Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 341/2192/18

провадження № 61-2641св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Дяківим Дмитром Івановичем, на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року в складі судді Юсип І. М. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в складі колегії суддів Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позов мотивував тим, що внаслідок злочинних дій відповідача йому завдано тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичного експерта №18/17/16-Д від 23 березня 2017 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Зазначає, що через одержані травми він став особою з інвалідністю І групи.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача 299 617,42 грн у відшкодування майнової шкоди (витрат на лікування та реабілітацію); 500 000 грн моральної шкоди; 3 723 грн майнової шкоди, завданої каліцтвом, щомісячно, починаючи з 03 грудня 2018 року й довічно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- 282 741 грн майнової шкоди;

- 200 000 грн моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України;

- щомісячну грошову компенсацію в розмірі 3 723 грн як відшкодування шкоди внаслідок каліцтва в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства, починаючи з 03 грудня 2018 року та довічно.

Суди виходили з доведеності позивачем понесених ним майнових витрат на лікування; вини відповідача у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого позивачу завдано тілесні ушкодження, через отримання яких йому встановлено І «А» групу інвалідності довічно, а також моральні й фізичні страждання.

Суд апеляційної інстанції відхилив твердження представника відповідача про те, що внаслідок нечитабельності поданих позивачем доказів стягненню підлягає лише документально підтверджена сума в розмірі 75 667,45 грн. Апеляційний суд зазначив, що при визначенні розміру майнової шкоди суд першої інстанції не взяв до уваги квитанції, викладені на іноземній мові без перекладу, нечитабельні документи та квитанції, які були подані повторно. Колегія суддів уважала безпідставним посилання представника відповідача на те, що в матеріалах справи відсутній висновок судово-медичної експертизи про відсоток втрати позивачем працездатності, на підставі якого можна визначити та стягнути довічне грошове утримання у зв`язку з каліцтвом, оскільки право потерпілого вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати передбачено частиною четвертою статті 1199 ЦК України.

Аргументи учасників справи

18 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення й просив їх скасувати в частині задоволення позову про стягнення майнової шкоди та довічної грошової компенсації, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при визначенні розміру майнової шкоди врахували подані позивачем нечитабельні квитанції, а також квитанції, викладені іноземною мовою (без перекладу). Вказує, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між витратами на придбання ліків та їх необхідністю для відновлення його здоров`я. Зазначає, що належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати позивачем професійної працездатності (у відсотках) для застосування частини другої статті 1195 ЦК України має бути відповідний висновок судово-медичної експертизи з визначенням відсотка втрати працездатності, який позивач у цій справі не надав. Послався також на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши довічне утримання «в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 березня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 523/2163/16-ц, а також не дослідили зібрані в справі докази.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про стягнення довічної грошової компенсації та часткового задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди в розмірі 282 741 грн. Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та в частині відмови в стягненні 16 876,42 грн у відшкодування майнової шкоди в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення щодо ОСОБА_1 підтверджується ухвалою Галицького районного суду від 16 серпня 2018 року, якою закрито кримінальне провадження і звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбаченої статтею 128 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з 16 січня 2016 року по 09 лютого 2019 року, що підтверджується копією довідки серії АВ №0830310 від 09 лютого 2016 року.

Згідно копії довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ за № 159633 від 05 березня 2019 року ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з 01 березня 2019 року і довічно та вказано, що ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду і побутового обслуговування.

Відповідно до виписок з медичних карток ОСОБА_1 , останній частково залежний від сторонньої допомоги, перевертається на праву та ліву сторони з допомогою візка або бильця ліжка. Переходить з лежачого положення в сидяче з прямими ногами з допомогою бильця ліжка та стіни. З помірною допомогою переходить на положення сидяче з опущеними ногами. Переміщення з ліжка на візок та навпаки відбувається з помірною допомогою однієї людини.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на момент завдання шкоди, тобто 14 червня 2015 року, був неповнолітньої особою та не працював.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (частина друга статті 1195 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (частина третя статті 1195 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1199 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов`язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (частина четверта статті 1199 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі № 523/2163/16-ц (провадження № 61-26889св18), на яку в касаційній скарзі посилався відповідач, зазначено, що: «задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, пов`язаної із частковою втратою працездатності, в період з червня 2006 року по лютий 2016 року у розмірі 103 929,00 грн, суди попередніх інстанцій не урахували положення частини другої статті 1199 ЦК України, за змістом якої обов`язок відшкодувати шкоду потерпілому, пов`язану з втратою або зменшенням його працездатності, виникає після досягнення учнем вісімнадцяти років, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. З огляду на те, що ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП був учнем і фактично залишався таким до повноліття, необґрунтованим є стягнення з ОСОБА_3 шкоди, пов`язаної із зменшенням його працездатності, нарахованої за період з 07 червня 2006 року до 01 січня 2008 року, оскільки обов`язок відповідача відшкодувати таку шкоду виник з досягненням потерпілим вісімнадцяти років, а тому на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню шкода, пов`язана із зменшенням його працездатності, нарахована за період з досягнення ним повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до лютого 2016 року у розмірі 96 604,00 грн, у зв`язку з чим рішення судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають зміні. Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що розмір шкоди, пов`язаної з втратою працездатності необхідно визначати у процентному співвідношенні до розміру мінімальної заробітної плати, тобто від встановленої ОСОБА_1 80 процентів втрати працездатності до мінімальної заробітної плати, є неспроможними, оскільки право потерпілого вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати закріплено у частині четвертій статті 1199 ЦК України».

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачу завдано шкоду внаслідок втрати працездатності та встановлено І «А» групу інвалідності довічно в зв`язку зі вчиненим кримінальним правопорушенням щодо нього ОСОБА_2 . Суди також установили, що на момент вчинення відносно нього кримінального правопорушення позивач був неповнолітнім, після досягнення повноліття залишився непрацездатним унаслідок завданого йому каліцтва, а вимоги про стягнення довічної грошової компенсації заявив, починаючи з 03 грудня 2018 року (тобто, після досягнення повноліття).

З огляду на викладене суди з урахуванням положень частини четвертої статті 1199 ЦК України зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 3723 грн (що відповідає розміру мінімальної заробітної плати на момент подання позову), починаючи з 03 грудня 2018 року та довічно.

Беручи до уваги встановлені судом обставини, відсутні підстави вважати, що оскаржені судові рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі № 523/2163/16-ц (провадження № 61-26889св18).

Разом із тим, зазначаючи в резолютивній частині судового рішення про необхідність стягнення довічної грошової компенсації «в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства», суд першої інстанції не звернув уваги на те, що таких позовних вимог ОСОБА_1 не пред`являв.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У частині четвертій статті 1199 ЦК України дійсно передбачено право потерпілого вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Разом із тим, пред`являючи позов, ОСОБА_1 просив стягувати з відповідача щомісячно шкоду, заподіяну каліцтвом та пов`язану зі втратою працездатності, в розмірі 3 723 грн, починаючи з 03 грудня 2018 року та довічно, не вимагаючи проведення щорічної індексації в залежності від зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Оскільки суд не вправі з власної ініціативи змінювати зміст пред`явлених позивачем позовних вимог, зазначення у резолютивній частині про необхідність стягнення довічної грошової компенсації «в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства» свідчить про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності цивільного процесу.

При цьому позивач не позбавлений права на підставі частини другої статті 1208 ЦК України звернутися до суду з заявою про збільшення розміру відшкодуванняшкоди, завданої каліцтвом, у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

За таких обставин суди зробили правильний по суті висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення довічної грошової компенсації в указаній позивачем сумі, однак помилково зазначили про необхідність приведення такого розміру у відповідність до мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим судові рішення підлягають зміні шляхом виключення із резолютивної частини рішення суду першої інстанції посилання на необхідність стягнення майнової шкоди, пов`язаної зі втратою працездатності, «в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства».

Відхиляючи доводи відповідача про неналежність та недопустимість поданих позивачем доказів на підтвердження розміру заподіяної майнової шкоди (витрат на лікування та реабілітацію), апеляційний суд констатував, що при визначенні розміру майнової шкоди суд першої інстанції не взяв до уваги квитанції, викладені іноземною мовою (без перекладу), нечитабельні документи та квитанції, які були подані повторно.

Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскільки в справі, що переглядається, визначаючи розмір майнової шкоди, заподіяної позивачу унаслідок злочину, суди надали належну оцінку поданим сторонами доказам та зробили правильний висновок про наявність підстав для відшкодування майнової шкоди в розмірі 282 741 грн, підстави для втручання в оцінку доказів судом касаційної інстанції відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі № 523/2163/16-ц (провадження № 61-26889св18). Разом із тим судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди, пов`язаної зі втратою працездатності (довічної грошової компенсації), ухвалені з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягають зміні з виключенням з резолютивної частини посилання на необхідність стягнення майнової шкоди, пов`язаної зі втратою працездатності, «в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства». Судові рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди (витрат на лікування та реабілітацію) підлягають залишенню без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Дяківим Дмитром Івановичем, задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, пов`язаної зі втратою працездатності (довічної грошової компенсації), змінити, виключивши з абзацу четвертого резолютивної частини рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року посилання на необхідність стягнення такої шкоди «в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства».

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди (витрат на лікування та реабілітацію) залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук