ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 335/3165/21

провадження № 61-6793св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року, ухваленого у складі судді Соболєвої І. П., та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Т. М., ОСОБА_2 , в якому просила суд: встановити факт того, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 з червня 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати її спадкоємицею четвертої черги після смерті ОСОБА_3 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після його смерті відкрилася спадщина на його майно, зокрема, двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 НОМЕР_1 , Лукащівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та грошові кошти в Публічному акціонерному товаристві акціонерному комерційному банку «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк»), Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), і Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»).

12 лютого 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . Однак, постановою приватного нотаріуса від 09 березня 2021 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на двокімнатну квартиру, земельну ділянку та банківські рахунки, оскільки вона, як спадкоємець четвертої черги, згідно з статтею 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), повинна підтвердити факт постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 зазначає, що її чоловік ОСОБА_4 був знайомий з ОСОБА_3 з 1987 року, вони разом займалися дайвінгом. 30 червня 2014 року її чоловік став власником земельної ділянки № НОМЕР_2 в садівничому товаристві «Висотник» і їх відносини із ОСОБА_3 стали сімейними. Вона та її чоловік ОСОБА_4 проживали разом з померлим ОСОБА_3 за місцем їх проживання в АДРЕСА_3 , з літа 2014 року і до дня смерті останнього. Отже, вони проживали разом однією сім`єю, вели спільне господарство, в них був спільний сімейний бюджет. ОСОБА_3 вважав своєю сім`єю тільки їх, оскільки своїх дітей не мав, тому її та ОСОБА_4 сприймав як своїх дітей, а їх дітей як своїх онуків.

З 2017 року ОСОБА_3 став хворіти, у зв`язку з цим вони зверталися до лікарів. Тільки вони забезпечували його ліками, матеріальною та моральною підтримкою. Після того, як помер ОСОБА_3 у віці 86 років, вона та члени її сім`ї займалися похованням, несли витрати на поховання, поминальні обіди та інші витрати. Їй не відомо про існування у ОСОБА_3 інших спадкоємців.

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якій просила суд встановити факт постійного проживання однією сім`єю її з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з січня 2015 року до дати його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з січня 2015 року в належній останньому квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, разом ходили до магазину купували продукти, в аптеці купували ліки, разом святкували свята, та дні народження. Оскільки останні роки перед смертю ОСОБА_3 дуже хворів, основна частина коштів уходила на його лікування. Вона піклувалася про нього, возила до лікарів, виводила на вулицю.

Факт спільного проживання підтверджується декларацією № 0001- ХХ69-К500 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладену ОСОБА_3 22 квітня 2019 року, де в графі 1.12. зазначена довірена особа для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом - ОСОБА_2

ОСОБА_2 зазначає, що у зв`язку з тим, що вона з ОСОБА_3 більше п`яти років, а саме: з січня 2015 року мешкали однією сім`єю, вона, відповідно до вимог статті 1264 ЦК України, відноситься до спадкоємців четвертої черги за законом. Інших спадкоємців він не має.

У встановлений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_3 вона звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Бахматської Т. М., де була відкрита спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Але у зв`язку з тим, що вони були зареєстровані за різними адресами, вона не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом в нотаріальному порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачами не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту їх проживання із спадкодавцем однією сім`єю та не доведено їх спільного проживання, пов`язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків протягом не менше 5 років до відкриття спадщини, тому в суду відсутні підстави для визнання такого факту доведеним.

Також, відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю унеможливлює визнання позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадкоємцями четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , оскільки ці вимоги є похідними від вимог про встановлення факту проживання позивачів однією сім`єю зі спадкодавцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року в частині відмови у її позовних вимогах, і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не прийняли до уваги довідку голови правління садівничого товариства «Висотник» та довідку лікаря від 17 березня 2021 року про стан здоров`я ОСОБА_3 , які підтверджують її спільне проживання із спадкоємцем ОСОБА_3 , а також судами не прийняті до уваги пояснення свідків, які також підтверджували факт їхнього спільного проживання та ведення спільного сімейного бюджету.

Підставами касаційного оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18).

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У травні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане 08 вересня 2020 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5 ; земельну ділянку № НОМЕР_1 , розташовану в садівничому товаристві «Висотник» в с. Радянське Лукащівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, яка належала йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЗП № 060045.

Відповідно до листа АТ КБ «Приватбанк» від 22 лютого 2021 року на ім`я померлого ОСОБА_3 відкриті п`ять рахунків, на яких знаходяться грошові кошти на загальну суму 275 372,83 грн.

Згідно з листом АКБ «Індустріалбанк» від 15 березня 2021 року № 18.05.03-07 239 БГ на ім`я ОСОБА_3 у банку відкрито поточний рахунок із залишком коштів у розмірі 7 729,31 грн та депозитний рахунок, на якому залишок 200 000,00 грн.

Зі спадкової справи № 32/2021 заведеної після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що 12 лютого 2021 ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

22 лютого 2021 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т. М. від 09 березня 2021 року № 253/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 через те, що відсутній документ, який би підтверджував факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем.

Відповідно до листа Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 17 лютого 2021 року № 04-07/3/2620 за адресою АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_3 , в період з 25 лютого 1966 року до 02 листопада 2020 року (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Разом з ним зареєстровані особи на день смерті були відсутні.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала разом із померлим ОСОБА_3 однією родиною з червня 2016 року, нею надано такі документи: довідку голови правління садівничого товариства «Висотник» від 17 березня 2021 року про те, що ОСОБА_3 був членом садівничого товариства «Висотник» та власником земельної ділянки № НОМЕР_1 з 1988 року до дня смерті, жив однією сім`єю із ОСОБА_1 ; свідоцтво від 09 вересня 2020 року № НОМЕР_4 про поховання ОСОБА_3 ; рахунки-фактури від 08 вересня 2020 року № Ц-00004398 та № Ц-00004376 про те, що ОСОБА_1 оплачувала СКП «Запорізька ритуальна служба» витрати за поховання ОСОБА_3 ; довідку Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» від 22 березня 2021 року № 0668/01-08, з якої вбачається, що ОСОБА_3 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , 28 серпня 2020 року звертався за медичною допомогою та був оглянутий вдома сімейним лікарем ОСОБА_6 .

Також, ОСОБА_2 на підтвердження того, що вона проживала разом із померлим ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік з дружиною з червня 2016 року, надала наступні документи: виписку з рахунку ОСОБА_2 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк» про те, що 19 квітня 2019 року ОСОБА_3 перерахував їй 10 000,00 грн; виписку із медичної карти хворої № 8566 про те, що ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , була прооперована 15 травня 2019 року в Комунальній установі «Запорізька обласна клінічна лікарня» та знаходилася на стаціонарі з 13 травня 2019 року до 23 травня 2019 року; висновку МСЕК про настання інвалідності від 09 листопада 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_8 могла бути визнана інвалідом до 18 років; довідку ЛКК від 15 листопада 2021 року № 3083, згідно з якою ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує довгострокового медичного лікування; пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 про призначення ОСОБА_7 пенсії у 2019 році у зв`язку з втратою годувальника; декларацію № 0001-ХХ69-К500 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладену ОСОБА_3 22 квітня 2019 року, відповідно до якої в графі 1.12. зазначена ОСОБА_2 , як довірена особа для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивача про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем з червня 2014 року до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та визнання її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 310/7480/19 (провадження № 61-7764св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 523/17895/16-ц (провадження № 61-6355св20) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи становлять сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 751/3254/22 (провадження № 61-3359св23).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що ОСОБА_1 на підтвердження того, що вона проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю, як донька з батьком, або як племінниця з дядьком, заявила про допит чотирьох свідків, які в судовому засіданні суду першої інстанції пояснили те, що з 2016 року ОСОБА_3 взимку постійно проживав у квартирі ОСОБА_1 , а в літній період мешкав разом із родиною ОСОБА_1 на дачі.

Також, на підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 надано суду документи, зокрема рахунки про сплату послуг на поховання ОСОБА_3 , довідку голови правління садівничого товариства «Висотник» про те, що ОСОБА_3 був членом садівничого товариства та жив однією сім`єю із ОСОБА_1 , довідку лікаря від 17 березня 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_3 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , 28 серпня 2020 року звертався за медичною допомогою та був оглянутий вдома сімейним лікарем ОСОБА_6 .

Однак судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що довідка лікаря від 17 березня 2021 року спростовує доводи ОСОБА_1 стосовно того, що ОСОБА_3 проживав поза межами своєї квартири із родиною ОСОБА_1 .

Також, довідка голови правління садівничого товариства «Висотник» не може підтверджувати спільне проживання ОСОБА_1 із спадкоємцем ОСОБА_3 .

Крім того, лише покази свідків не можуть підтверджувати факт щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21 (провадження № 61-7570св23), від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20 (провадження № 61-9778св23).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 не довела жодними належними та допустимим доказами факт проживання однією сім`єю більше п`яти років разом із ОСОБА_3 та спільного ведення господарства, виконання взаємних прав та обов`язків, спільних витрат, участі в утриманні житла, його ремонті тощо, та урахувавши факт проживання зазначених осіб за різними адресами, відсутність спільного побуту та бюджету, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю у розумінні положень статті 1264 ЦК України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник