ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 335/13343/16-а(2-а/335/489/2016)

адміністративне провадження № К/9901/57914/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Мацедонської В.Е.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області

на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2017 року (головуючий суддя - Соболєва І.П.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року (головуючий суддя - Сафронова С.В., судді - Мельник В.В., Чепурнов Д.В.)

у справі № 335/13343/16

за позовом Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області

до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1

про примусове видворення за межі України, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В грудні 2016 року Вознесенівський районний відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області (далі - позивач, скаржник, Вознесенівський РВ у м.Запоріжжі УДМС України у Запорізькій області) звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про примусове видворення відповідача за межі України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять належних доказів свідомого ухилення відповідача від виконання рішення про примусове повернення. Виконати рішення позивача у встановлений законом строк відповідач не мав можливості з ряду об`єктивних причин, зокрема, відповідач звертався до консульської установи з метою отримання паспорта громадянина РФ для виїзду за кордон. Суди також дійшли висновку, що встановлені судами обставини свідчать про відсутність передбачених ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для винесення судом постанови про примусове видворення з України громадянина РФ ОСОБА_1 а саме: невиконання відповідачем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення та підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання такого рішення. Окрім того, оскільки рішення позивача про примусове повернення не містить заборони на в`їзд на територію України, на даний час відповідач перебуває на території України законно, на загальних підставах.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

31 липня 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування поданої касаційної скарги Вознесенівський районний відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано той факт, що відповідач отримав новий паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон 20.10.2016 та мав можливість виїхати та виконати рішення про примусове повернення, проте ухилявся від цього обов`язку. Окрім того відсутність відомостей щодо виїзду відповідача за межі України, а відтак, і невиконання рішення про повернення підтверджується інформацією, наданою Державної прикордонної служби України 06.01.2017 та 30.03.2017. Також скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме - ч. 9 ст. 183-7 КАС України в частині порушення визначених статтею п`ятиденного терміну розгляду справи даної категорії у суді. Скаржник стверджує, що у зв`язку з порушенням судом терміну розгляду справи, відповідач уклав шлюб з громадянкою України, який, на думку позивача, є незаконним.

01 листопада 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив представника відповідача на вказану касаційну скаргу, в якому він вважає доводи останньої безпідставними і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року касаційну скаргу Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

29.09.2015 до Орджонікідзевського РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області надійшов лист від Орджонікідзевського районного підрозділу КВІ УДПтС України в Запорізькій області, яким повідомлялось про перебування на обліку громадянина РФ ОСОБА_1 , засудженого за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі та звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням в 1 рік.

ОСОБА_1 прибув на територію України у 2015 році через КПП «Харків» за паспортом № НОМЕР_1 , виданим ОВС Адміністрації Правобережного району Республіки Північна Осетія-Аланія 18.12.2002 терміном дії безстроково у приватних справах, для роботи на ТОВ «Укравтоматика» менеджером з персоналу.

Відповідач був взятий на контроль Орджонікідзевським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області до закінчення іспитового строку.

В цей час відповідач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди, укладеного ТОВ «Укравтоматика» в особі директора Бушуй Н.М.

05.08.2016 до Орджонікідзевського РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області надійшло повідомлення від Орджонікідзевського районного підрозділу КВІ УДПтС України в Запорізькій області, за змістом якого відповідач був знятий з обліку у зв`язку із закінченням іспитового строку.

10.08.2016 Орджонікідзевським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області відносно відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 203 КУпАП за порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (арк. справи 12).

Начальником Орджонікідзевського РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області 10.08.2016 прийнято постанову про накладання на відповідача адміністративного стягнення у вигляді штрафу (арк. справи 7).

18.08.2016 позивачем прийнято рішення про примусове повернення з України відповідача та зобов`язано ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 16.09.2016 (арк. справи 8). Відповідач був належним чином був ознайомлений з даним рішенням, про що свідчить його особистий підпис на примірнику рішення.

10.08.2016 від благодійного фонду «Підтримка розвитку дітей, культури, молоді та спорту» Запорізької області надійшло клопотання щодо продовження терміну перебування відповідача на території України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що відповідач перебуває на території України незаконно, документів, які б надавали йому право офіційно перебувати в Україні немає, тому є всі підстави для його примусового видворення за межі території України.

25.10.2016 відповідач отримав паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданого Посольством РФ в Україні 25.10.2016 терміном дії до 25.10.2021.

З листа головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби від 30.03.2017 № 0.64-11205/0/15-17 випливає, що останній раз ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їхав на територію України 18.02.2017 через контрольний пункт «Гоптівка» за паспортом НОМЕР_2 , тобто вже після прийняття позивачем рішення про примусове повернення з України.

05.04.2017 відповідач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_3 , виданим 05.04.2017 Вознесенівським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI): <…> Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення <…>.

Частина 1 статті 30 Закону № 3773-VI: <…> Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення <…>.

Частина 9 статті 183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): Адміністративні справи, передбачені цією статтею, розглядаються судом у день подання відповідного клопотання чи позовної заяви, крім справ щодо примусового видворення та оскарження рішень про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, які суд розглядає у п`ятиденний строк з дня подання позовної заяви.

Стаття 1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації від 16.01.1997 (далі - Угоди): Громадяни держави однієї Сторони можуть в`їжджати, виїжджати та пересуватися територією держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування, що діють в цій державі, по документах, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди.

Пункт 1 додатку 1 Угоди: Перелік громадян Російської Федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України: паспорт громадянина Російської Федерації.

Дію пункту 1 зупинено з 1 березня 2015 року у частині можливості громадян Російської Федерації в`їжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України на підставі паспорта громадянина Російської Федерації або свідоцтва про народження (для дітей віком до 14 років) із зазначенням належності до громадянства Російської Федерації згідно з Постановою КМ № 23 (23-2015-п) від 30.01.2015.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору є примусове видворення відповідача з причин невиконання відповідачем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення та ухилення від виконання останнього.

З аналізу приписів статей 26 і 30 Закону № 3773-VI висновується, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що останній ухилятиметься від виконання такого рішення.

Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Згідно матеріалів справи, рішення про примусове повернення з України відповідача та зобов`язання ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 16.09.2016 було прийнято позивачем 18.08.2016. Вказане рішення було отримане позивачем та ознайомлено із його змістом.

Відтак, для прийняття обґрунтованої постанови про примусове видворення відповідача, необхідно доведення позивачем факту ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_1 прибув на територію України у 2015 році через КПП «Харків» за паспортом № НОМЕР_1 , виданим ОВС Адміністрації Правобережного району Республіки Північна Осетія-Аланія 18.12.2002 терміном дії безстроково у приватних справах, для роботи на ТОВ «Укравтоматика» менеджером з персоналу.

Згідно листа головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби від 30.03.2017 № 0.64-11205/0/15-17, останній раз ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їхав на територію України 18.02.2017 через контрольний пункт «Гоптівка» за паспортом НОМЕР_2 , тобто вже після прийняття відповідачем рішення про примусове повернення з України.

Тому, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем факту ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_1 ухилятиметься від виконання такого рішення, як підстави для видворення відповідача.

Щодо доводів скаржника стосовно листа Державної прикордонної служби України з інформацією про відсутність даних щодо перетину кордону відповідачем шляхом виїзду за межі території України, то Суд зауважує наступне.

Як зазначалося, відповідач в`їхав на територію України у 2015 році через КПП «Харків» за паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 .

Повторний в`їзд на територію України ОСОБА_1 здійснив 18.02.2017 через контрольний пункт «Гоптівка» вже за паспортом громадянина РФ для виїзду за кордон НОМЕР_2 .

Суд, зважаючи на статтю 1 та пункт 1 додатку 1 Угоди, з врахуванням приписів постанови КМУ № 23 від 30.01.2015, звертає увагу, що відповідач не був позбавлений права, після ухвалення рішення про його примусове повернення, виїжджати за межі території України за паспортом громадянина Російської Федерації, оскільки дію пункту 1 додатку 1 Угоди в частині можливості виїзду громадян РФ за межі території України не зупинено постановою КМУ № 23.

Водночас, позивачем у своїх доводах касаційної скарги не доведений факт затребування від Державної прикордонної служби України інформації про виїзд відповідача за межі території України саме за паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 , а не за паспортом громадянина РФ для виїзду за кордон НОМЕР_2 , що свідчить про необґрунтованість даних доводів скаржника.

Стосовно доводів позивача про порушення судами норм процесуального права в частині строків розгляду справи, то Суд звертає увагу на приписи частини 2 статті 351 КАС України (в редакції до 08.02.2020), згідно яких порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відтак, зважаючи на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, процесуальне порушення судами строків, визначених ч. 9 ст. 183-7 КАС України, вказане скаржником у доводах касаційної скарги, не може вважатися виключною підставою скасування судових рішень.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 343 349-356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 335/13343/16-а(2-а/335/489/2016) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова