Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 334/1644/16-ц

провадження № 61-3355св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадська організація «Дорожній контроль Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_4 , на постанову Запорізького апеляційного суду

від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та громадської організації «Дорожній контроль» (далі - ГО «Дорожній контроль») про відшкодування моральної шкоди, завданою неправомірними діями та порушенням цивільних прав, про захист гідності, честі і ділової репутації та спростування поширеної недостовірної інформації.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на офіційному каналі журналіста газети «Дорожній Контроль» ОСОБА_2 всесвітньо відомої мережі «Youtube» було опубліковано змонтоване та професійно оброблене відео з дуже гучною та принизливою назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зазначений канал має назву «ІНФОРМАЦІЯ_3» та Інтернет адресу «ІНФОРМАЦІЯ_2», використовується ОСОБА_2 як офіційний канал для провадження так званої «інформаційно - правової діяльності», та налічує 407 566 підписників.

Позивач вказував, що зазначене відео, тривалістю 11:30 хв., демонструє як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 переслідують його у м. Запоріжжя без наявної на те необхідності, нахабно звинувачують його у порушеннях правил дорожнього руху. Також зазначав, що на цьому професійно обробленому та скоректованому відео жодні порушення правил дорожнього руху відсутні.

Зі сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лунали огидні та принизливі слова, дискримінація була настільки жорстокою, що йому емоційно важко переглядати зазначене відео, при цьому він є інвалідом другої групи.

Про те, що відео було опубліковане в мережі Інтернет йому стало відомо від свого близького друга 05 січня 2016 року. На наступний день, він, не перестаючи нервувати через зухвалий вчинок ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 відчув погіршення стану здоров`я та звернувся за медичною допомогою до лікарні. Лікарями було вирішено покласти його на стаціонарне лікування в кардіологічне відділення через погіршення стану здоров`я, де він пробув до 18 січня 2016 року.

Як стверджував позивач, у липні 2016 року з ним було розірвано робочий контракт про надання послуг саме через наявність у мережі Інтернет зазначеного відео.

З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_5 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 150 000,00 грн, з ОСОБА_3 150 000,00 грн, з

ГО «Дорожній контроль Україна» 150 000,00 грн; зобов`язати ОСОБА_2 видалити відео з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщене за Інтернет адресою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та заборонити будь-яку можливість публікації цього відеозапису.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн. Стягнуто з ГО «Дорожній контроль Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.

Зобов`язано ОСОБА_2 видалити відео з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщене за Інтернет адресою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та заборонити будь яку можливість публікації цього відеозапису. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами дійсно була поширена інформація, що ганьбить гідність позивача, його честь та ділову репутацію, та вказує на вчинення позивачем протиправних дій, які чинним законодавством кваліфікуються як правопорушення та дискредитують його в очах громадян, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону. Крім того, принизливе ставлення до честі, гідності та ділової репутації позивача було донесено до майже 450 000 осіб. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Неправомірними діями та образливою лайкою відповідачів, було порушено право позивача на індивідуальність. Втручання в особисте життя позивача має неправомірний характер. Жодною нормою законодавства України не передбачено можливості без дозволу людини проводити знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи. У наведеному відео відповідачі висвітлили реєстраційні номерні знаки транспортного засобу за якими легко можна ідентифікувати особу, та висвітлено місце проживання позивача.

Враховуючи, що відповідачі не надали доказів достовірності інформації, суд першої інстанції дійшов висновку, що відео з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщене за Інтернет адресою «ІНФОРМАЦІЯ_2» порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 06 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 5 000,00 грн з кожного. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимога про захист ділової репутації фізичної особи вимагає довести саме наявність певної репутації, недоторканність якої було порушено.

Крім цього, відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечується факт того, що інтернет-канал «ІНФОРМАЦІЯ_3» на сайті «YouTube» в мережі Інтернет належить комусь з відповідачів та опублікування ними вказаного відео на каналі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що інтернет-канал «ІНФОРМАЦІЯ_3» належить ОСОБА_2 , та, відповідно, що відео ролик було опубліковано ним.

Суд першої інстанції не роз`яснив позивачу його право на залучення до участі у справі співвідповідачем власника веб-сайта, на якому розміщено зазначений відеоматеріал, не сприяв встановленню його даних, та не з`ясував, чи розміщена ця інформація на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації. Порушення суб`єктного складу та незалучення до участі у справі належного відповідача унеможливлює вирішення спору та задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 видалити відео з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщене за Інтернет адресою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та заборони будь-якої можливості публікації цього відеозапису.

Вищенаведені обставини також виключають необхідність надавати оцінку розірванню укладених з ОСОБА_1 контрактів через опублікування відеоролику, оскільки наслідки розірвання цих контрактів не можуть бути покладені на відповідачів, визначених в контексті цього спору.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що опублікуванням наведеного відео, йому завдано моральну шкоду. Щодо вимог в цій частині колегія суддів дійшла висновку про часткове їх задоволення з огляду на наступне.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнають факт відео зйомки позивача під час обставин, які відбулися наприкінці грудня 2015 року, та стали підставою для подання цього позову. Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що у наведеному відео висвітлено реєстраційні номерні знаки транспортного засобу за якими легко можна ідентифікувати особу, та висвітлено місце проживання ОСОБА_1 .

Під час апеляційного перегляду винятків, перелічених у статті 308 ЦК України, що могло б слугувати підставою для розповсюдження відео без дозволу фізичної особи, не встановлено. Колегією суддів було досліджено відео «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщене за Інтернет адресою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у зв`язку з чим, є необхідним зазначити наступне. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 все ж таки були здійснені дії, які свідчать про порушення права на особисте життя ОСОБА_1 , шляхом зняття його на камеру, проте позивачем не доведено факт опублікування вказаного відео у мережі Інтернет саме відповідачами, вказаний факт також заперечується відповідачами. Однак, з огляду на наявність вказаного відео в мережі Інтернет, об`єктивно слідує, що відповідачами не було здійснено належних дій для недопущення оприлюднення вказаного відео, у зв`язку з чим, факт заподіяння моральної шкоди позивачу знайшов своє підтвердження.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції враховував обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, а також характер і тривалість цих страждань, стан здоров`я потерпілого, його вік, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. З урахуванням цих обставин суд на підставі статті 23 ЦК України суд визначив моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню позивачу, у розмірі 5 000,00 грн з кожного, оскільки вважав, що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 5 000,00 грн з кожного, та у цій частині ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник зазначає, що у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року

№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та у Постанові Пленуму Верховного Суду України

від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відсутні положення про застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнають факт відеозйомки позивача під час обставин, які відбулися наприкінці грудня 2015 року, та стали підставою для подання цього позову. Оскільки, ані пояснення

ОСОБА_2 , ані пояснення ОСОБА_3 , не містять визнання ними факту відео зйомки позивача. Для встановлення факту того, що ОСОБА_2 є однією з двох осіб, які, відповідно до змісту зазначеного відеозапису здійснювали переслідування позивача, необхідна ідентифікація особи за відеозаписом. Для цього потрібні спеціальні знання, а матеріали справи не містять документів, що підтверджують проведення криміналістичних експертиз, зокрема портретної експертизи.

Заявник зазначає, що згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Відеозапис свідчить, що зняття позивача на камеру здійснювалось відкрито на вулиці.

При пред`явленні позовної заяви та поданні відзиву на апеляційну скаргу, позивач жодного разу не посилався на порушення відповідачами його права на особисте життя, шляхом зняття позивача на камеру.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У квітні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ГО «Дорожній контроль Україна» про відшкодування моральної шкоди, завданою неправомірними діями та порушенням цивільних прав, про захист гідності, честі і ділової репутації та спростування поширеної недостовірної інформації призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_4 , у якій він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі «Youtube» на каналі із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », було опубліковано відео із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

05 січня 2016 року ОСОБА_1 стало відомо, що відео було опубліковане в мережі Інтернет.

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, що підтверджується копією посвідчення.

Відповідно до довідки серія ПАЗ № 0307727 Міністерства внутрішніх справ України станом на 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана представником - ОСОБА_4 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення

будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 визнають факт відео зйомки позивача під час обставин, які відбулися наприкінці грудня 2015 року, та стали підставою для подання цього позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов`язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

Згідно зі статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що термін «приватне життя» є широким поняттям, який не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім`я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (BOGOMOLOVA v. RUSSIA, № 13812/09, § 51, ЄСПЛ, 20 червня 2017 року).

Відносно фотографій Європейський Суд вказав, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватись від такого втручання: окрім такого негативного заходу, можуть існувати позитивні зобов`язання, невід`ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов`язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб

(VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 96, 98, ЄСПЛ,

07 лютого 2012 року).

При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів Європейський суд акцентує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Тим не менше, суд вважає відзначити, що він визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалось спорту або відомих митців. Проте, чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу. По-друге, наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов`язаним із попереднім. У зв`язку з цим необхідно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, у той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб. Існує фундаментальна відмінність між повідомленням фактів, здатних зробити внесок в обговорення у демократичному суспільстві і пов`язаних, наприклад, з політиками, які здійснюють свої офіційні повноваження, і повідомленням подробиць із приватного життя особи, котра не має таких повноважень. По-третє, попередня поведінка відповідної особи. Поведінка відповідної особи до оприлюднення повідомлення або те, що фотографія і пов`язана з нею інформація вже з`являлись у попередній публікації, також є фактором, який слід брати до уваги. Проте, сам факт попереднього співробітництва з пресою не може бути аргументом для позбавлення відповідної сторони усього захисту від оприлюднення спірної фотографії. По-четверте, зміст, форма і наслідки публікації. Спосіб, у який фотографія або звіт оприлюднені, і спосіб, у який відповідна особа зображена на фотографії або у звіті, також може бути фактором, який слід взяти до уваги. Обсяг, у якому було поширено звіт і фотографію, також може бути важливим фактором, залежно від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, і має велику чи обмежену передплату. По-п`яте, обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Слід також звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 109-113, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

Тлумачення частини першої статті 308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.

Під час апеляційного перегляду винятків, перелічених у статті 308 ЦК України, що могло б слугувати підставою для розповсюдження відео без дозволу фізичної особи, не встановлено.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 все ж таки були здійснені дії, які свідчать про порушення права на особисте життя

ОСОБА_1 . Неправомірними діями та образливою лайкою відповідачів було порушено право позивача на індивідуальність. Втручання в особисте життя позивача мало неправомірний характер.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховував обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, а також характер і тривалість цих страждань, стан здоров`я потерпілого, його вік, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. З урахуванням цих обставин суд на підставі статті 23 ЦК України обґрунтовано визначив моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 5 000 грн з кожного, оскільки вважав, що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Отже, постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович