Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 336/6438/18

провадження № 61-13303св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Їй та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , зокрема, вона є власником 11/16 частини, а відповідач - 5/16.

Житловий будинок, який має загальну площу 89 кв. м, житлову площу 52,3 кв. м, складається з чотирьох жилих кімнат: 1-4 площею 8,2 кв. м, 1-5 площею 12 кв. м, 2-5 площею 14,6 кв. м, 2-6 площею 17,5 кв. м, коридору 1-1 площею 4,9 кв. м, санвузла 1-2 площею 4,5 кв. м, кухні 1-3 площею 7,5 кв. м, коридору 2-1 площею 5,4 кв. м, коридору 2-2 площею 2,9 кв. м, санвузла 2-3 площею 2,9 кв. м, кухні 2-4 площею 8,6 кв. м.

Вона фактично користується коридором 1-1 площею 4,9 кв. м, санвузлом 1-2 площею 4,5 кв. м, кухнею 1-3 площею 7,5 кв. м, кімнатою 1-4 площею 18,2 кв. м, кімнатою 1-5 площею 12 кв. м, загальна площа яких становить 37,1 кв. м, хоча площа приміщень, яка має перебувати у її користуванні відповідно до розміру її частки, повинна становити 61,2 кв. м.

Водночас відповідач, на частку якого припадає 27,8 кв. м, використовує приміщення загальною площею 51,9 кв. м, яка майже вдвічі більше тієї, право на яку йому належить.

Оскільки вона має право на користування належним їй нерухомим майном у розмірі, пропорційному розміру частки на праві спільної власності, просила виділити їй в користування приміщення загальною площею 51,7 кв. м, які відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи складаються з: коридору 1-1 площею 4,9 кв. м, санвузла 1-2 площею 4,5 кв. м, кухні 1-3 площею 7,5 кв. м, кімнати 1-4 площею 18,2 кв. м, кімнати 1-5 площею 12 кв. м, кімнати 2-5 площею 14,6 кв. м.

За відповідачем пропонувала залишити у користуванні коридор 2-1 площею 5,4 кв. м, коридор 2-2 площею 2,9 кв. м, санвузол 2-3 площею 2,9 кв. м, кухню 2-5 площею 8,6 кв. м, кімнату 2-6 площею 17,5 кв. м, що становить 37,3 кв. м загальної площі (17,5 кв. м житлової площі).

Для забезпечення користування приміщеннями у порядку відповідно до висновку експерта необхідно влаштувати дверний отвір між приміщеннями 1-5 та 2-5, а також закласти дверний отвір між приміщеннями 2-5 та 2-4.

Таке переобладнання не потребує отримання будівельного паспорта, а вона готова його здійснити за рахунок власних коштів та зусиль за умови, що відповідач не буде чинити їй у цьому перешкоди.

Вирішити питання визначення порядку користування житлом у позасудовому порядку неможливо через відмову відповідача.

З урахуванням виокладеного просила визначити порядок користування приміщеннями у житловому будинку відповідно до висновку експерта, а також покласти на неї відповідальність за здійснення переобладнань, передбачених висновком, та зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди під час здійснення переобладнання. Господарські споруди, що розташовані на земельній ділянці, а саме: душ літ. «Ж», погріб літ. «пг», колонку № 3, ворота № 6, паркани № 7, 8, 9, 10, ворота № 11, стіну будівлі № 12, замощення № «І», «ІІ», «ІІІ» залишити у спільному користуванні співвласників.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року, позов задоволено. Визначено порядок користування будинком АДРЕСА_1 . Надано у користування ОСОБА_1 такі приміщення у будинку, а саме: кімнату 1-1 площею 4,9 кв. м, санвузол 1-2 площею 4,5 кв. м, кухню 1-3 площею 7,5 кв. м, кімнату 1-4 площею 18,2 кв. м, кімнату 1-5 площею 12 кв. м, кімнату 2-5 площею 14,6 кв. м загальною площею 51,6 кв. м.

Надано в користування ОСОБА_2 приміщення будинку: коридор 2-1 площею 5,4 кв. м, коридор 2-2 площею 2,9 кв. м, санвузол 2-3 площею 2,9 кв. м, кухню 2-5 площею 8,6 кв. м, кімнату 2-6 площею 17,5 кв. м загальною площею 37,3 кв. м.

Розташовані на земельній ділянці під будинком душ літ. «Ж», погріб літ. «пг», колонку № 3, ворота № 6, паркани № 7, 8, 9, 10, ворота № 11, стіну будівлі № 12, замощення № I, II, III залишено у спільному користуванні сторін.

Покладено на ОСОБА_1 відповідальність за улаштування дверного отвору між приміщеннями 1-5 та 2-5, а також закладення дверного отвору між приміщеннями 2-5 та 2-4.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у проведенні переобладнань у будинку, а саме: улаштуванні дверного отвору між приміщеннями 1-5 та 2-5 та закладенні дверного отвору між приміщеннями 2-5 та 2-4.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що враховуючи розмір загальної площі житлового будинку, яка перебуває у спільній частковій власності сторін, позивачці належить право користування частиною зазначеного житлового будинку площею 61,18 кв. м (89 кв. м / 16 х 11), відповідачу належить право користування приміщеннями площею 27,82 кв. м (89 кв. м / 16 х 5).

Проте у фактичному користуванні позивачки знаходиться приміщення площею 37,1 кв. м, а в користуванні відповідача перебувають приміщення загальною площею 51,9 кв. м, що свідчить про порушення права учасника спільної часткової власності на здійснення цього права щодо частини нерухомого майна, яка відповідає розміру його частки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що у суді першої інстанції він не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи на 08 лютого 2021 року.

У суді апеляційної інстанції справа була заслухана без нього та його представника, оскільки його адвокат запізнився в судове засідання, тому він повторно був позбавлений права на захист, надати суду пояснення, які вважав суттєвими.

Водночас зазначав, що суди попередніх інстанцій до складу площі житлового будинку, щодо якого було встановлено порядок користування, віднесли спірне приміщення літ. «А-1», проте воно в установленому порядку в експлуатацію введено не було та згода обох співвласників щодо спільної власності на вказане майно відсутня.

Отже, суд встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підстав недопустимих доказів.

Натомість судами, всупереч положенням частини четвертої статті 357 та частини третьої статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, встановлено порядок користування будинком з урахуванням зазначеного приміщення.

Судові рішення оскаржуються з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 357, частини третьої статті 358 ЦК України, розгляду справи за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, встановлення обставин справи, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

У жовтні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що вона є власником 11/16 частини спірного будинку, а відповідач є власником 5/16 частини. Її право власності ніким не оскаржене, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і надає їй право користуватися належним майном без будь-яких обмежень. Відповідач свідомо ігнорує судові виклики до суду, не бажає брати участь у розгляді справи та не визнає її законне право на частину житла за наявності ніким не оскарженого спадкового договору від 08 травня 2015 року. Відповідач неодноразово зазначав, що має намір оскаржити цей договір, як і рішення реєстратора про реєстрацію права власності за нею на спірне майно, але з 2015 року цього так і не зробив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЕСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (TRUDOV v. RUSSIA), заява № 43330/09).

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Згідно з матеріалами справи ухвалами Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2020 року проведено підготовче засідання у цій справі та призначено її на 05 січня 2021 року (т. 1, а. с. 247-248).

Відповідно до витягу з журналу ведення протоколу судового засідання після призначення справи до розгляду від 05 січня 2021 року справу відкладено у зв`язку з неявкою відповідача та призначено до судового розгляду на 08 лютого 2021 року.

Разом з тим, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме судової повістки про виклик ОСОБА_2 у судове засідання, яке призначено на 08 лютого 2021 року, в матеріалах справи немає.

Отже, аналіз матеріалів справи свідчить, що про судове засідання, призначене на 08 лютого 2021 року, в якому ухвалено рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 належним чином не був повідомлений.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань», стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

У справі, яка переглядається, відомостей про належне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції, призначений на 08 лютого 2021 року, у матеріалах справи немає. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 08 лютого 2021 року, за відсутності учасника справи - відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленого про місце, дату та час судового засідання.

В апеляційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме про розгляд справи без належного повідомлення його про дату, час та місце судового засідання (т. 2, а. с. 22-29).

Аналіз оскарженої постанови апеляційного суду в частині вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 свідчить, що апеляційний суд не надав відповіді на цей конкретний та важливий довід заявника (т. 2, а. с. 136-145).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до процесуальних повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути такі порушення.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення, Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суду є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, якщо воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування постанови апеляційного суду, оскільки ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав відповіді на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить перевірити доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, та залежно від встановленого ухвалити рішення з додержанням положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Обґрунтованість інших доводів касаційної скарги не підлягає перевірці з огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Водночас під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції має перевірити доводи апеляційної скарги по суті вирішення спору: щодо обставин та часу зведення спірного приміщення літ. «А-1», належності його до майна спадкодавця, віднесення його до категорії самочинного будівництва, тривалості та підстав користування відповідачем цим приміщенням.

Необхідно звернути увагу, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19)).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко