ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2020 року
м. Київ
справа № 340/588/19
адміністративне провадження № К/9901/30822/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року (суддя Сагун А.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року (головуючий суддя Божко Л.А., судді: Дурасова Ю.В., Баранник Н.П.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1.Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (надалі також - відповідач, ГУДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 11 грудня 2018 року №145957-5208-1123.
В обґрунтовування позову посилався на те, що між ним та Кіровоградською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0808 га за адресою АДРЕСА_1 , для розміщення 33/100 частини нерухомого майна (в рівних частках), згідно з яким розмір орендної плати встановлений в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки землі, яка станом на дату укладення договору становила 38 773,44 грн та 984 грн. Оскільки частину орендованої земельної ділянки передано в суборенду, позивач вважає, що за ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в користуванні з урахуванням прибудинкової території.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Роблячи висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки умовами договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарями в рівних частках кожному у грошовій формі тому позивач за 2018 рік повинен сплатити орендну плату з фізичних осіб у розмірі 26458,39 грн. (52916,76/2). При цьому суд зазначив про необґрунтованість позиції позивача щодо необхідності застосувати при розрахунку орендної плати коефіцієнт 33/100 (частка належного майна в загальній власності), оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - магазин знаходиться у спільній частковій власності позивача та ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для застосування зазначеного коефіцієнту.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідачем визначена сума з врахуванням договорів оренди та суборенди, а також з врахуванням частки позивача щодо користування частиною орендованої земельної ділянки.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вважаючи, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року по справі № 340/588/19, а справу направити на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав про відповідність вимогам чинного законодавства рішень судів першої та апеляційної інстанції та те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без мін.
У поданій позивачем відповіді на відзив він просить задовольнити касаційну скаргу та направити справу на новий розгляд.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кіровоградською міською радою згідно з договором оренди земельної ділянки від 16 вересня 2015 року № 115 та акта приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (в рівних частках кожному) передано у платне строкове користування земельну ділянку загальною площею 0,0808 га, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:36:290:0012 (0,0788га) та 3510100000:36:290:0013 (0,0020 га).
Згідно з умовами вказаного договору, на земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, що належить орендарям 33/100 частини нерухомого майна (в рівних частках кожному) на праві власності відповідно до договору дарування частки нежитлової будівлі.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно з договором суборенди земельної ділянки від 2 грудня 2015 року б/н передано у платне строкове користування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , частину земельної ділянки (із загальної площі 0,0788га) - 0,0080 га, розташування якої: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:36:290:0012, для розміщення об`єкта торгівлі за рахунок земель житлової та громадської забудови, розташованої по АДРЕСА_1 .
Договір суборенди укладено на термін дії договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2015 року №115.
6 квітня 2018 року відповідачем прийнято податкове-повідомлення рішення № 1959384-5204-1123, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2018 рік - 9717,84 грн, що сплачена позивачем 8 серпня 2018 року та підтверджена квитанцією № 34273143.
В подальшому відповідачем винесено податкове повідомлення рішення на різницю у сплаті орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік від 11 грудня 2018 року №145957-5208-1123 в сумі 16740,55 грн.
Відповідач зазначив, що річний розмір орендної плати становить: 38 773,44 грн. за площу 0,0788 га та 984,00 грн. за площу 0,0020 га, а також 3 936,36 грн. за площу 0,0080 га з урахуванням вартості нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 28 липня 2015 року. З урахуванням договору суборенди річна сума орендної плати за 2015 року становила 34 837,08 грн., з урахуванням коефіцієнтів індексації 2016 року розмір орендної плати на 2018 рік становить 52 916,76 грн., але оскільки відповідно договору орендна плата вноситься в рівних частинах, то підлягає lсплаті позивачем за 2018 рік - 26 458,39 грн., оскільки позивачем сплачено 9 717,84 грн., сума доплати на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення становить 16 740,55 грн.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач зазначив, що суди, ухвалюючи рішення, неправильно застосували норми матеріального права, не дали обґрунтованої оцінки його доводам.
Так, позивач зазначає, що суд першої інстанції порушив конституційне право позивача на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати докази та навести доводи, через що порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На адресу позивача не надходило повідомлення (судова повістка) про час і місце розгляду справи.
Посилаючись на судові рішення в аналогічній справі № 340/587/19, позивач вважає, що оскаржуваний індивідуальний акт винесено відповідачем безпідставно, всупереч порядку нарахування плати за землю фізичним особам контролюючим органом, встановленому чинним законодавством.
Також позивач зазначає, що судами при вирішенні спору не враховано наявності судового рішення, яким скасовано договір оренди земельної ділянки; позивач вказує, що це рішення долучались до матеріалів справи, проте, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом даному доказу не надано правової оцінки, суди взагалі проігнорували даний доказ та не зазначили про його наявність в своїх рішеннях.
Посилаючись на позиції Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 12 вересня 2017 року у справі №2а-10596/12/2670 та постанові від 12 червня 2016 року у справі № 21-804а16, позивач зазначає:
- якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину це не звільняє останнього від обов`язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов`язку, встановленого податковим законом;
- якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, зокрема земельного податку врегульовані положеннями Податкового кодексу України (надалі також - ПК України: тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 14.1.136 цієї статті орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 288.2 статті 288 ПК України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а пунктом 288.3 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
За змістом пункту 288.7 статті 288ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
Відповідно до підпункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо:розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Пунктами 287.9, 287.10 статті 287 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове (податкові) повідомлення-рішення у строки, встановлені цією статтею, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання. Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що повноваження контролюючого органу щодо нарахування податкового зобов`язання можуть бути реалізовані в межах строків, передбачених пунктом 102.1 статті 102 ПК України. Однак наведені законодавчі приписи не дають можливості реалізовувати такі повноваження без дотримання інших передбачених ПК України положень.
Так, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не перевірили чи були у відповідача повноваження надсилати додаткове податкове повідомлення-рішення про визначення зобов`язання зі сплати орендної плати, не з`ясовано належним чином які передумови слугували підставою для ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та чи передбачені положеннями чинного законодавства такі передумови.
При цьому суд звертає увагу на те, що добросовісний платник податків з огляду на принцип належного урядування, сутність якого викладена в рішенні Європейського суду з прав людини "Рисовський проти України", не може зазнавати негативних наслідків внаслідок виконання суб`єктом владних повноважень функцій без дотримання вимог чинного законодавства.
Крім того, слід зазначити й те, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками податкового органу та суду першої інстанції, зазначив, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідачем визначена сума з врахуванням договорів оренди та суборенди, а також з врахуванням частки позивача щодо користування частиною орендованої земельної ділянки.
Разом з тим, роблячи такі висновки, судом жодним чином не надано оцінки твердженням позивача про те, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у цивільній справі №405/504/17 визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №115 від 16 вересня 2015 року, зареєстрований 25 вересня 2015 року, укладений між Кіровоградською міською радою та орендарями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд же першої інстанції, вважаючи безпідставним застосування коефіцієнту 33/100 (частка належного майна в загальній власності) при розрахунку орендної плати, зазначив, що об`єкт нерухомого майна - магазин знаходиться у спільній частковій власності позивача та ОСОБА_2 .
Так, згідно з наявною у матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 44-45), на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:36:290:0012 (0,0788га) знаходиться нежитлова будівля, магазин, який належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Разом з тим, в матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 48-49), на земельній ділянці за кадастровим номером 3510100000:36:290:0013, за користування якою позивачу нараховано орендну плату, знаходиться об`єкт нерухомості, магазин, який належить на праві власності ОСОБА_5 .
Таким чином, суд першої інстанції неповно дослідив обставини, на які посилався позивач в обґрунтування позиції щодо неправомірності збільшених йому податкових зобов`язань.
Так, при вирішенні спору не враховано, що відповідний магазин, виходячи із установлених судами попередніх інстанцій обставин, що випливають зокрема зі змісту укладеного договору оренди, є частиною нежитлової будівлі, і лише 33/100 її належить на праві власності позивачу та ОСОБА_2 . Судами не досліджувалось на яких саме земельних ділянках розташована нежитлова будівля, частина якої належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відтак належним чином не обґрунтовано неможливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 286.6 статті 288 ПК України щодо нарахування орендної плати пропорційно належній позивачу частці власності відповідної будівлі.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що у даній справі має місце неповне дослідження обставин, що мають значення для вирішення спору, оскільки судами не враховано всіх зазначених позивачем обставин, якими він під час судового процесу обґрунтовував протиправність оскарженого індивідуального акта.
Суд акцентує увагу , що без установлення обставин, на які посилається позивач, він позбавлений можливості надати оцінку правомірності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням неповного з`ясування зазначених вище обставин у справі, що призвело до передчасних висновків, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.
Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).
У справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, пункт 30).
У пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
Згідно з частинами першою - третьою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення вищевказаних обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасного висновку та прийняли рішення, яке не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.
Щодо доводів позивача про не надходження повідомлення (судової повістки) про час і місце розгляду справи, то вони не вказують про порушення судом першої інстанції права позивача на участь у судовому розгляді, оскільки, як підтверджується матеріалами, справа розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що не суперечить положенням статті 262 КАС України.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 328 КАС визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС, а відтак такі судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3 345 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року скасувати.
Справу № 340/588/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх