ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 332/857/18

провадження № 61-6875 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Запорізька міська рада,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2018 року в складі судді Мєркулової Л. О. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року в складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Запорізької міської ради та просила визнати за нею як за членом сім`ї наймача ОСОБА_2 право користування комунальною квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач указувала, що з 19 лютого 1988 року до 2000 року та з 16 листопада 2017 року до 01 січня 2018 року вони з ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Із 1988 року ОСОБА_2 разом зі своєю матір`ю на підставі ордера проживав у квартирі АДРЕСА_1 , у 2015 році ОСОБА_1 як його дружина вселилася в спірну квартиру, а 22 грудня 2017 року чоловік надав їй довіреність з усіма можливими правами щодо представництва його прав щодо цієї квартири, в тому числі з правом реєстрації місця проживання в цій квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а позивач залишилася проживати в зазначеній квартирі, сплачувала комунальні послуги, здійснювала утримання квартири, виконувала всі права та обов`язки наймача, в зв`язку з чим уважала, що набула права користування в квартирі.

ОСОБА_1 вказувала, що вселилася до спірної квартири за згодою наймача як член його сім`ї та не маючи змоги вирішити питання зміни умов договору найму та укладання його з нею в добровільному порядку, без визнання за нею права користування житловим приміщенням та реєстрації, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не набула права користування спірною квартиро АДРЕСА_1 , оскільки не довела фактів постійного проживання з наймачем однією сім`ю, ведення спільного господарства та несення витрат на утримання зазначеної квартири.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 березня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2018 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що наймач квартири шляхом видачі довіреності на ім`я позивача фактично надав згоду на її вселення в спірну квартиру. Висновки судів не ґрунтуються на обставинах справи, відповідно до яких позивач сплачувала рахунки за комунальні послуги, доглядала за чоловіком і як його дружина має право користування квартирою, наймачем якої був ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаружувані судові рішення - без змін.

Указував, що ОСОБА_2 вселився в квартиру на підставі ордера, виданого на сім`ю з двох осіб, а саме на нього та на його матір. Позивач не проживала в спірній квартирі, не отримала письмову згоду наймача та членів його сім`ї на вселення в неї, окрім того, позивач разом зі своїми дітьми має зареєстроване постійне місце проживання в іншій квартирі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 із 1988 року на підставі ордера, виданого на нього та його матір, був зареєстрований і проживав у квартирі АДРЕСА_1 .

Із 19 лютого 1988 року до 2000 року та з 16 листопада 2017 року до 01 січня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

22 грудня 2017 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою, зокрема, уповноважив ОСОБА_1 на реєстрацію свого місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Із 1996 року ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_6 , в якій на момент смерті ОСОБА_2 зберігала й зараз зберігає право користування, де також зареєстровані та проживають двоє її дітей: ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 .

Рішенням комісії районної адміністрації по Заводському району Запорізької міської ради від 30 січня 2018 року № 34р ОСОБА_1 відмовлено в реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю законних підстав. Дане рішення позивач у встановленому законом порядку не оскаржувала.

Наданими позивачем квитанціями про сплату комунальних послуг підтверджується, що ОСОБА_1 почала сплачувати комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 після смерті свого чоловіка в січні 2018 року.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 дала пояснення, що вона на обліку з приводу поліпшення житлових умов не перебуває, при отриманні її померлим чоловіком квартири по АДРЕСА_1 , вона не була вписана в ордер як член сім`ї наймача. Її діти також не були зареєстровані в спірній квартирі, а зареєстровані в квартирі по АДРЕСА_6 , де вона є відповідальним наймачем.

Допитані в судовому засіданні свідки з боку позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду пояснили, що з ними по сусідству проживав ОСОБА_2 , який тяжко хворів. ОСОБА_1 приходила й доглядала за ним, проте їм невідомо, чи постійно вона проживала в спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_7 , яка здійснювала догляд за хворим ОСОБА_2 , пояснила, що її запросила ОСОБА_1 доглядати за її хворим чоловіком у 2017 році, але вона не знає, чи постійно проживала позивач у цій квартирі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статетю 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 577/4979/15-ц (провадження № 61-746св17) зроблений висновок, що за змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18) і від 15 травня 2019 року № 465/9412/13 (провадження № 61-18212св18).

Оскільки не встановлено, що ОСОБА_1 проживала в комунальній квартирі як член сім`ї наймача, має зареєстроване постійне місце проживання за іншою адресою, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вони з наймачем вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки й були пов`язані спільним побутом, а також відсутність письмової згоди матері наймача як члена його сім`ї, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права користування комунальною квартирою АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги, що позивач має на праві коритування інше житло, в якому постійно проживає та зареєстрована, а в зв`язку з тимчасовим користуванням спірною квартирою, наймачем якої був чоловік позивача, в останньої не виникло самостійного права користування спірним житлом.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно вважав, що позивач не набула право користування спірним житлом, оскільки зберігала за собою право користування іншим жилим приміщенням.

Посилання позивача на те, що, видавши доручення, ОСОБА_2 надав позивачеві дозвіл на реєстрацію в спірній квартирі, не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, вказаний доказ не є безспірним підтвердженням проживання та ведення спільного господарства позивача з наймачем квартири в розумінні статті 64 ЖК УРСР.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук