Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 334/1669/19

провадження № 61-448св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Горлова Юлія Миколаївна, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

Позов мотивував тим, що 17 вересня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. В. за реєстровим № 3468 посвідчено договір дарування частки у праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , укладений між ним і ОСОБА_2 . Указував, що влітку 2018 року відповідач, який є його двоюрідним братом і співвласником будинку, пропонував свою допомогу у догляді за ним, декілька разів допомагав шляхом придбання і доставки продуктів харчування і ліків. Наприкінці липня 2018 року відповідач запропонував йому допомогу в облаштуванні дачного будинку НОМЕР_1 , який розташований в ОСОК «Сонячне-Нове», зокрема, зробити ремонт, провести туди електро- та водопостачання й додатково виплатити 4 000 дол. США, про що склав розписку, а взамін просив переоформити на нього належну позивачу частку в праві спільної власності на будинок. Позивач зазначив, що попередньо погодився на запропоновані умови, а відповідач продовжив про нього піклуватись, підключив електропостачання до дачного будинку. Проте 17 вересня 2018 року відповідач наполіг на необхідності терміново відвідати нотаріуса для підписання договору щодо досягнутих домовленостей. Оскільки на той момент у нього було загострення хронічного захворювання і він знаходився під дією ліків, що вживав від болю, зазначав, що подію підписання договору він погано пам`ятає та лише згодом зрозумів, що договір не передбачав ніяких зобов`язань відповідача перед ним.

Позивач уважає договір дарування удаваним, оскільки при його укладанні він розраховував, що між сторонами підписується договір купівлі-продажу, який мусив передбачати не тільки передачу належного позивачу житла у власність відповідача, а й обов`язки останнього з виплати грошових коштів та зобов`язання зробити ремонт дачного будинку позивача. Посилався також на те, що договір було підписано ним під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки обіцяна відповідачем виплата у сумі 4 000 дол. США є значно нижчою від ринкової вартості житла.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

визнати договір дарування частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , укладений між ним і ОСОБА_2 17 вересня 2018 року, удаваним, що вчинений сторонами для приховування правочину купівлі-продажу, а внаслідок цього недійсним як укладений під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах;

усунути перешкоди щодо здійснення права власності на частку в праві спільної власності на житловий будинок шляхом вселення позивача в спірний будинок;

скасувати запис від 28 лютого 2019 року про зняття його з реєстрації та поновити його реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 березня 2021 року в складі судді Гнатюка О. М. у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 30 серпня 2021 року в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності та про скасування запису й поновлення реєстрації відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що в договорі дарування сторони підтвердили, що дарування здійснено позивачем з доброї волі, без будь-яких погроз, примусу чи насильства; договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину, не носить характеру уявного чи удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Проаналізувавши зміст договору, суд зробив висновок, що, укладаючи договір дарування частки в праві спільної власності на будинок, позивач не міг не розуміти, що йдеться саме про договір дарування, а жодних доказів на підтвердження того, що він мав намір укласти договір купівлі-продажу, позивач суду не надав. Суд прийняв до уваги пояснення нотаріуса, яка підтвердила, що позивач заздалегідь звернувся до неї за консультацією щодо переліку документів, необхідних для оформлення саме договору дарування і у подальшому при проведенні нотаріальної реєстрації правочину сторонам було роз`яснено суть правочину та його наслідки.

Посилання на незадовільний стан здоров`я позивача суд не прийняв, оскільки матеріали справи не містять доказів перебування позивача у такому хворобливому стані, яке впливало на здійснення ним волевиявлення при укладенні договору дарування.

Розписка щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошові кошти протягом 3 років після переоформлення будинку за висновком суду не підтверджує факт учинення сторонами саме договору купівлі-продажу, оскільки розписка датована 25 липня 2018 року, тобто за два місяці до укладення договору дарування. Суд також зазначив, що формулювання «переоформлення будинку» носить загальний характер, що може мати ряд інтерпретацій: як перехід права власності, так і належне документальне оформлення вже існуючого права власності.

За відсутності підстав для визнання договору дарування недійсним суд відмовив у задоволенні похідних позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності та про скасування запису й поновлення реєстрації.

Оскільки в мотивувальній частині суд зазначив про відсутність підстав для задоволення вказаних позовних вимог, однак не відобразив це в резолютивній частині судового рішення, суд ухвалив додаткове рішення від 30 серпня 2021 року, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності та про скасування запису й поновлення реєстрації.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову, яким визнано недійсним договір дарування частки у праві спільної власності на житловий будинок, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчено 17 вересня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за реєстровим № 3468;

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2021 року задоволено частково, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 53/75 частками в праві спільної власності на будинок АДРЕСА_1 шляхом вселення; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір, який установлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Колегія суддів прийняла до уваги поданий позивачем письмовий доказ - розписку відповідача ОСОБА_2 про зобов`язання сплатити ОСОБА_1 4000 дол. США протягом трьох років після переоформлення будинку по АДРЕСА_1 . Апеляційний суд урахував, що позивач не визнав факт передачі відповідачу у позику 4 000 дол. США, обґрунтовуючи свої заперечення відсутністю у нього доходів та такої суми коштів, у зв`язку з чим зробив висновок про те, що сторони погодили сплату вказаної суми коштів саме за передачу належної позивачу частки будинку у власність відповідача.

Колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що формулювання «переоформлення будинку» носить загальний характер та може мати ряд інтерпретацій, зазначивши, що суд першої інстанції при цьому не встановив, якого іншого оформлення, ніж перехід права власності потребувала спірна нерухомість на момент складання розписки. Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про відсутність зв`язку між двома правочинами, оскільки саме відповідач в розписці від 25 липня 2018 року послався на обставини переоформлення будинку АДРЕСА_3 кінноти як на початок перебігу строку щодо виплати позивачу коштів в сумі 4 000 дол. США.

Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що спірне нерухоме майно є єдиним житлом позивача. Суд також установив, що позивач тривалий час страждав на хронічні захворювання хребта, які суттєво загострились за останні два роки перед укладенням договору дарування, у зв`язку з чим він вимушений був приймати сильнодіючі протизапальні та знеболюючи препарати. Колегія суддів послалася й на те, що кошти в розмірі 4 000 дол. США, що є значно нижчою, ніж вартість частки позивача в спільній власності на будинок сумою, позивачем отримано не було.

За вказаних обставин колегія суддів зробила висновок про доведення позивачем наявності підстав для визнання недійсним договору дарування. Оскільки позовні вимоги про вселення є похідними від позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, апеляційний суд задовольнив позов у вказаній частині.

Щодо позовних вимог про скасування запису про зняття позивача з реєстрації та поновлення такої реєстрації апеляційний суд зазначив, що порушені права позивача в зазначений спосіб захисту не підлягають.

Аргументи учасників справи

06 січня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що, пославшись на загальні положення про удаваність правочину, апеляційний суд прямо не визнав оспорюваний правочин удаваним, а також безпідставно вважав, що удаваність правочину автоматично свідчить про його недійсність. Зазначає, що позивач посилався на різні підстави для визнання договору дарування (під впливом тяжкої обставини; помилка щодо природи правочину; удаваність), які є взаємовиключними. Зазначає, що позивач перед укладенням договору дарування тричі звертався до нотаріуса, у тому числі за консультацією, що свідчить про послідовність, підготовленість та добровільний характер вчинених позивачем дій, направлених на безоплатне відчуження належного йому майна. Вказує, що встановлення апеляційним судом обставини приймання позивачем протягом тривалого часу ліків не має правового значення при вирішенні спору, оскільки суд не встановив факт впливу таких ліків на здатність позивача усвідомлювати значення своїх дій. Посилається на те, що помилка щодо предмета договору внаслідок недбальства позивача, а також зміна власного ставлення до наслідків правочину після його укладення не є підставами для визнання договору дарування недійсним. Наполягає на тому, що розписка від 25 липня 2018 року не має відношення до укладеного сторонами договору дарування. Вказує також, що відсутні підстави для усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності на будинок шляхом вселення, оскільки відсутня необхідна складова для задоволення позову в цій частині - порушене право власності позивача, яке він добровільно відчужив у договорі дарування.

У серпні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив, у якому позивач просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивач не мав наміру без будь-яких умов безоплатно відчужувати своє єдине житло; з текстом договору дарування в нотаріуса його не ознайомили. Вважає, що апеляційний суд надав належну оцінку наявній у матеріалах справи розписці щодо зобов`язання відповідача сплатити позивачу 4 000 дол. США.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині «усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні 53/75 частками в праві спільної власності на будинок АДРЕСА_1 шляхом вселення» до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 310/343/16-ц, від 11 травня 2021 року в справі № 320/1553/19, від 28 квітня 2021 в справі № 686/11450/19, від 16 червня 2020 року в справі № 165/1368/17, від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц, та в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16.

Аналіз змісту та доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржена відповідачем у касаційному порядку в частині задоволення позовних вимог про визнання договору дарування недійсним та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом вселення. Постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про скасування запису щодо зняття з реєстрації та поновлення такої реєстрації в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони були співвласниками будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування частки у праві спільної власності на житловий будинок від 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 53/75 частки в праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

25 липня 2018 року ОСОБА_2 склав розписку, в якій зобов`язався сплатити ОСОБА_1 4 000 дол. США протягом трьох років після переоформлення будинку по АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

У приватному праві загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили(стаття 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Подібні за змістом висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц.

У справі, що переглядається, що

пред`являючи позов про визнання договору дарування удаваним з тих підстав, що насправді було укладено договір купівлі-продажу, позивач мав довести, що всі сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема, факт отримання продавцем коштів за відчужуване майно.

при кваліфікації оспорюваного правочину як удаваного апеляційний суд виходив виключно з наявності в матеріалах справи розписки від 25 липня 2018 року, в якій ОСОБА_2 зобов`язався сплатити ОСОБА_1 4 000 дол. США, не звернувши увагу на те, що, пред`являючи позов, ОСОБА_1 не посилався на те, що він як сторона договору дарування навмисно виражав не ту внутрішню волю, що насправді мала місце, та мав волевиявлення на приховання договору купівлі-продажу;

апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявній у матеріалах справи розписці сторін від 25 липня 2018 року, вказавши, що позивач не довів її зв`язок з оспорюваним договором дарування, враховуючи, зокрема, значний проміжок часу між указаними документами (два місяці), та не спростував такий висновок суду. Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили факт отримання позивачем коштів від відповідача в рахунок оплати вартості нерухомого майна під час укладення оспорюваного договору дарування.

суди не встановили спрямованість волі сторін договору дарування на встановлення цивільно-правових відносин та настання прав і обов`язків, характерних для договору купівлі-продажу, а тому у апеляційного суду не було передбачених статтею 235 ЦК України підстав для визнання оспорюваного правочину удаваним та визнання його недійсним з цих підстав;

позивач, посилаючись на удаваність договору дарування, під яким приховано договір купівлі-продажу, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу як укладений під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних умовах. Оскільки встановлено відсутність підстав для кваліфікації удаваним договору дарування як купівлі-продажу, то немає підстав для застосування конструкції недійсності до договору купівлі-продажу.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання договору дарування від 17 вересня 2018 року недійсним, проте, помилився щодо мотивів такої відмови, оскільки вдався до оцінки недійсності правочину в контексті його укладення під впливом помилки, а не внаслідок його удаваності чи укладення під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Тому рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 березня 2021 року підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 березня 2021 року та додаткове рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 30 серпня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності на нерухоме майно шляхом вселення як такої, що є похідною від вирішення позовної вимоги про визнання правочину недійсним, ухвалені місцевим судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з установленням підстав для скасування постанови апеляційного суду колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц та постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в оскарженій частині - скасуванню; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору дарування недійсним - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом вселення - залишенню в силі.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом вселення скасувати.

Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 березня 2021 року та додаткове рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 30 серпня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом вселення залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук