№ 334/10409/14-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 334/10409/14-ц

провадження № 61-19245св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,

третя особа (відповідач)- ОСОБА_3 ,

відповідач - Запорізька міська рада,

треті особи: Друга запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради у Дніпровському районі,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду

м. Запоріжжя від 01 липня 2019 року у складі судді Козлової Н. Ю. та постанову Запорізькго апеляційного суду від 20 травня 2020 року у складі колегії суддів:Маловічко С. В., Кухаря С. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 28 січня 2010 року є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , набувши його частково згідно з розпорядженнями органу місцевого самоврядування

та частково в порядку спадкування за заповітом. Другим співвласником цього будинку (1/2 частини) є її колишній чоловік ОСОБА_3 . Водночас її рідний брат ОСОБА_2 не є співвласником цього житлового будинку, а також не є членом її родини, спільне господарство вони не ведуть, проживають окремо, тому проживання ОСОБА_2 у будинку чинить їй перешкоди у здійсненні нею права власності.

З урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею права власності шляхом виселення ОСОБА_2

з будинку АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_2 ,

що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , таким,

що втратив право користування житловим будинком за вказаною адресою.

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов

до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, треті особи - Друга запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на 1/6 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.

Зустрічний позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є його рідною сестрою. Їх батьки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в 1957 році побудували житловий будинок літ. А, а в 1986 році він разом із батьками побудував житловий будинок літ. Б

за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного домоволодіння. На час смерті матері у спірному домоволодінні мешкали і були зареєстровані: батько - ОСОБА_5 та діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_6 . Вважає себе таким,

що прийняв спадщину на підставі статті 549 ЦК України (в редакції 1963 року)

в розмірі 1/6 частини спірного домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін у справі, ОСОБА_5 . Про існування заповіту від 10 червня 2004 року, складеного батьком на користь ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 стосовно 31/100 частини спірного будинку, йому стало відомо лише після отримання позову ОСОБА_1 у листопаді 2014 року.

Вважає, що вказаним заповітом батько порушив його права спадкоємця, оскільки він мав право скласти заповіт лише на свою частку у розмірі

2/3 частини спірного домоволодіння.

11 грудня 2014 року йому стало відомо про наявність розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 14 грудня 2004 року № 3188р «Про оформлення права власності на житловий будинок

на АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_5 », від 14 грудня 2004 року № 3181р «Про оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 », від 01 березня 2005 року № 501 «Про встановлення ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1 ».

На підставі останнього розпорядження 28 березня 2005 року Управління житлового господарства Запорізької міської ради видало: на ім`я ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на нерухоме майно на 31/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1

та ОСОБА_3 свідоцтва про право власності кожного з них

на 69/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Право приватної спільної часткової власності на це домоволодіння за ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстроване в Орендному підприємстві «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі -

ОП «ЗМБТІ»).

28 січня 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 отримали в Другій запорізькій державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину

за заповітом № 1-145 та № 1-144 після смерті ОСОБА_5 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину спадкового майна кожний, що складалось

із 31/100 частин спірного домоволодіння.

Таким чином, при зверненні до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, відповідачі за зустрічним позовом та його батько ОСОБА_5 приховали його існування як спадкоємця першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4 , чим позбавили його права на спадкування. Зазначав,

що народився у 1963 році у спірному будинку, який є його постійним місцем проживання, та ніколи із будинку не виписувався.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд:

1) визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 14 грудня 2004 року № 3188р «Про оформлення права власності на житловий будинок

по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 », розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 14 грудня 2004 року № 3181р «Про оформлення права власності на житловий будинок

на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 », розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 01 березня 2005 року № 501 «Про встановлення ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1 », яким визнано за ОСОБА_5 - 31/100 частини, за ОСОБА_1 - 69/200 частин,

за ОСОБА_3 - 69/200 частин у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ;

2) визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності

на домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_5 , видане Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, від 28 березня 2005 року, свідоцтва про право власності кожного на 69/200 часток домоволодіння

АДРЕСА_1 , видані на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради,

від 28 березня 2005 року;

3) визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом

№ 1-148 на ім`я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину спадкового майна - 31/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-144 на ім`я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину спадкового майна - 31/100 часток домоволодіння

АДРЕСА_1 ;

4) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину домоволодіння

АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається

з житлового будинку літ. «А», службової прибудови літ. «а», вбиральні

літ. «В», житлового будинку літ. Б та службової прибудови літ. Б-1, паркану № 8, вбиральні літ. «З», сараю літ. «Е»;

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 14 грудня 2004 року № 3188р «Про оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_5 ».

Скасовано розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 14 грудня 2004 року № 3181р «Про оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за грн. ОСОБА_1

та ОСОБА_3 ».

Скасовано розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 01 березня 2005 року № 501 «Про встановлення ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1 », яким визнано за ОСОБА_5 -

31/100 частини, за ОСОБА_1 - 69/200 часток, за ОСОБА_3 - 69/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на 31/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_5 . Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 28 березня

2005 року.

Скасовано свідоцтва про право власності на нерухоме майно кожному

по 69/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , видані

на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 28 березня 2005 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-145

на ім`я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину спадкового майна - 31/100 часток домоволодіння

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-144

на ім`я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину спадкового майна - 31/100 часток домоволодіння

АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , право власності на 1/6 частину домоволодіння

АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з житлового будинку

літ. «А» , службової прибудови літ. «а», вбиральні літ. «В», житлового будинку

літ. Б та службової прибудови літ. Б-1, паркану № 8, вбиральні літ. «З», сараю

літ. «Е».

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позов

не доведено належними та допустимими доказами, які б підтверджували незаконність зайняття ОСОБА_2 домоволодіння, або самоуправного його вселення у спірне домоволодіння.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди виходили із того, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину у вигляді 1/6 частини спірного домоволодіння

в порядку спадкування за законом після смерті матері на підставі статей 548 549 ЦК УРСР 1963 року, а тому оформленням права власності на весь будинок

на себе відповідачі порушили його право на спадкування та отримання

у власність належної йому частки у нерухомому майні - будинку, де він проживає

з 1963 року, а зареєстрований з 1982 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили обставини справи, а саме: щодо набуття ОСОБА_4 права власності на будинок

з урахуванням відсутності факту прийняття будинку в експлуатацію та щодо відсутності у ОСОБА_2 можливості знати про побудову будинків та потреби вводу їх в експлуатацію. Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 213/2212/18, від 27 травня 2020 року у справі 559/372/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15, постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року

у справі № 6-137цс13, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Крім того, заявлено клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 334/10409/14-ц, витребувано її з Ленінського районного суду

м. Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року справу № 334/10409/14-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 1957 року.

ОСОБА_1 , 1973 року народження, та ОСОБА_2 , 1963 року народження,

є рідними братом і сестрою.

Згідно із протоколом № 13 засідання виконкому В-Хортицької селищної Ради депутатів трудящих Хортицького району Запорізької області від 12 червня

1958 року ОСОБА_5 , сім`я якого складається з 3-х осіб, наділено земельною ділянкою площею 0,08 га на АДРЕСА_2 під будову власних житлових будинків.

Згідно із інвентаризаційною справою на домоволодіння, земельна ділянка

за вказаною адресою виділялась під вже збудований подружжям у 1957 році житловий будинок літ. А.

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у 1957 році побудували житловий будинок літ. А,

а в 1986 році - житловий будинок літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 .

Матір сторін - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторно) серії НОМЕР_1 від 02 квітня 2013 року.

Відповідно до акта прийому індивідуального будинку від 14 грудня 2004 року

№ 3179р комісією встановлено, що будівництво житлового будинку літ. А закінчено в 1957 році, тобто ще до народження ОСОБА_1 .

Відповідно до акта прийому індивідуального будинку від 14 грудня 2004 року № 3180р комісією встановлено, що будівництво житлового будинку літ. Б закінчено в 1986 році.

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 14 грудня 2004 року № 3181р «Про оформлення права власності на житловий будинок

на АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 » оформлено право власності на житловий будинок літ. А, службову прибудову літ. а, вбиральню В, сарай Ж, літню кухню Г, душ К, недобудовану службову прибудову А1,

у спільному домоволодінні по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 14 грудня 2004 року № 3188р «Про оформлення права власності на житловий будинок

на АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_5 » оформлено право власності на житловий будинок літ. Б, житлову прибудову Б-1, вбиральню З, сарай Е у спільному домоволодінні по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 01 березня 2005 року № 501р «Про встановлення ідеальних часток на домоволодіння

АДРЕСА_1 » встановлено ідеальні частки на домоволодіння

АДРЕСА_1 за: ОСОБА_5 - 31/100, ОСОБА_1 -

69/200, ОСОБА_3 - 69/200.

На підставі вказаних розпоряджень 28 березня 2005 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на 31/100 частину, а ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на 69/200 частин кожний.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторно) серії НОМЕР_2 від 02 квітня 2013 року.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3

та ОСОБА_1 отримали кожний по 1/2 частки від 31/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Згідно із витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно

від 25 лютого 2010 року № 25421568 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 31/200 частину домоволодіння

АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10294600 від 26 лютого 2010 року за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на 31/200 частину домоволодіння

АДРЕСА_1 .

З матеріалів інвентаризаційної справи відомо, що домоволодіння складається

з таких будівель: житловий будинок літ. А - рік побудови 1957 рік, житловий будинок літ. Б - рік побудови 1986 рік; вбиральна літ. В, паркан № 1. Власником

та користувачем названих будівель вказано ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання/перебування особи

та паспортних даних ОСОБА_2 зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 з 12 лютого 1982 року.

Згідно з довідкою голови квартального комітету від 07 лютого 2015 року № 784, на час смерті матері ОСОБА_4 , за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_5 - батько, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_7 - дочка.

Згідно з довідкою голови квартального комітету № 701, на час смерті батька сторін, ОСОБА_5 , за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_5 - батько,

ОСОБА_8 - син, ОСОБА_9 - дочка, ОСОБА_10 - зять.

Також факт проживання ОСОБА_2 у спірному будинку підтверджується укладеним ним із ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» договором № 0720385 про надання послуг з вивезення побутових відходів від 20 серпня 2013 року, рахунками

ВАТ «Запоріжжяобленерго» за електроенергію з 12 вересня 2015 року

до 19 січня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 , відповіддю ПАТ «Запоріжжяобленерго»

№ 55/49-3515 від 17 травня 2018 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2 проживає у спірному домоволодінні з моменту народження у 1963 року та з 1982 року

по теперішній час є зареєстрованим у ньому, тобто на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 і в період шести місяців після її смерті, що є доказом його вступу в управління і володіння спадковим майном.

Листом Другої державної нотаріальної контори від 10 березня 2015 року

№ 506/01-16 надано роз`яснення щодо порядку вчинення нотаріальних дії для видачі свідоцтва на право власності та повідомлено, що за наданими ОСОБА_2 документами неможливо встановити склад спадкового майна та видати свідоцтво про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини

до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно із статтями 548 549 ЦК Української РСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Оскільки суди установили, що мати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилась спадщина у тому числі

на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , то оцінювати те, чи є спадкоємець таким, що прийняв спадщину, необхідно керуючись положеннями чинного на час відкриття спадщини ЦК Української РСР. Крім того, право власності на збудований будинок набувається у порядку, який існував

на час його будівництва.

Судами встановлено, що згідно із протоколом № 13 засідання виконкому

В-Хортицької селищної Ради депутатів трудящих Хортицького району Запорізької області від 12 червня 1958 року ОСОБА_5 , сім`я якого складається з 3-х осіб, наділено земельною ділянкою площею 0,08 га на АДРЕСА_2 під будову власних житлових будинків. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у 1957 році побудували житловий будинок літ. А, а в 1986 році - житловий будинок літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акта прийому індивідуального будинку

від 14 грудня 2004 року № 3179р комісією встановлено, що будівництво житлового будинку літ. А закінчено в 1957 році, тобто ще до народження ОСОБА_1 . Відповідно до акта прийому індивідуального будинку

від 14 грудня 2004 року № 3180р комісією встановлено, що будівництво житлового будинку літ. Б закінчено в 1986 році. Матір сторін - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після закінчення будівництва, але до реєстрації права власності на спірні домоволодіння.

Таким чином, правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те,

що спадкодавець ОСОБА_4 разом із своїм чоловіком правомірно набули

у власність спірне домоволодіння, оскількибудівництво житлових будинків, які

є об`єктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час їх будівництва законодавства та на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці,

на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 будинки були повністю збудовані.

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року, який був чинним на час збудування спірного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Суди встановили, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину вищевказаного домоволодіння. Спадщину фактично прийняли ОСОБА_5 (чоловік) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (діти) шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, в якому частини кожного з них становить по 1/6 житлового будинку. Таким чином, права ОСОБА_2 є порушеними.

Разом із тим під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 подав заяву про застосування строку позовної давності до зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , яку мотивував тим, що ОСОБА_2 у своєму позові не навів жодної поважної причини пропуску звернення до суду, оскільки не надав суду пояснень, чому протягом 24 років не цікавився належним йому майном, оскільки усі будівельні роботи проводились відкрито, а також у його присутності техніками проводили вимірювальні роботи, комісія приймала роботи з метою введення будинків в експлуатацію, тому ОСОБА_2 було відомо про оформлення права власності на спірне домоволодіння ще з 2004 року та складання ОСОБА_5 заповіту на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

При вирішенні спору суди не врахували такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення

її прав.

Відповідно до статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов

є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України

від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі

№ 6-152цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся

за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він

не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести,

що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Звертаючись до суду у 2014 році щодо оскарження розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради про оформлення прав власності на спірний будинок, видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та свідоцтв про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_2 мав об`єктивну можливість знати про порушення його прав відповідачами, оскільки особа, здійснюючи право власності на належне йому майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема виявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо. Таким чином, з моменту видачі спірних розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно

та свідоцтв про право на спадщину, ОСОБА_2 мав змогу довідатись про перехід права власності на спірний об`єкт, тобто про порушення його прав.

Саме ОСОБА_2 повинен довести поважність причин пропуску позовної давності

та факт своєї необізнаності про існування спірних розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, свідоцтв про право власності на нерухоме майно та свідоцтв про право на спадщину. Доводи позивача про те, що до жовтня 2014 року він не знав про порушення своїх майнових прав, є необґрунтованими з огляду на те, що він не надав жодного доказу на підтвердження того, що з поважних причин пропустив строк для звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції послався на обставини звернення у жовтні 2014 року

до суду ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у здійсненні права власності, однак не врахував, що в цьому випадку підлягає встановленню саме обізнаність ОСОБА_2 про порушення права на підставі належних та допустимих доказів.

Таким чином, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна давність ОСОБА_2 не пропущена.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 об`єктивно мав можливість знати про обставини порушення своїх прав у 2004 році, що з огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте звернувся до суду з цим позовом у 2014 році, суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку,

що ОСОБА_2 не пропустив позовну давність.

Разом із тим, колегія суддів погоджується із висновками судів першої

та апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення первісного позову про виселення ОСОБА_2 з огляду на наступне.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто

не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону

за рішенням суду.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, права членів сім`ї власника житла є похідними від прав власника.

З припиненням прав власника, припиняють і права членів його сім`ї. Новий власник безумовно має право ставити питання про виселення членів сім`ї колишнього власника житла.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки,

що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок судів першої

та апеляційної інстанцій про відсутність обґрунтованих підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірного будинку, оскільки останній народився у 1963 році, батьки вписали його у будинкову книгу як свою дитину. З цього моменту ОСОБА_2 постійно, безперервно мешкав у спірному домоволодінні, а тому він ніколи

не втрачав права проживання у спірному домоволодінні, тобто має достатні

та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання. Виселення ОСОБА_2

із житла, у якому він проживає протягом понад 55 років, за відсутності у нього іншого житла, не є співмірним.

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції

не лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але

й якщо для такого втручання існують легітимні цілі.

Щодо клопотання про передачу справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу

в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу

на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду

у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Посилання ОСОБА_3 про необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати не заслуговують на увагу, оскільки колегія суддів не вбачає для цього обґрунтованих правових підстав, тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, треті особи: Друга запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за законом підлягають скасуванню

з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи часткове задоволення касаційної скарги

ОСОБА_3 , з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в розмірі

1 866,81 грн та на користь ОСОБА_3 - сума судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 4 812,28 грн.

Керуючись статтями 141 403 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2019 року

та постанову Запорізькго апеляційного суду від 20 травня 2020 року в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, треті особи: друга Запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за законом - скасувати, у задоволенні позову у цій частині відмовити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2019 року

та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права власності залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 866,81 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у відшкодування судового збору за подання касаційної скарги

в розмірі 4 812,28 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова Є. В. Коротенко В. М. Коротун