№ 344/10498/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 344/10498/16-ц

провадження № 61-489св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузик Іван Іванович,

стягувач: ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, у складі судді Польської М. В., від 14 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О., від 22 листопада 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - головного державного виконавця) Кузика І. І.

Скарга мотивована тим, що на підставі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/10498/16-ц був виданий виконавчий лист від 14 травня 2018 року, за яким Івано-Франківським міським відділом ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкриті виконавчі провадження.

Вважає, що вказане судове рішення було прийнято з врахуванням підроблених ОСОБА_2 доказів.

У серпні 2020 року вона подала скаргу на дії головного державного виконавця Кузика І. І., зокрема щодо оскарження постанови від 13 липня 2020 року у ВП № НОМЕР_1 про поновлення вчинення виконавчих дій.

Зазначену скаргу ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2020 року було залишено без розгляду та повернуто у зв`язку з пропуском строків для її подання, проте у подальшому постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Водночас, на підставі скасованої ухвали головним державним виконавцем Кузиком І. І. було прийнято сім постанов, а саме:

- постанову від 22 жовтня 2022 року у ВП № НОМЕР_5 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 в сумі 4 844,66 грн;

- постанову від 23 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення штрафу в сумі 1 700 грн;

- постанову від 23 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 про стягнення штрафу в сумі 3 400 грн;

- постанову від 03 грудня 2020 року у ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору в сумі 10 000 грн;

- постанову від 03 грудня 2020 року у ВП № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження;

- постанову від 04 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 про стягнення виконавчого збору в сумі 10 000 грн;

- постанову від 04 грудня 2020 року у ВП № НОМЕР_4 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 в сумі 10 000 грн.

Вважає, що оскільки вказані постанови прийняті на підставі ухвали суду, яка у подальшому була скасована, то постанови повинні бути теж скасованими, а дії головного державного виконавця Кузика І. І. визнані неправомірними та такими, що вчинені за межами наданих йому повноважень.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати вказані постанови, а дії головного державного виконавця Кузика І. І. визнати неправомірними та такими, що вийшли за межі наданих йому повноважень.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 14 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині скасування постанови головного державного виконавця Кузика І. І. від 03 грудня 2020 року у ВП № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження та визнання дій головного державного виконавця Кузика І. І. неправомірними та такими, що вийшли за межі його повноважень.

Провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині скасування постанови головного державного виконавця Кузика І. І. від 22 жовтня 2020 року у ВП

№ НОМЕР_5 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 - закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки набрала законної сили ухвала суду, яка постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині скасування постанов головного державного виконавця Кузика І. І. від 23 жовтня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_2 про стягнення штрафу; від 23 жовтня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_3 про стягнення штрафу; від 03 грудня 2020 року у

ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору; від 04 грудня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_4 про стягнення виконавчого збору; від 04 грудня 2020 року у ВП № НОМЕР_4 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 - закрито, оскільки скарга в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а розгляд даних вимог скарги віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині скасування постанови головного державного виконавця Кузика І. І. від 03 грудня

2020 року у ВП № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження, визнання дій головного державного виконавця Кузика І. І. неправомірними, та такими, що вийшли за межі його повноважень, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий документ виконано в повному обсязі, при цьому питання щодо стягнення виконавчого збору було виділено в окреме провадження (ВП № НОМЕР_4), головним державним виконавцем дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а доводи скарги в цій частині є недоведеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 14 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 344/10498/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Наголошує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, оскільки рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 березня 2018 року у справі № 344/10498/16-ц, на підставі якого було видано виконавчий лист, прийняте з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

07 грудня 2020 року вона звернулась до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Вважає, що виданий виконавчий лист не підлягає виконанню.

Зауважує, що судами не було враховано того, що ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2020 року скасовано постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року,

а справу направлено для продовження розгляду.

Судом першої інстанції зазначено неправдивий список учасників справи та надано перевагу лише одному учаснику справи - головному державному виконавцю Кузику І. І., пояснення якого стали основою закриття провадження в частині вимог скарги. При цьому, суд не виконав вимоги

частини дев`ятої статті дев`ятої статті 187 ЦПК України та не скерував справу за підсудністю.

Зазначає, що судом не задоволено її клопотання про визначення правового статусу Челій-Пушкар О. І. , як представника заінтересованої особи

ОСОБА_2 , оскільки наявний у матеріалах справи договір про надання правової допомоги, укладений 15 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та адвокатом Челій-Пушкар О. І., не містить номера цивільної справи, у якій адвокат повинна надавати правову допомогу, а також даним договором не обумовлено право підпису документів та право отримувати документи від імені ОСОБА_2 .

Апеляційним судом не задоволено клопотання від 22 листопада 2022 року про витребування доказу щодо відеоконференції та реєстрації Службою охорони суду у книзі реєстрації прибулих до суду на судове засідання

14 липня 2022 року в суді першої інстанції та проігноровано клопотання

від 22 листопада 2022 року про відсторонення сторонньої особи Челій-Пушкар О. І. від участі у судових засіданнях; про відсутність у ОСОБА_1 правової допомоги; про забезпечення аудіо-відео-фіксації судового засідання.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення

ОСОБА_1 , які не можуть бути врахованим судом касаційної інстанції, оскільки вони за своїм змістом фактично є доповненнями до касаційної скарги, та подані за межами строку, визначеного частиною першою статті 398 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву не додані докази надсилання його копії головному державному виконавцю Кузик І. І.

Оскільки колегією суддів не враховується відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, тому немає підстав й для врахування доводів поданого ОСОБА_1 відзиву на відзив ОСОБА_2 .

Також колегією суддів не вирішується клопотання ОСОБА_1 про відсторонення особи, яке надійшло до Верховного Суду у квітні 2023 року, оскільки всупереч вимог частини другої статті 183 ЦПК України до клопотання не додані докази надсилання його копії головному державному виконавцю Кузик І. І.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 березня 2018 року у цивільній справі № 344/10498/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою, площею 0,0505 га, кадастровий номер 2610100000:12:001:0931, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Бистриця-Надвірнянська» на території Івано-Франківської міської ради, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом знесення огорожі, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, площею 0,0035 га, та приведення вказаної земельної ділянки в придатний для використання стан; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3,46 грн завданої матеріальної шкоди, 1 000 грн моральної шкоди, 551,20 грн витрат по оплаті судового збору, 1 290 грн витрат по оплаті за виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та 2 000 грн витрат за надання правової допомоги.

04 червня 2018 року старшим державним виконавцем Керніцьким А. В. винесено постанову у ВП № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження щодо зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою, площею 0,0505 га, кадастровий номер 2610100000:12:001:0931, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Бистриця-Надвірнянська» на території Івано-Франківської міської ради, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом знесення огорожі, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, площею 0,0035 га, та приведення вказаної земельної ділянки в придатний для використання стан.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року зупинено виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 березня 2018 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року, до завершення розгляду касаційної скарги.

27 липня 2018 року старшим державним виконавцем Керніцьким А. В. винесено постанову у ВП № НОМЕР_1 про зупинення вчинення виконавчих дій.

Постановою Верховного Суду від 21 травня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня

2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 24 квітня 2018 року залишено без змін.

13 липня 2020 року головним державним виконавцем Кузиком І. І. винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2020 року скаргу

ОСОБА_1 про скасування постанови від 13 липня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1 залишено без розгляду та повернуто скаржнику у зв`язку з пропуском строку на подання скарги.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2020 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду в суд першої інстанції.

На даний час скарга ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Кузика І. І. щодо винесення постанови від 13 липня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1 перебуває на розгляді в Івано-Франківському міському суді (провадження № 4-с/344/19/21).

Після поновлення 13 липня 2020 року вчинення виконавчих дій у

ВП № НОМЕР_1, зупинених 27 липня 2018 року у зв`язку з перебуванням справи № 344/10498/16-ц на розгляді Верховного Суду, було складено акти державного виконавця від 20 липня 2020 року та 07 серпня 2020 року про невиконання виконавчого документа боржником і, як наслідок, прийнято постанову про примусове виконання від 25 серпня 2020 року.

04 вересня 2020 року відбулося примусове виконання рішення суду шляхом демонтажу огорожі особами, залученими стягувачем на такі роботи, про що складено відповідні акти.

23 жовтня 2020 року головним державним виконавцем Кузиком І. І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення штрафу в сумі 1 700 грн (підстава постанова № НОМЕР_1, видана 21 липня 2020 року).

23 жовтня 2020 року головним державним виконавцем Кузиком І. І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 про стягнення штрафу в сумі 3 400 грн (підстава постанова № НОМЕР_1, видана 10 серпня 2020 року).

03 грудня 2020 року головним державним виконавцем Кузиком І. І. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП № НОМЕР_1 у розмірі

10 000 грн.

У зв`язку із виконанням виконавчого документу в повному обсязі, головним державним виконавцем Кузиком І. І. 03 грудня 2020 року у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Питання стягнення виконавчого збору в розмірі 10 000 грн виділено в окреме провадження.

04 грудня 2020 року головним державним виконавцем Кузиком І. І. винесено постанову про відкриття ВП № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь відділу ДВС 10 000 грн виконавчого збору та постанову у

ВП № НОМЕР_6 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 на суму

10 000 грн.

Крім цього, 22 жовтня 2020 року головним державним виконавцем

Кузиком І. І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржників (сума боргу визначена у розмірі 4 844,66 грн) у ВП № НОМЕР_5, яке відкрите в частині виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3,46 грн завданої матеріальної шкоди, 1 000 грн моральної шкоди, 551,20 грн витрат по оплаті судового збору, 1 290 грн витрат по оплаті за виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та 2 000 грн витрат за надання правової допомоги.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування постанови від 22 жовтня

2020 року у ВП № НОМЕР_5 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 оскаржувала ухвалу Івано-Франківського міського суду

від 08 червня 2021 року в апеляційному порядку, однак ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 08 червня

2021 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині скасування постанови головного державного виконавця Кузика І. І. від 03 грудня

2020 року у ВП № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження та визнання дій головного державного виконавця Кузика І. І. неправомірними, та такими, що вийшли за межі його повноважень.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За змістом статті 451 ЦПК України встановлено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

За змістом частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що 04 вересня 2020 року відбулося фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, за яким було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, шляхом демонтажу огорожі особами, залученими стягувачем на такі роботи, про що складено відповідні акти, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення поданої скарги на дії головного державного виконавця в цій частині.

При цьому колегія суддів враховує, що дії головного державного виконавця Кузика І. І. стосовно винесення постанови про закінчення виконавчого провадження не оскаржуються стягувачем, а наведені доводи боржником не свідчать про порушення прав останньої.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Щодо закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині скасування постанови головного державного виконавця Кузика І. І. від 22 жовтня

2020 року у ВП № НОМЕР_5 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 22 жовтня 2020 року головним державним виконавцем Кузиком І. І. винесено постану про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржників (сума боргу визначена у розмірі 4 844,66 грн) у ВП № НОМЕР_5, яке відкрито в частині виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3,46 грн завданої матеріальної шкоди, 1 000 грн моральної шкоди, 551,20 грн витрат по оплаті судового збору, 1 290 грн витрат по оплаті за виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та 2 000 грн витрат за надання правової допомоги.

2020 року у ВП № НОМЕР_5 про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 оскаржувала ухвалу Івано-Франківського міського суду

2021 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши наведене, дійшли правильного висновку про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 у зазначеній в цьому розділі частині, оскільки набрала законної сили ухвала суду, яка постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Щодо закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині скасування головного державного виконавця Кузика І. І. від 23 жовтня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_2 про стягнення штрафу; від 23 жовтня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_3 про стягнення штрафу; від 03 грудня 2020 року у

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і накладенням штрафу.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, стягнення штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такий правовий висновок сформувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц та

№ 921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17,

від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 344/21436/18, від 23 червня 2020 року у справі № 705/1804/13-ц.

У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені висновки, дійшли правильного висновку про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 у зазначеній в цьому розділі частині, оскільки вказані вимоги мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи ОСОБА_1 про те, що рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року у справі № 344/10498/16, на підставі якого було видано виконавчі листи, прийняте з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підлягають оцінці при розгляді скарги на дії та рішення державного виконавця. Вказане рішення суду було переглянуто в апеляційному і касаційному порядку та набрало законної сили.

Більш того, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня

2018 року у справі № 344/10498/16 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня

2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року.

Звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року, не є підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця

Кузика І. І. щодо винесення постанови від 13 липня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року скасовано ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 жовтня

2020 року, а справу направлено для продовження розгляду.

Також є помилковими аргументи ОСОБА_1 про невиконання судом першої інстанції приписів частини дев`ятої статті 187 та статті 31 ЦПК України, оскільки вказані приписи застосовуються при передачі справи між судами загальної юрисдикції, а не у випадку коли справа належить до юрисдикції адміністративних чи господарських судів.

Твердження касаційної скарги про те, що апеляційним судом безпідставно не задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказу щодо відеоконференції та реєстрації Службою охорони суду у книзі реєстрації прибулих до суду на судове засідання 14 липня 2022 року в суді першої інстанції та проігноровано клопотання від 22 листопада 2022 року: про відсторонення сторонньої особи Челій-Пушкар О. І. від участі у судових засіданнях; про відсутність у ОСОБА_1 правової допомоги; про забезпечення аудіо-відео-фіксації судового засідання, є неспроможними та такими, що не впливають на правильність вирішення поданої скарги.

При цьому Верховний Суд враховує, що Івано-Франківським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги неодноразово призначались адвокати для надання безоплатної вторинної правової допомоги і, зокрема 22 листопада 2022 року розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 здійснено за участі у судовому засіданні адвоката Бортника Л. І., який представляв інтереси заявника.

ОСОБА_1 не була обмежена у здійсненні аудіо-відео-фіксації судового засідання, призначеного на 22 листопада 2022 року в апеляційному суді.

Адвокат Челій-Пушкар О. І. не брала участі у судовому засіданні 22 листопада 2022 року, а тому у апеляційного суду були відсутні підстави для її відсторонені від участі у судовому засіданні за клопотанням ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, яким суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин справи, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових

рішень - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

В клопотанні, яке надійшло до Верховного Суду 20 лютого 2023 року,

ОСОБА_1 просила призначити дату судового розгляду, проте відповідно до приписі статті 401 ЦПК України справу розглянуто у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 14 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников