Постанова Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 336/4734/19
провадження № 61-10884св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія
«Мотор-Гарант» (далі - ТДВ СК «Мотор-Гарант») про стягнення страхового відшкодування.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі довіреності користувався автомобілем Lexus LX570, належним на праві власності іншій особі -
ОСОБА_3 ОСОБА_1 і ТДВ СК «Мотор-Гарант» 23 січня 2019 року уклали договір добровільного страхування вищевказаного автомобіля.
10 березня 2019 року автомобіль Lexus LX570 був викрадений невстановленими особами, у зв`язку з чим за заявою позивача відкрито кримінальне провадження за частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Оскільки викрадення автомобіля є страховим випадком, то позивач
12 березня 2019 року повідомив страховика про настання страхового випадку, а 20 травня 2019 року звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування, надавши усі передбачені договором документи.
Проте, ТДВ СК «Мотор-Гарант» не прийняло рішення про виплату страхового відшкодування у визначені законом та договором строки, тому права позивача щодо отримання страхового відшкодування є порушеними.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути
з ТДВ СК «Мотор-Гарант» страхове відшкодування у розмірі 1 615 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 23 березня
2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів виконання ним умов договору страхування в частині надання усіх документів для виплати страхового відшкодування, а також не спростував доводи відповідача щодо сумнівності довідки слідчого органу від 03 травня
2019 року. На цей час страховиком не прийнято рішення про відмову
у виплаті страхового відшкодування, отже права позивача саме на отримання страхового відшкодування не порушені. Позивач або власник автомобіля не реалізували право абандону, що є обов`язковою передумовою для виплати страхового відшкодування. Надана суду довіреність
від 03 лютого 2019 року не наділяє ОСОБА_1 повноваженнями на реалізацію права абандону та укладення такого договору від імені
ОСОБА_3, а нової довіреності, про існування якої вказував представник позивача, суду надано не було.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Стягнуто з ТДВ СК «Мотор-Гарант» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 1 615 000 грн.
Стягнуто з ТДВ СК «Мотор-Гарант» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 24 012 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що всупереч вимог закону та умов договору ТДВ СК «Мотор-Гарант» безпідставно не прийнято рішення про визнання спірного випадку страховим, не складено страховий акт та не прийнято рішення про виплату страхового відшкодування. За наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, визнання (не заперечення) страховиком, що мав місце страховий випадок і не надання страхувальником визначеного договором переліку всіх речей та документів, що стосуються страхового випадку, з незалежних від нього підстав, не може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати. ОСОБА_1 листом від 20 травня 2019 року передав
ТДВ СК «Мотор-Гарант» останні з усіх документів, передбачених умовами договору, які міг зібрати у межах своєї компетенції, та вчинив всі дії, які повинен був вчинити при настанні страхового випадку.
Висновок суду першої інстанції про те, що довідка від 03 травня 2019 року викликає сумніви в її достовірності, ґрунтується на припущеннях, а також спростовується листом Дніпровського районного відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Дніпровський РВП ДВП ГУНП
в Дніпропетровській області) від 28 квітня 2020 року, в якому підтверджено обставини надання вищевказаної довідки.
Крім того, з тексту довіреності від 03 лютого 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 наділила ОСОБА_1 правом представляти її інтереси
з усіх, без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля, тому помилковими є висновки місцевого суду щодо відсутності у позивача повноважень на реалізацію права абандону та укладання такого договору від імені власника автомобіля.
ОСОБА_1 має повноваження на підписання договору абандону, саме тому він звернувся до ТДВ СК «Мотор-Гарант» із заявою про надання проекту договору абандону, яку останнє залишило без належного реагування. Позивач здійснив усі необхідні дії для підписання договору абандону, проте відповідач ухилився від його підписання.
Відсутність, як такого, рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки свідчить про зловживання страховиком своїми правами та має на меті навмисне затягування строків виконання зобов`язань перед страхувальником.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТДВ СК «Мотор-Гарант» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 711/4458/16-ц (провадження № 61-2844св18);
від 24 жовтня 2018 року у справі № 161/9156/15-ц (провадження
№ 61-14222св18).
Також у касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),
а саме зазначає, що: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої
статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч вимог договору, страхувальником на адресу ТДВ СК «Мотор-Гарант» не було надано: копії постанови (або довідки) органів Міністерства внутрішніх справ України
(далі - МВС України) про прийняття рішення у кримінальному провадженні або документу вказаного органу чи суду, що містить відомості про вину особи (в залежності від встановлення чи не встановлення такої особи); оформленого у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) протоколу огляду місця події.
Крім того, через відсутність у ОСОБА_1 відповідних повноважень не було укладено договір абандону, відповідно до якого власник транспортного засобу зобов`язаний був передати відповідачу право власності на викрадений транспортний засіб. Подана позивачем довіреність не містить вказівки на можливість укладення ним договору абандону. Фактично позивач та власник викраденого автомобіля ухиляються від укладення договору абандону. Позивач має намір стягнути кошти зі страхової компанії, а в подальшому, у разі повернення автомобіля, також залишити собі у користування і сам автомобіль.
Прийнята судом апеляційної інстанції постанова позбавила страхову компанію права на укладання договору абандону, фактично звільнивши позивача від такого обов`язку, що, у свою чергу, є обов`язковою умовою для виплати страхового відшкодування.
Під час укладання договору страхування позивач зазначив недостовірну інформацію щодо предмета страхування, зокрема повідомив про наявність одного комплекта ключів, хоча під час слідства позивач вказував про наявність двох комплектів ключів. Крім того, слідчий, який проводить розслідування за факом викрадення автомобіля Lexus LX570, повідомив, що він не виготовляв та не видавав довідку від 03 травня 2019 року, яка була надана відповідачу позивачем. За фактом підроблення вищевказаної довідки було порушено кримінальне провадження. Фактичні обставини справи підтверджують право відповідача не приймати рішення про виплату страхового відшкодування.
У судовому засіданні представник позивача повідомив про оформлення нової довіреності, в якій вже передбачено право на укладення договору абандону, проте такої довіреності до суду не було надано. Фактично позивач вказував про наявність трьох довіреностей, проте вони не були надані відповідачу, що суперечить умовам договору страхування та законодавству.
Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відтворення технічного запису судового засідання, яке відбулося 23 березня 2020 року. Представнику відповідача не було надано для огляду копії постанови про закриття кримінального провадження, порушеного за фактом підроблення довідки від 03 травня
2019 року. Апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази.
Крім того, апеляційний суд вирішив спір без залучення до участі у справі власника викраденого автомобіля Lexus LX570 - ОСОБА_3 , тобто вирішив питання про права та інтереси особи, не залученої до участі у справі.
Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
07 серпня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 січня 2019 року між ТДВ СК «Мотор-Гарант»
і ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту - автомобіля Lexus LX570 (далі - договір), строком дії з 24 січня 2019 року до 23 січня 2020 року.
Зазначеним договором було застраховано майнові інтереси
ОСОБА_1 , пов`язані з володінням, користуванням та розпоряджанням автомобілем Lexus LX570.
Вигодонабувачем за вказаним договором є ОСОБА_1 .
Додатковими угодами від 23 січня 2019 року та від 12 березня 2019 року до договору вносилися зміни, зокрема щодо порядку внесення платежів.
ОСОБА_1 розпоряджався та експлуатував вищевказаний автомобіль на підставі генеральної довіреності від 03 лютого 2019 року, виданої ОСОБА_3 .
Згідно з указаною довіреністю ОСОБА_1 уповноважено, зокрема, укладати від імені ОСОБА_3 договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування автомобілем, одержувати належні грошові суми, отримувати суму страхового відшкодування тощо.
До Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 11 березня
2019 року внесено запис про те, що 10 березня 2019 року невстановлена особа заволоділа автомобілем Lexus LX570. За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
12 березня 2019 року ОСОБА_1 письмово повідомив страховика про настання страхового випадку.
Листом від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 передав відповідачу копію витягу з ЄРДР, довідку слідчого органу від 03 травня 2019 року, в якій зазначено про стан досудового розслідування кримінального провадження від 11 березня 2019 року, заяву про виплату страхового відшкодування.
Листом від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до
ТДВ СК «Мотор-Гарант» з проханням надати йому для розгляду та підписання проект договору абандону.
20 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до
ТДВ СК «Мотор-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування.
Листами від 03 червня 2019 року ТДВ СК «Мотор-Гарант» повідомило ОСОБА_1 про те, що ним не надано вичерпний перелік документів, передбачених пунктами 8.1, 8.1.4 договору, а саме: копію постанови (або довідка) органів МВС України про прийняття рішення у кримінальному провадженні та оформленого у відповідності до вимог КПК України протоколу огляду місця події.
Листом від 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 повідомив
ТДВ СК «Мотор-Гарант» про неможливість надання протоколу огляду місця події, оскільки він знаходиться у матеріалах кримінального провадження.
Листом від 18 червня 2019 року ТДВ СК «Мотор-Гарант» відмовило
у прийнятті рішення про виплату страхового відшкодування з підстав ненадання позивачем документу МВС України або суду, що містить відомості про винну особу, або копії постанови (або довідки) органів МВС України про прийняття рішення у кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського РВП ДВП ГУНП
в Дніпропетровській області з клопотанням від 02 квітня 2020 року, в якому просив надати інформацію про те, чи довідка від 03 травня 2019 року, яка підписана тимчасово виконуючим обов`язки начальника Слідчого відділу Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Радонським М. Г., дійсно надавалася на його ім`я.
Листом Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області
від 28 квітня 2020 року підтверджено факт, що вищевказана довідка
від 03 травня 2019 року дійсно надавалася позивачу (а. с. 128).
Постановою старшого слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського
ВП ГУНП в Запорізькій області від 05 травня 2020 року кримінальне провадження, внесене за заявою відповідача до ЄРДР 07 лютого
2020 року за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою
статті 358 КК України (щодо використання позивачем завідомо підробленої довідки від 03 травня 2019 року), закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 160-161).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси
фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором страхування, передав відповідачу усі документи, які міг зібрати у межах своєї компетенції, та вчинив всі дії, які повинен був вчинити при настанні страхового випадку. Разом з тим, всупереч умов укладеного між сторонами договору
ТДВ СК «Мотор-Гарант» не прийняло рішення про визнання спірного випадку страховим, не склало страховий акт та не прийняло рішення про виплату страхового відшкодування.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін
і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
За правилами статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній
у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо),
а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Згідно із частиною першою статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром)
у формі, що визначається страховиком.
Обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 березня
2018 року у справі № 583/1033/17 (провадження № 61-3440св18).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
У пункті 1.3 договору визначено страхові ризики, які погоджено сторонами та до яких віднесено і викрадення спірного автомобіля.
Згідно з пунктом 2.1 договору страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником (вигодонабувачем) внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого транспортного засобу, складових частин, деталей або додаткового обладнання в результаті дії страхових ризиків, які відбулися протягом строку та на території дії договору.
Пунктом 8.1 договору встановлено обов`язок страхувальника для підтвердження настання страхового випадку надати страховику (за ризиком «Викрадення транспортного засобу): заяву на виплату страхового відшкодування; договір; належним чином завірену копію витягу з ЄРДР, що включає всі необхідні для витягу з ЄРДР відомості; у разі встановлення винної особи - документ МВС України або суду, що містить відомості про винну особу; у разі не встановлення винної особи - копії постанови (або довідка) органів МВС України про прийняття рішення у кримінальному провадженні та оформленого у відповідності з вимогами КПК України протоколу огляду місця події; документи, що засвідчують особу одержувача страхового відшкодування або підтверджують право наслідування особи, що звернулася за виплатою страхового відшкодування; правовстановлюючі документи на транспортний засіб.
За змістом пункту 9.2 договору страхове відшкодування сплачується страхувальнику тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитку, надані всі документи та речі, які підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків. Страхувальник зобов`язаний надати страховику усі необхідні документи та речі, що підтверджують причини та розмір збитку, перелік яких наведено у розділі 8 договору. Ненадання вказаних документів та речей у встановлені пунктом 8.1 договору строки дає страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування як в цілому, так і в частині збитку, не підтвердженій такими документами.
Відповідно до пункту 9.3 договору страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 10 (десяти) робочих днів, починаючи з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів та речей згідно
з розділом 8 договору. Вказаний строк може збільшуватися відповідно до пункту 9.13 договору. Рішення страховика про здійснення виплати страхового відшкодування оформлюється страховим актом.
Пунктом 9.4 договору визначено, що виплата за ризиком «Викрадення транспортного засобу» здійснюється лише за умови початку кримінального провадження у відповідності до вимог КПК України не раніше, ніж через два місяці після отримання необхідних документів згідно з розділом 8 договору.
Згідно з пунктом 9.5 договору, у разі настання страхової події за ризиком «Викрадення транспортного засобу», страхове відшкодування виплачується у розмірі дійсної вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку, але не більше страхової суми, вказаної у пункті 1.1 цього договору (з урахуванням умов пункту 9.22 договору), за вирахуванням встановленої згідно з розділом 12 договору франшизи.
Відповідно до пункту 9.6 договору обов`язковою умовою для виплати страхового відшкодування за ризиком «Викрадення транспортного засобу»
є укладення між страховиком і страхувальником угоди, відповідно до якої страхувальник зобов`язується, у разі, якщо викрадений транспортний засіб буде пізніше знайдено, передати право власності на нього страховику або його представнику (оформити абандон).
Встановлено, що позивач вчасно звернувся до відповідача із заявою про настання страхового випадку, вчинив всі дії, які повинен був вчинити при настанні страхового випадку, а також надав усі документи, передбачені умовами договору, які міг зібрати у межах своєї компетенції, зокрема довідку слідчого органу, з якої вбачається, що страховий випадок мав місце,
а рішення у кримінальному провадженні ще не прийняте.
Апеляційний суд також встановив, що ОСОБА_1 мав повноваження на підписання договору абандону, і саме тому він звертався до відповідача із заявою про надання проекту договору абандону, яку відповідач залишив без належного реагування. Позивач здійснив усі необхідні дії для підписання договору абандону, але ТДВ «СК «Мотор-Гарант» ухилилося від його підписання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю
сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору
в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором
та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться
в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі
№ 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов`язаний: своєчасно вносити страхові платежі; при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов`язки страхувальника.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки всупереч вимог закону та умов договору ТДВ СК «Мотор-Гарант» безпідставно не прийнято рішення про визнання спірного випадку страховим, не складено страховий акт та не прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, хоча ОСОБА_1 вчиняв всі дії з метою отримання страхового відшкодування та надав всі документи, які були необхідні для виплати страхового відшкодування.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 711/4458/16-ц (провадження
№ 61-2844св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 161/9156/15-ц (провадження № 61-14222св18), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли
з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у справі № 711/4458/16-ц, на яку посилався відповідач у касаційній скарзі, встановлено, що страхувальник передала страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з порушенням обов`язкових умов
договору - після спливу триденного строку - 08 лютого 2016 року, у той час як викрадення автомобіля відбулося 16 грудня 2015 року, про що одразу було повідомлено страхову компанію. Ненадання своєчасно страхувальником документів, передбачених договором страхування, є порушенням умов договору. На час розгляду заяви страхувальника про настання страхового випадку у поданих документах було зазначено про знаходження технічного паспорта на момент викрадення автомобіля у цьому транспортному засобі та лише після отримання листа-відмови страхувальник передала страховику технічний паспорт на автомобіль, який, за її твердженнями, знаходився серед особистих речей. За встановлених фактичних обставин справи та відповідно до умов договору страхування страховий випадок не настав і виплата страхового відшкодування не здійснюється, дії страхової компанії щодо відмови у виплаті страхового відшкодування є правомірними, а отже, підстави для стягнення страхового відшкодування, пені та трьох процентів річних відсутні.
У справі № 161/9156/15-ц, на яку посилався відповідач у касаційній скарзі, суди встановили, що позивач мав право не надати страховій компанії свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) лише
у разі викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою, однак доказів вчинення розбою не надав. Враховуючи норми укладеного між сторонами договору страхування, які надають страховику право відмовити
у виплаті страхового відшкодування, та оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, в порушення умов договору страхування, залишено
в застрахованому автомобілі, що свідчить про безвідповідальне ставлення до застрахованого майна, у страховика були підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі - власника викраденого автомобіля Lexus LX570
ОСОБА_3 , а позивач не є власником викраденого автомобіля, тому не має права на отримання страхового відшкодування, враховуючи наступне.
Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння.
Речове право на чуже майно, як і право власності, має абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.
Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа з-поміж тих, з ким він вступає у відносини.
Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Позивач має право на відшкодування завданої майнової шкоди.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 755/2656/19 (провадження
№ 61-22470св19).
Встановивши, що позивач керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб та довіреності, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що він має право на відшкодування завданої шкоди.
Аналогічні за змістом висновки зазначені Верховним Судом у постанові
від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц (провадження
№ 61-37571св18).
Помилковими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином всі зібрані у справі докази, оскільки постанова апеляційного суду прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що всупереч вимог договору, страхувальником на адресу страховика не було надано: копії постанови (або довідки) органів МВС України про прийняття рішення
у кримінальному провадженні або документу органу вказаного міністерства чи суду, що містить відомості про вину особи (в залежності від встановлення чи не встановлення такої особи); оформленого у відповідності до вимог
КПК України протоколу огляду місця події, оскільки такі документи були надані відповідачу позивачем, що правильно встановлено судом апеляційної інстанції. При цьому судом апеляційної інстанції перевірено справжність наданої відповідачем довідки та встановлено її дійсність. Також відсутні правові підстави покладення на позивача відповідальності, зокрема шляхом позбавлення його права на отримання страхового відшкодування, за допущені у протоколі огляду місця події недоліки.
Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці,
є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням викладеного, твердження відповідача про складення
з порушенням норм КПК України протоколу огляду місця події з метою виключення його з переліку поданих страховику документів та посилання цієї ж особи на встановлені у цьому ж протоколі обставини, зокрема щодо наявності у позивача двох комплектів ключів, з метою доведення обставин щодо подання неправдивих відомостей під час укладення договору, не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України.
Доводи касаційної скарги, що через відсутність у ОСОБА_1 відповідних повноважень не було укладено договір абандону, відповідно до якого власник транспортного засобу зобов`язаний був передати відповідачу право власності на викрадений транспортний засіб, не заслуговують на увагу, оскільки власник автомобіля ОСОБА_3 наділила ОСОБА_1 правом представляти її інтереси з усіх, без винятку питань, пов`язаних
з експлуатацією та відчуженням автомобіля, укладати від її імені договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування автомобілем тощо.
Отже, безпідставними є доводи касаційної скарги, що подана позивачем довіреність не містить вказівки на можливість укладення ним договору абандону, оскільки апеляційний суд дослідив обставини справи в цій частині та встановив, що зміст вказаної довіреності дозволяє ОСОБА_1 підписувати договір абандону. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що відповідач відмовив в оформленні абандону з тих підстав, що у позивача були відсутні повноваження на вчинення таких дій.
Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що позивач та власник викраденого автомобіля ухиляються від укладення договору абандону, оскільки саме ОСОБА_1 звернувся до ТДВ СК «Мотор-Гарант» із заявою про надання проекту договору абандону, яку останнє залишило без належного реагування.
Суди встановили, що позивач звертався до страхової компанії із заявою,
в якій просив надати проект договору абандону для підпису.
Розглянувши вказаний лист позивача, відповідач надав відповідь, в якій вказував, що відповідно до пункту 9.6 договору оформлення абандону передбачено як обов`язкова умова для виплати страхового відшкодування.
Однак, ТДВ СК «Мотор-Гарант» також вказувало, що рішення щодо страхового відшкодування по договору не може бути прийняте страхувальником без надання страховиком вичерпного переліку документів у відповідності до умов договору (а. с. 25).
Таким чином, апеляційним судом вірно встановлено, що позивач не заперечував проти укладення такого договору (абандону), оскільки розумів, що такі дії сторін передбачені умовами чинного на час виникнення спірних правовідносин договору страхування та є безумовною підставою для виплати страхового відшкодування. Апеляційний суд не встановив обставин, які свідчать, що позивач ухилявся від укладення вказаного договору.
Укладення договору абандону необхідно, в першу чергу, в інтересах страхової компанії, проте остання не надала на вимогу позивача такого договору для підписання, хоча ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою та надав довіреність на підтвердження своїх повноважень. Неправомірних чи недобросовісних дій зі сторони позивача щодо укладення (не укладення) договору абандону матеріали справи не містять.
Отже, доводи касаційної скарги, що позивач має намір стягнути кошти зі страхової компанії, а в подальшому, у разі повернення автомобіля, також залишити собі у користування і сам автомобіль, ґрунтується на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами. Позивач не ухилявся від укладення договору абандону, а цей правочин не був укладений саме внаслідок дій (бездіяльності) ТДВ СК «Мотор-Гарант».
Безпідставними є посилання у касаційній скарзі на лист слідчого, який проводить розслідування за фактом викрадення автомобіля Lexus LX570, та який повідомив, що він не виготовляв та не видавав довідку від 03 травня
2019 року, яка була надана відповідачу позивачем, оскільки апеляційним судом встановлено, що вказана довідка підписана не слідчим, а тимчасово виконуючим обов`язки начальника СВ Дніпровського РВП ДВП ГУНП
в Дніпропетровській області, тому слідчий міг не брати участі у її підготовці та видачі. ОСОБА_1 не може нести відповідальності за те, яким чином готуються та видаються довідки правоохоронними органами та які бланки для цього застосовуються.
Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з клопотанням від 02 квітня 2020 року, в якому просив надати відомості, чи видавалася спірна довідка від 03 травня 2019 року. Дніпровське РВП ДВП ГУНП
в Дніпропетровській області листом від 28 квітня 2020 року підтвердило факт видачі вищевказаної довідки.
Крім того, постановою старшого слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 05 травня 2020 року кримінальне провадження, внесене за заявою відповідача до ЄРДР
07 лютого 2020 року за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України (щодо використання позивачем завідомо підробленої довідки від 03 травня 2019 року), закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що під час укладення договору страхування позивач зазначив недостовірну інформацію щодо предмета страхування, зокрема повідомив про наявність одного комплекта ключів, хоча під час слідства позивач вказував про наявність двох комплектів ключів, оскільки у заяві на страхування від 23 січня 2019 року
у графі про наявність повного комплекта ключів до автомобіля міститься відмітка «так». У матеріалах справи відсутні докази, що позивач повідомив відповідача про наявність у нього одного комплекта ключів. Навпаки, у заяві на виплату страхового відшкодування позивач зазначав про передачу органам поліції двох комплектів ключів разом з технічним паспортом.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі про оформлення на позивача нових довіреностей щодо спірного автомобіля, оскільки вказана обставина не може бути підставою для відмови або затримці у виплаті страхового відшкодування.
Не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови і довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив
у задоволенні клопотання представника відповідача про відтворення технічного запису судового засідання, яке відбулося 23 березня 2020 року, оскільки вказана обставина не впливає на результат розгляду справи, встановлені судами обставини та висновки по суті спору. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди
з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо заяви про поворот виконання постанови апеляційного суду
У серпні 2020 року ТДВ СК «Мотор-Гарант» подало до Верховного Суду заяву про поворот виконання постанови Запорізького апеляційного суду
від 24 червня 2020 року, обґрунтовуючи її тим, що відповідач повністю виконав зазначену постанову та сплатив на користь позивача суму страхового відшкодування, а також сплатив виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Загальна сума, визначена виконавчими документами, яка була сплачена
ТДВ СК «Мотор-Гарант», складає 1 803 237,98 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 05 серпня 2020 року.
Отже наявні підстави для вирішення питання про поворот виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року та стягнення з позивача коштів як безпідставно набутих за постановою суду.
Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Його суть зводиться до повернення стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року
№ 13-рп/2011 вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає
у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Частиною п`ятою статті 444 ЦПК України визначено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТДВ СК «Мотор-Гарант» без задоволення, а постанови Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року без змін, підстав для задоволення заяви про поворот виконання цієї постанови немає.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 444 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.
У задоволенні заяви Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» про поворот виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук