№ 340/1765/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

справа № 340/1765/23

адміністративне провадження № К/990/3418/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (суддя Науменко В.В.), додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року (суддя Науменко В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року (колегія у складі суддів Добродняк І.Ю., Бишевської Н.А., Семененка Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №44-КТ "Про звільнення ОСОБА_2 ";

- зобов`язати Державну службу України з питань праці (далі також - Держпраці) поновити позивача на посаді заступника начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці;

- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09 березня 2023 року;

- допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць;

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) у зв`язку з ліквідацією Управління Державної служби з питань праці у Кіровоградській області, втім, на його переконання, фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація державного органу, оскільки усі функції та завдання цього управління було передано новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, куди переведено майже усіх працівників Управління Державної служби з питань праці у Кіровоградській області та передано усе майно зазначеного управління. Із цих міркувань позивач вважає, що йому мали б запропонувати рівнозначну посаду у новоствореному управлінні як правонаступнику ліквідованого, або ж перевести його на таку посаду, оскільки він має переважне право на працевлаштування. Попри це, жодних посад в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці йому запропоновано не було, а на вакантну посаду заступника начальника цього управління, яку він вважає рівнозначній тій, з якої його було звільнено, призначено іншу особу, не з числа працівників Управління Державної служби з питань праці у Кіровоградській області. З огляду на наведене вважає своє звільнення незаконним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №44-КТ "Про звільнення ОСОБА_2 ";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області, з 09 березня 2023 року;

- стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 березня до 13 липня 2023 року включно у розмірі 79 333,80 грн.

Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць допущено до негайного виконання. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Державної служби з питань праці - Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, а не їх ліквідація. За таких обставин відповідач мав відповідно до абзаців 2 та 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому позивач мав переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Звільнення позивача за даних обставин мало відбутись лише за відсутності можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Попри це, відповідач не довів того, що позивачеві перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах на час звільнення позивача, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та відповідних норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Із цих міркувань суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування як протиправного оспорюваного наказу відповідача від 08 березня 2023 року №44-КТ «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлення позивача на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

01 серпня 2023 року Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення, яким частково задовольнив заяву представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року скасовано рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 березня до 13 липня 2023 року включно у розмірі 79 333,80 грн, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого адміністративного суду в означеній частині, апеляційний суд зауважив, що управління Держпраці у Кіровоградській області станом на момент розгляду спору, з врахування положень постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», перебуває у стадії ліквідації але не припинено, отже, в межах спірних правовідносин сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може бути стягнена на користь ОСОБА_1 з Державної служби України з питань праці, яке є тільки суб`єктом призначення на посаду позивача. Оскільки суд першої інстанції не залучив Управління Держпраці у Кіровоградській області відповідачем у цій справі, то вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може бути задоволено.

В решті суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, а також додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року в цій справі.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Державна служба України з питань праці просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 01 серпня 2023 року - повністю, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - в тій частині, якою було залишено без змін названі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження цих судових рішень скаржник зазначив пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Свої доводи мотивує тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 вересня 2022 року в справі №240/4600/21, де на підставі аналізу частини третьої статті 235 КЗпП України вказано, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, якщо це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови якщо підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника. У цьому контексті скаржник зазначає, що суд не врахував та не дослідив чи дійсно було порушено право позивача при прийнятті Держпраці рішення про звільнення за умови пропонування йому іншої рівнозначної або нижчої посади (посад), незалежно від наявності між сторонами спору про правові підстави (причини) звільнення, чи такі дії мали б наслідками не поновлення позивача, а зміну формулювання причини звільнення у відповідності до частини четвертої статті 235 КЗпП України.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах з питань щодо звільнення особи у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 (ліквідації державного органу) чи пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та відмовою чи невчинення державним службовцем (позивачем) дій щодо погодження (подання документів у відповідності до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», далі - Закон №389-VIII) чи відмови (форми відмови державного службовця) від подальшого проходження державної служби до моменту завершення строку попередження про звільнення на запропонованій рівнозначній чи нижчій посаді(ах) у новоствореній юридичній особі (Міжрегіональному територіальному органу центрального органу виконавчої влади) чи безпосередньо у центральному органі виконавчої влади; правові наслідки таких дій державного службовця чи їх невчинення незалежно від способу припинення юридичної особи; правових підстав зміни формулювання причини звільнення, у разі якщо суб`єкт призначення виконав обов`язок щодо пропонування державному службовцю переліку вакантних посад до звільнення. Крім цього, вказує на відсутність висновку про те, чи достатньо для суб`єкта призначення надання (за його вибором) пропозиції однієї посади державному службовцю чи декількох рівнозначних чи нижчих посад, з урахуванням положень абзацу 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

25 січня 2024 року Державна служба України з питань праці подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом подання документу про сплату судового збору.

10 лютого 2024 року Державна служба України з питань праці подала заяву про усунення недоліків касаційної скарг до якої долучила документ про сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної служби України з питань праці на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2025 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Державної служби України з питань праці від 21 липня 2020 року №59-кт ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління Державної служби України з питань праці у Кіровоградській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за відповідним переліком (пункт 1 постанови) та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за відповідним переліком (пункт 2 постанови).

Наказом Державної служби України з питань праці від 17 січня 2022 року №15 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 визначено ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Державної служби України з питань праці у Кіровоградській області та створено ліквідаційну комісію.

31 січня 2023 року ОСОБА_1 під особистий підпис попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Наказом Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №44-КТ ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Державної служби України з питань праці у Кіровоградській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією названого Управління.

Суд апеляційної інстанції установив, що на час апеляційного перегляду, Управління Державної служби України з питань праці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965) перебуває в стані припинення.

27 вересня 2022 року Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці зареєстровано як юридичну особу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону №889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади"; далі також - Закон №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинніій на час виникнення спірних правовідносин) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою "звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою "при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством"];

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1 (серед яких Управління Державної служби з питань праці у Кіровоградській області) та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2.

Пунктом 3 цієї постанови, зокрема, установлено, що:

територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій (підпункт 1 пункту 3 Постанови №14);

міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області (підпункт 3 пункту 3 Постанови №14).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Спірні правовідносини в цій справі зумовлені звільненням позивача з посади начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією згаданого Управління на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», незаконність якого (звільнення) позивач убачає в тому, що насправді відбулася реорганізація державного органу з передачею всіх його функцій правонаступнику - новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, тож за законом відповідач мав запропонувати позивачеві рівнозначну посаду у новоствореному Управлінні та врахувати наявність у позивача переважного права працевлаштування, однак цього не зробив.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі порівняння функцій та завдань Управління Держпраці у Кіровоградській області і з функціями та завданнями новоутвореного Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, визначених у Положеннях про ці Управління, а також з аналізу змісту Постанови №14, констатував, що в межах спірних правовідносин фактично відбулася реорганізація територіальних органів Держпраці - Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, а не їх ліквідація, тому до правонаступника - Південно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Управлінням Держпраці у Кіровоградській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Суди зазначили, що за цих обставин відповідач мав обов`язок одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Відповідач стверджував, що позивачеві разом з повідомленням про наступне звільнення було запропоновано вакантні посади.

Суди обох попередніх інстанцій критично оцінили докази, які відповідач надав на обґрунтування цих доводів, при цьому керувалися тим, що наданий відповідачем перелік посад не містить інформації щодо істотних умов праці, а саме: в якому саме територіальному органі Держпраці (або ж його апараті) відкриті запропоновані посади; де саме (в якому населеному пункті) розташоване робоче місце, які функціональні обов`язки має виконувати працівник, які кваліфікаційні вимоги ставляться до такого працівника, які умови оплати праці, розпорядок дня, тощо; також не вказано категорію державної служби у запропонованих вакансіях та відсутні будь-які відомості щодо того, чи є зазначені вакансії рівнозначними посаді, з якої позивача було звільнено; зазначений список вакансій не містить інформації щодо дати, на яку такі вакансії були відкриті, а також чи були відкриті такі вакансії та/або з`явились нові саме на момент звільнення позивача та чи наданий список вакансій є вичерпним та відсутні будь-які інші вакансії, які б відповідали вимогам частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, в Держпраці чи його територіальних органах на момент звільнення позивача.

У зв`язку із цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах (зокрема, у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Держпраці) на час звільнення позивача.

Колегія суддів нагадує, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у цій справі відкрито у зв`язку з потребою перевірити доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій правових норм за наявності підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що питання правильності застосування судами норм права у межах спору, що виник у зв`язку зі звільненням особи з Держпраці чи її територіальних органів на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII з огляду на стверджувану ліквідацію відповідного органу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14, не є новим у судовій практиці Верховного Суду.

Зокрема у постановах від 16 травня та 31 липня 2024 року в справах №300/5311/22 та №300/5313/22 Верховний Суд, послуговуючись висновками, викладеними у постановах від 22 і 30 листопада 2022 року в справах №200/3012/21-а, № 640/15797/21, від 28 грудня 2022 року у справі №340/376/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21 тощо, зазначив, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов`язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.

Спираючись на такий підхід, Верховний Суд констатував, що держава, яка в особі Кабміну Міністрів України ухвалила Постанову №14, коли ліквідувала відповідні управління Держпраці (у межах розглядуваної справи таким є Управління Держпраці у Кіровоградській області), не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду на місцевому (локальному) рівні, а наділила ними новоутворений міжрегіональний територіальний орган - у цьому випадку - Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці.

Проте, тлумачення (роз`яснення) Верховного Суду України правової природи державного органу в аспекті його ліквідації як юридичної особи публічного права, а з тим і умов/обставин, за яких (не)можливе припинення державної служби з цієї підстави, дотепер не втратило ані актуальності, ані значення для правильного розуміння й застосування положень нині чинного Закону №889-VIII, який, за його преамбулою, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби. До такої думки наштовхує головним чином те, що організація державної влади в Україні, зокрема, на інституційному рівні, опирається на такі засадничі правила і принципи, які в державі соціально-демократичного спрямування зберігають свою значимість впродовж тривалого періоду часу, пронизуючи нормативне регулювання відповідної сфери (чи групи) правовідносин і слугуючи таким чином орієнтиром для його застосування.

Нормативне регулювання суспільних відносин на рівні закону з часом і під впливом різних умов (обставин) може змінюватися. У контексті, приміром, припинення державної служби - позаяк ці міркування викладаються в цьому зв`язку - зміни до закону можуть стосуватися підстав, способів, процедури припинення державної служби, прав та обов`язків учасників цих правовідносин. Верховний Суд зазначив, що для правильного розуміння і застосування положень закону варто зважати також на принципи здійснення державної служби, які закріплені в спеціальному для цих правовідносин законі, ну а також пам`ятати про суть і значення органів держави у державному апараті і в державному механізмі загалом.

У вимірі спірних правовідносин це ведеться до того, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов`язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи [публічного права], але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.

У цьому контексті Верховний Суд дійшов висновку, що злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової "форми", але їх "сутність", яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.

Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в "ліквідацію" державного органу та зміни, внесені до статті 87 Закону України №889-VIII згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон №117-ІХ), не заперечують існуючого підходу до розрізнення "ліквідації" державного органу від його "реорганізації", а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.

Для правильного вирішення справ такої категорії передовсім необхідно з`ясувати суть змін в організації функціонування територіальних органів Держпраці, а відтак і їх юридичні наслідки.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі порівняння функцій і завдань органу, що припиняється і новоутвореного органу, а також з аналізу змісту Постанови №14 дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд та який поділяє суд касаційної інстанції, що після ліквідації територіальних органів територіальних органів Держпраці - Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація.

Верховний Суд у названих постановах наголошував також на тому, що державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно із частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Зважаючи на те, що Управління Держпраці у Кіровоградській області як державний орган припинилося внаслідок реорганізації, то позивач за такої ситуації міг би бути звільненим з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі, коли не було можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (абзац третій частини третьої статті 87 Закону №889-VIII).

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, відповідач під час судового розгляду стверджував, що позивачеві разом з повідомленням про наступне звільнення було запропоновано перелік вакантних посад, проте суди попередніх інстанцій критично оцінили наданий відповідачем на підтвердження цих обставин доказ з огляду на виявлені дефекти змісту, які, за висновками судів, не дозволяли встановити належне виконання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, тож констатували недоведеність відповідачем пропонування позивачеві вакантних посад у значенні цієї правової норми.

Таким чином, за обсягом установлених в справі обставин, судами констатовано невиконання відповідачем вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.

У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас скаржник не обґрунтовував свою касаційну скаргу підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з положеннями статті 353 КАС України, зокрема, в аспекті недослідження судами зібраних у справі доказів, тобто не ставив перед судом касаційної інстанції питання щодо потреби перевірки дотримання судами норм процесуального права в цій частині.

Втім варто зауважити, що, як установлено судами, 31 січня 2023 року ОСОБА_1 під особистий підпис попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Протягом розгляду справи відповідач послідовно відстоював позицію, що мала місце саме ліквідація, а не реорганізація територіальних органів Держпраці.

Проте припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII не передбачає виконання обов`язку, визначеного абзацом другим частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, адже ліквідація органу унеможливлює саме існування посад, які б можна було запропонувати.

Тож, за обсягом обставин цієї справи можна зрозуміти, що відповідач не пропонував позивачеві інших посад державної служби для переведення, тому що заперечує саме існування такого обов`язку, позаяк, вважав, що відбулася ліквідація державного органу.

06 березня 2021 набув чинності Закон України від 23 лютого 2021 року№1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон №1285-ІХ), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ і виклав частину третю Закону №889-VІІІ у такій редакції: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Отже, після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, колегія суддів поділяє висновок судів попередніх інстанцій про порушення (недотримання) процедури звільнення позивача, встановленої частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (відсутня пропозиція іншої рівнозначної посади), зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оспорюваний наказ Держпраці від 08 березня 2023 року №44-КТ «Про звільнення ОСОБА_2 » підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 вересня 2022 року в справі №240/4600/21, де на підставі аналізу частини третьої статті 235 КЗпП України сформовано позицію, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, якщо це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови якщо підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів зазначає, що у значенні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

За обставинами справи №240/4600/21 спірний наказ про звільнення датований 19 лютого 2021 року, тому, на відміну від справи, яка переглядається, до спірних правовідносин було застосовано статтю 87 Закону №889-VIII не в редакції Закону №1285-IX, що набрав чинності 06 березня 2021 року, а в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон №440-IX).

В означеній редакції у частині третій статті 87 Закону №889-VIII було вжито слово "може", яке зумовило висновок Верховного Суду про те, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Тож, аналізуючи саме в цій редакції положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд в справі №240/4600/21 дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Як наслідок, суд касаційної інстанції констатував дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, що у свою чергу зумовлювало можливість застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 235 КЗпП України.

На противагу цьому, після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

У межах розглядуваного спору суди попередніх інстанцій правильно застосували положення Закону №889-VІІІ у редакції зі змінами, внесеними Законом №1285-ІХ та встановили недотримання відповідачем вказаної процедури.

Отже, з огляду на наявність суттєвих відмінностей у нормативно-правовому регулюванні спірних правовідносин в справі, яка переглядається, та у справі №240/4600/21 на яку посилається скаржник, колегія суддів відхиляє його доводи щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 вересня 2022 року в справі №240/4600/21.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме з питань щодо звільнення особи у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 чи пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та відмовою чи невчиненням державним службовцем дій щодо погодження (подання документів у відповідності до вимог частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII) чи відмови (форми відмови державного службовця) від подальшого проходження державної служби до моменту завершення строку попередження про звільнення на запропонованій рівнозначній чи нижчій посаді(ах) у новоствореній юридичній особі, чи безпосередньо у центральному органі виконавчої влади; правові наслідки таких дій державного службовця чи їх невчинення незалежно від способу припинення юридичної особи; правових підстав зміни формулювання причини звільнення, у разі якщо суб`єкт призначення виконав обов`язок щодо пропонування державному службовцю переліку вакантних посад до звільнення. Крім цього, вказує на відсутність висновку про те, чи достатньо для суб`єкта призначення надання (за його вибором) пропозиції однієї посади державному службовцю чи декількох рівнозначних чи нижчих посад, з урахуванням положень абзацу 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.

За змістом наведених аргументів, в їх основу покладено обставини, коли суб`єкт призначення виконав передбачений абзацом другим частини третьої статті 87 Закону №889-VIII обов`язок щодо пропонування вакантних посад державному службовцю, якого попереджено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, однак державний службовець або не вчинив дій, які б свідчили про надання згоди на переведення на одну із запропонованих вакантних посад (як то, не подав необхідних документів), або ж взагалі відмовився від переведення чи подальшого проходження державної служби.

Разом із цим, як уже зазначалося, у цій справі суди попередніх інстанцій таких обставин не встановлювали, натомість констатували невиконання відповідачем вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.

Отже, доводи скаржника у цій частині також не заслуговують на увагу, оскільки стверджувана потреба у висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в значенні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може перебувати поза зв`язком з установленими судами обставинами у цій конкретній справі.

Стосовно наведених у касаційній скарзі мотивів щодо відсутності висновку Верховного Суду про те, чи достатньо для суб`єкта призначення надання (за його вибором) пропозиції однієї посади державному службовцю, чи декількох рівнозначних або нижчих посад, з урахуванням положень абзацу 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово висловлювався із цього приводу та, зокрема, в постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 12 квітня 2023 року у справі №340/1791/22, від 24 липня 2023 року в справі №140/7340/22 тощо зазначав, що положення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII в редакції Закону №1285-IX у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи, якими скаржник мотивував неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у світлі підстав касаційного оскарження спірних судових рішень за пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновків судів у частині наявності правових підстав для визнання протиправним і скасування наказу Держпраці від 08 березня 2023 року №44-КТ «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій в означеній частині підлягають залишенню без змін.

Щодо позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів керується таким.

У постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року в справі № 0840/3202/18 Суд зазначив, що ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді, як того бажає позивач.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20, від 20 лютого 2019 року у справі № 819/691/17, від 20 січня 2021 року справа №640/18679/18.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18, Верховний Суд, вирішуючи питання поновлення осіб на посадах публічної служби після їх незаконного звільнення, звернув увагу, що за правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Окрім того, Суд, вирішуючи питання правонаступництва органів публічного управління, виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме: тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

У наведеній постанові Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.

Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).

У випадку повного правонаступництва до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово зазначав, що повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.

Обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця.

Повертаючись до обставин цієї справи, судами встановлено, що на час її розгляду згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління Держпраці у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 39808965) перебуває у процесі ліквідації, реєстраційний запис про його припинення відсутній, тобто на час судового розгляду воно не є ліквідованим.

Крім цього, з наявних у справі довідок про доходи суд апеляційної інстанції установив, що Управління Держпраці у Кіровоградській області здійснювало нарахування та виплату заробітної плати позивачу.

Зважаючи на те, що позивача було звільнено незаконно, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивача належить поновити на посаді, яку він обіймав до незаконного звільнення, а саме - начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області.

Разом із цим, колегія суддів зауважує, що Управління Держпраці у Кіровоградській області не залучено до участі в цій справі, хоч поновлення на посаді в цьому органі безумовно стосується його прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Згідно із частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені, зокрема, пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.

Беручи до уваги, що під час касаційного перегляду справи встановлено наявність обов`язкової підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд, яка не залежить від доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, а також постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню як в оскарженій, так і неоскарженій відповідачем частині, а саме, як у частині вимог про поновлення позивача на посаді, так і в частині вимог про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позаяк підставою відмови апеляційного суду в стягненні цих коштів стало саме незалучення Управління Держпраці у Кіровоградській області до участі у справі судом першої інстанції.

Додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року також підлягає скасуванню, оскільки за змістом статті 139 КАС України розподіл судових витрат здійснюється залежно від обсягу задоволених позовних вимог, отже, суд отримає змогу вирішити це питання лише за результатом нового судового розгляду.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про визнання протиправним і скасування наказу Держпраці від 08 березня 2023 року №44-КТ «Про звільнення ОСОБА_2 » ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування в цій частині під час касаційного перегляду не встановлено.

Водночас, у частині позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ці судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з огляду на встановлену під час касаційного перегляду обов`язкову підставу для цього, передбачену пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.

Також підлягає скасуванню додаткове рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним судом, з наведених вище мотивів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги відповідача та скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а також скасування додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, якою це додаткове рішення залишено без змін.

Під час нового розгляду справи у цій частині суд має дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові мотивів, належно визначити склад її учасників та залучити до участі в справі осіб, прав, свободи, інтересів та (або) обов`язків яких може стосуватися ухвалене за результатом розгляду справи судове рішення.

В іншій частині, а саме щодо задоволення позову про визнання протиправним і скасування наказу Держпраці від 08 березня 2023 року №44-КТ «Про звільнення ОСОБА_2 », оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року скасувати в частині результату розгляду судами позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направити справу в цій частині на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року в частині залишення цього додаткового судового рішення без змін - скасувати.

В іншій частині Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду