Постанова
Іменем України
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 334/3368/16-ц
провадження № 61-6277св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом)- ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року в складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони під час шлюбу набули у власність 2/3 частини квартири
АДРЕСА_1 ; будівельні матеріали та обладнання, які були використані при будівництві гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться в обслуговуючому гаражному кооперативі «Портовик» (далі - ОГК «Портовик»); будівельні матеріали та обладнання, які були використані при будівництві садового будинку, що знаходиться в садовому товаристві «Комунаровець» (далі -
СТ «Комунаровець»); автомобіль ЗАЗ 1103; грошові кошти в розмірі 71 147,51 грн, 90 351,72 грнта 102 000 грн, що були розміщені на депозитних рахунках у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Вказувала, що зазначене майно необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя та поділити його, шляхом стягнення відповідної компенсації.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 71 147,51 грн, що були розміщені у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року та поділити вказану суму в рівних частках, стягнувши
з останнього на її користь грошові кошти у розмірі 35 573,76 грн;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі
90 351,72 грн, що були розміщені на депозитному рахунку, відкритому
у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року та поділити вказану суму в рівних частках, стягнувши з останнього на її користь грошові кошти у розмірі 45 175,86 грн;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі
102 000 грн, що були розміщені на депозитному рахунку, відкритому
у ПАТ КБ «ПриватБанк» на її ім`я 23 жовтня 2015 року та поділити вказану суму в рівних частках, стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 50 001 грн;
- визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати спільною сумісною власністю будівельні матеріали та обладнання, які були використані при будівництві гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться
в ОГК «Портовик», а також будівельні матеріали та обладнання, які
були використані при будівництві садового будинку, що знаходиться
в СТ «Комунаровець», і здійснити виділ частки майна, що знаходиться
у спільній сумісній власності, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь компенсації 1/2 частини їх вартості;
- визнати спільною сумісною власністю автомобіль ЗАЗ 1103, виділити його ОСОБА_2 , стягнувши з останнього на її користь компенсацію 1/2 частини вартості цього автомобіля у розмірі 15 751 грн.
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначав, що за час шлюбу сторони спільно нажили наступне майно: автомобіль ЗАЗ 1103, вартістю 31 502 грн, право власності на який зареєстровано за ним, та грошові кошти у розмірі 102 000 грн, що були розміщені на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 .
Виходячи з того, що кожна зі сторін має право на 1/2 частину майна, вартість якої становить 66 751 грн, автомобіль зареєстрований та перебуває у користуванні ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядилася грошовими коштами у розмірі 102 000 грн, вважає, що остання повинна компенсувати йому грошову суму у розмірі 35 249 грн, яка є різницею між вартістю 1/2 частини спільного майна та майна, яке залишилося
у користуванні ОСОБА_2 .
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив: визнати спільним майном подружжя грошові кошти у розмірі 102 000 грн, що були розміщені на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 ; у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна у розмірі 35 249 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 червня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
- грошові кошти у розмірі 100 002 грн на депозитному рахунку НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868725901 на ім`я ОСОБА_1 ;
- грошові кошти у розмірі 71 147,51 грн на депозитному рахунку НОМЕР_3 , відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868774701 на ім`я ОСОБА_2 ;
- автомобіль ЗАЗ 1103, який на праві власності зареєстрований за
ОСОБА_2 .
У порядку поділу майна подружжя:
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію
1/2 частини грошових коштів на депозитному рахунку НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868725901 на ім`я ОСОБА_1 , у розмірі 50 001 грн;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію
1/2 частини грошових коштів на депозитному рахунку НОМЕР_3 , відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868774701 на ім`я ОСОБА_2 , у розмірі 35 573,75 грн;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля ЗАЗ 1103 у розмірі 15 052,50 грн, виділивши цей автомобіль ОСОБА_2 ,
- а всього шляхом взаємозаліку стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя у розмірі 625,25 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_1 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 є безпідставними
і задоволенню не підлягають, оскільки це майно набуте не за
рахунок спільної праці та спільних коштів подружжя, а відповідно до
Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 07 червня 2000 року, відповідно, набуте в такий спосіб майно не може бути предметом поділу спільно набутого майна подружжя.
ОСОБА_1 не подала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження вимог позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться в ОГК «Портовик», та при будівництві садового будинку, що знаходиться в СТ «Комунаровець», тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 компенсації 1/2 частини їх вартості.
Зібраними у справі доказами підтверджено набуття сторонами під час шлюбу автомобіля ЗАЗ 1103, який перебуває у користуванні
ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 має право на стягнення 1/2 вартості цього майна. До спільного майна подружжя, що підлягає поділу, належать грошові кошти у розмірі 100 002 грн, які були розміщені на депозитному рахунку НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868725901 на ім`я ОСОБА_1 , та грошові кошти у розмірі 71 147,51 грн на депозитному рахунку НОМЕР_3 , відкритому
у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868774701 на ім`я ОСОБА_2 . Вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю інших вкладів є необґрунтованими, оскільки вказані вклади були розміщені після розірвання шлюбу і доказів того, що розміщені кошти
є спільним майном подружжя суду не надано.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 червня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1
і ОСОБА_2 є: автомобіль ЗАЗ 1103, який на праві власності зареєстрований за останнім; грошові кошти у розмірі 100 002 грн на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 ; грошові кошти
у розмірі 71 147,51 грн на депозитному рахунку, відкритому на ім`я
ОСОБА_2 .
Отже, у порядку поділу майна необхідно: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини грошових коштів на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , у розмірі 50 001,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію
1/2 частини грошових коштів на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 35 573,75 грн. Також підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошова компенсація вартості 1/2 частини автомобіля ЗАЗ 1103 у розмірі 15 052,50 грн. У результаті взаємозаліку підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошова компенсація вартості 1/2 частини спільного майна подружжя у розмірі 625,25 грн.
Доводи позивача за первісним позовом про те, що суд першої інстанції за власною ініціативою не розглянув її заяву про призначення експертизи,
є безпідставними, оскільки питання про призначення експертизи вирішувалось судом першої інстанції у судовому засіданні 24 червня
2020 року (том 2 а. с. 51), а на поставлене питання щодо поданої заяви про призначення експертизи ОСОБА_1 та її представник повідомили про відмову від цієї заяви, яка й була прийнята судом першої інстанції. При цьому, суд декілька разів ставив питання ОСОБА_1 , чи дійсно вона відмовляється від проведення експертизи, на що остання неодноразово підтвердила свою відмову від проведення експертизи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень
позивач також посилається і на пункт 4 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом про призначення будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої остання просила поставити питання щодо вартості будівельних матеріалів, використаних при будівництві гаражу № НОМЕР_1 в ОГК «Портовик» та садового будинку в СТ «Комунаровець», а також щодо можливості виділу 1/2 частини таких будівельних матеріалів.
Крім того, суд помилково вважав кошти у розмірі 30 000 грн та 60 000 грн, внесені після розірвання шлюбу між сторонами на депозитний рахунок ОСОБА_2 , особистою приватною власністю останнього, оскільки він не мав власних джерел доходу.
Позиції інших учасників
09 серпня 2021 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі
з 28 березня 1963 року, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2016 року.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 07 червня 2000 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і їхня дочка - ОСОБА_3 , у порядку приватизації набули у спільну сумісну власність квартиру
АДРЕСА_1 . На підставі вказаного свідоцтва від 07 червня 2000 року за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 11 липня 2000 року зареєстровано право спільної сумісної власності на зазначену вище квартиру.
Згідно із довідкою СТ «Комунаровець», виданою у квітні 2016 року,
ОСОБА_2 є членом цього товариства і користується земельною ділянкою № НОМЕР_4 площею 0,09 га.
У книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю громадян на території Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області проведено державну реєстрацію державного акта серії І-ЗП № 017495 на право приватної власності на землю площею 0,0918 га для ведення садівництва, яка розташована у СТ «Комунаровець», на ім`я ОСОБА_2 , виданого на підставі рішення Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 12 лютого
1998 року № 27, зареєстрованого 14 вересня 1998 року за реєстровим
№ 1244.
Згідно з довідкою голови ОГК «Портовик» ОСОБА_2 перебуває у складі членів гаражного кооперативу і йому належить гараж № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 подала суду першої інстанції копії: чека від 20 вересня 1984 року № 350046 на суму 101,75 крб., накладної від 23 травня 1990 року № 54955 на відпуск матеріалів на суму 24,70 крб., квитанцій до приходного касового ордеру від 15 листопада 1990 року № 11129 на суму 9,90 крб. і № 1260 на суму 28,56 крб., довідки магазину від 30 вересня 1984 року про продаж талону на вапняний розчин на суму 56,40 крб., копії накладних
від 16 листопада 1984 року №756 на суму 62,50 крб., від 27 березня
1991 року № 007612 на суму 28,56 крб., від 04 березня 1990 року № 54726, від 03 листопада 1989 року на суму 9,90 грн.
Встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до суду з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи з метою встановлення вартості будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві спірних гаража та садового будинку, проте у судовому засіданні відмовилась від проведення зазначеної експертизи.
Під час шлюбу, у 2007 році, сторони придбали автомобіль ЗАЗ 1103, який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 . Зазначений автомобіль після розірвання шлюбу між сторонами перебуває у користуванні ОСОБА_2 .
Згідно із наданим у 2016 році ОСОБА_1 звітом про незалежну оцінку, складеним товариством з обмеженою відповідальністю «Брок Сервіс плюс» (далі - ТОВ «Брок Сервіс плюс»), вартість спірного автомобіля становить 31 502 грн.
У подальшому ОСОБА_1 подала до суду звіт ТОВ «Брок Сервіс плюс» про незалежну оцінку станом на 15 серпня 2017 року, згідно з яким вартість автомобіля ЗАЗ 1103 становить 30 105 грн.
Відповідно до наданого ОСОБА_2 висновку товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецекспертиза» вартість аналогічного до спірного транспортного засобу станом на 06 травня 2019 року становить 20 196 грн.
Суди встановили, що до спільного майна подружжя належать грошові кошти, які були внесені на депозит у період шлюбу та були наявні на
час розірвання шлюбу, а саме: вклад у розмірі 100 002 грн, який був
розміщений на депозитному рахунку НОМЕР_2 , відкритому
у ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором SAMDNWFD0070868725901 на ім`я ОСОБА_1 , та вклад з процентами у розмірі 71 147,51 грн на депозитному рахунку НОМЕР_3 , відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» за договором SAMDNWFD0070868774701 на ім`я ОСОБА_2
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зняли вказані грошові кошти з рахунків
і розпорядились ними на власний розсуд.
Вклад у розмірі 30 000 грн і проценти - 347,75 грн, розміщені на депозитному рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_5 , відкритому 27 квітня 2016 року; вклад - 60 000 грн і проценти - 3,97 грн, розміщені на депозитному рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_6, відкритому 28 жовтня 2016 року, тобто вказані вклади були розміщені після розірвання шлюбу між сторонами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на
підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних
судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
Звертаючись до суду з позовом як позивач за первісним позовом, так
і позивач за зустрічним позовом вказували, що вони набули у власність майно, яке підлягає поділу між ними.
Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 127/18349/20.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У касаційний скарзі ОСОБА_1 фактично не погоджувалася з постановою апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог - вирішення її вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя: грошових коштів у розмірі 90 351,72 грн (вклад - 30 000 грн, проценти - 347,75 грн, вклад - 60 000 грн, проценти - 3,97 грн), що були розміщені на депозитних рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 , а також будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві спірних гаража та садового будинку.
Позивач за первісним позовом зазначала, що будівництво вказаних об`єктів нерухомості відбувалося до 2004 року, тому при вирішенні справи у частині вимог про поділ зазначеного майна (гаража та садового будинку) необхідно застосовувати положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі -
КпШС України).
Так, відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності
ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії
законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша
статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або
з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного
з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному
з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому
з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення
спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання
зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно
до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, в тому числі, квартири, жилі і садові будинки.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня
2022 року у справі № 760/33668/19.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою
статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 23 серпня
2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суди встановили, що ОСОБА_1 не подала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження її доводів щодо будівництва сторонами під час шлюбу гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться в ОГК «Портовик», та садового будинку, що знаходиться в СТ «Комунаровець», правовстановлюючих документів, технічної документації вказаних об`єктів суду сторонами не було надано.
На підставі викладеного апеляційний суд правильно залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться в ОГК «Портовик», та садового будинку, що знаходиться
в СТ «Комунаровець», а також стягнення з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини їх вартості, оскільки такі вимоги не підтверджені матеріалами справи.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю вкладів, які були розміщені ОСОБА_2 після розірвання шлюбу (вклад у розмірі
30 000 грн і проценти - 347,75 грн, розміщені на депозитному рахунку
ОСОБА_2 НОМЕР_5, відкритому 27 квітня 2016 року; вклад -
60 000 грн і проценти - 3,97 грн, розміщені на депозитному рахунку
ОСОБА_2 НОМЕР_6, відкритому 28 жовтня 2016 року), не підлягають задоволенню, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердженнях тих обставин, що ці кошти є спільним майном подружжя.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови доводи касаційної скарги про не призначення експертизи з метою визначення вартості будівельних матеріалів, використаних при будівництві гаражу № НОМЕР_1 в ОГК «Портовик» та садового будинку в СТ «Комунаровець», а також щодо можливого виділу 1/2 частини таких будівельних матеріалів, оскільки суди встановили, що вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим питання про призначення експертизи вирішувалось судом першої інстанції у судовому засіданні 24 червня 2020 року, проте ОСОБА_1 та її представник наполягали на відмові від проведення такої експертизи.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди
з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення
обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог
статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ
у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук