Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 336/6310/17

провадження № 61-12566св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року в складі судді Галущенко Ю. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк)» звернулося до суду, просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 22 555,32 доларів США

Позов мотивований тим, що 21 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 314-08103-К, відповідно до умов якого, позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 24 000,00 доларів США.

На забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору від 21 березня 2008 року № 314-08103-К між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 314-08103-П, відповідно до умов якого остання поручилася за виконання позичальником ОСОБА_1 обов`язків, що виникли на підставі основного договору.

Відповідачем ОСОБА_1 неналежним чином виконувалися умови договору щодо погашення кредиту та інших, передбачених договором платежів, станом на 27 липня 2018 року у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 22 555,32 доларів США, яка складається з: 17 467,04 доларів США - за кредитом, 5 088,28 доларів США - за відсотками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 314-08103-К у розмірі 22 555,32 доларів США, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до підписання кредитного договору позичальник мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитися чи відмовитися від його укладення. Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що він після підписання договору оспорював або намагався змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення, навпаки він сплачував кошти на умовах договору, що свідчить про прийнятність для нього умов спірних пунктів кредитного договору на момент укладення.

Кредитний договір не суперечить загальним принципам цивільного права, положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Твердження представника відповідача про те, що відповідачеві не роз`яснено умов кредитування, не ознайомлено з інформацією про правовий статус кредитора, підтвердження не знайшли, як і твердження представника щодо нікчемності правочину.

Відповідачем не в повному обсязі виконувалися зобов`язання за кредитним договором. Згідно з розрахунком за кредитним договором позичальника станом на 27 липня 2017 року у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 22 555,32 доларів США, яка складається з: 17 467,04 доларів США - за кредитом, 5 088,28 доларів США - за відсотками. Останній платіж відповідач здійснив 10 червня 2014 року. Доказів про погашення суми боргу на спростування розрахунків позивача або контррозрахунку станом на час розгляду справи відповідач не надав.

На забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 314-08103-П, відповідно до умов якого остання поручилася за виконання позичальником ОСОБА_1 обов`язків, що виникли на підставі кредитного договору від 21 березня 2008 року № 314-08103-К.

Посилання відповідача, що кредитні кошти він отримував на безповоротній основі, підтвердження не знайшли, оскільки відповідачем до 10 червня 2014 року здійснювалися платежі, спрямовані на погашення тіла кредиту та відсотків.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вимоги банку залишено без задоволення, в іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2008 року №314-08103-К у загальному розмірі 18 249,02 доларів США, із яких за тілом кредиту - 17 467,04 доларів США, за відсотками - 781,98 доларів США, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що додатковою угодою № 1 про внесення змін до кредитного договору від 21 березня 2018 року № 314-08103-К, укладеною між банком і позичальником, змінено процентну ставку за користування кредитом, а саме, з 20 жовтня 2008 року збільшено процентну ставку з 12,5 % до 14.00 % річних. Доказів попереднього письмового попередження поручителя про збільшення відсоткової ставки за кредитом у порядку, передбаченому пунктом 3.3.1 договору поруки, банк суду не надавав.

Зважаючи на те, що в жовтні 2008 року сторони кредитного договору змінили зобов`язання без згоди поручителя - збільшили відсоткову ставку з 12.5 % до 14 % річних, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, з вимогами до поручителя про погашення заборгованості банк звернувся у жовтні 2017 року, тоді як строк виконання основного зобов`язання настав 08 жовтня 2014 року, солідарне стягнення з ОСОБА_2 як з поручителя заборгованості за кредитом є таким, що суперечить статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З 10 липня 2014 року жодного платежу на погашення кредиту позичальником не внесено. Отже, відповідно до пункту 4.5 договору через 90 календарних днів, після 10 липня 2014 року, тобто з 08 жовтня 2014 року строк користування кредитом вважається таким, що сплив, позичальник зобов`язаний сплатити банку всю суму кредиту і проценти, нараховані до 08 жовтня 2014 року.

Задовольняючи позов і стягуючи з позичальника заборгованість за відсотками, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нарахування позивачем на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України передбачених договором процентів після 08 жовтня 2014 року до 27 липня 2017 року не відповідає умовам кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом статей 257 267 ЦК України щодо позовної давності, про застосування якої відповідач і його представник ОСОБА_3 усно заявляли в суді першої інстанції, є безпідставними.

Прослухавши технічний запис всіх судових засідань, приєднаний до матеріалів справи, судова колегія встановила, що з усними заявами про пропуск банком позовної давності і застосування наслідків його спливу ні ОСОБА_1 , ні його представник ОСОБА_3 до суду не зверталися. Заперечення відповідача і його представника проти позову зводилися до нікчемності кредитного договору, недотримання банком нормативних актів Національного банку України під час надання кредитних коштів, недоведеності факту отримання кредитних коштів, розміру заборгованості тощо.

Зауважень щодо технічного запису судових засідань у порядку, передбаченому статті 249 ЦПК України, відповідач суду не подавав.

Та обставина, що представник ОСОБА_3 не є юристом, а ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права, не є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності судом апеляційної інстанції. Загальновідомим фактом є та обставина, що ОСОБА_3 здійснює представництво інтересів громадян у судах різних інстанцій під час розгляду кредитних спорів на підставі довіреностей, вважає себе правозахисником і фахівцем у галузі кредитних правовідносин. Надаючи в січні 2018 року ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на право представництва своїх інтересів у всіх судах загальної юрисдикції, ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядився своїм правом мати представника в суді. Відповідач не скористався своїм правом звернутися за правничою допомогою до адвоката.

Дії відповідача, який у суді першої інстанції приймав особисту участь разом зі своїм представником ОСОБА_3 , оспорював дійсність правочину і розмір заборгованості, а в апеляційній скарзі посилається на некомпетентність свого представника, суперечить його попередній поведінці (укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, придбання нерухомого майна за кредитні кошти, видача в січні 2018 року довіреності ОСОБА_3 на представництво інтересів в усіх судових інстанціях) і є недобросовісним.

Та обставина, що співвідповідач ОСОБА_2 не приймала участі в суді першої інстанції, також не є підставою для застосування позовної давності щодо позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 приймав особисту участь у суді першої інстанції, користувався послугами свого представника, обраного на власний розсуд, він відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням ним процесуальної дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 червня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року, просив суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інтенції про те, що звукозапис судових засідань не містить інформації про клопотання відповідача про застосування судом першої інстанції наслідків пропуску позовної давності, не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідач робив таку заяву в суді першої інстанції, проте вона не була взята до уваги судом. Зауваження щодо технічного запису судових засідань відповідач не робив, адже не міг уявити, що його клопотання не буде зафіксовано на звукозапису.

Про те, що заява про застосування наслідків спливу позовної давності має бути подана в письмовій формі, відповідач не знав, суд цього йому не роз`яснював, а представник відповідача не мав юридичної освіти. Крім того, така заява може бути як письмовою, так і усною, що відображено в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.

Оскільки відповідач заявляв про застосування наслідків спливу позовної давності в суді першої і апеляційної інстанції, то суди мали відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

21 березня 2008 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 24 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 20 вересня 2030 року. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 10 числа кожного місяця кошти у розмірі, зазначеному у графіку погашення кредиту упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Пунктом 4.5 договору сторони визначили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк повернення кредиту вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом і довідки про перерахування позичальником коштів останній платіж на погашення кредиту здійснений позичальником 10 червня 2014 року.

Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору через 90 календарних днів, після 10 липня 2014 року, тобто з 08 жовтня 2014 року, строк користування кредитом закінчився, позичальник зобов`язаний сплатити банку всю суму кредиту і проценти, нараховані до 08 жовтня 2014 року.

Станом на 08 жовтня 2014 року банком здійснено нарахування відсотків відповідно до умовами договору на тіло кредиту у загальному розмірі 781,98 доларів США.

Отже, з позичальника на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту на суму 17 467,04 долари США і за відсотками на суму 781,98 доларів США, а всього заборгованість 18 249,02 доларів США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договір поруки від 21 березня 2008 року № 314-08103-П між банком, позичальником і поручителем ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі таких зобов`язань.

Згідно з пунктом 3.3.1 кредитор зобов`язаний до моменту виконання забезпеченого порукою зобов`язання не змінювати умов договору кредиту без попереднього письмового попередження поручителя.

Строк дії договору поруки сторони не визначали.

Додатковою угодою № 1 про внесення змін до кредитного договору від 21 березня 2018 року № 314-08103-К, укладеною між банком і позичальником, змінено процентну ставку за користування кредитом, а саме, з 20 жовтня 2008 року збільшено процентну ставку з 12,5 % до 14,00 % річних.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги по те, що суди не розглянули клопотання відповідача про застосування позовної давності, є необґрунтованими.

Прослухавши технічний запис всіх судових засідань, проведених у суді першої інстанції, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що з усними заявами про пропуск банком позовної давності та застосування наслідків його спливу ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 до суду не зверталися.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до постановлення рішення судом, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Апеляційний суд, з огляду на те, що відповідач не заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для розгляду такого клопотання апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року в незміненій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов