Постанова

Іменем України

03 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 334/582/17

провадження № 61-15091св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у складі судді Дубини Л. А. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Онищенко Е. А., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 19 грудня 1986 року до 22 травня 1987 року під час виконання службового обов`язку брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (далі - ЧАЕС), що в подальшому призвело до ушкодження здоров`я і розвитку хронічних захворювань.

З 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності (інвалід війни).

Позивач стверджував, що у зв`язку з захворюванням, отриманим під час проходження військової служби, порушено його нормальні життєві зв`язки, він змушений тривалий час перебувати на лікуванні, проходити чисельні медичні огляди, обстеження, відновлювальні процедури, оскільки, перебуваючи на військовій службі, він отримав невиліковні захворювання. Позивача постійно турбують головні болі, часто виникає запаморочення, поганий сон, нестійкий настрій, виражена слабкість тощо.

Значна частина пенсії, яку отримує позивач, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що за загальним правилом спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Позивач не надав суду доказів проходження військової служби у Збройних Силах України. Він проходив військову службу у складі збройних формувань СРСР та отримав захворювання у період, коли Збройні Сили України створені ще не були. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також ЦК України, на положення яких посилається позивач, не передбачають можливості відшкодування за рахунок Міністерства оборони України чи Міністерства внутрішніх справ України моральної шкоди особам, які проходили військову службу у складі збройних формувань СРСР та були поранені чи отримали захворювання.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що полягає у неповному дослідженні обставин справи, а також неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, правил статті 56 Конституції України, статті 23, пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 19 грудня 1986 року до 22 травня 1987 року під час виконання службового обов`язку у лавах Збройних Сил СРСР брав участь у ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, що підтверджено довідкою.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 19 березня 1993 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності строком до 19 березня 1998 року, а з 19 липня 2004 року - безстроково, у зв`язку із захворюваннями, які отримані в результаті виконання обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Оцінюючи характер та правову природу відносин, на існуванні яких між сторонами наполягає позивач, Верховний Суд має врахувати обставини та приписи норм права, що підлягають імперативному застосуванню для їх належного визначення.

Правовою підставою пред`явленого позову позивач визначив положення статей 23 170 1167 ЦК України. Наведене свідчить про те, що позивач вважає, що між сторонами справи існують цивільні відносини, а з факту порушення певних належних йому цивільних прав та інтересів випливає право на заявлений цивільний позов. Для такої оцінки відсутні правові підстави.

За правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За загальним правилом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першою статті 1166 цього Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Верховний Суд в оцінці спірних правовідносин має виходити з того, що під час з`ясування наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої особі у цивільних відносинах, то відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Виходячи з наведених в цьому рішенні норм права, моральна шкода за загальним правилом відшкодовується потерпілій особі її заподіювачем, між якими існують відносини, які за усіма критеріями відповідають вимогам статті 1 ЦК України, якщо окремим законом на такі відносини, які не є цивільними за визначенням, не поширюється правила цього Кодексу в субсидіарному порядку. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів й застосовується за умови наявності усіх умов (підстав) притягнення особи до цивільно-правової деліктної відповідальності, в якій деліктом є цивільне правопорушення. Такими умовами є протиправність в діях заподіювача, наявність шкоди (в цьому випадку моральної), вина, окрім випадків, коли шкоду завдано органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, причинний зв`язок між настанням шкоди у потерпілої особи та протиправними діями заподіяювача.

Як наполягає позивач, шкоду його здоров`ю завдано під час перебування на військовій службі у складі Збройних Сил у зв`язку з ліквідацією наслідків ЧАЕС.

ОСОБА_1 на час, з яким пов`язується причина та час погіршення стану його здоров`я та настання інвалідності, перебував на службі у лавах Радянської Армії, яка підпорядковувалась Міністерству оброни Радянського Союзу, в той час як з 24 серпня 1991 року на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» утворено Міністерство оборони України та відбулося створення нових Збройних Сил України. Цим нормативним актом не передбачено відповідальності Міністерства оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у Радянській Армії, не встановлено такої відповідальності і Законом України

«Про правонаступництво України».

Отже, за часовим критерієм шкоду позивачу завдано за період проходження військової служби та відповідних її умов, які не визначалися державою Україна та Міністерством оборони України, до якого пред`явлено позов про відшкодування шкоди, достатніми для відшкодування такої шкоди.

Відносини, пов`язані з проходженням військової служби у Збройних Силах СРСР, за усіма критеріями статті 1 ЦК України не є цивільними, оскільки не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (відокремленості) їх учасників. Такі відносини за своєю правовою природою є публічно-правовими, оскільки пов`язані з проходженням одного з видів публічної служби, а тому шкода, завдана під час проходження публічної служби, не підлягає відшкодуванню за загальними правилами цивільного права.

За часовим критерієм шкоду позивачу завдано за існування іншої держави, якою приймалися імперативно-владні розпорядження щодо прийняття його на військову службу, її проходження та щодо інших умов перебування на ній. Держава Україна не взяла на себе обов`язок на рівні законодавчого акта відповідати за усіма цивільними за своєю природою зобов`язаннями іншої держави, СРСР, а так само не відповідає за іншими зобов`язаннями названої країни, якщо про інше не зазначено в такому спеціальному Законі.

Враховуючи, що відносини за участю позивача не є цивільними, неможливо поширити на них правила пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо розповсюдження його положень на ті права і обов`язки, що виникли після набрання цим Кодексом чинності.

У статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, Верховним Судом враховано, що відносини за участю позивача не є цивільними, а є відносинами, що засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, до таких відносин цивільне законодавство застосовується виключно в тому випадку, якщо це встановлено законом (частина друга статті 1 ЦК України). За відсутності окремої вказівки, що має міститися в спеціальному законі, правила цивільного законодавства не підлягають субсидіарному застосуванню до відносин, які не є цивільними за своєю правовою природою, в тому числі за участю позивача.

Військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються правами і пільгами, передбаченими цими законами, в тому числі мають право на компенсаційні та інші виплати, пов`язані із погіршенням стану здоров`я, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби.

Законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров`я (1986-1987 роки), не містило положень щодо обов`язку держави щодо відшкодування моральної шкоди.

Встановивши, що захворювання, які стали підставою для встановлення позивачу 2 групи інвалідності, отримані ним під час проходження військової служби у Збройних Силах СРСР у 1986- 1987 роках, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки, що до цих відносин не підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на момент звернення позивача до суду з позовом, а також, що відсутні підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке утворено після отримання позивачем цих травм.

За результатами розгляду справи судами не встановлено ознак протиправності у діях або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у складі Збройних Сил СРСР у складі діючої армії у 1986-1987 роках, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України, а так само рішеннями, діями або бездіяльністю Держави Україна.

Верховним Судом враховано факт відсутності спеціального закону або міжнародного договору щодо правонаступності України, а відповідно й її Міністерства оборони, у відносинах за участю позивача.

Оскільки законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров`я, не містило положень щодо обов`язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав застосування до спірних правовідносин норм права, які на час виникнення таких правовідносин не були чинними, є обґрунтованими. Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко