Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 331/3069/19

провадження № 61-5963св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерний комерційний банк «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

З 06 жовтня 2000 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З грудня 2018 року шлюбні відносини фактично припинені, ОСОБА_2 проживає окремо.

За час шлюбу подружжя набуло у власність нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 866 800,00 грн; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 42 , 43 , 44 , загальною вартістю 1 053 885,00 грн. Зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 .

Також за час шлюбу подружжя набуло у власність рухоме майно: автомобіль «Suzuki Grand Vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль ВАЗ-2121, 1990 року випуску. Зазначене рухоме майно зареєстроване за ОСОБА_2 та знаходиться у його особистому користуванні.

На запропоновані ОСОБА_1 варіанти розподілу сумісно нажитого майна ОСОБА_2 не погоджується, свої варіанти розподілу майна не пропонує, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; на 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 42 , 43, 44 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість 1/2 частки у праві власності на автомобіль «Suzuki Grand Vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 112 087,00 грн та вартість 1/2 частки у праві власності на автомобіль ВАЗ-2121, 1990 року випуску у розмірі 60 208,00 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 в частині вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль

ВАЗ-2121, 1990 року випуску, залишено без розгляду (т. 1, а. с. 197).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2020 року позов задоволено частково. Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у такий спосіб.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 42 , 43 , 44 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її 1/2 частки у праві власності на автомобіль «Suzuki» моделі «Grand Vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 84 490,90 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спірне майно придбане за час шлюбу сторін, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, та статус спірного майна сторонами не оспорюється, запропонований позивачем спосіб поділу об`єктів нерухомого майна не суперечить статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), тому є законні підстави про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки у праві власності на спірний автомобіль.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернулися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2020 року. ОСОБА_2 також оскаржив в апеляційному порядку додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2020 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2020 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя вже існувало рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики, на виконання якого було видано виконавчий лист, надалі, у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги, стягувачкою за яким, стала ОСОБА_3 .

На теперішній час є відкрите виконавче провадження щодо виконання цього рішення, накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 , тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 надала достатньо доказів на підтвердження порушення рішенням суду першої інстанції її законних прав та інтересів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційних скарг, оскільки заявники в апеляційних скаргах просили врахувати боргові зобов`язання при поділі майна подружжя, однак суд апеляційної інстанції закрив провадження (відмовив у задоволенні позову).

Під час вирішення спору про поділ майна подружжя у суді першої інстанції відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом про поділ боргових зобов`язань між сторонами, такі вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а тому вони не можуть бути предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц; Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 367 ЦПК України у подібних правовідносинах.

У червні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки врахував наявність у подружжя боргових зобов`язань за договором позики. ОСОБА_1 у касаційній скарзі помилково посилається на те, що суд апеляційної інстанції закрив провадження, оскільки він відмовив у задоволенні позову.

У листопаді 2021 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу.Проте відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України такі доповнення до касаційної скарги можливо подати протягом строку на касаційне оскарження, а тому вони врахуванню під час розгляду касаційної скарги не підлягають.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 жовтня 2000 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим 06 жовтня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, актовий запис № 292, серія НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 9-10).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 42 , 43 , 44 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_6 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 14 квітня 2016 року № 297/16) про діапазон ймовірної вартості вищевказаного об`єкта нерухомості від 27 березня 2019 року найбільш ймовірною середньозваженою ринковою вартість об`єктів оцінки: за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1 866 800,00 грн (т. 1, а. с. 12, 89-100); за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 42, 43 , 44 , становить 1 053 885,00 грн (т. 1, а. с. 13, 111-131).

Згідно зі звітом № 15/01/2020 про оцінку та визначення ринкової вартості автомобіля «Suzuki Grand Vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , складений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 16 жовтня 2018 року № 792/18), ринкова вартість автомобіля «Suzuki Grand Vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 21 січня 2020 року становить (без урахування ПДВ): 168 981,80 грн (т. 1, а. с. 175-195).

Суди також встановили, що у березні 2019 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2019 року, яке набрало законної сили 11 квітня 2019 року, позов ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованість за договором позики від 10 лютого 2017 року в сумі 180 000,00 дол. США та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 605,00 грн (т. 1, а. с. 137-140).

Виконавчий лист на виконання зазначеного рішення видано 17 квітня 2019 року за № 2/331/815/2019.

За вказаним виконавчим листом державний виконавець Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Луць А. Ю. відкрив виконавче провадження від 20 травня 2019 року ВП № 59142233.

Постановою державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Луць А. Ю. від 20 травня 2019 року ВП № 591422333 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2

10 лютого 2020 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого до ОСОБА_3 перейшли всі права, які належали ОСОБА_8 згідно з договором позики від 10 лютого 2017 року, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , та новим кредитором ОСОБА_2 стала ОСОБА_3 (т. 2, а. с.190).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2020 року заяву ОСОБА_3 про заміну стягувача задоволено. Замінено стягувача у справі № 331/1008/19 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованості за договором позики від 10 лютого 2017 року у розмірі 180 000,00 дол. США та судових витрат.

Визнано виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 17 квітня 2019 року у справі № 331/1008/19 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованості за договором позики від 10 лютого 2017 року у сумі 180 000,00 дол. США та судових витрат, таким, що не підлягає виконанню. Видано новий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 10 лютого 2017 року у розмірі 180 000,00 дол. США та судових витрат (т. 2, а. с. 184-189).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2020 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, у зв`язку з тим, що вказаною ухвалою суду першої інстанції не вирішувалося питання про права і обов`язки ОСОБА_1 як особи, яка не брала участі у цій справі.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначеними нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, надалі уточненим, про поділ майна подружжя, просила визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення № 42 , 43, 44 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість 1/2 частки у праві власності на автомобіль «Suzuki Grand Vitara», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 112 087,00 грн.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи своє рішення про відмову у задоволенні позову, зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що на час пред`явлення позову існувало рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ) заборгованості за договором позики у розмірі 180 000,00 дол. США. Тому рішенням суду першої інстанції про поділ майна подружжя порушено права та інтереси ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі.

З таким висновком Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку щодо можливості виходу судом апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги, відповідно до статті 367 ЦПК України. Зазначає, що ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просила стягнути на свою користь боргові зобов`язання за договором позики, водночас суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі стягувача.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/3293/16-ц (провадження № 61-7580св20) зазначено, що «межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості вирішувати вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції при вирішенні справи по суті».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При вирішенні позову про поділ майна подружжя у суді першої інстанції вимоги щодо стягнення боргових зобов`язань не заявлялися, а тому такі вимоги згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України вирішуватися не могли (див. постанову Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі).

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, посилалась на те, що вона є стягувачем за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу за договором позики у розмірі 180 000,00 дол. США.

Оскільки ОСОБА_2 борг не погасив, то суд першої інстанції при вирішенні позову про поділ майна подружжя мав також врахувати боргові зобов`язання подружжя.

Тому просила рішення суду першої інстанції змінити та вирішити питання про солідарне стягнення з подружжя на її користь заборгованості за договором позики у розмірі 180 000,00 дол. США.

Також посилалася на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не залучив до участі у справі ОСОБА_8 (первісного кредитора) як третю особу.

Подібні доводи зазначені і в апеляційній скарзі ОСОБА_2 .

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги ОСОБА_3 про розподіл боргових зобов`язань подружжя не були предметом перегляду у суді першої інстанції, тому вони не підлягають розгляду в апеляційному порядку, водночас відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що рішення суду першої інстанції про поділ майна подружжя впливає на права та інтереси стягувача ОСОБА_3 яка не була залучена до участі у справі.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посилалися на те, що суд першої інстанції безпідставно не залучив ОСОБА_8 (первісного кредитора), а в подальшому - ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу.

Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що незалучення третьої особи не впливає на вирішення спору та не позбавляє ОСОБА_3 права на відновлення прав у спосіб пред`явлення вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Крім того, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Якщо ж буде з`ясовано, що права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи судом вирішувалися, апеляційний суд повинен переглянути оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку по суті.

Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Отже, у разі встановлення порушення прав та інтересів ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції мав переглянути рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору, а в разі з`ясування, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося, апеляційному суду необхідно було закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо поділу майна подружжя та помилково відмовив у задоволенні позову з підстав наявності у подружжя заборгованості, оскільки заборгованість подружжя може враховуватись при поділі майна у разі з`явлення відповідних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається також на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц, відповідно до яких до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі ОСОБА_3 та не переглянув рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг та обставин (фактів), які існували на час розгляду справи судом першої інстанції, не дослідив зібрані у справі докази та на їх підставі не зробив висновку про правильність вирішення судом першої інстанції спору по суті.

З огляду на положення статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко