№ 336/4824/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 336/4824/18

провадження № 61-3629св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Прокуратура Дніпропетровської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року у складі судді Галущенко Ю. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 1997 року він працював в органах внутрішніх справ України, з 02 червня 2015 року на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Прокуратурою Дніпропетровської області відносно нього було порушено кримінальну справу, під час досудового розслідування якої 15 вересня 2015 року, його було затримано слідчим прокуратури Дніпропетровської області в порядку статті 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, за попередньою змовою із ОСОБА_2 , надалі обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 5 649 800 грн, а після її зменшення - у розмірі 1 378 000 грн, до внесення якої він утримувався під вартою 76 діб.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 , було виправдано по обвинуваченню у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету на його користь завдану прокуратурою Дніпропетровської області майнову шкоду, а саме: проценти за користування грошима, отриманими в борг задля внесення застави, у розмірі 224 080 грн, 42 000 грн оренда автомобіля, 50 000 грн гонорар за послуги адвоката на досудовому слідстві, 12 800 грн гонорар за послуги адвоката за участь в суді під час обрання запобіжного заходу протягом досудового слідства, 262 000 грн гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження, 110 000 грн розмір втраченого заробітку, 11 192 грн комісійні витрати та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 480 000 грн.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 1999 року він працював в органах внутрішніх справ України, з вересня 2013 року на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері обігу протиправного контенту, господарської діяльності Управління боротьби з кіберзлочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Прокуратурою Дніпропетровської області відносно нього було порушено кримінальну справу, під час досудового розслідування якої 15 вересня 2015 року його одночасно із ОСОБА_1 , було затримано слідчим прокуратури Дніпропетровської області в порядку статті 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, за попередньою змовою із ОСОБА_1 , надалі обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 4 993 800 грн, до внесення якої він утримувався під вартою 13 діб.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року ОСОБА_2 , було виправдано по обвинуваченню у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368, частиною другою статті 369-2 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 , просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету на його користь завдану прокуратурою Дніпропетровської області майнову шкоду, а саме: проценти за користування грошима, отриманими в борг задля внесення застави, у розмірі 1 037 900 грн, 40 000 грн гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження, 192 000 грн розмір втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 480 000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2018 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 , відшкодування середнього заробітку втраченого за час кримінального переслідування у розмірі 66 610,71 грн, витрати на юридичну допомогу у розмірі 312 000 грн, комісійні витрати на оплату послуг банку за перерахування застави у розмірі 2 500 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн, а всього стягнуто суму 881 110,71 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з рахунку на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_2 , відшкодування середнього заробітку втраченого за час кримінального переслідування у розмірі 139 066 грн, відшкодування відсотків за користування грошовими коштами застави у розмірі 1 037 900 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн, а всього стягнуто суму 1 676 966 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 15 вересня 2015 року з часу затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були фактично усунуті від виконання службових обов`язків, а з 05 листопада 2015 року (під час перебування ОСОБА_1 під вартою) без попереджень та повідомлень звільнені з роботи в органах внутрішніх справ. У зв`язку з наведеним позивачі набули права на відшкодування втраченого заробітку на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції, на користь позивача ОСОБА_2 стягнув відсотки за користування позикою у розмірі 1 037 900 грн, як майно (грошові кошти), які він сплатив у зв`язку з внесенням за рахунок коштів позики застави у кримінальному провадженні.

На користь позивача ОСОБА_1 , суд стягнув суми, сплачені у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у загальному розмірі 312 000 грн, які складаються з гонорару адвоката за участь у судовому розгляді в сумі 250 000 грн, гонорару адвоката за участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування у сумі 62 000 грн, комісійні витрати у розмірі 2500 грн, які були сплачені установі банку - філії ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за послуги по перерахуванню коштів застави по квитанції від 30 листопада 2015 року № NOV3561536, які підтверджені квитанціями про їх сплату, що відповідають вимогам процесуального закону, щодо їх належності та допустимості як доказів у справі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при розгляді даної справи не підтверджено достатніми належними доказами вимоги позивача ОСОБА_1 , про стягнення на його користь витрат на оренду автомобіля у розмірі 42 000 грн, гонорару за послуги адвоката на досудовому слідстві 50 000 грн та 12 800 грн за участь в суді під час обрання та зміни запобіжного заходу протягом досудового слідства, 11 192 грн 99 коп. комісійних витрат, 224 080 грн - процентів за користування позикою.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що мінімальний розмір компенсації моральної шкоди для кожного з позивачів становить 100 152 грн (з розрахунку 4 173 грн*24 місяця), суд дійшов висновку про збільшення цього розміру до 500 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року у цій справі скасовано в частині задоволених позовних вимог і ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 , відшкодування середнього заробітку втраченого за час кримінального переслідування у розмірі 3 150,64 грн, витрати на юридичну допомогу у розмірі 62 000 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 101 961,36 грн, а всього стягнуто суму 167 112,00 грн. В решті задоволених судом першої інстанції вимог відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України шляхом безспірного списання з рахунку на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_2 , відшкодування середнього заробітку втраченого за час кримінального переслідування у розмірі 2 326,36 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 101 961,36 грн, а всього стягнуто суму 104 287,72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Решту рішення суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні частини позовних вимог залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області № 436 о/с від 05 листопада 2015 року майора міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» - через скорочення штатів (т. 2, а.с. 202). Відповідно до витягу з наказу ГУ МВС України у Запорізькій області №445 о/с від 05 листопада 2015 року підполковника міліції ОСОБА_2 , оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері обігу протиправного контенту і господарської діяльності управління боротьби з кіберзлочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» - через скорочення штатів (т. 2, а.с. 203). Таким чином, підставою звільнення позивачів з посад є скорочення штатів з загальних підстав, а не притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Враховуючи період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під слідством та судом з 15 вересня 2015 року (моменту затримання в порядку статті 208 КПК України) по 28 вересня 2017 року (дати постановлення ухвали апеляційним суду Запорізької області), тобто 24 повних місяців та 13 (з яких 9 робочих) днів, то розмір відшкодування моральної шкоди становить (4173 грн х 24 місяців = 100152 грн.) + (9 робочих днів або 72 робочих годин х 25,13 грн = 1809,36 грн.) = 101 961,36 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки тому, що факт сплати ОСОБА_1 розміру відсотків за договором позики в сумі 224 080 грн доведений належними та допустимими доказами. Вимоги, щодо стягнення коштів в сумі 4 949,99 грн, 3 743,09 грн також підтверджуються матеріалами справи, а тому підстав для відмови у їх задоволенні не має. Висновок апеляційного суду про те, що підстава звільнення позивачів з посад є не притягнення їх до кримінальної відповідальності, а через скорочення штатів є помилковим. Суд апеляційної інстанції, не навів та не спростував доказів, щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, оскільки саме такий розмір компенсує втрати морального, психологічного та соціального характеру, які вони зазнали.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від прокуратури Дніпропетровської області, у якому просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 липня 2015 року старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні кримінальні правопорушення прокуратури Дніпропетровської області Рябенком О. І. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015040000000567 було внесено відомості про скоєння працівниками правоохоронних органів кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

15 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було затримано слідчим прокуратури Дніпропетровської області в порядку статті 208 КПК України.

16 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

17 вересня 2015 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 14 листопада 2015 року з можливістю внесення застави у розмірі 4 100 мінімальних заробітних плат, яка з 01 вересня 2015 року становила 1 378 грн.

25 вересня 2015 року ОСОБА_3 за ОСОБА_2 , було внесено заставу у розмірі 4 993 800 грн, що підтверджено квитанцією № 0.0.440262918.1.

28 вересня 2015 року ОСОБА_2 , було звільнено з слідчого ізолятору м. Дніпропетровська, де він утримувався під вартою 13 діб.

13 листопада 2015 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою було продовжено строком до 16 січня 2016 року з можливістю внесення застави у розмірі 1 000 мінімальних заробітних плат, яка з 01 вересня 2015 року становила 1 378 грн.

30 листопада 2015 року ОСОБА_4 за ОСОБА_1 було внесено заставу у розмірі 1 378 000 грн, що підтверджено квитанцією № NOV3561536,01.12.2015 р., ОСОБА_1 звільнено із слідчого ізолятора м. Дніпропетровська, де він утримувався під вартою протягом 76 діб.

Вказані обставини встановлені вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 336/1354/16-к провадження 1кп/336/29/2017 та в силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Зазначеним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, ОСОБА_2 виправдано за обвинуваченням у вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 369-2, частиною третьою статті 368 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували під слідством та судом з 16 вересня 2015 року (вручення повідомлення про підозру) по 28 вересня 2017 року (дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 24 місяці.

Вказаним вище вироком суду було встановлено, що на час притягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, вони були діючими працівниками оперативних підрозділів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області, а саме: з 10 вересня 2015 року ОСОБА_2 , обіймав посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби із злочинами у сфері обігу протиправного контенту і господарської діяльності Управління боротьби із кіберзлочинністю ГУМВС в Запорізькій області; з 02 червня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області №436 о/с від 05 листопада 2015 року майора міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» - через скорочення штатів (т. 2, а.с. 202).

Відповідно до витягу з наказу ГУ МВС України у Запорізькій області № 445 о/с від 05 листопада 2015 року підполковника міліції ОСОБА_2 , оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері обігу протиправного контенту і господарської діяльності управління боротьби з кіберзлочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» - через скорочення штатів (т. 2, а.с. 203).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , просив відшкодувати проценти за користування грошима, отриманими в борг задля внесення застави у розмірі 224 080 грн, 42 000 грн оренда автомобіля, 50 000 грн гонорар за послуги адвоката на досудовому слідстві, 12 800 грн гонорар за послуги адвоката за участь в суді під час обрання запобіжного заходу протягом досудового слідства, 262 000 грн гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження, 110 000 грн розмір втраченого заробітку, 11 192 грн комісійні витрати та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 480 000 грн.

Позивач ОСОБА_2 , просив відшкодувати проценти за користування грошима, отриманими в борг задля внесення застави, у розмірі 1 037 900 грн, 40 000 грн гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження, 192 000 грн розмір втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 480 000 грн.

Відповідно до витягу з наказу ГУ МВС України у Запорізькій області №445 о/с від 05 листопада 2015 року підполковника міліції ОСОБА_2 , оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері обігу протиправного контенту і господарської діяльності управління боротьби з кіберзлочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» - через скорочення штатів (т. 2, а.с. 203).

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підставою звільнення позивачів з посад є скорочення штатів з загальних підстав, а не притягнення їх до кримінальної відповідальності.

За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема,

є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття

і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає

у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення; відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин

з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Таким чином, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди, позивачі не надали доказів наявності обставин, які були б підставами для визначення розміру моральної шкоди у розмірі більшому ніж встановлено вказаною нормою закону.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо вимог ОСОБА_2 з приводу стягнення процентів за користування позикою у розмірі 1 037 900 грн, та вимог ОСОБА_1 щодо стягнення процентів за користування позикою у розмірі 224 080 грн. 29 листопада 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підписаний договір займу за яким останній передав у позику 1 400 000 грн під 48% річних (а.с. 9, т. 1).

24 вересня 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , підписаний договір займу, за яким останній передав у позику 4 900 000 грн під 48 % річних (а. с. 124-125, т. 1).

Відповідно до розписки від 30 квітня 2016 року ОСОБА_8 , повернуто за зазначеним договором ОСОБА_9 зазначені в договорі кошти разом з процентами (а.с. 128, т. 1).

Позивачі зазначали, що саме ці кошти отримані їх родичами у позику були передані у заставу після їх затримання за рішенням суду.

Разом з тим, оскільки позивачі у цій справі не були сторонами вказаних договорів позики, доказів того, що саме вони за свої кошти погашали відсотки за договором, суду не надано, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» для стягнення вказаної суми коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що вимоги, щодо стягнення коштів, як матеріальних збитків сплачених, як комісія за повернення коштів внесених у якості застави з безготівкового рахунку в готівку в сумі 4 949,99 грн, 3 743,09 грн також підтверджуються матеріалами справи, а саме банківською установою ПАТ Райффайзен Банк Аваль, а тому підстав для відмови у їх задоволенні не має, є безпідставними, оскільки кошти в сумі 4 949,99 грн, 3 743,09 грн сплачені ОСОБА_4 , є банківською комісією ПАТ Райффайзен Банк Аваль (т. 1, а.с. 12).

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року в нескасованій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк