ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року

м. Київ

справа № 338/1188/21

провадження № 61-15237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Баркова В. М., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що рішенням Богородчанської селищної ради від 07 лютого 2003 року ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка площею 0,5457 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 . 07 березня 2003 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю серії РІ №192998.

Рішенням Богородчанської селищної ради від 01 лютого 2003 року ОСОБА_1 передана у власність земельна ділянка площею 0,2950 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на вулиці Надрічній в селищі Богородчани Івано-Франківського району Івано-Франківської області. 07 березня 2003 року на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю серії РІ № 188094.

Відповідно до рішенням Богородчанської селищної ради від 23 грудня 2005 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0759 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на АДРЕСА_1 . 20 жовтня 2006 року відповідачці було видано державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЯД № 866387, кадастровий номер 2620455100:01:001:0489.

Дана земельна ділянка межує з земельними ділянками позивачів.

В лютому 2021 року з метою здійснення реєстрації речових прав на належні позивачам земельні ділянки у Державному реєстрі вони звернулися до підприємця ОСОБА_4 із заявами про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі. Під час виготовлення технічної документації виявилося, що внаслідок видачі відповідачці оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку відбулося накладення їх земельних ділянок та ділянки відповідачки.

Позивачі вважають, що ОСОБА_2 незаконно передано у власність частини земельних ділянок площею 16 метрів квадратних та 150 метрів квадратних, право власності на яких належить відповідно ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .

Зазначають, що в процесі підготовки проекту землеустрою щодо відведення та передачі земельної ділянки ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства, перенесення в натурі (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками не здійснювалося та ними не погоджувалося.

У зв`язку з викладеним просили суд визнати недійсним державний акт серії ЯД № 866387 від 20 жовтня 2006 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0759 га, кадастровий номер 2620455100:01:001:0489 та скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2021 року закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 у зв`язку із смертю позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним державний акт серії ЯД № 866387 від 20 жовтня 2006 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0759 га, кадастровий номер 2620455100:01:001:0489.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 0,0759 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620455100:01:001:0489, зареєстрованої за ОСОБА_2 , припинивши речове право на вказане нерухоме майно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 квітня 2023 року № 011/04-23 встановлено накладення земельної ділянки площею 0, 2950 га по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 07 березня 2003 року серії РІ №188094 та земельної ділянки площею 0, 0759 га? яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866387 та дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача, та про відсутність підстав для відмови у позові за пропуском строку позовної давності.

Додатковим рішенням Богородчанського районного суду від 21 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн сплаченого судового збору та 10 130,00 грн витрат на проведення судової експертизи.

В задоволенні вимоги про стягнення 6 000,00 грн витрат на правову допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішенням, ОСОБА_2 оскаржила їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2023 року та додаткове рішення Богородчанського районного суду від 21 серпня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із неналежного складу відповідачів.

Зокрема, суд апеляційної інстанції послався на те, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Проте, ОСОБА_1 пред`явив позов тільки до ОСОБА_2 , позовних вимог до Богородчанської селищної ради не пред`явив, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною судового рішення, яким спір вирішено по суті, тому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне також скасувати додаткове рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2023 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 07 березня 2003 року серії РІ № 188094 є власником земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,2950 га на АДРЕСА_1 .

Власником сусідньої земельної ділянки площею 0,0759 га, кадастровий номер 2620455100:01:001:0489, є ОСОБА_2 , про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866387.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 07 квітня 2023 року № 011/04-23 встановлено накладання земельної ділянки площею 0,2950 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 07 березня 2003 року серії РІ №188094 із земельною ділянкою площею 0,0759 га, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 86638.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником земельної ділянки, права якого порушені у зв`язку із накладанням земельної ділянки, яка належить на праві власності відповідачу, на його земельну ділянку, а тому просив суд визнати недійсним державний акт серії ЯД № 866387 від 20 жовтня 2006 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0759 га, кадастровий номер 2620455100:01:001:0489, та скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першої статті 16 ЦК України та частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша стаття 125 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша стаття 126 ЗК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі № 545/1575/21 (провадження № 61-4168св22) викладено правовий висновок про те, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 607/2263/16 (провадження № 61-18812св19), від 12 травня 2022 року в справі № 357/12524/18 (провадження № 61-18786св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866387 виданий на підставі рішення Богородчанської селищної ради від 23 грудня 2005 року № 22.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 пред`явив позов тільки до ОСОБА_2 , позовних вимог до Богородчанської селищної ради не пред`явив, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв, а позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки є похідними, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, правильним є висновок апеляційного суду про скасування додаткового рішення, оскільки таке рішення є невід`ємною частиною судового рішення, яким спір вирішено по суті.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов