ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року
м. Київ
справа №340/5033/22
адміністративне провадження № К/990/23450/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Ленінського районного суду м. Кіровограда, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року (колегія суддів у складі: Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі також - ТУ ДСА), третя особа: Ленінський районний суд м. Кіровограда (далі також - суд), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за вересень 2022 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь позивача невиплачену суддівську винагороду за вересень 2022 року в сумі 99 059 грн 62 коп.
2. Позов обґрунтовано тим, що позивач є суддею Ленінського районного суду м. Кіровограда з квітня 2009 року та перебуває у штаті зазначеного суду. На підставі наказу голови суду від 03 листопада 2020 року № 180-к його увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.
3. З 03 листопада 2020 року він перебуває у складі Збройних сил України. В середині липня 2022 року позивач дізнався, що йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-ІХ), яким внесено зміни до статті 119 КЗпП України, згідно яких припиняється нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року, про що в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда видано відповідний наказ від 19 липня 2022 року № 99/к.
4. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди протиправною, позивач вказував, що зміни, внесені до статті 119 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, суперечать положенням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
5. Позивач зазначав, що відповідач без наявних правових підстав у питанні виплати суддівської винагороди застосував норми статті 119 КЗпП України замість статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
6. Судами встановлено, що позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда та перебуває у штаті зазначеного суду.
7. Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-к позивача увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом до Збройних Сил України строком на три роки з 03 листопада 2020 року зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.
8. Факт перебування позивача на військовій службі підтверджується довідкою № 631/1755 від 06 жовтня 2022 року.
9. 19 липня 2022 року в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда видано наказ № 99/к «Про внесення змін до наказу від 03.11.2020 № 180-к». Цим наказом:
1) внесено зміни до пункту 1 наказу голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-к, а саме: слова «із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами «із збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації»;
2) відділу планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА в Кіровоградській області указано припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.
10. Підставою для видання наказу від 19 липня 2022 року став Закон України від № 2352-ІХ.
11. До видання наказу № 99/к від 19 липня 2022 року позивачу було нараховано та виплачено суддівську винагороду за травень та червень 2022 в розмірі 99 059,62 грн щомісяця, що підтверджується довідкою № 71 від 29 вересня 2022 року.
12. Судами також установлено, що в цій справі наказ в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда № 99/к від 19 липня 2022 року позивачем не оскаржено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
13. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 340/5033/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа: Ленінський районний суд м. Кіровограда про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування судді на військовій службі не є таким випадком. Суд першої інстанції в силу приписів частини третьої статті 7 КАС України застосував до спірних правовідносин частину другу 130 Конституції України, а тому розмір та право на отримання позивачем суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені указаним Законом, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин КЗпП України та Закону України № 2352-ІХ.
Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції
15. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 340/5033/22 задоволено. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 340/5033/22 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
16. Оскаржене судове рішення мотивовано тим, що виплату відповідачем на користь позивача середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби припинено на підставі наказу в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда № 99/к «Про внесення змін до наказу від 03 листопада 2020 року № 180-к». Цей наказ позивачем не оспорений та є чинним станом на момент розгляду цього спору, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за вересень 2022 року, що, як наслідок, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій справі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
17. 03 липня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
18. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції залишено без уваги положення статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що реалізує указані законом гарантії судді на належне матеріальне та соціальне забезпечення. Інші закони, зокрема КЗпП України та Закон України № 2352-ІХ, не можуть змінювати указані конституційні гарантії судді. Скаржник указує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, визначеній Законом України від № 2352-ІХ) замість статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Суд першої інстанції в цій справі ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке має бути залишено в силі за наслідками скасування незаконного, на думку скаржника, судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи
19. 08 червня 2023 року до Верховного Суду від ТУ ДСА надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, а оскаржене судове рішення відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. Зазначено, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, як про це помилково зазначає позивач, оскільки підставою для припинення виплати останньому спірних коштів є наказ в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда № 99/к від 19 липня 2022 року, який, в свою чергу, було винесено на виконання вимог статті 119 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ. Указаний наказ позивачем не оскаржено, що свідчить про відсутність підстав вважати ТУ ДСА винним у вчиненні указаної позивачем протиправної бездіяльності.
Рух касаційної скарги
20. 03 липня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року в цій адміністративній справі.
21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2023 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Жука А. В., Мартинюк Н. М. - для розгляду цієї адміністративної справи.
22. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року в справі № 340/5033/22. Відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 . Витребувано з Кіровоградського окружного адміністративного суду матеріали справи № 340/5033/22.
23. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їх застосування. Оцінка висновків суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
27. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на таке.
Щодо забезпечення фінансування та належних умов для діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, як однієї з конституційних гарантій їх незалежності
28. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Згідно статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
31. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
32. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі також - Закон № 1402-VIII).
33. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
34. Згідно частин другої-шостої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.
35. З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402 вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
36. Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
37. У рішенні від 08 квітня 2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
38. Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці -щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
39. У Рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
40. У Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
41. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Щодо процедури нарахування та виплати суддям суддівської винагороди територіальними органами Державної судової адміністрації України
42. Згідно частини четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
43. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
44. Питання щодо формування кошторисів і щомісячних розписів видатків, зокрема видатків на виплату суддям суддівської винагороди, вирішується не самостійно територіальними органами Державної судової адміністрації України, а останні здійснюють фінансування судів щодо указаних виплат на підставі відповідних наказів голів судів, якими з дотриманням вимог закону визначається розмір суддівської винагороди, яка підлягає сплаті судді відповідного суду.
Щодо розгляду позовних вимог у цій справі по суті
45. Вважаючи протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за вересень 2022 року, позивач посилався на те, що відповідач не міг застосувати як підставу такого ненарахування зміни, внесені до статті 119 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, оскільки такі зміни суперечать положенням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
46. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивача увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (див. пункт 7 цієї постанови).
47. Станом на час прийняття позивача на військову службу частина третя статті 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
48. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року.
49. Разом з тим, указані зміни стали підставою саме для винесення наказу в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 99/к (див. пункти 9-10 цієї постанови), а не безпосередньо для оспореної позивачем бездіяльності відповідача.
50. В свою чергу, оспорене ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за вересень 2022 року відповідачем здійснено на підставі указаного наказу.
51. Цей наказ позивачем не оскаржено, він був чинним на момент розгляду цього спору судами попередніх інстанцій.
52. У зв`язку із зазначеним та виходячи з визначених позивачем предмету і підстав позову, в цій справі суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові через неоскарження наказу, який був підставою для вчинення оспорених дій (бездіяльності) відповідача.
53. Чинність підстави для ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за вересень 2022 року - наказу в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 99/к, свідчить про відсутність у цьому спорі протиправної бездіяльності відповідача, що зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог.
54. З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
55. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції залишено без уваги положення статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є помилковими, оскільки апеляційний суд врахував указані положення, зазначивши при цьому, що доводи про їх застосування є недостатніми без оскарження позивачем єдиної підстави для вчинення відповідачем спірної бездіяльності (ненарахування та невиплату суддівської винагороди) - наказу в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 99/к.
56. Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду та власного тлумачення позивачем характеру спірних правовідносин. Такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
57. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у цій справі апеляційним судом сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному розуміннях, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
58. Обрання позивачем невірного (неефективного) способу захисту свого права, яке він вважає порушеним, що за наслідками розгляду справи не призвело до бажаного для позивача результату, не свідчить про незабезпечення такому позивачу права на доступ до правосуддя, оскільки лише учасник справи, який ініціює спір несе ризик наслідків помилкового визначення ним предмета і підстав його позову.
59. Позивач не позбавлений права ініціювати захист свого права, яке він вважає порушеним, у належний спосіб.
60. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки щодо розподілу судових витрат
61. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк А.В. Жук