Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 343/1283/15-ц
провадження № 61-790св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення боргу.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що у 2011 році з метою придбання будівельних піноблоків у кількості 2 500 штук за ціною 2,40 доларів США кожен, він передав ОСОБА_2 6 000 доларів США. Проте, у 2012 році відповідач виконав умови договору частково, а саме: замість 2 500 штук піноблоків доставив на будівельний майданчик тільки 300 штук, 700 штук вивантажив за 12 км від домовленого місця, а 1 500 піноблоків на суму 3 600 доларів США так і не було доставлено.
Крім того, у 2014 році, дізнавшись про пожежу у виробничому цеху відповідача, він позичив останньому 2 400 доларів США для придбання в ОСОБА_3 чотирьох форм-обладнань із виготовлення таких же піноблоків, які використовуються відповідачем у виробництві.
За усною домовленістю з відповідачем, він надав ОСОБА_4 кошти у розмірі 4 000 доларів США для погашення боргових зобов`язань, які виникли між ним та ОСОБА_2 внаслідок придбання останнім форм для виготовлення піноблоків.
ОСОБА_1 вважає, що протягом 2011-2014 років між ним та ОСОБА_2 існували договірні зобов`язання, які згодом переросли у боргові, про що 12 жовтня 2014 року ОСОБА_2 надав розписку на суму 10 000 доларів США. Однак ОСОБА_2 кошти не повернув. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 12 400 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 335 474 грн 43 коп., 3 % річних за користування позиченими коштами у розмірі 14 393 грн 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 183 839 грн 99 коп., а всього 533 707 грн 65 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року у складі судді Андрусіва І. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 доларів США за договором позики, що в гривневому еквіваленті становить 268 446 грн.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2016 року у складі колегії суддів: Беркій О. Ю., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П., апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року в частині відмови у стягнення 3 % річних та розподілу судових витрат скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних у розмірі 296 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 7 347 грн 10 коп.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції
Суд касаційної інстанції постановив, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 213-215 303 304 315 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) не надали належної оцінки запереченням відповідача про те, що договір купівлі-продажу піноблоків укладений не між позивачем та відповідачем, а між позивачем та Приватним підприємством фірмою «Геліос ХХІ», та не врахували вимог статті 1053 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2017 року у складі судді Тураша В. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт укладання між ним та відповідачем договору купівлі-продажу будівельних піноблоків, не підтверджено дійсність первинного зобов`язання між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також не надано доказів домовленості замінити первинне зобов`язання позиковим. Тому відсутні підстави також для стягнення 3 % річних за користування коштами та інфляційних втрат, які є похідними від первинної позовної вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2017 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 10 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 264 922 грн 11 коп. та 3 % річних у розмірі у розмірі 580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 15 372 грн 64 коп., а всього 10 580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 280 294 грн 75 коп.
В іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що борг відповідача перед позивачем становить 10 000 доларів США, а розписка відповідача фактично вказує на виникнення між сторонами новаційного зобов`язання. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги і не надав належної оцінки тому, що договір купівлі-продажу піноблоків укладений між позивачем та Приватним підприємством фірмою «Геліос ХХІ» та не врахував вимоги статті 1053 ЦК України, які передбачають, що новація - це спосіб припинення зобов`язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами згідно з вимогами частини другої статті 604 ЦК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року і витребувано із Долинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 343/1283/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2011 році на підставі усного договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнута домовленість про виготовлення останнім 2 500 штук піноблоків та доставку їх на місце будівництва за адресою:с. Сенечів Долинського району Івано-Франківської області, у зв`язку з чим ОСОБА_1 сплатив 6 000 доларів США.
На виконання цього договору у 2012 році на місце будівництва за адресою: с. Сенечів Долинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 доставив 300 штук піноблоків, 700 штук піноблоків він вивантажив у сусідньому с. Вишків Долинського району Івано-Франківської області, а іншу частину піноблоків у кількості 1 500 штук так і не доставив, і кошти у розмірі 3 600 доларів США, сплачені за них, ОСОБА_1 не повернув.
У 2014 році ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 кошти у розмірі 2 400 доларів США, які були необхідні ОСОБА_2 для придбання у ОСОБА_3 чотирьох форм-обладнань для виготовлення піноблоків у своєму виробництві.
Також у липні 2014 року, за попередньою домовленістю між сторонами, ОСОБА_1 для погашення боргового зобов`язання, яке виникло у ОСОБА_2 внаслідок придбання у ОСОБА_4 форм для виготовлення піноблоків, надав останньому 4 000 доларів США.
12 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США, у присутності свідка ОСОБА_3
Передача грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах цієї цивільної справи (том 1 а. с. 6).
Будь-яких даних, які б свідчили про повернення суми боргу, суду не надано.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Допускається пред`явлення на підтвердження укладання договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 підтвердив факт отримання грошей від ОСОБА_1 розпискою.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) та від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15).
Статтею 1053 ЦК України передбачено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути змінений позиковим зобов`язанням.
Зміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про зміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).
Результат системного аналізу частини другої статті 604, статті 1053 ЦК України дає підстави для висновку, що під новацією необхідно розуміти одну з підстав припинення зобов`язання, яка є домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим між тими ж сторонами. Борг, який виник із договору купівлі-продажу, договору найму (оренди) чи з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що посилання відповідача на те, що усний договір купівлі-продажу був укладений між позивачем та Приватним підприємством фірмою «Геліос ХХІ», керівником якої є відповідач, не підтверджені належними доказами.
Згідно із висновком капітана міліції Долинського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ Шикор В. І. від 05 червня 2015 року робочі відносини, внаслідок яких була написана спірна розписка, виникли саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1 а. с. 8).
Крім того, у поданій до суду першої інстанції 11 листопада 2015 року заяві про застосування строку позовної давності відповідач погоджується, що усна домовленість про виготовлення піноблоків була укладене саме між ним як фізичною особою та позивачем, згідно з якою останній передав йому кошти у розмірі 6 000 доларів США (том 1 а. с. 81).
Отже, вирішуючи справу, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який за домовленістю сторін був замінений позиковим зобов`язанням, тому ці правовідносини повинні регулюватися статтею 1053 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено факт виникнення між сторонами позикового зобов`язання. У зв`язку з тим, що строк повернення коштів у розписці не був обумовлений, з відповідною вимогою позивач звернувся 19 червня 2015 року, то строк повернення позики настав 20 липня 2015 року (тридцятий день від дня пред`явлення вимоги відповідно до статті 1049 ЦК України).
Оскільки кошти в добровільному порядку на день ухвалення рішення позивачу не повернуто, то з відповідача підлягають стягненню сума основного боргу в розмірі 10 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 22 листопада 2017 року становить 264 922 грн 11 коп., а також 3 % річних від простроченої суми за період з 20 липня 2015 року до 22 листопада 2017 року (дата ухвалення рішення) у розмірі 580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 15 372 грн 64 коп.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1194 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відповідно до частин першої та другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно із статтями 1, 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року (провадження № 6-2134цс15), від 08 лютого 2017 року (провадження № 6-1905цс16).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк