Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 335/1329/13-ц

провадження № 61-16421св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Вознесенський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року у складі судді Апалоннової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суд із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Вознесенського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Кавраська О. С. (далі - державний виконавець Вознесенського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області).

Скарга обґрунтована тим, що ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року у справі № 334/9696/13-ц (провадження № 6/334/667/2013) подання старшого державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ про обмеження виїзду за кордон осіб, які мають не виконані зобов'язання, покладені на них судовими рішеннями, задоволено.

Тимчасово обмежено право виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника ОСОБА_1 до виконання ним своїх зобов'язань по виконавчому листу № 335/1329/13-ц від 22 квітня 2013 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 14 червня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 27 000 грн 14 коп.

14 лютого 2019 року він подав до Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області заяву про скасування заходів щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановлених ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року у справі № 334/9696/13-ц (провадження №6/334/667/2013).

Враховуючи те, що скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника не відбулось, тому він, посилаючись на те, що доказів ухилення його від виконання судового рішення немає, просив суд: поновити строк звернення до суду; визнати незаконними дії державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Кавраська О. С. відносно виконання виконавчого листа № 335/1329/13-ц від 22 квітня 2013 року, виданого Орджонікідзевським районним судом 14 червня 2013 року; визнати незаконними дії і скасувати подання державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Кавраська О. С. про обмеження його права виїзду за кордон; зобов'язати державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Кавраська О. С винести постанову про скасування заходів щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; зобов'язати державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Кавраська О. С. направити до Адміністрації державної прикордонної служби України постанову для своєчасного зняття його з контролю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із скаргою.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що підстав для зняття встановленого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя обмеження боржника у праві виїзду за межі України не було як на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, так і не існує на час розгляду скарги, оскільки виконавче провадження не закінчилося.

Крім того, судами зазначено, що скарга, подана ОСОБА_1 , являє собою незгоду із ухвалою, якою встановлено обмеження щодо виїзду за межі України, проте така є на час подання скарги чинною та в судовому порядку не скасована, а тому законність її ухвалення не може бути предметом розгляду скарги, поданої в порядку розділу VII ЦПК України. Незгода із ухвалою суду першої інстанції щодо обмеження у виїзді за межі України може бути предметом апеляційного оскарження.

Доказів звернення ОСОБА_1 до суду в порядку, передбаченого статтею 441 ЦПК України, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що виконавче провадження завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу в порядку пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для залишення такого обмеження.

Зазначає, що запровадження тимчасового обмеження у праві виїзду здійснює суд, а припинення обмеження виїзду у зв'язку з виконанням обов'язку за рішенням суду покладено на державного виконавця. Разом із тим, вказує, що згідно частини п'ятої статті 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Крім того, посилається на те, що у вказаній справі немає документальних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 ухилявся від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, немає доказів отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від АТ КБ «ПриватБанк», у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області перебувало виконавче провадження № 38900053 з примусового виконання виконавчого листа № 335/1329/13-ц, виданого 14 червня 2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 27 000 грн 14 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року у справі № 334/9696/13-ц, провадження № 6/334/667/2013, подання старшого державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ про обмеження виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, покладені на них судовими рішеннями, задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу боржника ОСОБА_1 до виконання ним своїх зобов`язань по виконавчому листу № 335/1329/13-ц від 22 квітня 2013 року, виданому Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 14 червня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в сумі 27 000 грн 14 коп.

25 червня 2014 року державним виконавцем в порядку пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачу) (в редакції закону, що був чинний на момент вчинення виконавчих дій), тобто у зв`язку із тим, що у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника), виконавче провадження завершено, про що було винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, оригінал виконавчого листа направлено стягувачу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судами встановлено, що 25 червня 2014 року державним виконавцем в порядку пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження завершено, про що було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до частини п'ятої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Отже, за положеннями статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків.

Пунктом 11.4 Розділу XI Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу), у разі виконання боржником відповідних зобов'язань, у тому числі зі сплати аліментів, а також у зв'язку із закінченням виконавчого провадження державний виконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не свідчить про його закінчення та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби у строки, передбачені законом, а тому у державного виконавця були відсутні підстави щодо зняття обмежень у виїзді за межі України щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене слід дійти висновку, що обставини щодо визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Кавраська О. С. не знайшли свого підтвердження, оскільки дії останнього відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що доводи скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди із ухвалою, якою встановлено обмеження щодо виїзду за межі України, проте така є на час подання скарги чинною та в судовому порядку не скасована, а тому законність її ухвалення не може бути предметом розгляду скарги, поданої в порядку розділу VII ЦПК України. Незгода із ухвалою суду першої інстанції щодо обмеження у виїзді за межі України може бути предметом апеляційного оскарження.

Посилання заявника на частину п'яту статті 441 ЦПК України не можуть бути прийняті судом, оскільки ОСОБА_1 із заявою в порядку вказаної статті не звертався, а звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян