№ 333/5322/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 333/5322/15-ц

провадження № 61-3597св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за первісним позовом)- ОСОБА_2 ,

відповідач (за зустрічним позовом)- публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,

треті особи (за зустрічним позовом): приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирик Ольга Анатоліївна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду

від 21 січня 2020 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Бєлки В. Ю.,

Полякова О. З., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інноваційний банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирик Ольга Анатоліївна,про визнання недійсним договору про іпотечний кредит, іпотечного договору, частково недійсним договору про відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «АКПІБ»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ»), та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 94-07 квф, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 59 000,00 доларів США на придбання нерухомості, з кінцевим терміном повернення 21 травня 2027 року, зі сплатою 11 % річних за користування кредитом.

Цього ж дня, у забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору між ЗАТ «АКПІБ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 584-07 пф, за умовами якого остання зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов`язання за кредитним договором.

17 грудня 2012 року між ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, за яким банк відступив товариству права вимоги за договором про іпотечний кредит № 94-07 квф від 23 травня 2007 року.

Відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором і договором поруки належним чином не виконують, у зв`язку з чим станом на 10 липня 2015 року виникла прострочена заборгованість, яка складається із: заборгованості за тілом кредитом у сумі 44 433,66 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 970 794,29 грн; за відсотками - 2 209,77 доларів США, що становить 48 279,44 грн, пенею - 7 897,46 грн.

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 026 971,19 грн, яка складається: із заборгованості за кредитом у розмірі 970 794,29 грн, заборгованості за відсотками - 48 279,44 грн та пені - 7 897,46 грн.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «АКПІБ», ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання недійсними договору про іпотечний кредит, іпотечного договору, частково недійсним договору про відступлення права вимоги.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав їй як споживачу повної та достовірної інформації про умови кредитування, застереження щодо валютних ризиків, орієнтовну сукупну вартість кредиту, встановив дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки та всупереч вимогам статей 524 533 ЦК України валютою зобов`язання в договорі зазначено долари США.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, остаточно просила визнати недійсними договір про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року № 94-07 квф; іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 травня 2007 року № 582-07іпф; договір про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року в частині відступлення ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за договором про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року № 94-07 квф; зобов`язати приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Білу Т. С. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості запис № 5003752 про нерухоме майно - трикімнатну квартира АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирик О. А. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості запис № 5003839 про нерухоме майно - трикімнатну квартира АДРЕСА_1 (том 3, а. с. 90-97).

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними договір про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року № 94-07 квф та іпотечний договір від 23 травня 2007 року № 582-07 інф. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року № 94-07 квф. Скасовано заборону відчуження з іпотечного майна та обтяження за типом «іпотека».

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні кредитного договору були порушені умови Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки кредитор не повідомив позичальника у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, а також застосував несправедливі умови щодо правил зміни відсоткової ставки в односторонньому порядку.

Оскільки договір про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року є недійсним, то в силу вимог частини другої статті 548 ЦК України є недійсним також іпотечний договір від 23 травня 2007 року № 582-07 іпф із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, в силу вимог статті 217 ЦК України є недійсним і договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року в частині відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року

№ 94-07 квф.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість за іпотечним кредитом у розмірі 1 026 971,19 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд апеляційної інстанції виходив із того, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості у визначеному позивачем розмірі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладений між банком та ОСОБА_1 кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства. Після внесення змін до кредитного договору його умови виконувалися сторонами та не оспорювалися. Додаткова угода про збільшення процентної ставки не оскаржувалася відповідачем та не визнана недійсною. ОСОБА_1 не підтвердила належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх позовних вимог, у зв`язку із чим підстав для визнання недійсними оспорюваних нею договорів немає.

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року скасовано в частині вирішення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» та в цій частині передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 залишено без змін (том 4, а. с. 103-110).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судом не перевірено належним чином правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості та застосовану кредитором процентну ставку, не з`ясовано обсяг відповідальності поручителя, а також не правильно зазначено в резолютивній частині судового рішення гривневий еквівалент складових кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 07 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року станом на 10 липня

2015 року, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі

44 433,66 доларів США; відсотків за користування кредитом у сумі 2 667,28 доларів США та пені у сумі 7 897,46 грн.

У задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позичальник

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої має бути розрахований виходячи зі ставки - 11 %, оскільки сторонами не було погоджено внесення змін до договору в частині збільшення процентної ставки до 12 %.

Відмовляючи в задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що договір поруки є припиненим, оскільки банк у позадоговірному порядку одноособово збільшив обсяг відповідальності поручителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати повністю і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року справу № 333/5322/15-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що: суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 334/1746/15-ц щодо дослідження достовірності розрахунку боргу станом на 09 липня 2015 року; від 15 березня 2018 року у справі № 212/1106/16-ц та від 28 лютого 2018 року у справі № 725/6810/14-ц щодо застосування положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» під час дослідження обставин справи; від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц щодо застосування положень статті 611 ЦК України; від 21 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц щодо застосування частини другої статті 1050 ЦК України та частини другої статті 625 ЦК України;

від 14 лютого 2018 року у справі № 546/5199/15-ц та від 06 лютого 2018 року у справі № 752/7453/13-ц щодо наслідків направлення кредитором боржнику письмового повідомлення про дострокове повернення заборгованості.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а саме: докази надання кредиту - первинні бухгалтерські документи, докази щодо погашення кредиту, докази, які б підтверджували право вимоги та набуття права статусу кредитора за договором про іпотечний кредит, документи, витребувані ухвалами Комунарського районного суду від 20 листопада 2015 року та від 24 травня

2016 року, висновок почеркознавчої експертизи, розрахунок заборгованості.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування та дослідження доказів для встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи: оригіналу договору про відступлення права вимоги, розрахунку заборгованості з моменту укладення договору до моменту звернення з позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів: копії витягу договору про відступлення права вимоги, яка підписана з боку ТОВ «Кредитні ініціативи» неуповноваженою на це особою, додатку до договору про відступлення права вимоги та витягу з нього, які також не підписані однією зі сторін договору, розрахунку заборгованості ТОВ «Кредитні ініціативи», з якого не вбачається, яким саме чином та за який період обчислені кожна зі складових боргу станом на 09 липня 2015 року з урахуванням валюти кредитного зобов`язання, так як він не містить відомостей про надання кредиту та нібито наявної сплати з моменту підписання іпотечного договору та до набуття статусу нового кредитора на підставі договору про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить її відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 травня 2007 року між ЗАТ «АКПІБ», правонаступником якого є ПАТ «АКПІБ», та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 94-07 квф, за яким банк надав позичальнику на придбання нерухомості кредит у сумі

59 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 21 травня 2027 року, зі сплатою 11 % річних за користування кредитом (том 1, а. с. 7-10).

Згідно з договором про внесення змін від 02 липня 2008 року № 1 до договору про іпотечний кредит від 23 травня 2007 року № 94-07 квф були внесені зміни до пункту 2.2 кредитного договору про збільшення процентної ставки за користування кредитом з 11 % до 12 %; додано пункт 2.7 до договору, згідно з яким сукупна вартість споживчого кредиту та реальної процентної ставки наведені в додатку

№ 2 до цього договору, який є його невід`ємною частиною, що додається (том 1,

а. с. 15).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ТОВ «Кредитні ініціативи» посилалося на те, що відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором і договором поруки належним чином не виконують, у зв`язку з чим станом на 10 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 1 026 971,19 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредитом у сумі 44 433,66 доларів США, що за курсом НБУ становить

970 794,29 грн; за відсотками - 2 209,77 доларів США, що становить 48 279,44 грн, за пенею - 7 897,46 грн.

Разом із тим, у заявлених позовних вимогах ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 026 971,19 грн, яка складається: з заборгованості за кредитом в розмірі 970 794,29 грн, заборгованості за відсотками - 48 279,44 грн та пені - 7 897,46 грн.

Згідно з розрахунком кредитної заборгованості позивач при визначенні її розміру застосовував процентну ставку в розмірі 12 % річних (том 1, а. с. 48).

Разом із тим, відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи

від 21 вересня 2016 року № 237-16 підписи, виконані від імені ОСОБА_1 та розміщені в стрічці « ОСОБА_1 » графи «Позичальник» оригіналу договору про внесення змін № 1 від 02 липня 2008 року до договору про іпотечний кредит

№ 94-07 квф від 23 травня 2007 року, оригіналу таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, додаток № 2 до кредитного договору № 94-07 квф від 23 травня 2007 року, виконані не

ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідування її справжнього підпису (том 3,

а. с. 19-27).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Предметом перегляду Верховним Суду є рішення суду апеляційної інстанції

в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, оскільки саме в цій частині судове рішення оскаржується заявником.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором з огляду на те, що вона взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості.

Разом із тим, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції помилкового виходив із того, що розмір заявленої позивачем заборгованості за відсотками, виходячи з 12 % річних, складав 2 909,77 доларів США, оскільки це не відповідає змісту позовної заяви та наданому позивачем розрахунку заборгованості.

У позовній заяві та в наданому позивачем розрахунку станом на 10 липня

2015 року, розмір заборгованості за відсотками (12 %) складав 2 209,77 доларів США, що за курсом НБУ становило 48 279,29 грн, і саме цю суму позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів.

Враховуючи, що сторонами не погоджено внесення змін до договору в частині збільшення процентної ставки, як це передбачено умовами кредитного договору, то розмір заборгованості за відсотками має бути розрахований, виходячи зі ставки 11 % річних.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті

533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Тобто суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 026 971,19 грн, яка складається: з заборгованості за кредитом в розмірі 970 794,29 грн, заборгованості за відсотками - 48 279,44 грн та пені - 7 897,46 грн.

Тобто позовні вимоги заявлені в національній валюті - гривні.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором в доларах США.

Крім того, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором, розмір якої разом із відсотками розрахований станом на 10 липня 2015 року, апеляційний суд не надав оцінкиобставинам направлення на адресу відповідачів вимоги про дострокове погашення заборгованості, в якій загальний розмір заборгованості визначений станом на 09 липня 2015 року та становить 46 498,00 доларів США, в результаті чого дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором після зміни строку основного кредитування (том 1, а. с. 49).

У розрахунку заборгованості за кредитним договором та в досудовій вимозі відсутні відомості про складові частини боргу станом на 09 липня 2015 року, зокрема, в розрахунку заборгованість розрахована станом на 10 липня 2015 року,

а у вимозі вказана лише загальна сума заборгованості, у зв`язку з чим у суду касаційної інстанції відсутня можливість самостійно визначити розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» станом на 09 липня 2015 року, виходячи

з 11 % річних.

Крім того, однією з підстав направлення цієї справи на новий апеляційний розгляд Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2019 року було зазначено, що апеляційний суд не перевірив належним чином правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, разом із тим, вказаного судом апеляційної інстанції не враховано.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 по своїй суті зводяться до перевірки рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, то колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду саме в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції не сприяв повному і всебічному розгляду справи,фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Колегія суддів враховує тривалість розгляду вказаної справи судами, проте із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті

2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати обставини зміни строку основного кредитування шляхом направлення досудової вимоги, межі заявлених позовних вимог, і з урахуванням цих обставин, визначити розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , виходячи з відсоткової ставки 11 %.

Керуючись статтями 400 402 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук