№ 335/12781/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 335/12781/19

провадження № 61-19341св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Борисенков Віталій Сергійович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів:

Кримської О. М., Дашковської А. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , син ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла баба ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина, що складається з двокімнатної квартири

АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 заповіт не залишила.

Оскільки син спадкодавця, ОСОБА_3 , помер до відкриття спадщини, позивачка вважала, що вона як його єдина донька, є спадкоємцем

ОСОБА_4 за правом представлення на підставі статей 1261 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з копією спадкової справи № 23/2019, заведеної 29 січня 2019 року Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулись

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 (онука померлої) та ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 (дід ОСОБА_1 , колишній чоловік померлої).

15 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 квітня

2019 року у зв`язку з тим, що не надав документи, що підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем.

23 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу довідки про склад спадкового майна, з метою реєстрації права власності на квартиру за спадкодавцем, зв`язку з тим, що правовстановлюючі документи на зазначену вище квартиру були втрачені.

Також 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену вище квартиру, однак отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 серпня 2019 року у зв`язку з тим, що кожен із спадкоємців ОСОБА_4 має право на Ѕ частку майна, яке належало померлій.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею, як за єдиною спадкоємицею, право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 14 квітня 2021 року (у складі судді Рибалко Н. І.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 44,09 кв. м, житловою площею 28,82 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка є єдиним спадкоємцем майна у вигляді спірної квартири після смерті ОСОБА_4 . Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є спадкоємцем після смерті своєї колишньої дружини ОСОБА_4 , а також те, що він є співвласником вказаної квартири, оскільки ним не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира була набута ним у спільну сумісну власність з ОСОБА_4 під час їх зареєстрованого шлюбу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 14 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки набута внаслідок сплати пайових внесків відповідачем ОСОБА_2 та його померлою колишньою дружиною ОСОБА_4 зі спільного бюджету у період шлюбу. Тому за позивачкою слід визнати право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Борисенков В. С., просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 рок у справі № 645/12201/13-ц (провадження № 61-36688св18) та від 16 грудня 2019 року у справі № 310/5833/16 (провадження № 61-43770св18).

Також, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, визначаючи спірну квартиру спільним сумісним майно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не встановив, чи був внесений пай у період сумісного проживання та чи за рахунок спільних коштів він був внесений. Також апеляційний суд не дослідив та не надав оцінку довідці від 25 листопада 1979 року, відповідно до якої саме ОСОБА_4 сплатила будівельну вартість спірної квартири.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що у період з 17 жовтня 1964 року по 29 травня 1975 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, в якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу № 3 Заводу «Запоріжсталь» (далі - ЖБК № 3 Заводу «Запоріжсталь»), яка видана члену кооперативу ОСОБА_4 , остання здійснила виплату в сумі 3 534 руб.,

яка дорівнює будівельній вартості двокімнатної квартири

АДРЕСА_1 .

Згідно з розпискою ЖБК № 3 Заводу «Запоріжсталь», яка видана члену кооперативу ОСОБА_4 , останньою внесені грошові кошти в сумі

1 496 руб. 03 коп. в рахунок вартості двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , площею 43,48 кв. м,

яка отримується.

12 червня 1973 року ОСОБА_4 був виданий ордер № 25 на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає дві особи.

Згідно із заповітом, посвідченим державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори 11 травня 1987 року за реєстровим № 2-2656, ОСОБА_4 на випадок її смерті заповідала паєнагромадження, які зберігаються у Житло-будівельному кооперативі № 3 Заводу «Запоріжсталь» (далі - ЖБК № 3 Заводу «Запоріжсталь»)

ОСОБА_3 .

Також апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Запорізькій області 08 грудня 2018 року, актовий запис від 06 жовтня 2017 року № 6475.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Запорізькій області 25 січня 2019 року, актовий запис від 16 жовтня 2018 року № 6467.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається із двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 25 листопада 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 (онука померлої) та ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 (дід ОСОБА_1 , колишній чоловік померлої).

15 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Постановою державного нотаріуса Третьої Запорізької нотаріальної контори від 15 квітня 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що нотаріусу не надані документи, що підтверджують родинні відносини з померлою ОСОБА_4 .

23 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Третьої Запорізької нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Третьої Запорізької нотаріальної контори від 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку тим, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після померлої ОСОБА_4 є: онука - ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , та відповідно до частини статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, отже, кожен із спадкоємців має право на Ѕ частину майна, що належала померлій ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 05 березня 2019 року ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , та разом з нею зареєстровані особи на день смерті відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1266 ЦК України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася не те, що відповідно до частини першої

статті 1266 ЦК України вона має право на спадкування за правом представлення тієї частини спадщини, яка належала б її батьку

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).

Тобто під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом (та деяких інших осіб), коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступенів, це означає, що у разі смерті до відкриття спадщини дітей спадкодавця, право на спадкування переходить до їхніх дітей (онуків спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини онуків спадкодавця, право на спадкування отримають їхні діти (правнуки спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини правнуків спадкодавця - їхні діти (праправнуки спадкодавця) і т. д.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження

№ 61-6924св18).

Апеляційний суд встановив, що спадкоємцем першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 є її онука ОСОБА_1 , яка відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України має право на спадкування за правом представлення тієї частини спадщини, яка належала б її батьку

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із заповітом, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори 11 травня 1987 року за реєстровим № 2-2656, ОСОБА_4 на випадок її смерті заповідала паєнагромадження, які зберігаються у ЖБК № 3 Заводу «Запоріжсталь» ОСОБА_3 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки набута внаслідок сплати відповідачем ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 зі спільного бюджету у період шлюбу паєнагромадження в ЖБК № 3 Заводу «Запоріжсталь».

Апеляційний суд встановив, що у період з 17 жовтня 1964 року по 29 травня 1975 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_4 .

Також апеляційний суд встановив, що під час шлюбу подружжям спільно набуто вищезазначене нерухоме майно.

Відповідно до довідки ЖБК № 3 Заводу «Запоріжсталь», яка видана члену кооперативу ОСОБА_4 , остання здійснила виплату в сумі 3 534 руб., яка дорівнює будівельній вартості двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

1 496 руб. 03 коп. в рахунок вартості двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , площею 43,48 кв. м, яка отримується.

Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з пунктом 4 «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України»

ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 16 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час внесення пайових внесків) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом та Кодексом про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України).

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України (у редакції, чинній на час внесення пайових внесків) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За загальним правилом, відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

При розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК Української РСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховувати, зокрема те, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому внесений одним з подружжя до вступу в шлюб (після розірвання шлюбу) пай є його особистим майном.

Статтею 17 Закону Української РСР «Про власність» передбачено, що кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена цього кооперативу і членів його сім`ї, яким ця квартира надана.

Відповідно до статей 22, 28, 29 КпШС України (у редакції, чинній на час сплати пайових внесків за спірну квартиру) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні положення зазначені у статті 60 Сімейного кодексу України

(далі - СК України), який набув чинності з 01 січня 2004 року, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режим спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Конструкція статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за особисті кошти.

Місцевий суд лише зазначив про це, але не встановив обставини справи в цій частині та не дослідив доказів на їх підтвердження.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, та врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання

за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 645/12201/13-ц (провадження № 61-36688св18)

та від 16 грудня 2019 року у справі № 310/5833/16 (провадження

№ 61-43770св18).

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Переглядаючи судові рішення у справі № 645/12201/13-ц, Верховний Суд

у постанові від 24 жовтня 2018 року (провадження № 61-36688св18) вказав, що дід позивача - ОСОБА_5 , у встановленому законом порядку право власності на спірну квартиру не набув, тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на її частину у порядку спадкування після смерті його діда та батька. Суди вірно вказали, що успадкувати можливо тільки те майно, яке належало спадкодавцю на час смерті, у той час, як ОСОБА_5 за життя не набув право власності на спірну квартиру. Він мав право за життя лише на розподіл паєнагромадження, оскільки, перебуваючи у шлюбі, право власності на квартиру він не набув і тому спірна квартира не набула статусу об`єкта сумісної власності подружжя, проте вказаним правом не скористався, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом.

Разом з тим, суди правильно виходили з того, що значну частину пайових внесків за квартиру АДРЕСА_2 було сплачено особисто ОСОБА_7 після розірвання

у 1987 році шлюбу з ОСОБА_5 , свідоцтво про право власності на квартиру було отримано особисто ОСОБА_7 у 2006 році.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 310/5833/16 (провадження № 61-43770св18) предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири.

Таким чином, посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 645/12201/13-ц (провадження № 61-36688св18)

та від 16 грудня 2019 року у справі № 310/5833/16 (провадження

№ 61-43770св18), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Аналізуючи доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, апеляційним судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що, визначаючи спірну квартиру спільним сумісним майно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не встановив, чи був внесений пай у період сумісного проживання та чи за рахунок спільних коштів він був внесений, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки відсутність судового рішення про визнання набутого за час шлюбу майна особистою приватною власністю одного із подружжя або інших достатніх доказів на підтвердження того, що таке майно набуте за рахунок особистих коштів одного із подружжя, дає підстави вважати, що таке майно належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Саме позивач повинна була спростувати належними та допустимими доказами таку презумпцію.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, апеляційний суд розглянуі спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Борисенков Віталій Сергійович, залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк