№ 340/76/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 340/76/16-ц

провадження № 61-4713св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення грошових коштів.

ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що за його завданням ФОП ОСОБА_2 виконував комплекс будівельно-монтажних робіт з будівництва будинків та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

14 липня 2015 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали договір № 1 про врегулювання взаємовідносин, за умовами якого сторони підтвердили, що за виконані роботи ОСОБА_2 отримав аванси на загальну суму 723 355, 00 грн, а також остаточний розрахунок в сумі 1 052 370, 00 грн для повного розрахунку з працівниками та постачальниками. Сторони домовилися, що ця сума є кінцевою і корегуванню не підлягає. Детальні розрахунки наведені в акті взаємозвірки фактично виконаних об`ємів і вартості робіт станом на 15 липня 2015 року, який є невід`ємною частиною договору від 14 липня 2015 року № 1.

Зазначив, що сторони договору досягнули домовленості про виконання підрядником робіт із завершення будівництва корчми в Генічеському районі Херсонської області на об`єкті замовника та терміну виконання робіт: з 25 серпня 2015 року до 30 вересня 2015 року. Для виконання зазначених робіт він надав відповідачу аванс у розмірі 246 602, 00 грн, що підтверджено у пункті 4 договору від 14 липня 2015 року № 1.

Стверджував, що підрядник до виконання робіт не приступив, отриманий аванс не повернув, а 06 жовтня 2015 року ФОП ОСОБА_2 повідомив його про припинення співпраці.

Позивач зазначав, що у зв`язку з невиконанням підрядником своїх обов`язків він вимушений був шукати інших підрядників для завершення будівництва. Діями відповідача йому нанесені матеріальні збитки у зв`язку з порушенням термінів будівництва та невиконання робіт.

Зазначаючи підставою позову правила статей 509 526 530 837 849 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 246 602, 00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю. Зазначив, що пункт 4 договору про врегулювання відносин не підтверджує, що він отримав від позивача грошові кошти у сумі 246 602, 00 грн. У разі отримання грошових коштів на таку суму мав бути виданий касовий ордер про отримання цих коштів. З урахуванням того, що позивач не довів належними та допустимими доказами отримання відповідачем грошових коштів у сумі 246 602, 00 грн, відсутні підстави для їх сплати.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 14 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 246 602, 00 грн та понесені судові витрати у сумі 2 466, 02 грн, разом 249 068, 02 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов`язання із завершення будівництва корчми, отримавши від позивача аванс на виконання зазначених робіт у сумі 246 602, 00 грн, тому повинен його повернути. Заперечення відповідача про те, що договір про врегулювання взаємовідносин є недійсним, так як не відповідає вимогам закону, а також з приводу неотримання ним коштів спростовані доказами позивача, а саме рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2016 року, яким встановлено, що договір врегулювання взаємовідносин є чинним, а у пункті 4 цього договору зазначено, що сторони підтверджують отримання цих коштів.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено. Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 червня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що договір про врегулювання взаємовідносин свідчить про раніше існуючі відносини сторін, що випливають із договору підряду, продовженням яких є зазначений договір. Це підтверджується змістом пункту 1 договору про те, що підрядник відповідно до домовленості із замовником зобов`язувався за завданням останнього виконати комплекс будівельно-монтажних робіт, зокрема, із будівництва будинків і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач усупереч вимогам статей 12 81 ЦПК України не надав суду належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження своїх позовних вимог: передачі ним та отримання відповідачем 246 602, 00 грн авансу для завершення виконання робіт з будівництва корчми.

Крім того, апеляційний суд вважав, що умовами договору про спільну забудову бази відпочинку Приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1») від 10 січня 2014 року, у продовження та на виконання якого було укладено договір від 14 липня 2015 року № 1 про врегулювання взаємовідносин, в обов`язки ФОП ОСОБА_2 не входило будівництво корчми, не доведено, що підрядник не виконав взяті за договором зобов`язання.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2019 року та залишити без змін рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 червня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд, належним чином не дослідивши обставини справи та не врахувавши правові підстави позову, дійшов помилкового висновку, що договір від 14 липня 2015 року № 1 свідчить про існування відносин між сторонами за договором підряду, у продовження та на виконання якого і був укладений договір про врегулювання взаємовідносин. ОСОБА_1 стверджує, що договір від 14 липня 2015 року № 1 є самостійним договором, ним не породжуються наслідки умов договору підряду від 10 січня 2014 року, а врегульовуються відносини між сторонами, які виникли на момент його укладення.

Заявник вважає, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях та не відповідають нормам матеріального права, зокрема, правилам пункту 4 частини першої статті 611 ЦК України та частин першої-третьої статті 875 ЦК України. На переконання заявника апеляційний суд не надав належної правової оцінки правовідносинам, які виникли між сторонами спору. Стверджує, що у нього був відсутній обов`язок із видачі видаткового касового ордеру ФОП ОСОБА_2 , а отримання авансу підтверджується умовами договору від 14 липня 2015 року № 1

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14 липня 2015 року ОСОБА_1 , як замовник, та ФОП ОСОБА_2 , як підрядник, уклали договір № 1 про врегулювання взаємовідносин, за умовами якого відповідно до домовленості із замовником підрядник зобов`язувався за завданням замовника виконати комплекс будівельно-монтажних робіт із будівництва будинків та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а також за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 2 договору сторони підтвердили, що за виконані роботи ОСОБА_2 отримав аванси на загальну суму 723 355, 00 грн, а за роботи, виконані станом на 14 липня 2015 року, ОСОБА_1 додатково сплатив ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 1 052 370, 00 грн для повного розрахунку з працівниками та постачальниками. Сторони домовилися, що ця сума є кінцевою і корегуванню не підлягає.

Детальні розрахунки наведені в акті взаємозвірки фактично виконаних об`ємів і вартості робіт станом на 15 липня 2015 року, який є невід`ємною частиною договору від 14 липня 2015 року № 1.

У пункті 3 договору сторони погодили види робіт, які підрядник зобов`язується виконати і терміни виконання, серед яких завершення будівництва корчми (м. Генічеськ) з 25 серпня 2015 року до 30 вересня 2015 року.

У пункті 4 договору зазначено, що сторони підтверджують, що для виконання робіт, визначених у пункті 1 розділу 2 договору, підрядник отримав від замовника аванс у розмірі 246 602, 00 грн. Кінцевий розрахунок має бути проведений за фактом повного виконання робіт.

Предметом спору у справі є стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 246 602, 00 грн як авансу, отриманого відповідачем на виконання робіт, обумовлених договором від 14 липня 2015 року № 1 про врегулювання взаємовідносин, у зв`язку з невиконанням підрядником, передбачених договором робіт із завершення будівництва корчми в м. Генічеську.

Апеляційний суд встановив, що цей договір підтверджує раніше існуючі відносини сторін, що випливають із договору підряду, продовженням яких є зазначений договір. Це підтверджується змістом пункту 1 договору про те, що підрядник відповідно до домовленості із замовником зобов`язувався за завданням останнього виконати комплекс будівельно-монтажних робіт, зокрема, із будівництва будинків і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Підтвердженням існуючих між сторонами відносин за договором підряду також є зміст пункту 2 договору, в якому зазначено, що ОСОБА_2 для оплати працівникам за виконані роботи отримав аванси на загальну суму 723 335, 00 грн, а за роботи, виконані станом на 14 липня 2015 року, тобто на день укладення цього договору, ОСОБА_1 додатково сплатив ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1 052 370, 00 грн.

Передача ОСОБА_1 і отримання ОСОБА_2 14 липня 2015 року грошових коштів у розмірі 1 052 370, 00 грн підтверджується видатковими касовими ордерами від 14 липня 2015 року, згідно з якими ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 583 649, 00 грн і 468 721, 00 грн як оплату за матеріали та роботи (583 649, 00 грн + 468 721, 00 грн = 1 052 370, 00 грн).

Підтвердити передачу цього ж дня ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 246 602, 00 грн як авансу для виконання робіт із завершення будівництва корчми, видатковими касовими ордерами, як це було ним зроблено на суму 1 052 370, 00 грн, ОСОБА_1 не зміг. Натомість, після невизнання ОСОБА_2 як доказу акта приймання-передачі грошових коштів від 14 липня 2015 року № 1 про прийняття ОСОБА_2 згідно з договором про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року № 1 грошових коштів у розмірі 246 602, 00 грн та невизнання свого підпису на ньому і заявлення відповідачем клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи на предмет автентичності підпису ОСОБА_2 , представник позивача заявив клопотання про відкликання цього доказу у справі.

Апеляційний суд встановив, що 10 січня 2014 року між інвестором: ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1» в особі директора ОСОБА_1 і ОСОБА_1 з однієї сторони та виконавцями 1, 2, виконавцем 2 - ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 1 про спільну забудову бази відпочинку ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1», за умовами якого виконавець 1 і виконавець 2 зобов`язалися вчасно і якісно виконати роботи, передбачені додатком № 1 до цього договору та здати об`єкт в експлуатацію у встановлений термін (пункт 2 договору).

Наказом від 20 жовтня 2014 року № 2 «Про порядок подачі заявок на фінансування потреб при будівництві бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », подальший контроль за видачею та цільовим використанням отриманих грошових коштів» встановлено порядок подачі заявок, видачі коштів, підтвердження їх цільового використання та звітування. Пунктом 1.6 цього наказу визначено, що отримувач готівкових коштів зобов`язаний підписати видатковий ордер на отриману суму, а також надати підтверджуючі документи про цільове використання коштів у найкоротші можливі строки.

Апеляційний суд вважав, що цим наказом сторони погодили порядок отримання готівкових коштів - відповідно до видаткових касових ордерів.

Факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів на виконання договору підряду відповідно до видаткових касових ордерів встановлено постановою Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2018 року у справі № 130/14/17, провадження № 22-ц/772/596/2018.

Відповідно до додатку № 1 до договору про спільну забудову від 10 січня 2014 року № 1 затверджено календарний графік будівельних робіт з будівництва бази відпочинку ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1», яким передбачено види робіт, терміни їх виконання і відповідальні особи. В обов`язки ОСОБА_2 виконання робіт з будівництва корчми за додатком не входило.

Згідно з актом фактично виконаних об`ємів і вартості робіт на об`єкті «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на 15 липня 2015 року, який є невід`ємною частиною договору від 14 липня 2015 року № 1 про врегулювання взаємовідносин зазначено роботи, серед яких будівництво корчми бригада ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та зазначено - не завершені роботи (не зазначено які), бригада ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , також зазначено вартість робіт 493 203, 00 грн, з яких: аванс - 203 480, 00 грн та залишок суми до сплати - 289 723, 00 грн.

За таких встановлених обставин апеляційний суд вважав, що позивач не надав суду належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження своїх позовних вимог - передачі ним та отримання відповідачем 246 602, 00 грн авансу для завершення виконання робіт з будівництва корчми.

Апеляційний суд вважав встановленим, що умовами договору про спільну забудову бази відпочинку ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 10 січня 2014 року, у продовження та на виконання якого укладено договір від 14 липня 2015 року № 1 про врегулювання взаємовідносин, в обов`язки ОСОБА_2 не входило будівництво корчми.

Акт фактично виконаних робіт на об`єкті «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на 15 липня 2015 року, який є невід`ємною складовою договору від 14 липня 2015 року № 1, як і надані позивачем інші документи, не містять доказів: наявності проектно - технічної документації та кошторису будівництва корчми, доказів, які роботи та їх вартість станом на 14 липня 2015 року були виконані, які саме роботи (їх об`єм, вартість) повинні були бути виконані до 30 вересня 2015 року, відсутній акт виконаних (не виконаних) станом на 30 вересня 2015 року робіт з будівництва корчми.

Оцінка аргументів касаційної скарги

У статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірні правовідносини виникли з договору будівельного підряду. Позивач, звертаючись до суду з позовом, стверджував, що відповідач як підрядник не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, а тому наявні правові підстави для повернення грошових коштів, сплачених замовником як аванс.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частин першої та другої статті 875 ЦК України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Згідно із частиною третьою статті 875 ЦК України до договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Наслідки порушення умов договору щодо строків виконаних робіт передбачені частинами другою та третьою статті 849 ЦК України в межах здійснення замовником права перевірки у будь-який час ходу та якості роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Згідно зі статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Статтею 854 ЦК України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому суму авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

За правилом частини четвертої статті 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі (частини перша та друга статті 883 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував заявлені вимоги невиконанням у встановлений у договорі строк обов`язків, взятих на себе підрядником, а також сплатою суми авансу підрядникові.

Верховний Суд послідовно у своїй практиці зазначає, що під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів підряду, до предмета дослідження, серед іншого, входить встановлення обставин щодо характеру, обсягу, якості робіт, що є предметом договору, строків їх виконання та порядок їх прийняття, аналіз доказів, поданих на підтвердження виконання та передання цих робіт, встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості робіт фактично виконаним роботам (підпункт 8.4.1 постанови Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/3802/19, пункт 4.6 постанови Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 910/15234/18, постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 910/5253/19, постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 910/14846/19).

Для правильного вирішення спору, що виник у зв`язку з виконанням договору будівельного підряду необхідно з`ясовувати обставини належного/неналежного виконання як замовником, так і підрядником умов договору підряду, в тому числі і щодо виникнення/невиникнення у замовника права на відмову від договору підряду, яке відповідно до частини другої статті 849 ЦК України не є безумовним і пов`язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим), та чи належним чином воно (право на відмову) реалізовано (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 910/14846/19).

Відповідно до частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частиною четвертою статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відтак, договір підряду складається із двох пов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має виконати певну роботу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 ЦПК України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Вважаючи, що позивач не довів, що за договором будівельного підряду він сплатив підряднику суму авансу, апеляційний суд застосував наказ ОСОБА_1 від 20 жовтня 2014 року № 2 «Про порядок подачі заявок на фінансування потреб при будівництві бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », подальший контроль за видачею та цільовим використанням отриманих грошових коштів», яким встановлено порядок подачі заявок, видачі коштів, підтвердження їх цільового використання та звітування. Пунктом 1.6 цього наказу визначено, що отримувач готівкових коштів зобов`язаний підписати видатковий ордер на отриману суму, а також надати підтверджуючі документи про цільове використання коштів у найкоротші можливі строки.

Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що такий наказ видано одноособово ОСОБА_1 та він не є договором, укладеним між сторонами спору, який регулює порядок розрахунку за договором будівельного підряду, а тому цей наказ не може створювати будь-яких наслідків для ФОП ОСОБА_2 .

Натомість, у пункті 4 договору зазначено, що сторони підтверджують, що для виконання робіт, визначених у пункті 1 розділу 2 договору, підрядник отримав від замовника аванс у розмірі 246 602, 00 грн. Кінцевий розрахунок має бути проведений за фактом повного виконання робіт.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19), досліджуючи питання змісту умов договору про передачу грошових коштів та правової природи подібного за змістом пункту договору, дійшла таких висновків:

«7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом.

7.26. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України.

7.27. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

7.28. Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою.[…]

7.34. Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

7.35. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

7.36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір».

Зважаючи на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій умови договору про отримання підрядником суми авансу, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин наказу ОСОБА_1 від 20 жовтня 2014 року № 2 «Про порядок подачі заявок на фінансування потреб при будівництві бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », подальший контроль за видачею та цільовим використанням отриманих грошових коштів». Сторони договору на власний розсуд визначили його умови, у яких підтвердили факт передачі суми авансу від замовника підрядникові, а тому помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем передачі ним та отримання відповідачем 246 602, 00 грн авансу для завершення виконання робіт з будівництва корчми.

Одночасно Верховний Суд врахував, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт невиконання підрядником зобов`язань за договором, а тому в цій частині обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю невиконання підрядником умов договору.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваної постанови апеляційного суду, викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що договір від 14 липня 2015 року № 1 свідчить про існування відносин між сторонами за договором підряду, у продовження та на виконання якого і був укладеним договір про врегулювання взаємовідносин, Верховний Суд відхиляє, оскільки такі обставини також встановлені іншим судовим рішенням. Зокрема, таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 127/19129/18 (провадження № 61-2458св20), залишаючи без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1» про стягнення грошових коштів за договором від 10 січня 2014 року № 1 про спільну забудову бази відпочинку.

Такі доводи не впливають на правильність вирішення спору по суті, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами невиконання підрядником умов договору будівельного підряду (договору від 14 липня 2015 року № 1 про врегулювання взаємовідносин).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зробив висновок про зміну оскаржуваного судового рішення, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик