ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 340/1913/24

адміністративне провадження № К/990/41845/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (суддя Пасічник Ю.П.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (судді: Іванов С.М., Шальєва В.А., Чередниченко В.Є.)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі також - Позивач, ГУ ДПС у Кіровоградській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 9 грудня 2023 року №0568101-2408-1108-UA35040050000013889.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджував, що у спірних правовідносинах має застосовуватись підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України). Наголошував, що є власником нерухомого майна: комплекс нежитлової нерухомості, який складається з будівлі складу для зберігання зерна, код 1271 Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000, а також він та його дружина є власниками земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 22 травня 2024 року, яке залишене без змін Третім апеляційними адміністративним судом постановою від 10 жовтня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що довідка В.Северинської сільської ради та наявність у власності земельних ділянок, жодним чином не підтверджує факт зайняття Позивачем сільськогосподарською діяльністю, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована пільга встановлена абзацом «ж» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Апеляційний суд у своїй постанові відзначив, що в декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік Позивач самостійно зазначив про отримання доходу у розмірі 65601,00 грн. У вказаній декларації відсутнє посилання на отримання доходу саме від зайняття сільськогосподарською діяльністю. З декларації неможливо встановити правовий зв`язок між експлуатацією будівель в сільськогосподарських цілях та отриманим доходом. Також Позивач подав розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою за 2023 рік, відповідно до якого Позивач отримав дохід за вказаний період у розмірі 406327,50 грн від роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав Позивач з 15 липня 2007 року є власником комплексу будівель (нежитлова нерухомість), загальною площею 430,1 кв. м., яке складається з: Магазин "АА1", ганок "кр,кр1", склад "Б,В", вигрібна яма "Г", навіс "Д", огорожа "NN1" та знаходиться за адресою вул. Миру, с. Велика Северинка.

9 грудня 2023 року Головне управління ДПС у Кіровоградській області сформувало та направило Позивачеві податкове повідомлення-рішення №0568101-2408-1108-UA35040050000013889, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2022 рік на загальну суму 27956,50 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі Позивач наводить доводи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 8 вересня 2021 у справі №816/228/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 й стверджує, що разом з податковим повідомленням рішенням Детальний розрахунок сум податку Позивач не отримував, оскаржуване повідомлення-рішення направлено після 1 липня поточного року.

Крім того, Позивач стверджує про неврахування судами висновку Верховного Суду, наведеного у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі №500/2782/18, згідно з яким правовий аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Позивач наголошує, що:

- відповідно до довідки В. Северинської сільської ради будівля площею 215 кв.м. (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 віднесена будівля відповідає пункту першому наведеному вище.

- відповідно до державних актів на право власності на землю, Позивач є сільськогосподарським виробником, більш того відповідно до декларації про майновий стан, яку Позивач подає до податкового органу, в розділі інші доходи Позивач вказує дохід отриманий від сільськогосподарського виробництва (копія декларації в матеріалах справи);

- відповідно до податкового рішення-повідомлення від 26 липня 2023 року № 242699- 24/11-08 Позивач повинен сплатити мінімальне податкове зобов`язання за ведення сільськогосподарського виробництва;

- договір оренди приміщення відсутній.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані положеннями ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, а також, зокрема у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, на яку є посилання в касаційній скарзі.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.

Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

1 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України.

Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23.

У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо застосування пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, указали, що Позивач не довів жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки В.Северинської сільської ради від 13 квітня 2024 року за адресою вул. Миру, с. Велика Северинка зареєстровано комплекс будівель нежитлової нерухомості загальною площею 430, 1 м. кв. До складу комплексу будівель входить будівля Б, В загальною площею 215 м.кв., який використовується як будівля сільськогосподарського призначення (для зберігання зерна) код 1271 Державного класифікатора будівель ДК 018-2000.

До суду першої інстанції на підтвердження того, що Позивач є сільськогосподарським товаровиробником надано копії державних актів на право приватної власності на землю, а також податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік.

Надавши оцінку цим доказам суди першої та апеляційної інстанцій указали, що матеріалами справи не підтверджується, що Позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником.

Разом з тим, як підтверджується змістом апеляційної скарги, свій статус як сільськогосподарського товаровиробника, Позивач обґрунтовував не лише названими вище документами, а й податковим повідомленням-рішенням від 26 липня 2023 року № 242699- 24/11-08. За цим податковим повідомленням-рішенням, за твердженням скаржника, Відповідач визнав, що ОСОБА_1 повинен сплатити мінімальне податкове зобов`язання за ведення сільськогосподарського виробництва, тобто як сільськогосподарський виробник.

З урахуванням цього Позивач вважав, що відповідач самостійно визнав його як сільськогоподарського виробника.

Оцінки цьому доказу суд апеляційної інстанції не надав.

З огляду на наведене відсутні підстави вважати про дослідження апеляційним судом усіх доказів, наданих Позивачем на підтвердження обставин того, що він є сільськогосподарським товаровиробником та про надання оцінки всім аргументам Позивача, наведеним у апеляцій скарзі.

Положення статі 341 КАС України, якими окреслено межі касаційного перегляду, не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України.

За змістом частин першої та другої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, визначені КАС України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. Загальні межі таких повноважень із метою досягнення завдань адміністративного судочинства визначають специфіку апеляційного провадження згідно з такими фундаментальними принципами як диспозитивність та офіційність.

Подібний підхід щодо застосування норм процесуального права Верховний Суд продемонстрував у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 640/1991/22.

Суд апеляційної інстанції сформував зазначені у оскарженій постанові висновки безвідносно до усіх зазначених у апеляційній скарзі доводів, що суперечить вимогам статі 308 КАС України.

Отже, має місце неналежне надання апеляційним судом мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи (пункт 3 частини першої статті 322 КАС України).

Крім того, суду апеляційної інстанції необхідно було надати правову оцінку й доводам Позивача щодо порушення Відповідачем вимоги підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 267 ПК України в контексті надсилання спірного податкового повідомлення-рішення поза межами 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) та без детального розрахунку суми/сум податку. Доводи про це наводив Позивач під час судового розгляду.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у цій справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам, на які посилався Позивач, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Позивача, скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Керуючись статтями 3 345 349 353 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко