ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року

м. Київ

справа № 339/186/22

провадження № 61-13297св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня

2023 року у складі судді Сметанюка В. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у складі колегії суддів Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу та зміну черговості одержання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги.

Позовна заява мотивована тим, що з 1998 року ОСОБА_1 стала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 (братом відповідача), який був зареєстрований у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2006 році позивачка придбала старий житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Проте при оформленні договору купівлі-продажу за рекомендацією нотаріуса записала будинок на двох з чоловіком, хоча гроші на його придбання дав її син, а капітальний ремонт робила вона за власні кошти.

У 2018 році померла мати ОСОБА_3 , у лютому 2021 року помер його батько, який за життя склав заповіт, відповідно до якого все майно, зокрема, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , заповів в рівних частках синам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Позивачка також вказувала, що вони з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, піклувались один про одного, мали спільний бюджет, разом проводили дозвілля. ОСОБА_3 з дитинства хворів, у 2015 році йому було встановлено ІІ групу інвалідності довічно. Останні чотири роки свого життя ОСОБА_3 через важку хворобу перебував у безпорадному стані, не міг самостійно за собою доглядати, відповідно потребував сторонньої допомоги, в зв`язку з чим, позивачка одна тривалий час доглядала за чоловіком, опікувалася ним, возила на лікування, матеріально забезпечувала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. За життя спадкодавець заповіту не залишив, а ОСОБА_1 , не будучи юридично обізнаною, вважала себе його дружиною.

Відповідач ОСОБА_2 у визначений законом час звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті брата як спадкоємець другої черги.

Оскільки ОСОБА_1 з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без шлюбу понад 20 років, всі ці роки він важко хворів, був особою з інвалідністю ІІ групи, не працював, постійно лікувався, тому вона має право на спадщину як особа, яка проживала зі спадкодавцем з переведенням у другу чергу спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги спадкування.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт її проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- змінити черговість одержання права на спадкування та надати їй право на спадкування за законом разом із спадкоємцем другої черги ОСОБА_2

на частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ; частку домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 ; по частці земельних ділянок за цими адресами.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Болехівський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 24 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Встановив факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 (який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 ) однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу до дня його смерті.

У задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкуваннята надання права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу з ОСОБА_3 до дня смерті останнього, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення цього факту дає позивачці право на спадкування майна ОСОБА_3 як спадкоємиці четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а позивачка, саме у зв`язку з його безпорадним станом, протягом тривалого часу за будь-який період спільного проживання опікувалась ним, матеріально забезпечувала його, що свідчить про відсутність сукупності вказаних

у статті 1259 ЦК України юридичних фактів, які дають право на зміну черговості при спадкуванні, тому правових підстав для застосування

частини другої статті 1259 ЦК України, та, відповідно, для задоволення позовних вимог в цій частині не має.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкуваннята надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня

2023 року залишив без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу до апеляційного суду не оскаржувалось, тому перегляду в апеляційному порядку не підлягало.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкуваннята надання права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги, зазначив, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування надання права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі

№ 668/13552/15-ц (провадження № 61-33393св18);

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом проводили дозвілля. Спочатку проживали з батьками

ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно придбали у рівних частках на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 вересня 2006 року № 11910148.

З 2006 року ОСОБА_3 встановлена інвалідність ІІІ групи загального захворювання, він неодноразово стаціонарно лікувався в Долинській центральній районній лікарні, звертався амбулаторно в Болехівську центральну міську лікарню, знаходився на обліку у сімейного лікаря.

13 липня 2016 року ОСОБА_3 призначена пенсія як особі з інвалідністю

ІІ групи загального захворювання довічно, що підтверджується його пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою Болехівського комбінату комунальних підприємств

(далі - Болехівський ККП) від 06 липня 2022 № 431 померлий ОСОБА_3 проживав до дня смерті без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , однією сім`єю разом з ОСОБА_1 .

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання

від 06 липня 2022 року ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 з 2006 року до дня смерті чоловіка за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки Болехівського ККП від 09 вересня 2021 року № 1147 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про смерть ОСОБА_3 та провела його поховання.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на все належне йому майно, а саме на частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що відповідно до договору купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 вересня 2006 року № 11910148 належала йому на праві приватної власності, та частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що успадкована ним за заповітом батька ОСОБА_3 від 19 липня 2018 року.

04 березня 2022 року із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_3 до Долинської державної нотаріальної контори звернувся його рідний брат - відповідач ОСОБА_2 , який є спадкоємцем другої черги.

У справі допитані свідки та досліджена медична документація.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог зміну черговості одержання права на спадкування надання права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав вказувала на те, що вона проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу понад 20 років, всі ці роки вона забезпечувала для нього належні умови життя, у тому числі й матеріальні, тому вона, яка є спадкоємцем за законом четвертої черги, має право на спадкування за законом разом із спадкоємцями другої черги.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини - дня смерті спадкодавця (частина друга статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1262 ЦПК України передбачено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними

(частина перша статті 1267 ЦК України).

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень

книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі

№ 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване

вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 753/16113/20 (провадження № 61-2552св23).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 20 вересня 2022 року у справі № 372/3988/20-ц (провадження

№ 61-5062св22), від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19 (провадження № 61-11248св22).

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи,

є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі

№ 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20), від 28 червня 2023 року

у справі № 691/1559/18 (провадження № 61-1917св23)).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1

є спадкоємицею четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правомірно зазначивши, що позивачка ОСОБА_1 не надала до суду передбачених статтями 77 78 ЦПК України належних та допустимих доказів того, що за життя ОСОБА_3 через похилий вік чи тяжку хворобу або каліцтво, перебував у безпорадному стані, зробив правильний висновок про відсутність підстав для зміни черговості у спадкуванні ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , та надання їй права на спадкування нарівні зі спадкоємцями другої черги.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачка не довела належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за яких у неї могло виникнути право на спадкування як спадкоємці другої черги, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті позовних вимог, встановивши у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування надання права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги відповідно до статті 1259 ЦК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця послалася на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 16 жовтня 2019 року у справі № 668/13552/15-ц (провадження

№ 61-33393св18).

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 668/13552/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду (про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зміну черговості одержання права на спадщину та визначення за ОСОБА_1 право на спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 разом із спадкоємцями першої черги за законом: ОСОБА_2, ОСОБА_3), погодився із апеляційним судом, вказавши таке. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині зміни черговості в одержані права на спадщину, ОСОБА_1 вказала, що за станом здоров`я ОСОБА_4 потребував постійної сторонньої допомоги у побуті, оскільки внаслідок перенесеного оперативного втручання, наявних хронічних розладів здоров`я та травми плеча у похилому віці, яка призвела до атрофічних змін у кінцівці і фактично унеможливила належне використання однієї руки, останній не міг у повному обсязі себе самостійно обслуговувати і потребував сторонньої турботи та допомоги, яку всі ці роки надавала вона одноосібно, що підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема, копією амбулаторної картки ОСОБА_4 та витягами з історії його хвороб, з яких вбачається, що протягом всього періоду спільного проживання з позивачем ОСОБА_4 проходив курси лікувань з приводу наявних у нього хронічних розладів здоров`я серцевої, сечево-статевої систем та їх ускладнень, які призвели як до необхідності проведення оперативного лікування і післяопераційного догляду за ним. З огляду на наведені обставини, підтверджені достовірними, належними доказами та показами свідків, вбачається, що спадкодавець через свій похилий вік, хронічні хвороби та їх ускладнення перебував у безпорадному стані, оскільки був позбавлений можливості без постійної сторонньої допомоги забезпечити собі належний рівень життя і виконання щоденних побутових справ, а позивач протягом тривалого часу надавала таку допомогу, опікуючись спадкодавцем та матеріально йому допомагаючи, суд апеляційної інстанції задовольнив позов (провадження № 61-33393св18).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд ухвалив рішення у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постанові Верховного Суду

від 16 жовтня 2019 року у справі № 668/13552/15-ц (провадження

№ 61-33393св18), колегія суддів відхиляє, оскільки у цьому випадку суди виходили з доведеності заявлених позовних вимог належними доказами, зокрема щодо потреби спадкодавця в догляді та надання такої допомоги позивачем.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України

у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка переглядається, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України в касаційній скарзі обов`язково повинно бути зазначено, в чому саме полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку заявниці, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Заявниця повинна зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на її думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

У касаційній скарзі заявниця не зазначила обґрунтування того, в чому саме полягає порушення судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Саме посилання на неправосудність судових рішень попередніх інстанцій без наведення доводів про порушення цими судами норм процесуального права, а також виклад висновків судами попередніх інстанцій, які, на переконання заявниці, не відповідаютьдійсності, не є виконанням вимог положень процесуального права щодо обов`язку заявниці навести обґрунтовані підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Непогодження заявниці з ухваленими судовими рішеннями не є підставою для касаційного перегляду справи судом касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, позивачка не навела.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»,

заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк