№ 334/5075/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 334/5075/16-ц

провадження № 61-1626св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна установа «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради,

третя особа - головний лікар Комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради Шишка Ігор Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у складі судді Дубини Л. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради (далі - КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, лікарня), третя особа - головний лікар КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР Шишка І. В., про поновлення на роботі, стягнення грошових сум.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі наказу від 01 серпня 2001 року № 144-О її прийнято на роботу до Запорізької обласної клінічної лікарні на посаду лiкаря-iнтерна для проходження інтернатури з анестезіології. В подальшому вона працювала на різних посадах у вказаній лікарні.

Відповідно до наказу КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР від 02 вересня 2013 року № 164-О її переведено із посади лiкаря-анестезiолога анестезіологічного відділення на посаду заступника головного лікаря з хірургічної допомоги адміністративно-управлінського персоналу КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР з 02 вересня 2013 року.

Наказом КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР вiд 05 серпня 2016 року № 148-О її звільнено з посади за одноразове грубе порушення посадових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою прийняття рішення про її звільнення з роботи стала видача довідки доценту кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету лікарю-ендоскопісту ОСОБА_2 про те, що він працював завідуючим ендоскопічним відділенням КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР з 16 жовтня 1991 року по 09 квітня 2012 року. З 10 квітня 2012 року по час видачі довідки являвся консультантом з ендоскопії КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР. Довідка була видана для пред`явлення в атестаційну комісію Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації з метою проходження ОСОБА_2 переатестації на вищу кваліфікаційну категорію з ендоскопії.

Позивач не заперечувала, що вказана довідка була підписана нею, оскільки головний лікар на той час був відсутній на робочому місці.

Поставлене їй у провину одноразове грубе порушення, яке стало причиною звільнення, на думку відповідача виявилося у порушенні розділів 3, 4 та пункту 5.2 Посадової інструкції заступника головного лікаря з хірургічної допомоги, пункту 13 Інструкції з діловодства в КУ «Запорозька обласна клінічна лікарня» ЗОР, перевищенні службових повноважень здійсненому під час відрядження, надання недостовірної інформації про відомості в штатному розписі КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

Позивач наполягала, що довідку вона підписала у лютому 2016 року, а запис на довідці «18 квітня 2016 р.» проставив сам ОСОБА_2 .

Позивач вважала, що в її діях відсутні ознаки одноразового грубого порушення трудових обов`язків, яке б могло стати підставою для звільнення.

Крім того, вона є членом виборного профспілкового органу Первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР. Проте відповідач, приймаючи рішення про її звільнення не звертався до виборного профспілкового органу з поданням про звільнення та не отримав попередньої згоди виборного органу на притягнення її до дисциплінарної відповідальності, і таким чином, притягнення її до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу від 05 серпня 2016 року № 148-О відбулось з порушенням норм діючого законодавства.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила визнати незаконним її звільнення з посади заступника головного лікаря хірургічної допомоги адміністративно-управлінського персоналу КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР; поновити її на вказаній посаді; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з індексацією із 05 серпня 2016 року і до дня ухвалення рішення суду; зобов`язати головного лікаря КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР ОСОБА_3 відшкодувати шкоду, заподіяну КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР у зв`язку з оплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела порушення своїх трудових прав. Суд першої інстанції, виходив з того, що позивач, перебуваючи на посаді заступника головного лікаря та підписуючи довідку ОСОБА_2 , діяла з грубим порушенням трудових обов`язків, у період службового відрядження видала документ, який містить недостовірну інформацію, а отже вчинила одноразове грубе порушення трудових обов`язків, що є підставою для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України та відповідає встановленим обставинам і наданим доказам.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо необхідності надання первинною профспілковою організацією Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР згоди на звільнення ОСОБА_1 , як члена її виборного органу, виходив з того, що вона не є членом виборного органу первинної профспілкової організації, оскільки протокол зборів від 30 липня 2015 року № 6 про призначення її членом виборного органу є сфальсифікованим, а ОСОБА_4 є неповноважним головою вказаної профспілкової організації, тому згода на звільнення позивача не потребувалася.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки довідці, виданої ОСОБА_2 позивачем як заступником головного лікаря КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР. Оскільки підписана ОСОБА_1 довідка видана для подання не необмеженому колу осіб, а до визначеного органу - атестаційної комісії Департаменту охорони здоров`я Запорізької ОДА та з конкретною метою - для проходження ОСОБА_2 переатестації, судам необхідно було перевірити чи взагалі надходила така довідка до вказаної атестаційної комісії і якщо так, то яким чином її розцінила комісія в частині інформації про діяльність ОСОБА_2 у період із 10 квітня 2012 року, як відомості про роботу лікаря у штаті КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР чи як інформацію про здійснення консультативної діяльності в межах співпраці між Запорізьким медичним державним університетом та КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР. Якщо довідка до атестаційної комісії не подавалася, судам необхідно було дати оцінку наслідкам пов`язаним з її підписанням ОСОБА_1 та пропорційності застосованого заходу дисциплінарного стягнення з урахуванням попередньої роботи позивача.

Встановивши, що довідку підписано ОСОБА_1 18 квітня 2016 року під час її перебування у відрядженні суди належним чином не перевірили доводи позивача про підписання довідки у лютому 2016 року. Зокрема не дали належної оцінки показаннями свідка ОСОБА_2 в суді про те, що рукописний напис на довідці «18 квіня 2016 р.» він зробив власноруч, не звернули уваги на місце розташування вказаного напису - фактично поза межами змісту довідки, після підпису ОСОБА_1 та відбитку печатки лікарні, не з`ясували чи була зареєстрована ця довідка в канцелярії лікарні, а якщо ні то хто і коли проставив на ній кутовий штамп лікарні та відбиток гербової печатки КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

Суди вказавши, що показання свідка ОСОБА_2 не узгоджуються із доказами та матеріалами справи, не конкретизували, яким саме доказам та матеріалам справи суперечать показання цього свідка.

Також Верховний Суд вказав на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 за відсутності згоди виборного профспілкового органу.

Апеляційному суду було вказано дати належну оцінку доказам поданим сторонами, перевірити дотримання порядку звільнення з роботи та чи є застосоване до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення з роботи пропорційним допущеному порушенню, наслідкам які настали, після чого ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, зазначив, що з урахуванням встановлених судом обставин справи щодо відсутності повноважень позивача на підписання довідки та інформації, яку містить вказана довідка, сам факт перебування у відрядженні позивача під час її видачі не має правового значення. Такі дії заступника головного лікаря всупереч розділу 3, 4, пункту 5.2 посадової інструкції та пункту 13 Інструкції з діловодства обґрунтовано віднесені відповідачем до грубого дисциплінарного проступку, що тягне відповідальність за пунктом 1 статтею першою статті 41 КЗпП України. Враховуючи рівень відповідальності керівної посади позивача, ступінь обізнаності з процедурою проходження атестації медичних працівників, передбачений її посадовими обов`язками, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач свідомо підписала спірну довідку, надану відповідному органу як офіційний документ для проходження атестації всупереч вимог Положення про подальше удосконалення атестації лікарів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 грудня 1997 року № 359.

На думку суду, вказані неправомірні дії ОСОБА_1 не призвели до отримання ОСОБА_2 вищої кваліфікаційної категорії всупереч вимогам Положення про порядок проведення атестації лікарів лише через встановлення членами атестаційної комісії факту видачі вказаної довідки та її неналежного оформлення, що дало можливість запобігти настанню негативних наслідків неправомірних дій позивача як посадової особи КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

Також виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у цій справі щодо не дослідження судами рішення Вільної профспілки медичних працівників України від 06 березня 2017 року №89, на які суд першої інстанції посилався у рішенні, апеляційним судом було витребувано та досліджено зазначене рішення (а.с.77-79, том 3). Відповідно до протоколу засідання президії Вільної профспілки медичних працівників України від 06 березня 2017 року було прийнято рішення про скасування рішень первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, оформлених протоколами: від 22 серпня 2016 року № 5 (про вибори нових керівних органів ППО ВПМПУ КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР та від 30 липня 2015 року № 6 (щодо обрання членом профкому ППО ВПМПУ КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР ОСОБА_1 ) (а.с. 77-78 том 3). Також апеляційним судом враховано, що постановою Запорізького адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі №808/3117/16 задоволено адміністративний позов КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР до Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 22 серпня 2016 року № 08-03-0006/0644 в частині порушення позивачем вимог частини другої, частини третьої статті 252 КЗпП України при звільненні 05 серпня 2016 року ОСОБА_1 .

Апеляційний суд, враховуючи, що адміністрація на виконання вимог статті 252 КЗпП щодо отримання згоди на звільнення позивача, обраної до складу виборного органу незалежної профспілки, у передбачений законом спосіб звернулася до Вільної профспілки медичних працівників України за наданням згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , проте органи профспілки усунулися від розгляду подання, оскільки не визнавали ні нове керівництво первинної профспілкової організації, ні склад його виборного органу, скасували протокол загальних зборів від 30 серпня 2015 року, на яких ОСОБА_1 було обрано до складу виборного органу. Отже адміністрація у відповідності з вимогами положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» мала право на звільнення працівника без згоди профкому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд при новому розгляді справи не надав оцінки листу Департаменту охорони здоров`я Запорізької ОДА від 21 жовтня 2019 року № 5235/01-07 (а.с. 92 том 3), який був отриманий судом на виконання повторного запиту з метою отримання інформації яким чином комісія розцінила надану ОСОБА_1 довідку в частині інформації про діяльність ОСОБА_2 у період з 10 квітня 2012 року. Адже відповідно до змісту цього листа, атестаційна комісія взагалі не розглядала та не оцінювала подану ОСОБА_2 довідку за підписом позивача, оскільки він забрав свою атестаційну справу з «Єдиного вікна» та не був атестований на профільній атестації комісії Департаменту охорони здоров`я Запорізької ОДА через що Департамент не має можливості підтвердити, або спростувати факт видачі довідки, проте апеляційний суд безпідставно не врахував цю інформацію, яку сам повторно запитував.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд належним чином не перевірив її доводів, що ця довідка була підписана нею у лютому 2016 року, а не 18 квітня 2016 року, про що вказано у постанові Верховного Суду від 29 червня 2016 року.

Апеляційний суд не дослідив наявний в матеріалах справи лист від 27 вересня 2019 року № 6201 (а.с. 48 том 3) в якому головний лікар ОСОБА_3 зазначив, що довідка не була зареєстрована в журналі реєстрації вихідної кореспонденції КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР. Також всупереч вказівки Верховного Суду, судом не надано належної оцінки тому факту, що на довідці проставлена печатка установи та штамп в верхньому лівому куті довідки. Поза увагою суду залишились пояснення ОСОБА_2 під час розгляду справи, який вказав, що рукописний напис «18 квітня 2016 року» зроблений ним самостійно і не відповідає даті видачі довідки.

Відповідач, приймаючи рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача розцінював порушення трудових обов`язків як одноразове грубе порушення саме через ті обставини, що зазначені ним в наказі про її звільнення, зокрема, перевищення нею свої службових повноважень здійснене під час відрядження згідно наказу про відрядження від 17 березня 2016 року № 51; надання недостовірної інформації про відомості у штатному розписі КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, затвердженому Департаментом охорони здоров`я Запорізької ОДА 22 лютого 2016 року. А отже, на переконання заявника, всі ці обставини мають правове значення для визначення судом питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, та чи відбулось воно взагалі.

Також суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції ухилився від встановлення об`єктивних обставин справи та не вказав, яка саме інформація в довідці є недостовірною. Також судами не надано правової оцінки наступним доказам: список лікарів консультантів (а.с. 184-186); інформація опублікована на офіційному сайті КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР щодо графіку консультативних прийомів співробітників кафедр ЗМАПО та ЗДМУ відповідно до якого ОСОБА_2 приймає пацієнтів КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР з 09.00 до 10,00 щоденно. Між тим факт здійснення консультативної діяльності ОСОБА_2 в КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР не оспорювався відповідачем протягом всього розгляду справи. Також відомості щодо перебування ОСОБА_2 на посаді завідувача ендоскопічним відділенням КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР з 16 жовтня 1991 року до 09 квітня 2012 року відповідають дійсності. Спірна довідка взагалі не містить посилання на штатний розпис від 22 лютого 2016 року.

Таким чином, на переконання заявника, апеляційний суд порушивши норми процесуального права не в повній мірі дослідив наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, не навів аргументів відхилення чи неврахування при прийнятті рішення, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи та вказують на те, що позивач підписала довідку, яка містить в собі достовірну інформацію про консультування хворих ОСОБА_2 в КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР відповідно графіку консультативних прийомів.

Не погоджується заявник і з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для її звільнення за відсутності згоди виборного профспілкового органу, оскільки судами не були встановлені фактичні обставини справи.

Крім того, заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що суд першої інстанції всупереч статей 57 - 59 212 ЦПК України 2004 року, в редакції, чинній на час ухвалення рішення, віддаючи перевагу доводам відповідача не дав правової оцінки наявним у справі численним письмових доказам та окремим їх положенням, що були надані позивачем з точки зору достовірності, належності, достатності та допустимості, їх сукупності та взаємозв`язку, а отже й висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року. Серед іншого заявник посилається на те, що суд свідомо викривляє зміст пункту 5.2 посадової інструкції ОСОБА_1 , оскільки цей пункт не містить слова «підписання», він стосується виключно «візування». Суд зазначив у рішенні, що в межах затвердженої посадової інструкції заступника головного лікаря з хірургічної допомоги до компетенції ОСОБА_1 не входило підписання довідки про трудову діяльність ОСОБА_2 та ще без погодження із заступником головного лікаря з кадрів та від імені головного лікаря установи ОСОБА_3 . Між тим, суд не взяв до уваги, що в цій довідці зазначено достовірну інформацію та вказана довідка була складена працівником канцелярії, а вона лише підписала її правомірно віднісши це до своїх функціональних обов`язків, оскільки відповідно до пункту 4 її посадової інструкції до її повноважень входить забезпечення своєчасного підвищення кваліфікації медичних кадрів. Судом проігноровано той факт, що ця довідка і є формою такого забезпечення. Висновки суду першої інстанції щодо впливу інформації, викладеної в довідці, на престиж та авторитет лікувальної установи та адміністрації КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР взагалі позбавлена обґрунтування належними та допустимими доказами або доводами відповідача та є лише припущенням.

Також судом першої інстанції був проігнорований той факт, що на момент її звільнення рішення про її обрання до виборного органу закріплене протоколом від 30 липня 2015 року № 6 було дійсне так само як і рішення про обрання нового голови первинної профспілкової організації ОСОБА_4 , закріплене протоколом від 2 серпня 2016 року № 5 та відоме роботодавцю, а рішення президії ВПМП України № 89 від 06 березня 2017 року про їх скасування прийняте майже через рік після звільнення позивача та не досліджувалось судом з точки зору належності та допустимості.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У квітні 2020 року від КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у яких позивач просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на пiдставi наказу вiд 01 серпня 2001 року № 144-О була прийнята на роботу до Запорiзької обласної клінічної лікарні на посаду лiкаря-iнтерна для проходження інтернатури по анестезіології.

Згідно з наказом Запорізької обласної клінічної лікарні вiд 01 серпня 2003 року № 144-О позивача переведено з посади лiкаря-iнтерна на посаду лiкаря-анестезiолога для надання цілодобової екстреної меддопомоги анестезiологiчного відділення № 2 лікарні.

Наказом Запорізької обласної клінічної лікарні вiд 28 січня 2004 року № 18-О позивача переведено на посаду лікаря анестезiолога анестезiологiчного вiддiлення № 2.

Згідно з наказом Запорізької обласної клінічної лікарні вiд 09 червня 2011 року № 107-О позивача переведено на посаду лікаря-анестезiолога анестезiологiчного вiддiлення.

На підставі наказу КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР вiд 02 вересня 2013 року № 164-О позивача переведено з посади лiкаря-анестезiолога анестезіологічного відділення на посаду заступника головного лікаря з хірургічної допомоги адміністративно-управлінського персоналу лікарні з 02 вересня 2013 року.

Наказом КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР вiд 05 серпня 2016 року № 148-О ОСОБА_1 звільнено з посади за одноразове грубе порушення посадових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суди встановили, що 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 видала довідку доценту кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету ОСОБА_2 зі змісту якої вбачається, що він працював завідуючим ендоскопічним відділенням КУ «ЗОКЛ» ЗОР з 16 жовтня 1991 року по 09 квітня 2012 року. З 10 квітня 2012 року по теперішній час являється консультантом по ендоскопії КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР. Вказана довідка була видана для пред`явлення в атестаційну комісію Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації з метою проходження ОСОБА_2 переатестації на вищу кваліфікаційну категорію по ендоскопії.

Згідно з доповідною запискою заступника головного лікаря КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР з кадрів ОСОБА_6 видана ОСОБА_2 та підписана ОСОБА_1 довідка, не відповідає вимогам до цього виду документів, передбачених Інструкцією з діловодства КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

Також суди встановили, що вказана довідка містить відомості, які не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 працює не в КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР, а в Запорізькому державному медичному університеті. В лікарні ОСОБА_2 здійснює діяльність на підставі договору про співпрацю медичного університету із КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

З довідки від 07 вересня 2016 року № 6221 суди встановили, що у штатному розкладі КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР посада консультанта відсутня.

Зі змісту підписаної ОСОБА_1 довідки суди встановили, що її було видано 18 квітня 2016 року, проте згідно з наказом від 17 березня 2016 року № 51 ОСОБА_1 у період з 21 березня 2016 року по 19 квітня 2016 року була відряджена до Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України», тому не могла виконувати покладені на неї функціональні обов`язки та підписувати будь-якого виду документи.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 13 серпня 2015 року до головного лікаря та головного бухгалтера суди встановили, що вона вийшла зі складу членів первинної профспілкової організації медичних працівників КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР та вступила до первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

Із протоколу від 30 серпня 2015 року № 6 суди встановили, що на зборах виборного органу первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, ОСОБА_1 було обрано до складу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового комітету).

Зі змісту листів голови Вільної профспілки медичних працівників України від 08 лютого 2017 року № 14/7 та від 06 березня 2017 року № 31/17 щодо легітимності керівного складу Первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР суди встановили, що Вільна профспілка медичних працівників України не визнає нове керівництво первинної профспілкової організації в особі ОСОБА_4 , протоколи зборів від 30 липня 2015 року № 6 та від 22 серпня 2016 року № 5 вважає сфальсифікованими та визнає їх недійсними.

Відповідно до листа голови Вільної профспілки медичних працівників України від 04 квітня 2017 року № 340/17, на адресу Вільної профспілки медичних працівників України не надходило інформації про вступ ОСОБА_1 до членів профспілки та обрання до складу виборного органу профспілки

Суди також встановили, що президією Вільної профспілки медичних працівників України було прийнято рішення від 06 березня 2017 року № 89 про відміну рішень первинної профспілкової організація Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, оформлених протоколами вiд 30 липня 2015 року № 6 та від 22 серпня 2016 року № 5.

Суд першої інстанції запитав у первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР згоду на звільнення ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом зборів від 16 травня 2017 року № 8 профспілковим органом відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Також суди вважали встановленим, що в ході перевірки Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області дотримання норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 порушень не виявлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України).

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (частина друга статті 148 КЗпП України).

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до пункту 1.3 Посадової інструкції заступника головного лікаря з хірургічної допомоги ОСОБА_1., затвердженої головним лікарем КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР 25 грудня 2009 року в своїй роботі заступник головного лікаря з хірургічної допомоги керується правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутом лікарні, відомчими нормативними актами, іншими офіційними документами та вимогами, діючим законодавством про працю, інструкціями, розпорядженнями, протокольними дорученнями керівника установи та даною посадовою інструкцією.

Розділи 3 і 4 посадової інструкції містять перелік основних функції та функціональних обов`язків цієї посадової особи.

Згідно з пунктом 5.2 посадової інструкції заступник головного лікаря з хірургічної допомоги має право візувати документи, які входять в його компетенцію: карт стаціонарного хворого та іншої медичної документації, листків непрацездатності пацієнтів, графіки роботи та табелі обліку робочого часу працівників підпорядкованих структурних підрозділів (а.с. 29-31 том 1).

Судами встановлено, що згідно з наказом КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР від 17 березня 2016 року №51 ОСОБА_1 у період з 21 березня 2016 року по 19 квітня 2016 року була відряджена до ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» на передатестаційний цикл «Керівники органів і установ охорони здоров`я та їх заступників» (а.с. 158 том 1), а отже, не могла виконувати покладені на неї функціональні обов`язки та підписувати будь-який вид документу.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела порушення своїх трудових прав.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підписуючи вищевказану довідку, ОСОБА_1 , будучи заступником головного лікаря, діяла з грубим порушенням трудових обов`язків, у період службового відрядження видала документ, який містить недостовірну інформацію, а отже вчинила одноразове грубе порушення трудових обов`язків, що є підставою для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України та відповідає встановленим обставинам і наданим доказам.

Вирішуючи питання щодо необхідності надання первинною профспілковою організацією Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорiзька обласна клінічна лікарня» ЗОР згоди на звільнення ОСОБА_1 , як члена її виборного органу, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є членом виборного органу первинної профспілкової організації, оскільки протокол зборів від 30 липня 2015 року № 6 про призначення її членом виборного органу є сфальсифікованим, а ОСОБА_4 є неповноважним головою вказаної профспілкової організації, тому згода на звільнення позивача не потребувалася.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 , адміністрація лікарні обґрунтовано виходила із того, що допущені позивачем порушення стосуються форми та змісту підписаної нею довідки - офіційного документу, за відсутності повноважень на підписання довідки взагалі та у конкретну дату зокрема. Також апеляційний суд врахував, що на момент отримання спірної довідки ОСОБА_2 не був працівником КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, останні три роки не здійснював в установі професійну діяльність на посаді лікаря ані за основним місцем роботи, ані за сумісництвом, оскільки працював у Запорізькому державному медичному університеті на посаді доцента кафедри госпітальної хірургії, до функціональних обов`язків ОСОБА_1 не входило питання організації роботи з підвищення кваліфікації ОСОБА_2 , та як наслідок - надання йому довідки про його роботу в установі за цей період для пред`явлення атестаційній комісії Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо відсутності повноважень позивача на підписання довідки та інформації, яку містить вказана довідка, адже сам факт перебування у відрядженні позивача під час її видачі не має правового значення. Такі дії заступника головного лікаря всупереч розділу 3, 4, пункту 5.2 посадової інструкції та пункту 13 Інструкції з діловодства обґрунтовано віднесені відповідачем до грубого дисциплінарного проступку, що тягне відповідальність за пунктом 1 статтею першою статті 41 КЗпП України. Враховуючи рівень відповідальності керівної посади позивача, ступінь обізнаності з процедурою проходження атестації медичних працівників, передбачений її посадовими обов`язками, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач свідомо підписала спірну довідку, надану відповідному органу як офіційний документ для проходження атестації всупереч вимог Положення про подальше удосконалення атестації лікарів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 грудня 1997 року № 359.

Також апеляційний суд наголосив, що вказані неправомірні дії ОСОБА_1 не призвели до отримання ОСОБА_2 вищої кваліфікаційної категорії всупереч вимогам Положення про порядок проведення атестації лікарів лише через встановлення членами атестаційної комісії факту видачі вказаної довідки та її неналежного оформлення, що дало можливість запобігти настанню негативних наслідків неправомірних дій позивача як посадової особи КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР.

Апеляційний суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у цій справі щодо не дослідження судами рішення Вільної профспілки медичних працівників України від 06 березня 2017 року №89, на які суд першої інстанції посилався у рішенні, витребував та дослідив зазначене рішення (а.с.77-79, том 3). Відповідно до протоколу засідання президії Вільної профспілки медичних працівників України від 06 березня 2017 року було прийнято рішення про скасування рішень первинної профспілкової організації Вільної профспілки медичних працівників України КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, оформлених протоколами: від 22 серпня 2016 року № 5 (про вибори нових керівних органів ППО ВПМПУ КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР та від 30 липня 2015 року № 6 (щодо обрання членом профкому ППО ВПМПУ КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР ОСОБА_1 ) (а.с. 77-78 том 3). Також апеляційним судом враховано, що постановою Запорізького адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі №808/3117/16 задоволено адміністративний позов КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР до Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 22 серпня 2016 року № 08-03-0006/0644 в частині порушення відповідачем вимог частини другої, частини третьої статті 252 КЗпП України при звільненні 05 серпня 2016 року ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання заявника на невідповідність фактичним обставинам справи висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є необґрунтованими, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов