Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 342/1330/18

провадження № 61-2042св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2019 року у складі судді Ничик Г. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28 вересня 2009 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 4 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. Позичальник не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 17 жовтня 2018 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 16 255,11 грн, з яких: 3 912,23 грн - тіло кредиту, 10 592,64 грн - проценти, 500 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 750,24 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2009 року в розмірі 3 912,23 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а відтак їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов`язання сплачувати проценти, винагороду та неустойку в разі неналежного виконання умов кредитного договору. При цьому позивач не пред`являв вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти не повернуті в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк», а також - положення частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, місцевий суд виходив з того, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника повернути фактично отриману суму кредитних коштів.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, комісією, пенею та штрафами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, позивач послався на Витяг з Умов та Правил, а також - на довідку про умови кредитування. Згідно з розрахунком заборгованостіз 02 січня 2013 року банк почав застосовувати процентну ставку в розмірі 30 % річних, з 01 вересня 2014 року - 34,80 % річних, з 01 квітня 2015 року - 43,20 % річних. Підвищення процентної ставки здійснювалося на підставі пункту 5.3 Умов та Правил. Разом з тим матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку та приєднання до Умов і Правил. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила наданий банком Витяг з цих Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору. У довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» встановлено базову місячну процентну ставку 3 % (36 % річних) за користування кредитними коштами, пеню та штрафи за невиконання зобов`язань за договором. Однак банком не надано доказів на підтвердження того, що відповідач був повідомлений та надав свою згоду на зміну процентної ставки. При цьому пеню та штрафи позивач почав нараховувати після підвищення процентної ставки і обчислювати їх із суми несвоєчасно сплачених процентів за підвищеною ставкою. Нарахування банком комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що банком не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднався і погодився виконувати Умови та Правила, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Позичальник отримав кредитні кошти, користувався ними, йому збільшувався кредитний ліміт, проте у зв`язку з порушенням своїх зобов`язань за кредитним договором він допустив заборгованість, чим порушив права банку. Крім того, в підписаній відповідачем анкеті-заяві зазначена процентна ставка. Правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на які послалися суди попередніх інстанцій, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки на підтвердження своїх вимог, крім Витягу з Умов та Правил, банк також надав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду». У вказаній довідці, яка підписана відповідачем, встановлена базова місячна відсоткова ставка за користування кредитом (3 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. При цьому з боку відповідача не надходило будь-яких заперечень щодо непогодження між сторонами наявних в цій справі Умов та Правил.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Городенківського районного суду Івано-Франківської області.

13 лютого 2020 року справа № 342/1330/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 28 вересня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера) шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил, за яким позичальник отримав кредит в сумі 4 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил,довідку про умови кредитування та розрахунок заборгованості.

В підписаній відповідачем анкеті-заяві передбачено, що базова процентна ставка за кредитним лімітом складає 3 % на місяць.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 17 жовтня 2018 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 16 255,11 грн, з яких: 3 912,23 грн - тіло кредиту, 10 592,64 грн - проценти, 500 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 750,24 грн - штраф (процентна складова).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки, а також сплату комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов`язань. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення процентів, комісії, пені та штрафів, місцевий суд виходив з того, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а відтак їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов`язання сплачувати проценти, винагороду та неустойку в разі неналежного виконання умов кредитного договору.

Залишаючи в означеній частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що підвищення процентної ставки здійснювалося банком на підставі пункту 5.3 Умов та Правил, хоча матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку та приєднання до Умов і Правил. У довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» встановлено базову місячну процентну ставку 3 %, пеню та штрафи за невиконання зобов'язань за договором. Однак банком не надано доказів на підтвердження того, що відповідач був повідомлений та надав свою згоду на зміну процентної ставки. При цьому пеню та штрафи позивач почав нараховувати після підвищення процентної ставки та обчислювати ці види неустойки з суми несвоєчасно сплачених процентів за підвищеною ставкою.Нарахування банком комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Однак вказані висновки суду апеляційної інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак в порушення вимог статей 89 263 264 367 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином та не спростував доводів заявника про те, що на відміну від справи № 342/180/17, в якій Велика Палата Верховного Суду висловила вищенаведений правовий висновок, в цій справі з боку відповідача не надходило заперечень щодо непогодження між сторонами наданих банком Умов та Правил.

При цьому на підтвердження своїх вимог, крім Витягу з Умов та Правил, АТ КБ «ПриватБанк» також надало довідку про умови кредитування від 28 вересня 2009 року з використанням кредитної картки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду». В цій довідці, яка містить підпис позичальника, встановлена базова місячна відсоткова ставка за користування кредитом (3 %), розмір щомісячних платежів (7 % від заборгованості), строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні.

У справі, яка переглядається, не погодившись з наданим банком розрахунком заборгованості в частині нарахування процентів за підвищеною ставкою, а також - пені та штрафів, обчислених із суми цих процентів, суд апеляційної інстанції не навів своїх розрахунків та не зазначив правових аргументів на спростування поданого стороною доказу.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за пенею та комісією в сумі 500 грн, апеляційний суд не встановив сутності цієї вимоги, адже комісія та пеня мають різну правову природу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення процентів, комісії та неустойки.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів, комісії та неустойки не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів, комісії, пені та штрафів за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук