ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2023 року
м. Київ
справа №340/2019/22
адміністративне провадження № К/990/33909/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції справу № 340/2019/22
за позовом заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави до Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (далі - Новомиргородська міська рада) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою керівника Кіровоградської обласної прокуратури
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2022, ухвалене у складі головуючої судді Дегтярьової С.В
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шальєвої В.А., суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 01.04.2022 Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Новомиргородської міської ради щодо приведення штатної чисельності Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області у відповідність до нормативів, установлених статтею 4 Закону України від 24.01.1995 № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (далі - Закон №20/95-ВР);
зобов`язати Новомиргородську міську раду вчинити певні дії, спрямовані на приведення штатної чисельності Служби у справ дітей Новомиргородської міської ради у відповідність до нормативів, установлених зазначеним Законом, а саме доукомплектувати вказану Службу ще на 1 особу.
Позов обґрунтовано тим, що Новомиргородська міська рада не виконує належним чином повноваження із забезпечення дотримання та захисту прав дітей, оскільки допустила у спірних правовідносинах протиправну бездіяльність з огляду на те, що штатна чисельність Служби у справ дітей Новомиргородської міської ради не приведена у відповідність нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР.
При цьому, в обґрунтування необхідності представництва інтересів держави Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури вказував на необхідність захисту її інтересів у сфері забезпечення реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що зачіпає інтереси суспільства в цілому, та на відсутність органу, який має повноваження на звернення до суду з таким позовом.
2. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 03.06.2022 відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 31.10.2022 змінив мотивувальну частину рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2022, виключивши з неї висновок про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави; в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишив без змін.
4. 28.11.2022 керівник Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційної скаргою на вказані вище судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 340/2019/22 за вищевказаним позовом, з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022, ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
5. Верховний Суд ухвалою від 26.12.2022 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. У справі, яка розглядається, суди встановили, що 08.06.2021 Новоукраїнською окружною прокуратурою Кіровоградської області в порядку статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» та статті 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» направлено до Новомиргородському міському голові вимогу надати прокуратурі інформацію стосовно кількості дитячого населення (від 0 до 18 років), окремо зазначивши кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають на території Новомиргородської об`єднаної територіальної громади.
На вказану вимогу Новомиргородська міська рада надала інформацію від 01.07.2021 № 01-23/190/1, у якій вказала про те, що у запиті прокурора не зазначено, який саме державний інтерес чи інтерес громадянина потребує прокурорського захисту, та вказано, що міська рада повинна надавати інформацію виключно на ті запити, у яких неведені конкретні підстави для представництва інтересів держави із посиланням на норми чинного законодавства.
16.08.2021 Новоукраїнською окружною прокуратурою Кіровоградської області листом № 12.53-62-1912вих-21 повторно направлено вимогу Новомиргородському міському голові з проханням повернутись до розгляду листа Новомиргородського відділу Новоукраїнської окружної прокуратури від 08.06.2021 № 12.53-62-1190вих-21 та віднайти можливість надати запитувану в ньому інформацію.
На вказану вимогу Новомиргородська міська рада надала відповідь від 17.09.2021 року №01-25/228/1, у якій повідомила про те, що за попередніми даними загальна кількість дітей, які проживають на території Новомиргородської міської ради складає 6116 дітей (однак на разі здійснюється уточнення статистичних даних), з них: 52 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із них: 40 дітей перебувають під опікою/піклуванням та 12 дітей, які виховуються в прийомних сім`ях, що функціонують на території громади. На первинному обліку служби у справах дітей міської ради перебуває 49 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із них: 40 перебувають під опікою/піклуванням громадян, 9 проживають у прийомних сім`ях та дитячих будинках сімейного типу. Сімейними формами виховання охоплено 49 дітей, що становить 100%. З початку 2021 року взято на облік 5 дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яким надано статус дітей-сиріт та влаштовано під опіку/піклування в сім`ю родичів.
Рішенням Новомиргородської міської ради від 24.12.2020 №31 затверджено Положення про службу у справах дітей Новомиргородської міської ради.
Рішенням Новомиргородської міської ради від 24.12.2020 № 21 затверджено штатні розписи апарату виконавчого комітету, структурних підрозділів міської ради та селищної і сільських рад на 2021 рік, відповідно до якого у штаті служби у справах дітей наявні 3 штатні одиниці (начальник відділу, два головних спеціаліста).
Рішенням Новомиргородської міської ради від 18.02.2022 №489 приведено Положення про службу у справах дітей Новомиргородської міської ради у відповідність до наказу Мінсоцполітики від 16.09.2021 №518 «Про затвердження примірних положень про службу у справах дітей» та затверджено Положення про службу у справах дітей Новомиргородської міської ради у новій редакції.
Відповідно до розділу І «Загальні положення» Положення про службу у справах дітей Новомиргородської міської ради служба є структурним підрозділом Новомиргородської міської ради з правами юридичної особи публічного права, яка не має самостійного балансу та рахунку в Державній казначейській службі України, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та кутовий штамп, підконтрольна та підпорядкована міській раді, міському голові.
У додатку до листа служби у справах дітей Кіровоградської обласної державної адміністрації від 27.08.2021 № 36-33/875/0.361 міститься інформація, що кількість штатних одиниць, які повинні бути в службі у справах дітей відповідно до статті 4 Закону №20/95-ВР, в Новомиргородській міський територіальній громаді має бути - 4, фактична кількість працівників за штатом - 3, кількість дитячого населення - 6116, відсоток відповідності закону -75%.
Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури, вважаючи, що неприведення відповідачем штатної чисельності працівників Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради до нормативів, визначених законодавством, створює загрозу порушення суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей - мешканців об`єднаної територіальної громади, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого у незміненій частині погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що зміст частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР вказує на неможливість призначати у службі у справах дітей більше одного працівника з розрахунку на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Призначення ж меншої кількості працівників, на думку судів попередніх інстанцій, є виключним правом органу через відсутність легітимних на це заборон.
8. Касаційна скарга керівника Кіровоградської обласної прокуратури обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР щодо дотримання штатної чисельності працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах - відсутній, оскільки недотримання штатної чисельності служби у справах дітей не враховує інтересів мешканців громади, насамперед - дітей.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
10. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
12. Неприйняття ж рішення чи нездійснення юридично значимих обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) неправомірними.
13. У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27.02.1991№ 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
14. Положеннями частини другої статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 07.12.2000 при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.
15. У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010, закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.
Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей.
У той час, як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.
Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.
16. Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
17. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
18. Стаття 52 Конституції України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
19. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства.
20. Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
21. Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
22. Частиною другою статті 142 Конституції України визначено, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
23. Статтею 34 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон 280/97-ВР) визначені питання, вирішення яких віднесено до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема, вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
24. Відповідно до статті 40 Закону №280/97-ВР виконавчі органи сільських, селищних, міських рад крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
25. Закон України від 26.04.2001 №2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № №2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
26. За правилами статті 1 Закону №2402-ІІІ забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;
охорона дитинства - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
27. Частиною третьою статті 5 Закону № 2402-ІІІ передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують організацію охорони дитинства шляхом:
проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;
розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;
вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;
організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям";
можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;
вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства;
контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;
вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.
28. Згідно із частиною першою статті 8 Закону №2402-ІІІ кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
29. Зі змісту вищенаведених правових норм убачається, що обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.
30. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 480/3093/20.
31. При цьому, відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Радою України від 27.02.1991 № 789-ХІІ (далі - Конвенція) у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
32. За змістом частини другої статті 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду (частина третя статті 13 Конвенції).
33. Аналогічні зобов`язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах.
34. Так, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а стаття 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім`ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації.
35. В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
36. Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України, є загальнообов`язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
37. При цьому, відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 23-1 Закону № 2402-III усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.
У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.
Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України.
38. Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
39. Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини Закон № 20/95-ВР визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, статтею 1 якого встановлено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.
40. Частиною сьомою статті 4 Закону № 20/95-ВР передбачено, що штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.
41. Наведені положення законодавства, у тому числі норми Закону № 2402-III та Закону 20/95-ВР зобов`язують органи місцевого самоврядування створювати служби у справах дітей для виконання відповідних повноважень з урахуванням вимог законодавства до їх штатної чисельності, а саме один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті.
42. Як слідує з матеріалів справи у місті Новомиргороді Крівогорадської області обліковується 6116 дітей, що свідчить про те, що кількість штатних одиниць, які повинні бути в службі у справах дітей в Новомиргородській міський територіальній громаді відповідно до частини сьомою статті 4 Закону № 20/95-ВР має бути 4 (чотири), а не 3 (три) як помилково вважає відповідач, через те, що один працівник такої служби має здійснювати свої повноваження не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті.
43. Разом із тим, відповідач, порушуючи наведені норм законодавства, не привів штатну чисельність Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради у відповідність до вимог частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР.
44. За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо приведення штатної чисельності Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області у відповідність до нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР є протиправною, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими. Відповідно, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 слід скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
45. Відповідно до частин першої - третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
54. Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте неправильно застосували норми матеріального права, їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог.
55. При цьому, виходячи із змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
Керуючись статтями 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити.
Скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі № 340/2019/22, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави:
визнати протиправною бездіяльність Новомиргородської міської ради Кіровоградської області щодо приведення штатної чисельності Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області у відповідність до нормативів, установлених частиною сьомою статтею 4 Закону України від 24.01.1995 № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»;
зобов`язати Новомиргородську міську раду Кіровоградської області вчинити дії, спрямовані на приведення штатної чисельності Служби у справ дітей Новомиргородської міської ради у відповідність до нормативів, установлених частиною сьомою статтею 4 Закону України від 24.01.1995 № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.І. Рибачук
А.Ю. Бучик
Л.Л. Мороз ,
Судді Верховного Суду