Постанова

Іменем України

14 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 331/5971/18

провадження № 61-2215св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2019 року у складі судді Жукової О. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, у якому просила припинити незаконні дії ОСОБА_2 щодо перешкоджання їй в доступі до земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , та усунути їй перешкоди в оформленні права власності на зазначену земельну ділянку, що вчиняє ОСОБА_2 , шляхом зобов`язання відповідача не чинити їй перешкоди та припинити будь-які дії щодо перешкоджання їй у доступі до земельної ділянки (можливості потрапити на вказану земельну ділянку як самостійно, так і разом з працівниками відповідних організацій, що здійснюють роботи з кадастрової зйомки, геодезії, оформлення/виготовлення документації щодо оформлення права власності на земельну ділянку), що розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, межі якої визначено згідно з планом земельної ділянки та ситуативною схемою земельної ділянки, розробленою Комунальним підприємством «Градпроект» 05 лютого 2018 року (межі земельної ділянки позначено синім кольором); зобов`язати відповідача прибрати металевий причіп, встановлений біля металевого паркану, яким огороджена ця земельна ділянка; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2008 році вона збудувала житловий будинок на земельній ділянці біля ділянки АДРЕСА_1 , а в 2017 році мансарду. Згідно з листом Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 24 листопада 2017 року розташування житлового будинку на земельній ділянці біля ділянки АДРЕСА_1 відповідає чинному генеральному плану міста Запоріжжя. Проте реалізувати своє право щодо оформлення документів для подальшого розгляду компетентними органами питання щодо передання їй у власність земельної ділянки вона не має можливості, оскільки ОСОБА_2 у червні 2018 року на земельній ділянці, якою вона фактично користувалася, заварив ворота залізними листами, поставив металевий великогабаритний причіп, чим повністю закрив їй доступ до ділянки. На виконання укладеної між нею і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Земельно-кадастровий проектно-будівельний центр» (далі - ТОВ «Компанія «ЗКПБЦ») 22 вересня 2018 року заяви-замовлення представники ТОВ «Компанія «ЗКПБЦ» прибули на земельну ділянку біля ділянки № 96 для проведення робіт з геодезичної зйомки, однак ОСОБА_2 перешкоджав проведенню цих робіт. В руках у нього знаходився дерев`яний брус, яким він розбив геодезичний прилад, зламав їй руку та наніс тілесні ушкодження її дочці. Посилаючись на те, що відповідач вчиняє дії, які порушують її право на оформлення речових прав на будинок та земельну ділянку, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя рішенням від 20 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 500,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення недоведеністю позовних вимог, оскільки відсутні порушене суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 , на захист якого подано позов.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Запорізький апеляційний суд постановою від 24 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 лютого 2020 року, рішенняЖовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не довела порушення її прав унаслідок дій ОСОБА_3 , оскільки таке право виникає лише після визнання права власності на земельну ділянку відповідно до вимог закону. Водночас, матеріалами справи не підтверджено право власності чи право користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що жоден компетентний орган не відмовив ОСОБА_1 у можливості здійснити дії з метою оформлення права власності, що включають і попередній збір документів (враховуючи специфіку місцевості, де розташована земельна ділянка). Суди не звернули уваги на те, що предметом позову у цій справі є не вимога про захист будь-яких речових прав на нерухоме майно (земельну ділянку), оскільки вона звернулася з позовом про припинення дії, яка порушує право, гарантоване Конституцією та законами України, на набуття у власність або користування земельної ділянки у встановленому законом порядку. Її право порушене тим, що ОСОБА_2 , який не має жодних прав на земельну ділянку, навколо якої виник спір у цій справі, незаконно огородив її, закрив до неї доступ як позивачці, так і працівникам фірми, яка мала провести роботи з геодезії, у зв`язку з чим вона не може продовжити процес збору документів для подальшого вирішення компетентними органами питання щодо оформлення прав на земельну ділянку. Також касаційна скарга містить доводи про те, що місцевий суд безпідставно стягнув з неї витрати на правничу допомогу.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірну земельну ділянку, оскільки не отримала державний акт на право власності; право власності не зареєстроване за нею в установленому порядку, земельна ділянка не сформована, позивачка не погодила межі земельної ділянки з іншими землекористувачами, не визначила площу земельної ділянки, не зазначила у позові, на яких підставах взагалі користується (володіє) земельною ділянкою. Крім того, рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення/відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Запорізька міська рада не приймала, тобто позивачка самовільно захопила земельну ділянку.

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 лютого 2020 року справа № 331/5971/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 листопада 2011 року № 472 затверджено план заходів щодо оформлення житлової забудови на АДРЕСА_1 .

Листом Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради від 21 грудня 2017 року № М-1059 на звернення ОСОБА_1 з приводу оформлення права власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , роз`яснено, що розгляд питання оформлення неюземельної ділянки можливий після визнання права власності на об`єкти, які розташовані на цій земельній ділянці.

З листа департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 24 листопада 2017 року № М-1690 встановлено, що розташування житлового будинку на земельній ділянці біля будинку АДРЕСА_1 відповідає чинному генеральному плану міста Запоріжжя.

На замовленням ОСОБА_1 . Комунальне підприємство «Градпроект» виготовило ситуаційну схему земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

13 вересня 2018 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Компанія «ЗКПБЦ» була укладена заява-замовлення з надання послуг з геодезичної зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

З акта ТОВ «Компанія «ЗКПБЦ» встановлено, що 22 вересня 2018 року о 08 год 00 хв представники товариства прибули на цю земельну ділянку для проведення робіт з геодезичної зйомки та почали виконання замовлення. Проте виконати роботи представники вказаної фірми не змогли, оскільки в робочий процес втрутився ОСОБА_2 , який почав перешкоджати проведенню робіт та знаходженню людей на вказаній земельній ділянці.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно встановлено, що фундамент під житловий будинок літ. В за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належав ОСОБА_2 на підставі рішення Третейського суду АD HOC від 31 жовтня 2008 року у справі 23/2008.

Це рішення Третейського суду скасовано ухвалою Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року. Постановою Верховного Суду від 20 червня 2019 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

З листа управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради від 05 жовтня 2018 року № С-1456 встановлено, що рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 не приймала.

Крім того, встановлено, що будинок біля ділянки АДРЕСА_1 зруйновано, і з цього приводу триває досудове розслідування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Запорізької міської ради із заявою з приводу оформлення права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 з посиланням на те, що на цій ділянці розташований її будинок і вона не має правовстановлюючих документів на нього.

Листом управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради від 21 грудня 2017 року № М-1059 ОСОБА_1 роз`яснено, що розгляд питання оформлення їй земельної ділянки можливий після визнання права власності на об`єкти, які розташовані на земельній ділянці. Також зазначено перелік документів, які необхідно надати для оформлення земельної ділянки, і роз`яснено, що після надання документів буде можливим в установленому законом порядку повернутися до розгляду питання з надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення запитуваної земельної ділянки.

Обставини щодо оскарження листа-відмови від 21 грудня 2017 року № М-1059 суди не встановили, як і не встановили факт звернення позивачки до компетентного органу з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою в порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що не має можливості реалізувати своє право щодо оформлення документів для подальшого розгляду компетентними органами питання щодо передання їй у власність земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 у червні 2018 року на земельній ділянці, якою вона фактично користувалася, заварив залізними листами ворота, поставив металевий великогабаритний причіп, чим повністю закрив їй доступ до ділянки.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки, звертаючись до суду, позивачка зазначила, що її вимоги спрямовані на захист права власності на землю, однак, за встановленими у справі обставинами, ОСОБА_1 не має навіть права користування спірною земельною ділянкою. Тобто позивачка не довела порушення її прав як власника майна (користувача) спірної ділянки або як власника нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці. У зв`язку з цим заявлені вимоги у контексті конкретних обставин цієї справи є передчасними, оскільки немає порушення суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що місцевий суд безпідставно стягнув з неї витрати на правничу допомогу, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, місцевий суд встановив таке.

01 грудня 2018 року між адвокатом Тягуновою Г. В. та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги, предметом якого є представництво клієнта в Жовтневому районному суді міста Запоріжжя у цій справі.

Згідно з ордером про надання правової допомоги серії ЗП № 037568 адвокат Тягунова Г. В. представляла інтереси відповідача у цій справі на підставі зазначеного вище договору.

Із квитанції до прибуткового касового ордера від 01 грудня 2018 року № 15 встановлено, що ОСОБА_2 сплатив 28 500,00 грн на користь адвоката Тягунової Г. В.

Згідно з орієнтовним розрахунком сум витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі та акта наданих послуг за договором, вартість наданих ОСОБА_2 послуг на професійну правничу допомогу становила 28 500,00 грн, з яких: зустріч, консультація клієнта - 1 000,00 грн; підготовка та подання відзиву на позовну заяву - 7000,00 грн; направлення поштою копії відзиву з додатками позивачу - 500,00 грн; підготовка та подання клопотання про допит свідка -1000,00 грн; підготовка та подання клопотання про витребування доказів - 2 000,00 грн; підготовка та подання клопотання про забезпечення судових витрат - 2 000,00 грн; орієнтовна кількість судових засідань у справі 5 судових засідань, вартістю 3 000,00 грн/засідання і розрахунку 3 години на 1 судове засідання - 15 000,00 грн.

У матеріалах справи є клопотання, відзив на позов, які свідчать про виконану адвокатом роботу. Оскільки представник відповідача надав опис виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, сума витрат на оплату послуг адвоката в частині надання консультації, підготовки відзиву, направлення відзиву позивачу, подання клопотань на загальну суму 13 500,00 грн, місцевий суд дійшов висновку, що така сума є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Водночас адвокат Тягунова Г. В. була в судовому засіданні лише один раз - 10 січня 2019 року з 13 год 21 хв до 14 год 20 хв, тобто годину, що не узгоджується з наданим актом виконаних робіт. З урахуванням умов попереднього розрахунку суми судових витрат, їх співмірності, суд дійшов висновку про стягнення з позивачки 1 000,00 грн як витрат на правову допомогу за представництво інтересів ОСОБА_2 в судовому засіданні адвокатом Тягуновою Г. В. 10 січня 2019 року, а також 13 500,00 грн витрат на правову допомогу, зазначених вище.

Ураховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню 14 500,00 грн витрат на оплату правничої допомоги, оскільки ОСОБА_1 не довела, що ці витрати є неспівмірними, у зв`язку з чим немає і підстав для задоволення клопотання позивачки про звільнення її від сплати витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини третьої статті 136 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до неправильного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки, і суди їх обґрунтовано спростували. З огляду на норми статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 500,00 грн зупинено ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його виконання у зазначеній частині.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 500,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко