Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 335/4675/19

провадження № 61-6485св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2019 року у складі судді Макарова В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») про визнання кредитного договору припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 09 жовтня 2006 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 730 320,00 грн з кінцевим терміном погашення до 07 жовтня 2011 року.

Пунктом 2.1 додаткової угоди № 2 до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № 189М/06 між сторонами було узгоджений кінцевий термін погашення кредиту - до 07 жовтня 2013 року.

Позивач вважав, що укладений між ним та відповідачем кредитний договір слід визнати припиненим з 10 травня 2011 року, оскільки починаючи з 09 травня 2011 року ним не виконуються вимоги підпункту 3.3.4 пункту 3.3. кредитного договору через несплату щомісячного платежу в сумі 15 215,00 грн.

Оскільки взаємні права та обов`язки у банку та позичальника припинилися 09 травня 2011 року, фактично припинилась дія кредитного договору, а разом з ним і зобов`язання сторін.

Позивач вважав, що 09 травня 2011 року сплив не тільки строк користування кредитом, а також сплив строк дії самого договору кредиту, тобто, договір кредиту припинився у зв`язку зі спливом строку, у зв`язку з чим припинились зобов`язання сторін, що існували протягом дії договору кредиту.

Крім того, 26 вересня 2014 року постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків в особі третейського судді Мороз О. А. ухвалено рішення у справі № 1518/14 за позовом АТ «Укрсоцбанк» до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором про солідарне стягнення на користь АТ «Укрсоцбанк» з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 994 988,62 грн.

28 листопада 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва прийнято ухвалу у справі № 755/30256/14-ц про видачу виконавчого листа за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року у справі № 1518/1.

24 грудня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 755/30256/2014 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошових коштів на користь АТ «Укрсоцбанк» в сумі 994 988,62 грн та постановами Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції відкритті виконавчі провадження, зокрема, ВП № 47161769 від 10 квітня 2015 року про примусове стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошових коштів за рішенням суду.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О. А. від 26 вересня 2014 року у справі № 1518/14 скасовано, з ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 січня 2017 року, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року скасовано, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О. А. від 26 вересня 2014 року у справі № 1518/14 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О. А. від 26 вересня 2014 року у справі № 1518/14 відмовлено.

Позивач зазначав, що існує рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О. А. від 26 вересня 2014 року у справі № 1518/14 за позовом АТ «Укрсоцбанк» до ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 994 988,62 грн.

На виконання рішення третейського суду прийнята ухвала суду від 28 листопада 2014 року про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду та видані виконавчі листи.

Таким чином, ухвалення рішення третейським судом на думку ОСОБА_1 не може впливати на перебіг строку позовної давності, так як строк дії кредитних зобов`язань за кредитним договором об`єктивно припинився.

Позивач просив суд визнати припиненим з 10 травня 2011 року договір про надання не відновлюваної кредитної лінії від 09 жовтня 2016 року № 189М/06, укладений між ФОП ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк», згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 730 320,00 грн з кінцевим терміном погашення до 07 жовтня 2011 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення строку дії договору кредиту; обставин, які б свідчили про припинення кредитного договору, визначених законом, судом не вбачається та не встановлено, оскільки зобов`язання за договором кредиту станом на 09 травня 2011 року не були виконані. Умови договору, які сторони виклали, щодо зміни строку виконання основного зобов`язання, не передбачають припинення таких зобов`язань через закінчення строку дії договору. Після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») задоволено, залучено АТ «Альфа-Банк» як правонаступника АТ «Укрсоцбанк» до участі у справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування статей 598 611 631 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору 09 травня 2011 року строк користування кредитом є таким, що сплив у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору (несплата до 09 травня 2011 року чергового платежу) та у позичальника виник обов`язок погасити кредит у повному обсязі на наступний день - 10 травня 2011 року, а тому з урахуванням статей 598 611 631 ЦК України договір кредиту є припиненим. Такий же висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц, який суд апеляційної інстанції не врахував.

У червні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому АТ «Альфа-Банк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 09 жовтня 2006 року між ФОП ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», було укладено договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06, на підставі якого позичальнику були надані кредитні кошті в сумі 730 320,00 грн з кінцевим терміном погашення до 07 жовтня 2011 року.

Згідно з пунктом 1.2 договору, кредит надавався позичальнику ОСОБА_1 на придбання транспортних засобів у Торгово-промислової компанії УКРАВТОДОМ та на оплату витрат пов`язаних з оформленням цих транспортних засобів, на сплату податків, страхових премій, нотаріальне посвідчення тощо.

За змістом пункту 1.1.1. кредитного договору встановлено, що надання кредиту здійснювалося окремими частинами - траншами, зі сплатою 18 % річних, з порядком надання траншів кредиту, що визначений в підпунктах 1.1.2.1. та 1.1.2.2. цього договору, зі сплатою процентів та порядком погашення траншів кредиту згідно з графіком, який міститься в додатку № 1 до цього договору і є його невід`ємною частиною, в межах максимального ліміту заборгованості до 730 320,00 грн, з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 07 жовтня 2011 року на умовах, визначених договором.

Положеннями пункту 5.1. кредитного договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання та дії обставин, що знаходиться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти. До таких обставин за цим договором належать: військові дії, незалежно від факту оголошення війни, повстання, стихійні лиха тощо.

Згідно з підпунктом 5.1.1. кредитного договору, сторона не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань, якщо обставини, визначені пунктом 5.1. цього договору, настали у період прострочення виконання зобов`язань.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 жовтня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме не житлове приміщення, загальною площею за внутрішніми замірами 36,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

28 квітня 2010 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № 189/М.

Згідно з пунктом 2.1. додаткової угоди № 2 до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії від 09 жовтня 2006 року № 189М/06, сторони встановили новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором, а саме до 07 жовтня 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктом першим частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Звертаючись до суду із цим позовом у квітні 2019 року ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06.

Однак, з кредитного договору вбачається, що договір укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 25 грудня 2014 року припинив підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив визнати припиненим кредитний договір, укладений між банком та ФОП.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Вказаного місцевий суд і суд апеляційної інстанції не врахували та залишили поза увагою те, що вони не наділені повноваженнями розглядати у порядку цивільного судочинства питання щодо припинення кредитного договору, укладеного із фізичною особою - підприємцем, статус якого припинився, оскільки такий спір розглядається господарським судом.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку цивільного судочинства, діяли не як суд, встановлений законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 414 ЦПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 255 400 402 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання кредитного договору припиненим, закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Роз`яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ними відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук