ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 334/1184/24

провадження № 61-13828св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Управління соціальної підтримки населення Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року у складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С. Гончар М. С., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Управління соціальної підтримки населення Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, а саме просив визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.

Заяву обґрунтовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у справі № 334/4014/20 ОСОБА_2 відмовлено у задоволені заяви про визнання її онука ОСОБА_1 недієздатним.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року скасовано, заяву ОСОБА_2 задоволено частково, обмежено цивільну дієздатність ОСОБА_1 та встановлено над ним піклування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року у справі № 334/8453/21 встановлено піклування над обмежено дієздатним ОСОБА_1 , призначено піклувальником ОСОБА_2 .

Зазначає, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, що підтверджується медичними документами, випискою з акта огляду Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), довідкою до акта огляду МСЕК.

Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької міської ради від 14 вересня 2021 року № 4766-двп з 2002 року ОСОБА_1 встановлено діагноз «легка розумова відсталість» внаслідок резидуально-органічного ураження головного мозку з порушенням поведінки.

Під час розгляду справи № 334/4014/20 про визнання ОСОБА_1 недієздатним було призначено та проведено судово-психіатричну експертизу, на розгляд якої постановлено питання про визначення часу, з якого особа є недієздатною. Проте експерт не надав відповіді на це запитання. У зв`язку із цим її онук позбавлений права на отримання соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».

Зважаючи на те, що оглядом МСЕК встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, є підстави для визнання його обмежено дієздатним з дитинства. У зв`язку з цим йому можуть виплатити державну соціальну допомогу за минулий час.

З урахуванням уточнених вимог ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме визнати, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 28 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , відмовив.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд керувався тим, що відповідно до статті 36 ЦК України обмеження цивільної дієздатності прямо пов`язане з набранням законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності, а не з моментом виявлення обставин, що можуть бути підставами для обмеження дієздатності. Отже, ОСОБА_1 є обмеженим у цивільній дієздатності з моменту набрання законної сили постановою Запорізького апеляційного суду м. Запоріжжя у справі № 334/4014/20.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що жодна норма закону не перешкоджає встановленню юридичного факту, про яке просить заявник, оскільки у справі № 334/4014/20 (за заявою ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 недієздатним та встановлення опіки) час набуття обмеженої дієздатності ОСОБА_1 не встановлювався, а експерт ухилився від відповіді на це питання. З урахуванням того, що за наслідками огляду МСЕК встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, є підстави для визнання його обмежено дієздатним з дитинства, а саме з моменту діагностування відповідного захворювання.

Запорізький апеляційний суд постановою від 11 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, також зазначив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 09 грудня 2020 року № 526 не встановлено, що ступінь наявних психічних порушень ОСОБА_1 є таким, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними з дитинства, а саме з 2002 року, водночас обставини, що вказують на наявність підстав для обмеження дієздатності ОСОБА_1 , експерт установив саме на час проведення цієї експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 як його піклувальник, просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що набуття інвалідності з дитинства саме собою є підставою для встановлення факту, що ОСОБА_1 є обмежено дієздатним з дитинства.

Суд апеляційної інстанції не роз`яснив заявнику у який саме спосіб та який орган має встановити час виникнення у ОСОБА_1 інвалідності, що спричинила обмеження дієздатності.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзиви на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онуком ОСОБА_2 , який з дитинства має невиліковне хронічне захворювання - розлад психологічного розвитку, погранична розумова відсталість.

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатним та встановлення опіки (справа № 334/4014/20).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у справі № 334/4014/20 ОСОБА_2 відмовлено у задоволені заяви (а. с. 5).

Постановою Запорізького апеляційного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2021 року у справі № 334/4014/20 заяву ОСОБА_2 задоволено частково, обмежено дієздатність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено над ним піклування (а. с. 6-8).

У справі № 334/4014/20 встановлено, що ОСОБА_1 перебуває під наглядом лікаря-психіатра з діагнозом «розлад психологічного розвитку».

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року у справі № 334/8453/21 над обмежено дієздатним ОСОБА_1 встановлено піклування, піклувальником призначено ОСОБА_2 . Це рішення набрало законної сили 21 грудня 2021 року (а. с. 8-10).

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 09 грудня 2020 року № 526 (у справі № 334/4014/20) ОСОБА_1 виявляє ознаки легкого розладу особистості й поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку. Ступінь наявних порушень такий, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 11-14).

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 627008 08 грудня 2021 року здійснено повторний огляд ОСОБА_1 . Встановлено діагноз F 70.1, третю групу інвалідності, причиною інвалідності вказано інвалідність з дитинства. Інвалідність встановлена до 01 вересня 2022 року, дата чергового переогляду - серпень 2022 року. Висновок про умови праці - може працювати підсобним робочим (а. с. 15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду сформувала загальний висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів».

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 у порядку окремого провадження звернулась в інтересах обмежено дієздатного (з 17 серпня 2021 року відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду м. Запоріжжя у справі № 334/4014/20) ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту його обмеженої дієздатності з дитинства з 2002 року.

Посилається на те, що ОСОБА_1 має інвалідність з дитинства, а у справі № 334/4014/20 суди не зазначили, що він обмежено дієздатний з 2002 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що у справі № 334/4014/20 за заявою ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 недієздатною особою та встановлення над ним опіки за наслідками судово-психіатричної експертизи не встановлено часу настання обмеження дієздатності, водночас момент настання інвалідності ОСОБА_1 не може не збігатися з моментом виникнення стану обмеженої дієздатності.

Верховний Суд не бере до уваги вказані доводи касаційної скарги з огляду на таке.

ОСОБА_2 помилково ототожнює факт першого діагностування у ОСОБА_1 ознак психічного розладу з моментом набуття статусу недієздатної / обмежено дієздатної особи. Суд, вирішуючи питання про обмеження дієздатності особи, встановлює не сам факт наявності чи відсутності психічного розладу особи (незалежно від встановлення / не встановлення групи інвалідності), а те, чи такий розлад істотно впливає на здатність цієї особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на час вирішення справи про обмеження дієздатності такої особи у суді.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правовий висновок, що за змістом частини першої статті 39 ЦК України суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Положення частини першої статті 36 ЦПК України передбачено право суду обмежити цивільну дієздатність фізичної особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 38 ЦК України у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

Згідно із частиною третьої статті 300 ЦПК України скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою такої фізичної особи, її піклувальника, членів сім`ї, органу опіки та піклування або її адвоката.

За наслідками тлумачення вказаних норм Верховний Суд зазначає, що у законодавстві України не передбачено для осіб, які страждають на психічні розлади, можливості обмеження їх дієздатності за минулий період, більше того, законодавство забезпечує особам, чия дієздатність обмежена, гарантії для поновлення дієздатності, зокрема шляхом перегляду рішень, якими вона обмежена, а також передбачає право осіб на безпосереднє звернення до суду про скасування рішень, якими обмежено їх дієздатність.

Тому датою, з якої суд обмежив дієздатність ОСОБА_1 , є дата набрання законної сили рішенням суду про це, а не дата встановлення інвалідності чи встановлення першого лікарського діагнозу про порушення його здоров`я.

З огляду на вказане посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на частину другу статті 40 ЦК України як на аналогію закону у цій справі є безпідставним.

Верховний Суд також зазначає, що у2002 році ОСОБА_1 було 9 років (малолітня особа), а малолітні та неповнолітні діти мають часткову (стаття 31 ЦК України) та неповну (стаття 32 ЦК України) цивільну дієздатність відповідно, а батьки (усиновлювачі) є їх законними представниками (стаття 242 ЦК України). Отже, дієздатність малолітніх та неповнолітніх дітей фактично обмежена до досягнення ними 18 років чи реєстрації шлюбу (стаття 34 ЦК України) або до надання їм повної цивільної дієздатності у разі працевлаштування за трудовим договором (з 16 років), державної реєстрації її як підприємця (з 16 років), вчинення запису, що є матір`ю або батьком дитини (стаття 35 ЦК України), тобто відповідно до норм закону, що не потребує ухвалення судового рішення про це.

Крім того, за змістом касаційної скарги очевидно, що ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не погоджується з тим, що МСЕК під час огляду ОСОБА_1 , встановивши йому третю групу інвалідності та вказавши причину - інвалідність з дитинства, не встановила часу настання такої інвалідності.

Водночас незгода ОСОБА_2 зі змістом рішень МСЕК про встановлення ОСОБА_1 інвалідності третьої групи не може бути підставою для задоволення заяви про встановлення факту, що ОСОБА_1 є обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.

Фактично метою звернення ОСОБА_2 із заявою про встановлення факту обмеженої дієздатності ОСОБА_1 з дитинства є бажання встановити у судовому порядку факт набуття з 2002 року інвалідності ОСОБА_1 , що не може бути предметом судового розгляду в порядку окремого провадження шляхом встановлення факту обмеженої дієздатності ОСОБА_1 з 2002 року.

З огляду на те, що постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 334/4014/20 дієздатність ОСОБА_1 обмежено, це судове рішення набрало законної сили та не скасовано, з урахуванням наведеного вище правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про визнання того, що ОСОБА_1 є обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих доказів та правильно застосували норми матеріального права у вказаних правовідносинах.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк