркотичного сп`яніння, грубо порушив правила дорожнього руху, що призвело до негативних наслідків у виді смерті людини, втік з місця дорожньо-транспортної пригоди, при цьому своєї вини не визнав, вибачення не попросив, заподіяну шкоду не відшкодував. Таким чином вважає, що, не встановивши жодної обставини, яка може пом`якшити покарання, апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про надмірну суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, при цьому свого рішення в цій частині належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_22 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції, пом`якшуючи ОСОБА_1 покарання, не врахував грубого порушення правил дорожнього руху та тяжких наслідків вчинених ним злочинів у виді смерті людини. Вважає, що, змінюючи вирок місцевого суду, апеляційний суд не врахував наявність обставини, яка обтяжує ОСОБА_1 покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів. Крім того, вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилась думка потерпілого ОСОБА_2 , який з огляду на ставлення ОСОБА_1 до скоєного, відсутність каяття та будь-якого відшкодування шкоди, просив призначити засудженому найсуворіше покарання у виді позбавлення полі на строк 8 років.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_23 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому злочинів. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду, а матеріали кримінального провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів. Зокрема стверджує, що з метою підтвердження або спростування обставин, з`ясування яких мало істотне значення для встановлення об`єктивної істини, стороною захисту заявлялись клопотання про проведення комплексної інженерно-транспортної експертизи, комплексної судово-медичної експертизи, транспортно-трасологічної експертизи, відео-технічної експертизи, а також про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 . Відповідні клопотання були мотивовані тим, що докази, надані стороною обвинувачення, не давали всіх відповідей на питання щодо дійсного механізму дорожньо-транспортної пригоди, розташування та рух її учасників, під час допиту свідки по різному вказували траєкторію руху потерпілої, швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та на який сигнал світлофору він виїхав на перехрестя. Однак місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні вказаних клопотань, що призвело до однобічності судового розгляду. Таким чином вважає, що суддя ОСОБА_24 під час розгляду кримінального провадження, розуміючи, що за наявних доказів у справі ОСОБА_1 має бути виправданий, навмисно відмовила у задоволенні клопотань захисника, що викликає сумнів у її безсторонності й неупередженості, а тому перешкодило всебічному, повному та об`єктивному розгляду кримінального провадження. Крім того, вказує, що висновок інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року, на який суд посилається як на доказ винуватості ОСОБА_1 , зроблений неповно та на підставі суперечливих даних, а тому має бути виключений із складу доказів у справі, оскільки ставить під сумнів справедливість вироку в цілому. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_2 є діючим працівником поліції, а тому, використовуючи своє службове становище, мав можливість впливати на слідчих під час досудового розслідування, а також на експертів, які й зробили відповідні експертні висновки у кримінальному провадженні.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги потерпілого, прокурора та захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_21 підтримали касаційну скаргу захисника ОСОБА_23, просили її задовольнити, заперечували щодо задоволення касаційних скарг потерпілого та прокурора. Прокурор ОСОБА_20 підтримала касаційні скарги прокурора ОСОБА_22 та потерпілого ОСОБА_2 , у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_23 просила відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а касаційні скарги потерпілого та прокурора підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду.

Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник зазначає про неповноту та однобічність судового розгляду, відсутність доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій.

Стверджує, що з метою підтвердження або спростування обставин, з`ясування яких мало істотне значення для встановлення об`єктивної істини, стороною захисту заявлялись клопотання про проведення комплексної інженерно-транспортної експертизи, комплексної судово-медичної експертизи, транспортно-трасологічної експертизи, відео-технічної експертизи, а також про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 .

Відповідні клопотання були мотивовані тим, що докази, надані стороною обвинувачення, не давали всіх відповідей на питання щодо дійсного механізму дорожньо-транспортної пригоди, розташування та рух її учасників, під час допиту свідки по різному вказували траєкторію руху потерпілої, швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та на який сигнал світлофору він виїхав на перехрестя.

Крім того, вказує, що висновок інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року, на який суд посилається як на доказ винуватості ОСОБА_1 , зроблений неповно та на підставі суперечливих даних, а тому має бути виключений із складу доказів у справі, оскільки ставить під сумнів справедливість вироку в цілому.

Тобто зі змісту касаційної скарги вбачається, що, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник фактично вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам, зокрема показанням свідків, дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.

Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.

З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі показань самого засудженого ОСОБА_1 , який не заперечував факту наїзду на пішохода ОСОБА_3 , однак стверджував, що він рухався на дозволений сигнал світлофору, а сам наїзд відбувся поза межами пішохідного переходу, в стані наркотичного сп`яніння він не перебував, місце дорожньо-транспортної пригоди він не залишав, а відвозив дитину додому, після чого повернувся на місце події.

Також висновки суду ґрунтуються на підставі показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , експерта ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_2 .

Зокрема, як убачається зі змісту вироку, свідок ОСОБА_4 вказав, що, керуючи автомобілем, ОСОБА_1 перетинав перехрестя просп. Соборного та вул. Фортечної на мигаючий жовтий сигнал світлофору, коли в полі зору з`явилась жінка, він закричав «Людина!». ОСОБА_1 почав гальмувати та вживати заходи для об`їзду пішохода, проте не зміг цього зробити.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що у момент проїзду перехрестя він дивився у бокове вікно, потім почув як ОСОБА_4 викрикнув «Людина!», після чого побачив на капоті автомобіля, яким керував ОСОБА_1 , пішохода, яку відкинуло на проїжджу частину.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що стояла біля пішохідного переходу на просп. Соборному. Навпроти неї на іншій стороні проїжджої частини стояла жінка, для якої загорівся зелений сигнал світлофору, вона почала рух, у цей час її збив автомобіль «ВАЗ» світлого кольору.

Свідок ОСОБА_7 зазначив, що керуючи рейсовим автобусом, зупинився на перехресті вул. Фортечної та просп. Соборного на червоний сигнал світлофору. Після чого почув глухий удар, підняв голову та побачив як на пішохідному переході, для якого був ввімкнений зелений сигнал світлофора, лежав чорний пакет, за 30 метрів від пішохідного переходу стояв автомобіль «ВАЗ», з капоту якого впала людина.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він перебував в салоні рейсового автобуса та готувався вийти на зупинці на перехресті вул. Фортечної та просп. Соборного. Потім він почув глухий звук, який привернув його увагу, повернувшись, він побачив як впало тіло людини. Коли він вийшов з автобуса, то побачив автомобіль «ВАЗ», від якого за 15 метрів лежала жінка. З автомобіля вийшло двоє чоловіків, та неподалік кафе «Сохо» серед натовпу стояв водій автомобіля з дитиною на руках, якого він потім втратив із поля зору.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили, що прибули на місце дорожньо-транспортної пригоди у складі бригади швидкої медичної допомоги. На місці події вони побачили жінку, яка лежала на проїжджій частині, неподалік стояв автомобіль «ВАЗ». Після того як була констатована смерть потерпілої, вони залишили місце події, оскільки там працювали працівники поліції.

Відповідно до показань потерпілого ОСОБА_2 , які викладені у мотивувальній частині вироку, він не був очевидцем події. Після дзвінка від батька за 15-20 хвилин він прибув на місце дорожньо-транспортної пригоди, де побачив автомобіль «ВАЗ», недалеко від якого лежала його мати без ознак життя. Зауважив, що весь час, поки він перебував на місці події, ОСОБА_1 він не бачив, а працівники поліції йому повідомили, що водій автомобіля зник з місця пригоди.

Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів дані, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13 грудня 2018 року, протоколі затримання ОСОБА_1 від 13 грудня 2018 року, протоколі огляду місця події від 13 грудня 2018 року, протоколах проведення слідчого експерименту від 04 січня 2019 року за участю свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , протоколах проведення слідчого експерименту від 24 березня 2019 року за участю свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 березня 2019 року за участю свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 березня 2019 року за участю свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , відеозаписі з камер зовнішнього спостереження, на якому зафіксовано рух автомобіля «ВАЗ».

Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у відповіді директора Комунальної установи «Територіальне медичне об`єднання «Обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф» Запорізької обласної ради № 254/01-16 від 26 березня 2019 року, висновках судових інженерно-транспортних експертиз № 9-13 від 17 січня 2019 року, № 9-30 від 21 січня 2019 року, №9-166 від 27 березня 2019 року, висновку судово-біологічної експертизи № 8-35 від 12 грудня 2019 року, висновку судової експертизи матеріалів № 6-24 від 14 березня 2019 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 № 4441 від 18 січня 2019 року, висновку комісійної судово-медичної експертизи № 36/к від 25 лютого 2019 року, а також висновку лікаря Комунальної установи «Обласний клінічний наркологічний диспансер» від 13 грудня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на час огляду перебував у стані наркотичного сп`яніння (метамфетамін).

Як вбачається зі змісту вироку, відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року, водій автомобіля «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який порушив вимоги пункти 8.7.3 е, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України, своїми діями створив небезпеку для інших учасників дорожнього руху. При цьому невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п. 8.7.3 е Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди, а технічна можливість у ОСОБА_1 уникнути зіткнення залежала від виконання ним вимог цього пункту. Виходячи із вихідних даних, ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_3 шляхом зниження швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до повної зупинки, при русі зі швидкістю максимально дозволеною у межах населеного пункту, так і при дійсній швидкості руху, відповідно до показань свідків.

Вказаний висновок був повністю підтверджений експертом ОСОБА_12 під час його допиту в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту.

Зазначений висновок експерта визнано судом належним та допустимим доказом, покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , та у колегії суддів не викликає сумнівів щодо достовірності висновків про механізм та причини виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином з огляду на сукупність наявних доказів, які викладені у мотивувальній частині вироку, колегія суддів не може погодитися з твердженнями захисника про те, що висновок інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року зроблений неповно та на підставі суперечливих даних.

Крім того, місцевим судом враховано відповідь директора Комунального підприємства Електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» № 2237 від 21 грудня 2018 року, відповідно до якої 13 грудня 2018 року повідомлень про несправність світлофорного об`єкту на перетині просп. Соборного та вул. Фортечної не надходило, ремонтні роботи вказаного об`єкту протягом доби не проводилися. Відповідно до цілодобової циклограми роботи світлофорного об`єкта та схеми пофазового роз`їзду на перехресті просп. Соборного та вул. Фортечної, одночасно з включенням червоного сигналу світлофора для транспортного засобу «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_1 , вмикався зелений сигнал світлофора для пішохода ОСОБА_3 .

Зі змісту вироку вбачається, що свідок ОСОБА_11 , який займає посаду інженера-технолога автоматизованих систем керування дорожнім рухом КП «Запоріжміськсвітло», зауважив, що при включенні жовтого сигналу світлофору для напрямку руху автомобіля «ВАЗ» під керуванням ОСОБА_1 , то для пішохода ОСОБА_3 горів би червоний сигнал світлофору, та наголосив, що відповідно до циклограми роботи світлофорного об`єкту неможливим є випадок, коли за вказаних обставин для пішохода горів би зелений сигнал.

Місцевий суд у вироку вказав, що зазначені докази в їх сукупності є послідовними, не містять протиріч та узгоджуються між собою.

З цих підстав суд першої інстанції у вироку спростував версію ОСОБА_1 про те, що він виїхав на перехрестя доріг на жовтий сигнал світлофору, а пішохід ОСОБА_3 перетинала просп. Соборний на недозволений сигнал світлофора.

Також місцевий суд дійшов висновку щодо неспроможності версії сторони захисту про те, що потерпіла рухалась поза межами пішохідного переходу, а також те, що ОСОБА_1 не залишав місце дорожньо-транспортної пригоди, а відвозив доньку додому. На переконання місцевого суду така версія спростовується здобутими доказами та не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

Тобто висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.

Апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Тобто, перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням ОСОБА_1 , а також надав оцінку показанням потерпілого та свідків, сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи захисника про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства в ході збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

Отже, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до здобутих доказів та фактичних обставин справи немає підстав сумніватись у тому, що ОСОБА_1 , порушуючи правила дорожнього руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , після чого зник із місця пригоди.

Крім того, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про надуманість позиції сторони захисту про те, що потерпіла перетинала проїжджу частину на заборонений сигнал світлофора та поза межами пішохідного переходу, оскільки такі твердження спростовуються наявними доказами, зокрема показаннями допитаних під час судового розгляду свідків, відповіддю директора Комунального підприємства Електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» № 2237 від 21 грудня 2018 року, та висновком судової інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року.

У своїй ухвалі апеляційний суд зауважив, що експертні дослідження у кримінальному провадженні проведено за визначеною процесуальним законом процедурою, зміст висновків відповідає вимогам статей 101 102 КПК України, самі ж експертні висновки не містять будь-яких протиріч, а тому відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності та достатності.

Апеляційний суд спростував доводи апеляційної скарги захисника щодо неповноти та однобічності судового розгляду, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд дослідив всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для розгляду кримінального провадження та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

З урахуванням встановлених фактичних обставин місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, а також за ч. 1 ст. 135 КК України як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження унаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

З такою кваліфікацією погодився й суд апеляційної інстанції.

А тому апеляційний суд в ухвалі констатував, що доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

З такими висновками погоджується і колегія суддів. Таким чином за встановлених та викладених в оскаржуваних судових рішеннях фактичних обставин відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій дії ОСОБА_1 кваліфіковано неправильно.

Що стосується тверджень захисника про те, що потерпілий ОСОБА_2 є діючим працівником поліції, а тому, використовуючи своє службове становище, мав можливість впливати та слідчих та експертів під час досудового розслідування, то такі доводи мають характер припущень, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, а тому є безпідставними.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник вказує про те, що суддя ОСОБА_24 під час розгляду кримінального провадження навмисно відмовила у задоволенні клопотань захисника, що викликає сумнів у її безсторонності й неупередженості, а тому перешкодило всебічному, повному та об`єктивному розгляду кримінального провадження.

Про зазначені обставини захисник вказувала також і у своїй апеляційній скарзі. При цьому свою позицію захисник обґрунтовувала виключно відмовою суду в задоволенні заявлених клопотань та однобічному дослідженні обставин справи.

Апеляційний суд, спростовуючи такі твердження, зазначив, що наведені захисником доводи фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та незгодою з процесуальними рішеннями, постановленими під час судового розгляду.

А тому апеляційний суд дійшов висновку, що у цьому кримінальному провадженні суд виконав свої функції, керуючись принципами верховенства права та законності, з огляду на своє внутрішнє переконання та у відповідності до норм кримінального процесуального законодавства.

З таким висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів та вважає, що відмова у задоволенні клопотань, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо сторона захисту з такими висновками суду не погоджується, а тому не може свідчити про упередженість та необ`єктивність суду.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами касаційних скарг потерпілого та прокурора про те, що змінюючи вирок місцевого суду, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та його особі унаслідок м`якості.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1 , призначаючи йому основне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, виходив із того, що ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, двічі притягувався до адміністративної відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, вчинив два злочини, один із яких відноситься до категорії тяжких, офіційно не працевлаштований, а тому не має стабільного джерела заробітку, не одружений, має на утриманні малолітню дитину, перебуває на консультативному обліку в КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» внаслідок вживання психостимуляторів, активних дій для зменшення тяжкості наслідків своїх дій не вчинив, завдані збитки не відшкодував, вибачення у потерпілого не попросив.

Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 , суд визнав вчинення кримінальних правопорушень в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів. Обставин, які б пом`якшували покарання, під час судового розгляду встановлено не було.

Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та призначив основне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На переконання місцевого суду, враховуючи спосіб життя засудженого, його поведінку та ставлення до скоєного, а також невідворотні наслідки його дій, саме таке порання буде необхідним та достатнім для попередження вчинення ним злочинів, справедливим та таким, що узгоджується з вимогами закону.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд, керуючись положеннями ч. 2 ст. 404 КПК України, дійшов висновку про те, що призначене місцевим судом основне покарання є явно несправедливим унаслідок суворості та становитиме особистий надмірний тягар для обвинуваченого.

При цьому апеляційний суд своє рішення в цій частині мотивував лише тим, що ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на утриманні має малолітню дитину, має постійне місце проживання.

Враховуючи вказані обставини, апеляційний суд констатував, що основне покарання у виді 5 років позбавлення волі буде співмірним його протиправним діям, та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Однак з такими висновками апеляційного суду колегія суддів погодитися не може.

Так, під час вирішення питання щодо призначення покарання суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, які мають значення та впливають на призначення покарання.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд належним чином не врахував той факт, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, тобто відверто ігноруючи те, що своїми діями він ставить під загрозу життя та здоров`я інших осіб, проявив надмірну самовпевненість та явно переоцінив свої здібності щодо можливості керувати транспортним засобом за таких обставин, що в сукупності призвело до загибелі людини.

До того ж під час судового розгляду, а також під час апеляційного розгляду, незважаючи на сукупність здобутих доказів у справі, засуджений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочинів так і не визнав, послідовно стверджував, що дорожньо-транспортна пригода, в першу чергу, сталася через недотримання пішоходом ОСОБА_3 правил дорожнього руху.

Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості, що ОСОБА_1 особисто, або ж через своїх родичів, хоча б якимось чином намагався відшкодувати заподіяну шкоду.

Більше того, за свої дії, які призвели до фатальних наслідків, а саме до смерті людини, чиї життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, перед потерпілим так і не вибачився.

Про вказані обставини наголошує і потерпілий у свій касаційній скарзі.

Таким чином суд апеляційної інстанції вдався до невиправданого зменшення ролі думки потерпілого під час призначення ОСОБА_1 покарання, оскільки саме потерпілому було заподіяно непоправних душевних страждань у зв`язку із смертю його матері, а тому ігнорування його позиції нівелює завдання кримінального провадження, та позбавляє потерпілого права на отримання справедливої сатисфакції.

Тобто, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що, змінюючи вирок місцевого суду, апеляційний суд лише вибірково врахував обставини, які мають значення для призначення покарання, а свого рішення у цій частині належним чином не мотивував.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням легковажного відношення засудженого до своєї протиправної поведінки, тяжких та невідворотних наслідків у вигляді смерті людини, призначене апеляційним судом покарання негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватися та виконувати вимоги встановлених правил дорожнього руху, тим більше категорично не допускати керування транспортними засобами у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння.

Зазначені обставини у їх сукупності у даному випадку свідчать про невідповідність призначеного ОСОБА_1 апеляційним судом основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років тяжкості вчинених ним злочинів та його особі через м`якість, а тому доводи потерпілого та прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом з тим відповідно до вимог ч. 1 ст. 437 КПК України, суд касаційної інстанції не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання.

Оскільки апеляційний суд, постановляючи ухвалу, допустив невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, то таку ухвалу не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.

За таких обставин касаційні скарги потерпілого та прокурора підлягають задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_23 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_22 задовольнити.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18