№ 333/1368/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 333/1368/15

провадження № 61-19814св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Кузьміновим Дмитром Валерійовичем, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у складі судді Стоматова Е. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позов мотивовано тим, що 17 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL-200/1280/2007, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 30 000 доларів США, а останній зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 17 травня 2012 року.

16 лютого 2009 року та 16 квітня 2010 року до вказаного договору між сторонами були укладені додаткові угоди.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № CL-200/1280/2007 виникла заборгованість, яка складається з: 14 626,90 доларів США - сума заборгованості за тілом кредиту, 693,80 доларів США - сума заборгованості за процентами, 882 085,60 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього - 1 123 752, 86 грн за курсом Національного банку України.

На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року в розмірі 1 123 752, 86 грн.

Крім того, 16 квітня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № РLL-200/001/2010, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 17 152,22 грн, а останній зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 16 квітня 2013 року.

Відповідач свої обов`язки за кредитним договором № РLL-200/001/2010 не виконує, в зв`язку з чим виникла заборгованість, яка складається з: 15 046,44 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 3 735,79 грн - сума заборгованості за процентами, 68 555,14 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього -87 337,37 грн, які позивач просив стягнути з відповідача.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») залучено до участі у справі як правонаступник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал»:

- за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року:

67 165 гривень 60 копійок - заборгованість за кредитом,

5 543 гривень 46 копійок - заборгованість за процентами,

33 582 гривень 80 копійок - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього -106 291 гривень 86 копійок.

- за кредитним договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року:

15 046 гривень 44 копійок - заборгованість за кредитом,

3 735 гривень 79 копійок - заборгованість за процентами,

7 523 гривень 22 копійок - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього - 26 305 гривень 45 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора.

При цьому суд зазначив, що банком при розрахунку заборгованості не було враховано суму сплат, здійснених відповідачем за кредитним договором № CL-200/1280/2007 у загальному розмірі 1 058,09 доларів США.

Також суд вважав за можливе зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення, до половини суми заборгованості за договором CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, а саме - до 33 582 гривні 80 копійок, а за договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року - до 7 523,22 грн, оскільки розмір пені значно перевищує суму простроченого зобов`язання, зазначивши, що таке зменшення відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Також суд відхилив доводи відповідача про застосування строку позовної давності, вказавши, що позивач не пропустив строк на звернення до суду, оскільки датою остаточного повернення боргу за кредитним договором № CL-200/1280/2007 є 17 травня 2012 року, а банк звернувся до суду з позовом 27 лютого 2015 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника - адвоката Кузьмінова Д. В.подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року в частині стягнення пені в розмірі 33 582,80 грн та 7 523,22 грн скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо стягнення пені, апеляційний суд виходив з того, що вказана пеня нарахована за період часу - після завершення дії кредитного договору, а тому таке стягнення не ґрунтується на вимогах закону.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

03 грудня 2021 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Кузьмінова Д. В. звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про залишення без задоволення у повному обсязі позовних вимог про стягнення заборгованості.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 cічня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 17 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-200/1280/2007, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 30 000 доларів США для купівлі автомобіля, а позичальник зобов`язався повернути його до 17 травня 2012 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом.

Пунктом 1.5.1. договору встановлено, що повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу.

Розміри щомісячних платежів та дати платежів визначені Додатком № 1 (графік платежів), що є невід`ємною частиною кредитного договору № CL-200/1280/2007.

16 лютого 2007 року, 16 квітня 2010 року між сторонами укладені додаткові угоди №№ 1, 2 до кредитного договору № CL-200/1280/2007, якими внесені зміни до графіку платежів погашення кредиту.

16 квітня 2010 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір № PLL-200/01/2010, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 17 152,22 грн для погашення прострочених боргових зобов`язань за кредитним договором від 17 травня 2007 року, а позичальник зобов`язався повернути його до 16 квітня 2013 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 16% річних.

Пунктом 1.5.1. договору встановлено, що повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів.

Згідно з пунктом 1.9.1 кредитного договору № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 рокусторони узгодили між собою, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань понад 30 (тридцять) календарних днів чи невиконання позичальником або третіми особами інших умов кредитного договору, документів забезпечення та/чи будь-яких умов договорів (правочинів) укладених між банком та позичальником, та/чи між банком та третіми особами, що існували на момент укладання кредитного договору чи таких, що будуть укладені в майбутньому, понад 30 (тридцять) календарних днів (надалі - «Строк порушення зобов`язань»), сторони домовились, що банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі (надалі - «Вимога»), а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів, що слідують за останнім днем строку порушення зобов`язань.

23 вересня 2011 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, у відповідності до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитними договорами, зокрема № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року,укладеними між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

26 вересня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладеного договір факторингу, відповідно до якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року.

Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 рокута постанова Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржена, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в цій частині не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, а саме: заборгованості за кредитом - 67 165,60 грн, заборгованості за процентами - 5 543,46 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Датою остаточного повернення кредиту визначено 17 травня 2012 року.

Згідно з пунктом 1.5.1 частини № 2 кредитного договору № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Відтак, з огляду на Додаток № 1 (графік платежів) до кредитного договору № CL-200/1280/2007, у межах строку кредитування до 17 травня 2012 року відповідач мав повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 17 числа кожного місяця.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання з повернення кредиту та зі сплати процентів до 17 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановили суди першої та апеляційної інстанції.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Позивач звернувся до суду з позовом 27 лютого 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності щодо щомісячних платежів, які, згідно умов договору, відповідач мав здійснити до 17 лютого 2012 року включно.

Разом із тим, позовні вимоги щодо платежів, які необхідно було сплатити відповідачем після 17 лютого 2012 року, а саме: 17 березня 2012 року - 828,38 доларів США, 17 квітня 2012 року - 828,38 доларів США, 17 травня 2012 року - 828,38 доларів США, заявлено банком з дотриманням строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є диспозитивність.

Отже, розмір заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року за період з березня 2012 року по травень 2012 року становить 2 485,08 доларів США (828,38+828,38+828,32), що за визначеним у позові курсом, встановленим НБУ станом на 18 липня 2012 року, складає 12 317,30 грн, з яких 12 083,85 грн - заборгованість за тілом кредиту та 233,45 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Вказані суми підлягають стягненню з відповідача.

Разом із тим, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007, що виникла станом на 17 лютого 2012 року, слід відмовити за спливом позовної давності.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року підлягає зміні зі зменшенням стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, а саме: заборгованості за кредитом (тіло кредита) - з 67 165,60 грн до 12 083,85 коп, заборгованості за процентами - з 5 543 гривень 46 копійок до 233,45 грн, з визначенням загальної суми, що підлягає до стягнення за вказаним кредитним договором, - 12 317,30 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 року

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530 631 ЦК України).

Установлено, що умовами кредитного договору № РLL-200/001/2010, укладеного 16 квітня 2010 року між сторонами, визначений кінцевий термін повернення основної заборгованості - до 16 квітня 2013 року.

Пунктом 1.5.1. кредитного договору встановлено, що повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

З пункту 1.9.1 кредитного договору № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 року вбачається, що сторони узгодили між собою, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань понад 30 (тридцять) календарних днів чи невиконання позичальником або третіми особами інших умов кредитного договору, документів забезпечення та/чи будь-яких умов договорів (правочинів) укладених між банком та позичальником, та/чи між банком та третіми особами, що існували на момент укладання кредитного договору чи таких, що будуть укладені в майбутньому, понад 30 (тридцять) календарних днів (надалі - «Строк порушення зобов`язань»), сторони домовились, що банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі (надалі - «Вимога»), а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів, що слідують за останнім днем строку порушення зобов`язань.

Тобто сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - зміну строку виконання основного зобов`язання.

З аналізу змісту пункту 1.9.1 кредитного договору № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 рокуслідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

До аналогічного висновку дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19).

Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 року відповідачем було здійснено 17 лютого 2011 року.

Таким чином, відповідач, не сплативши 17 березня 2011 року черговий щомісячний платіж, допустив невиконання обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами, та у позичальника виникло прострочення з погашення заборгованості.

Оскільки за умовами пункту 1.9.1 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 календарних днів, що слідують за останнім днем строку порушення зобов`язань, тобто з 17 квітня 2011 року, то після зміни строку виконання зобов`язання (17 квітня 2011 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 1.9.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Зважаючи на те, що на підставі пункту 1.9.1 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково - 17 квітня 2011 року, останній платіж за тілом кредиту було здійснено позичальником 17 лютого 2011 року, проте з цим позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», звернулося тільки у лютому 2015 року, тому позовні вимоги банку є обґрунтованими в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, проте у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у суді першої інстанції.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року, а саме: 15 046,44 грн - заборгованості за кредитом та 3 735,79 грн - заборгованості за процентами.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні такої позовної вимоги відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Кузьміновим Дмитром Валерійовичем, задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, а саме: заборгованості за кредитом (тіло кредита) - з 67 165,60 грн до 12 083,85 грн, заборгованості за процентами - з 5 543, 46 грн до 233,45 грн.

Визначити загальну суму заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року,що підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», - 12 317,30 грн.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов