ПОСТАНОВА
Іменем України
23 січня 2020 року
Київ
справа №343/2242/16-а
адміністративне провадження №К/9901/24346/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 (постановлену у складі судді - Тураша В.А.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Курильця А.Р., Кушнерика М.П., Мікули О.І.)
у справі № 343/2242/16-а
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області
про скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач-1), ОСОБА_2 (далі - позивач-2) звернулися до Долинського районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області від 27.07.2016 про примусове повернення з України громадянина Єгипту ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що будучи іноземним громадянином, вживав всіх можливих заходів, щоб врегулювати та узаконити свій статус на території України, однак, в тому числі і через бюрократичні процедури, через необхідність подання додаткових документів, а також неспіврозмірні для нього кошти для повернення до Єгипту та виготовлення візи типу Д , він ненавмисно порушував законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за порушення законодавства ніс передбачену відповідальність. Примусове повернення його до Єгипту прямо порушує ст.32 Конституції України та ст.8 Європейської Конвенції з прав людини - право на повагу до особистого та сімейного життя. Це право передбачає невтручання держави, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Вважають, що прийнявши рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до Єгипту, Долинський РС ГУ ДМС України в Івано-Франківській області здійснив втручання в сімейне життя їх і таке втручання не було необхідним. Вони проживають сім`єю, разом ведуть спільне господарство, виховують дитину, з якою він ОСОБА_1 , виконуючи вимоги рішення про примусове повернення, має або розлучитися, або забрати її з собою від матері та дружини ОСОБА_2 , до країни, з якою він особисто вже втратив зв`язок і в якій близькі родичі не спілкуються з ним.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача порушення законодавства. Також в процесі розгляду справи судом встановлено, що позивач-1 порушивши законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не довів що він підпадає під дію вичерпного переліку підстав щодо заборони примусового повернення його до країни походження, встановлених частиною 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та не має законних підстав для перебування в Україні. Також вказав, що виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України законодавством не передбачено, а тому те, що позивач являється батьком не є підставою для порушення законодавства України. Окрім того зазначив, що позивачу-1 не заборонено в`їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 апеляційну скаргу позивачів, залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивачі звернулися з касаційною скаргою, в якій просять їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважають, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
16.02.2018 зазначена касаційна скарга передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Доводи касаційної скарги, ґрунтуються на тому, що судами попередніх інстанцій не було належним чином надано оцінки обставинам, на які посилалися позивачі. Зокрема, право позивача на сім`ю, закріплене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має бути вирішальним під час встановлення обставин, які стали підставою для звернення позивача до суду. Також зазначили про те, що рішення про примусове повернення було оголошено позивачу без перекладача.
Заперечень на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про відмову від касаційної скарги та закрито касаційне провадження в частині вимог позивача-2 до суду касаційної інстанції про скасування постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач-1, прибув в Україну в особистих справах. 28.05.2013 року перетнув кордон в КПП Бориспіль, прибувши літаком до України. Станом на дату перетину кордону у позивача була дійсна українська віза типу Д №Y02621495, терміном дії з 06.05.2013р. по 27.06.2013р.
Відповідно до національного паспорта громадянина Арабської Республіки Єгипет № НОМЕР_1 , виданого 19.06.12р. (дійсний до 18.06.19р.), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м.Гіза , Арабська Республіка Єгипет, є громадянином Єгипту, за національністю - єгиптянин, араб.
24 вересня 2014 року Моніб ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення передбачене частиною 1 статті 203 КУпАП - несвоєчасне продовження посвідки на тимчасове проживання в Україні і анульовано та вилучено згадану посвідку.
12 грудня 2014. громадянин Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (надалі - ГУ ДМС України у Львівській області) із заявою щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
ГУ ДМС України у Львівській області розпочато процедура оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, згідно з наказом № 3 від 06.01.15р. "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
За результатами розгляду особової справи заявника, ГУ ДМС України у Львівській області дійшло висновку, що громадянин Єгипту ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Результат розгляду матеріалів позивача оформлено Висновком щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.03.15р., на підставі якого відповідачем прийнято рішення від 03.04.15р. № 264-15 про відмову у визнанні ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, він подав до Львівського окружного адміністративного суду позов, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року (справа №813/2173/15), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об`єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження, така інформація носить загальний характер і не містить конкретних відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Також судом зазначено, що звернення позивача з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту насправді були зумовлені не побоюваннями стати жертвою переслідувань, а не бажанням повернення до країни походження, в якій за його словами економічна ситуація значно гірша. Про це свідчать факт того, що позивач не звертався з подібною заявою, понад рік проживаючи на території України без реєстрації.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем-1 - ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб від 30.04.2015р. Серія НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ).
Згідно протоколу Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області ПР МІФ №026737 від 27.07.2016 року встановлено , що в м. Долина 27.07.2016 року о 16:05 год., виявлено гр.Єгипту Моніба Мустафу, який з 24.04.2016 року не виїхав з території України після закінчення відповідного терміну перебування, чим порушив вимоги Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за що передбачена відповідальність відповідно до частини 1 статті 203 КУпАП. З даним протоколом позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис, а також в протоколі є відмітка, що "не потребує послуг перекладача", та підпис Моніба ОСОБА_1 .
Постановою Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області ПН МІФ №026737 від 27.07.2016 року - громадянина Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. Копію даної постанови отримано позивачем-1 по справі, про що свідчить його підпис.
Даний штраф позивачем-1 сплачено, відповідно до квитанція від 30.07.2016 року.
Рішенням Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області №4 від 27.07.2016 року вирішено: громадянина АР Єгипет ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусово повернути в країну походження Єгипет та зобов`язати його покинути територію України до 27.08.2016 року.
Про прийняття даного рішення 28.07.2016р. повідомлено Державну міграційну службу, Департамент в справах іноземців та осіб без громадянства та Калуську місцеву прокуратуру.
Незгода із рішенням Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області №4 від 27.07.2016 року стала підставою звернення до суду із вказаним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частин 1, 4 статті 26 Закону України Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі - Закон) іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Як встановлено судами позивач-1 у вказаний в оскаржуваному рішенні термін до 27.08.201 територію України не покинув. Проте скористався правом на його оскарження рішення шляхом звернення з позовом 05.12.2016 до Долинського районного суду Івано-Франківської області. Однак, за цей час до органів та підрозділів міграційної служби із заявою та документами, необхідними для продовження законного терміну перебування на території України він не звертався.
Згідно пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 405/2011 (далі - Положення), Державна міграційна служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 4 Положення визначено, що Державна міграційна служба України відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства запрошень для в`їзду в Україну, документів для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства, вилучає ці документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках; приймає рішення про скорочення строку перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, видворення, у тому числі у примусовому порядку, іноземців та осіб без громадянства з України, заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні
За правилами статті 17 Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 затверджений Порядок визначення механізму оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання
Посвідка на тимчасове проживання видається строком до одного року з можливістю його продовження щоразу на один рік на підставі заяви іноземця чи особи без громадянства та документів, зазначених у підпункті 4 пункту 6 цього Порядку, які подаються до територіального органу або підрозділу ДМС не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку дії посвідки.
Згідно із частиною 2 статті 25 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Частиною 5 статті 26 Закону встановлено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до частини 1 статті 31 іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Вказаний перелік підстав, є вичерпний та такий, який не підлягає розширенню.
Проте, позивачем-1 не доведено що він попадає під дію зазначених вище підстав щодо заборони примусового повернення його до країни походження .
Як встановлено судами попередніх інстанцій, та не заперечується позивачем-1 в касаційній скарзі, ним порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема правил перебування в Україні.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція) терміни "примусове повернення" та "примусове видворення" означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.
Положеннями пунктів 4-6 розділу І Інструкції встановлено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях позивача-1 порушень норм чинного законодавства.
Відтак, на думку колегії суддів, відповідач в даному випадку діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством і підзаконними нормативно-правовими актами.
Разом з тим, доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач-1 має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.
Стосовно вказаного твердження доцільно наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від вчинення порушення міграційного законодавства України.
Колегія суддів вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій щодо недопустимості порушення положень законодавства України. Факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях. Окрім того, позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.
Посилання позивача на те, що рішення про примусове повернення було оголошено позивачу без перекладача як на підставу скасування такого рішення колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність перекладача не свідчить про протиправність рішення. Крім того, перекладач та законний представник надаються на вимогу затриманого, якої в даному випадку не було. При цьому, спірне рішення про примусове повернення підписане в присутності двох понятих, як це передбачено у разі відмови іноземця від підпису та відсутність перекладача та законного представника.
Інші доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та доказів.
Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М.Бевзенко
Судді Н.А. Данилевич
Н.В. Шевцова