Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 331/2860/18
провадження № 61-4967св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - Національний університет «Запорізька політехніка»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Руднєв Олег Олександрович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С., у цивільній справі за позовом Національного університету «Запорізька політехніка» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року Національний університет «Запорізька політехніка» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що Запорізький національний технічний університет є юридичною особою та знаходиться у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України. За організаційно-правовою формою позивач є державною організацією (установою, закладом), що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 16 березня 2018 року. Наказом Міністерства освіти і науки України від 01 квітня 2019 року № 420 Запорізький національний технічний університет перейменовано у Національний університет «Запорізька політехніка».
Гуртожитки НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_3 в м. Запоріжжі є державною власністю, знаходяться у сфері управління Міністерства освіти і науки України та закріплені за позивачем на праві оперативного управління.
30 листопада 2006 року відповідачів було поселено у спірному житловому приміщенні в гуртожитку на АДРЕСА_1 на підставі ордера від 30 листопада 2006 року № 1184 і договору найму житла від 30 листопада 2006 року.
Вищезазначене приміщення було надано у зв`язку з роботою в університеті ОСОБА_1 , якого наказом від 28 серпня 2006 року № 128-К було прийнято на посаду завідувача кафедри обробки металів тиском, 29 серпня 2006 року до оголошення результатів конкурсу. В подальшому ОСОБА_1 продовжував працювати в університеті згідно з наказами та відповідно до конкурсів, але наказом від 21 серпня 2017 року № 380-К ОСОБА_1 було звільнено з посади професора кафедри обробки металів тиском 30 серпня 2017 року за власним бажанням.
Відповідачі на цей час у трудових стосунках з позивачем не знаходяться.
Водночас, позивач не має можливості користуватись приміщенням № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_1 , оскільки відповідачі не звільнили його від меблів та особистих речей, ключі від приміщення не здали і до цього часу продовжують знаходитись в ньому, зареєстровані за цією адресою. Добровільно вивільнити приміщення АДРЕСА_1 відповідачі відмовляються, про що свідчить попередження від 14 грудня 2017 року № 39-109/3888, реєстр відправки попередження від 18 грудня 2017 року, акт про відмову отримання попередження від 18 грудня 2017 року.
Посилаючись на те, що студентський гуртожиток є тимчасовим житлом, яке надається на час роботи викладачам, та на теперішній час відповідачі є сторонніми особами для позивача, останній просив суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приміщення АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, зняти з реєстрації за цією адресою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2019 року позов Запорізького національного технічного університету до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку та зняття з реєстрації задоволено частково.
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення НОМЕР_2, гуртожитку НОМЕР_3 Запорізького національного технічного університету на АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2019 року за позовом Запорізького національного технічного університету до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку та зняття з реєстрації, скасовано.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року у задоволенні позову Національного університету «Запорізька політехніка» відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що згідно з приписами статті 125, частини третьої статті 132 ЖК Української РСР відповідачів можливо виселити лише із наданням іншого житлового приміщення, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером та пропрацював в університеті більше 10 років.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу Національного університету «Запорізька політехніка» задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року у цій справі скасовано.
Позов Національного університету «Запорізька політехніка» задоволено частково.
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення НОМЕР_2 студентського гуртожитку АДРЕСА_3 , закріпленого за Національним університетом «Запорізька політехніка» на праві оперативного управління.
В іншій частині позов залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що припинивши трудові відносини достроково, оформлені контрактом, строк дії якого визначено до 27 грудня 2017 року, за власним бажанням, ОСОБА_1 , а відтак і члени його сім`ї, втратили право користування студентським гуртожитком як тимчасовим житлом, що надавалось саме на період роботи в університеті за строковим договором (контрактом).
При цьому, суд першої інстанції помилково зазначив, що на спірні правовідносини поширюється частина третя статті 132 ЖК Української РСР, оскільки дія вказаної норми поширюється на працівників, які працюють за безстроковим трудовим договором.
Не належить кімната № НОМЕР_1 у студентському гуртожитку і до службового приміщення, як помилково вважав суд першої інстанції, оскільки для набуття такого статусу її слід було вилучити із фонду гуртожитку та присвоїти такий статус, але кімната № НОМЕР_1 в гуртожитку статус службового у передбачений законом спосіб не набувала.
Крім того встановлено, що у ОСОБА_1 з 1995 року на праві власності є інше житлове приміщення - квартира АДРЕСА_4 (а. с. 139) та у його дружини - ОСОБА_2 з 2007 року є на праві власності 60/100 часток квартири АДРЕСА_5 (а. с. 137).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Руднєв О. О.,подав до суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 рокута залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
20 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що наказ Міністерства освіти і науки України від 13 листопада 2007 року № 1004, яким затверджено Примірне положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, втратив чинність на підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про скасування наказів» від 01 березня 2013 року № 301.
Апеляційний суд не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 127/17026/18, в якій зазначено про неможливість виселення відповідачів, оскільки вони були вселені у кімнати гуртожитку на підставі ордеру, постійно проживають і зареєстровані там, тому вони мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є їхнім житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Разом з тим, судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що спірне житлове приміщення не належить до статусу службового, а стаття 125 ЖК Української РСР не підлягає застосуванню. Конструкція частини третьої статті 132 ЖК Української РСР, яку застосував суд першої інстанції, є відсильною, тобто пряме посилання на статті 125 ЖК Української РСР, де перелічені конкретні категорії осіб, яких не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, апеляційним судом порушено норми процесуального права, оскільки в позовній заяві позивач просив виселити відповідачів з приміщення НОМЕР_2 гуртожитку НОМЕР_3 Запорізького національного технічного університету, однак в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення зазначено: виселити відповідачів з приміщення АДРЕСА_3 , закріпленого за Національним університетом «Запорізька політехніка» на праві оперативного управління.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Запорізький національний технічний університет є юридичною особою та знаходиться у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України.
За організаційно-правовою формою позивач є державною організацією (установою, закладом), що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 16 березня 2018 року. Наказом Міністерства освіти і науки України від 01 квітня 2019 року № 420 Запорізький національний технічний університет перейменовано у Національний університет «Запорізька політехніка».
Відповідно до даних автоматизованої системи «Юридичні особи» майно (будівлі, споруди, інші основні засоби і матеріальні цінності), в тому числі, гуртожитки НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_3 є державною власністю, знаходяться у сфері управління Міністерства освіти і науки України та закріплені за позивачем на праві оперативного управління.
Наказом від 28 серпня 2006 року № 128-К ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідувача кафедри обробки металів тиском, 29 серпня 2006 року до оголошення результатів конкурсу.
У зв`язку з прийняттям на роботу, 30 листопада 2006 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було поселено у житловому приміщенні АДРЕСА_3 на підставі ордера від 30 листопада 2006 року № 1184 і договору найму житла від 30 листопада 2006 року.
Наказом від 17 січня 2007 року НОМЕР_3-К ОСОБА_1 було призначено завідувачем кафедри обробки металів тиском, як обраного за конкурсом, за контрактом з 09 січня 2007 року до 08 січня 2012 року.
Наказом від 05 липня 2010 року № 133-К ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача кафедри обробки металів тиском 05 липня 2010 року за власним бажанням, у зв`язку з переходом на наукову пенсію.
Наказом від 19 липня 2010 року № 142-К ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідувача кафедри обробки металів тиском з 15 липня 2010 року до оголошення результатів конкурсу.
Наказом від 04 січня 2011 року № 1-К ОСОБА_1 призначено завідувачем кафедри обробки металів тиском як обраного за конкурсом з 28 грудня 2010 року до 27 грудня 2015 року.
Наказом від 25 жовтня 2011 року № 265-К ОСОБА_1 було продовжено дію контракту на посаді завідувача кафедри обробки металів тиском до 27 грудня 2017 року.
Наказом від 24 травня 2016 року № 257-К ОСОБА_1 - завідувача кафедри обробки металів тиском було переведено на посаду виконувача обов`язків завідувача кафедри технології машинобудування з 24 травня 2016 року до оголошення результатів конкурсу.
Наказом від 01 вересня 2016 року № 449-К ОСОБА_1 - виконувача обов`язків завідувача кафедри технології машинобудування було переведено з 01 вересня 2016 року на посаду виконувача обов`язків завідувача кафедри обробки металів тиском до оголошення результатів конкурсу.
Наказом від 01 лютого 2017 року № 56-К ОСОБА_1 - виконувача обов`язків завідувача кафедри обробки металів тиском з 01 лютого 2017 року переведено на посаду професора кафедри обробки металів тиском.
Наказом від 21 серпня 2017 року № 380-К ОСОБА_1 було звільнено з посади професора кафедри обробки металів тиском 30 серпня 2017 року за власним бажанням.
Позивач вказував, що з припиненням трудових відносин з університетом, ОСОБА_1 та члени його сім`ї мали звільнити займане житло - приміщення № НОМЕР_1 в студентському гуртожитку АДРЕСА_3 , але добровільно не звільняють його від меблів та речей, хоча фактично в ньому не проживають.
Позивачем направлялось попередження від 14 грудня 2017 року № 39-109/3888, реєстр відправки попередження від 18 грудня 2017 року, але воно не отримано відповідачами, про що складено акт про відмову отримання попередження від 18 грудня 2017 року.
Знаходження речей відповідачів у приміщенні АДРЕСА_3 створює перешкоди позивачу у користуванні спірним приміщенням, яке не може бути надано для проживання студентам, які потребують житло.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до положень статті 132 ЖК УРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 125 ЖК УРСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 , як колишній працівник Національного університету «Запорізька політехніка» є пенсіонером, тому відсутні правові підстави для виселення його з гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, оскільки на нього розповсюджується дія норми статті 125 ЖК УРСР.
За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами сім`ї ОСОБА_1 , які всі разом займають одну кімнату в гуртожитку та не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшов безпідставного висновку про виселення відповідачів з гуртожитку.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зав`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зав`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Колегія суддів, оцінивши виселення відповідачів із гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшла висновку, що виселення не відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що відповідачі іншого житла для проживання не мають, а тому їх виселення є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.
Апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та допустив порушення норм матеріального права, внаслідок чого безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Руднєв О. О., підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 3 524 грн підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Руднєв Олег Олександрович, задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року залишити в силі.
Стягнути з Національного університету «Запорізька політехніка»на користь ОСОБА_1 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук